Спіраль агресії. Як російська пропаганда використовує проблеми ТЦК для створення внутрішнього конфлікту

Неприємна новина

За ці роки Україна ніби розшарувалася на дві великі бульбашки: тих, хто сприйняв мобілізацію як необхідність, і тих, кого записують до ухилянтів. І проблема не лише в самому поділі. Взаєморозуміння між цими світами стрімко зникає: кожен дедалі гірше уявляє, чим живе інший.

Ось приклад. З одного боку, лунають заклики використовувати зброю проти тих, хто переходить до відкритого конфлікту з ТЦК. Їхні автори вважають, що поблажливість лише провокує нові, жорстокіші інциденти. Але якщо відкрити будь-який пропагандистський канал у «бульбашці» тих, хто уникає мобілізації, ми побачимо дзеркальну картину. Там саме ТЦК показують як агресорів, які б’ють і калічать людей.

І це психологічно на 100% виправдана для пропагандистів річ.

Прямі напади на ТЦК — це або крайні випадки неадекватної поведінки, або свідомі провокації. Але достатньо змістити акценти, показати працівників ТЦК як «карателів», які нібито обов’язково поб’ють чи навіть вб’ють під час затримання, і агресія проти них вже сприймається не як напад, а як самозахист. Це одразу розширює соціальну базу тих, хто готовий до відкритого спротиву мобілізації.

Більша частина контенту заштатного пропагандистського антимобілізаційного каналу саме про агресію військових із ТЦК, а також дії влади із затримання ухилянтів.

Наприклад, кілька стандартних заголовків і сюжетів із телеграм-каналу «Кіндзадзадза.юа»: «ТЦКшники в Луцке избили ветерана войны, у которого вторая группа инвалидности»; «В Одесской области ТЦКшники открыли огонь в погоне за мужчиной, на территории детского лицея»; «Задержан ТЦКшник, который залил газом женщину».

Водночас такий негатив щодо ТЦК постійно міксується з гнівними цитатами прихильників сильної руки держави на адресу ухилянтів. У цій категорії особливий попит на антимобілізаційних каналах досі має контент Євгена Дикого. Це справжня «зірка» пропагандистських ресурсів.

Виходить доволі парадоксальна річ: російські пропагандисти досить активно транслюють контент патріотичної сторони. Відповідь щодо такої нібито мазохістської позиції штатних пропагандистів очевидна: їхня кінцева мета навіть не зрив мобілізації як такої.

Парадоксальна річ: російські пропагандисти досить активно транслюють контент радикальної патріотичної сторони

Головна мета російських пропагандистів — створення повноцінного громадянського конфлікту.

Вимога радикальної частини громадян «дайте ТЦК більше прав на поводження зі зброєю», швидше за все, ВЖЕ врахована російськими пропагандистами в їхньому плані з розкрутки дестабілізації в країні.

Головний товар тут агресія: чим більше, тим краще, і байдуже, з чийого боку. В ідеалі створити таку собі закриту інформаційну сферу, де хвилі агресії, вдаряючись об протилежні стінки, набуватимуть дедалі більшої сили.

Неофіти антимобілізації

Поки всі хейтили Остапа Стахіва (про нього мова піде трохи нижче), в Україні підросло нове енергійне покоління антимобілізаційників. Люди це переважно відомі. І, здається, ніякої СБУ вони не бояться.

Найрозкрученіша зірочка антимобілізаційного руху — це, звісно, народний депутат від БПП Олексій Гончаренко зі своїм ютуб-каналом на 1,4 млн підписників і телеграм-каналом на 220 тис.

Головний товар тут агресія: чим більше, тим краще, і байдуже, з чийого боку

Переходимо на канал нардепа і просто тихо дивуємося кількості роликів, присвячених темі ТЦК. Назви однотипні на кшталт «Це жах! Перекриті траси! Рейди ТЦК! У хід вже йдуть пістолети! Зеленський, де реакція?».