Турецький месенджер і крипта. Як тримають зв’язок з українцями в окупації

Розпитувати про такі чутливі речі складно. Люди на підконтрольній Україні території не бажають говорити, бо бояться втратити слабкі канали зв’язку з ріднею «там». Українці на окупованих територіях не хочуть розголосу через страх репресій.

«Тема справді життєва, лише анонімності ніде немає — інтернет усе пам’ятає, чує і знає. І, скажу чесно, я не хочу втратити російське громадянство», — написала нам жінка, яку недавно вивезли з руїн Покровська в глиб окупованої території.

Однак кілька людей усе ж таки погодилося на розмову. Це переважно українці, які виїхали з території бойових дій, або родичі тих, хто залишився в окупації. Імена героїв змінені.

ICQ і посередники

Батьки Андрія мешкали в Покровському районі. Наприкінці 2025 року росіяни зайшли на околиці міста й вивезли їх до пункту тимчасового розміщення на території так званої ДНР. Вони отримали російські паспорти, нині відновлюють документи на зруйноване житло. Сподіваються на компенсацію від держави-агресора.

«Моїм батькам обом по 78 років. Процес отримання нових документів іде повільно через вік та обставини. До того ж спочатку вони відновлювалися: їздили до родичів на Луганщину, відпочивали», — розповідає чоловік.

Андрій регулярно цікавиться життям батьків. Але не хоче називати конкретні канали зв’язку.

«Коли на окупованій території ще більш-менш працював Telegram, ми розмовляли через цей месенджер. А потім (коли заблокували Telegram. — Ред.) став користуватися програмами-клієнтами, що працюють на сторонніх протоколах. Цей спосіб дає змогу уникнути телефонних розмов», — розмито пояснює він.

Чоловік розповідає, що для зв’язку використовує програму-клієнт — аналог месенджера ICQ, так званої аськи епохи раннього інтернету.

«Впевнений, що такий спосіб абсолютно безпечний для спілкування. Якщо цілеспрямовано не шукати, то кінців ніхто не знайде. Можу спілкуватися з батьками як по аудіо, так і через відеозв’язок. Це залежить лише від якості інтернету».

Людям похилого віку таке важко опанувати

Програма-клієнт працює і на смартфонах, і на комп’ютерах. Встановити її на гаджети батькам допомогли знайомі, які давно живуть в окупованій частині Донецької області.

«Знаю, що багато людей для спілкування з окупованою територією використовує месенджери BiP (головний турецький месенджер. — Ред.), KakaoTalk та інші корейські або китайські розробки», — ділиться Андрій.

Щодо фінансових операцій, то, за словами чоловіка, люди на окупованій території мають можливість отримувати кошти з підконтрольної території і навпаки.

«Є можливість переказувати гроші через криптовалюту — фактично будь-кому і майже в будь-яку точку світу. А вже на місці люди можуть перевести ці кошти в готівку. Особисто я цей метод не використовував, бо батькам, людям похилого віку, таке важко опанувати.

Але якби на тому боці знайшовся помічник, який їх навчив би, то в перспективі можна було б переказувати кошти й таким способом», — констатує Андрій.

Ще один канал переказу коштів — через посередників, яких чимало з’явилося з початком великої війни. Людина переказує гривні на українську банківську картку посереднику, а той з урахуванням свого відсотка перекидає вже рублі на російську картку одержувача. Ця схема працює і в зворотному порядку. Якщо коротко, то ланцюжок такий: ПриватБанк — Райффайзен Банк — Сбербанк Росії.

Наприклад, восени 2023 року за переказ 3750 рублів треба було заплатити 1875 грн. Фактично курс становив 50 українських копійок за 1 російський рубль, що було приблизно на чверть більше за середній ринковий курс. Тобто комісія або націнка на такому неофіційному переказі сягала близько 25%.

Сім рукостискань

Оксана родом із Донеччини, але з юності живе в Дніпрі. Спочатку навчалася, потім вийшла заміж за місцевого хлопця. Її батьки залишились у своєму місті Горлівського району. Зараз це територія так званої ДНР.

Оксанина мама померла сім років тому. Навіть початок великої війни не змусив батька переїхати до єдиної доньки, про причини ми розповімо трохи нижче.

Нині батькові 88 років. Оксана дуже переживає за його здоров’я, бо колись він переніс операцію через онкологію. Українські пенсійні картки вже давно прострочені, соціальних виплат від України чоловік не отримує.

«На початку повномасштабного вторгнення я знайшла спосіб передавати гроші батькові через знайомих його колишньої сусідки, яка виїхала з окупованої території у 2014 році. Нині сусідка мешкає в Європі. У неї ще залишалося багато близьких знайомих на тому боці. Але серед цієї кількості людей важко знайти “своїх”, які підтримують Україну», — каже Оксана.

Еквівалент суми Оксана переказувала в Америку

Проте надійна людина знайшлася через систему, як кажуть, семи рукостискань. Ось як вона її описує: «Сусідка батька, її однокласниця, діти однокласниці, що вже безпосередньо передавали батькові гроші, які Оксана переказувала на європейську картку сусідки».

Згодом знайшовся ще один спосіб. Троюрідна сестра згаданої сусідки мешкає в Америці, а її рідний брат — у Росії. Він деякий час перекидав батькові частину своєї пенсії. Відповідно еквівалент цієї суми Оксана переказувала в Америку.

«Була ще спроба допомогти батькові через мою подругу, яка мешкає в Ізраїлі. Але це вдавалося до великої війни: люди, які жили в Ізраїлі й отримували російську пенсію, оплачували рублями комунальні послуги в батьковій квартирі, а подруга віддавала їм там шекелями. Це працювало, поки я могла їй повертати кошти на картку», — ділиться пані Оксана.

Що стосується засобів зв’язку, то тут ситуація трохи краща. Батько, попри свій вік, опанував ноутбук і смартфон. Коли є стабільний інтернет, Оксана розмовляє з ним через відеозв’язок. На сьогодні з трьох доступних каналів — Viber, WhatsApp і Telegram — залишився тільки останній. Бо в батька зламався старий смартфон, а на новий він сам не зміг установити всі месенджери.

Щоб скористатися Telegram на окупованій території, треба підключити VPN, що забезпечує конфіденційне зашифроване з’єднання. Це значно погіршує зв’язок. Оксані вдається поговорити з татом раз на кілька днів.

«Із кожним днем спілкуватися все важче й важче. Зір у батька погіршився. Він погано бачить значки на телефоні, не може набрати повідомлення. Надсилати голосові повідомлення теж не може. А мої до нього просто не доходять. Допомогти встановити сторонні месенджери, які ще не блокує Росія, нікому. Ми пробували це зробити віддалено, але нічого не вийшло», — скаржиться жінка.

Оксана вмовляє батька виїхати до Дніпра через Європу, але він не хоче. Мовляв, дорога довга й важка. Хоча теоретично можна продати квартиру й поїхати. Але в батька є ще один аргумент: Україна щодня потерпає від обстрілів, а його місто майже не постраждало за всі роки війни.

До останнього не отримував російського паспорта

«Батько до останнього не отримував російського паспорта. Зробив це лише через кілька років після смерті мами, щоб установити їй пам’ятник і привести житлові документи до ладу. Але ця квартира не потрібна, якщо не стане й батька. Я навіть точно не знаю, отримує він російську пенсію чи ні. Бо на всі запитання відповідає: “У мене все добре”», — каже Оксана.

Єдина людина, яка, ймовірно, може підтримати Оксаниного батька або сповістити в разі чого, — та сама однокласниця сусідки, яку вона жодного разу не бачила.

Десяток яєць

Пані Наталія виїхала з рідного Донецька ще у 2014 році, але її мама й досі живе на території так званої ДНР — у Горлівці. До 2022-го вони комунікували регулярно: зв’язатися в месенджері не було проблемою, та й приїхати одна до одної було можливо, хоч і нелегко. З початком повномасштабної війни все змінилося.

«Коли закрили Viber, ми перейшли на WhatsApp. Потім зник і цей канал зв’язку, залишився тільки Telegram. Але зараз він працює лише через VPN і з великими перебоями. Якщо раніше в нас із мамою був щоденний ритуал — розмовляти рівно о дев’ятій вечора, то тепер спілкуємося двічі на тиждень, та й то не завжди», — розповідає Наталія.

Каже, що від початку цього року, відколи росіяни активно блокують зв’язок всередині своєї країни, популярним став месенджер IMO. Але користуватися ним можуть лише ті, хто встиг установити застосунок до сповільнення інтернету російською владою. Тепер завантажити його на окупованій території майже неможливо.

За 5000 рублів установили безплатний VPN

«Для зв’язку ще можна використовувати Microsoft Teams. Але людям похилого віку здебільшого не вдається самостійно пройти всі етапи реєстрації (для цього потрібен Google-акаунт). Отже, доводиться звертатися до когось по допомогу. Якщо немає поруч власних дітей та онуків, пенсіонери часто стають жертвами недобросовісних людей. Родичу моєї знайомої якісь пройдисвіти за 5000 рублів установили безплатний VPN», — ділиться Наталія.

Є й фінансові питання, які пані Наталії доводиться вирішувати постійно. Одне з них — оплата комунальних послуг за власну трикімнатну квартиру в Донецьку.

«Ми не встигли продати свою нерухомість. Коли почалося повномасштабне вторгнення, для підтвердження права власності треба було мати російський паспорт. Але для мене це принципово неможливо. Щоб житло не забрали за борги, ми стали шукати варіанти. Квартирою зацікавилася знайома, яка використовує її як художню майстерню, а натомість сплачує невелику суму, що покриває комунальні послуги», — каже Наталія.

Жінка розповідає, що за роки окупації Донецької області вони постійно шукали різні способи обміну грошима та допомогою. На тому боці залишилося багато родичів, знайомих і друзів. Ці зв’язки стали в пригоді після початку великої війни, коли офіційні канали комунікації майже зникли.

«Моя мама все життя працювала в школі. У неї була колега, яка мала стареньку маму у Вінниці. Це працювало так: я віддаю гривні на українському боці, а мамина колега в Горлівці повертає їй цю суму рублями чи іншою валютою», — пригадує пані Наталія.

Іноді ситуація доходила до абсурду. У так званій ДНР американські долари з певного часу втратили популярність серед місцевих. Тому курс гривні до рубля люди стали визначати за цінами на базові продукти. Наприклад, за вартістю десятка яєць чи кілограма курятини.

Їздила на підконтрольну Україні територію

Наталію бентежить, що мама не стала відмовлятися від української пенсії, хоча отримує значно більшу суму в рублях від окупантів. Так робить більшість пенсіонерів на окупованій території. Люди вважають, що не варто нехтувати додатковими грошима, бо «ми їх в Україні заробили».

До 2022 року мама Наталії їздила на підконтрольну Україні територію, щоб підтверджувати свій статус пенсіонерки. Виплати нараховуються і тепер, але скористатися карткою вже неможливо — потрібно проходити верифікацію і підтверджувати, що не отримуєш російські виплати.

«До речі, на окупованій території людям пенсійного віку допомагають пройти верифікацію за гроші. Найдешевше, близько тисячі рублів, це коштує для тих, у кого є український закордонний паспорт. Можна навіть отримати готівку з української картки, але за величезний відсоток — інколи до 40% суми. Як саме це працює, не знаю, бо мамина картка в мене. Донедавна я щомісяця знімала ці гроші й переводила їх у долари. Сподіваюся, що колись усе ж таки вмовлю маму переїхати до себе», — не втрачає надії Наталія.

Післямова

Усі герої цієї статті розповідають про різний досвід, але він зводиться до загальної проблеми. І це не лише блокування месенджерів, поганий інтернет чи складні фінансові схеми. Росія повільно руйнує саму можливість нормального людського спілкування.

Хтось боїться сказати зайве. Хтось навчився говорити натяками. Хтось узагалі залишає питання без відповіді. А хтось уже звикає до коротких повідомлень раз на кілька днів: «У мене все добре».

За роки війни між людьми виникли десятки невидимих маршрутів: через VPN, знайомих, сусідів, родичів у третіх країнах, випадкових посередників. Усе це існує лише для того, щоб зберегти найпростішу річ: можливість почути рідний голос.

І поки є хоча б один такий ланцюг, жодна сила не здатна остаточно розірвати людські зв’язки.

донеччина зв’язок криптовалюта месенджери окупація

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск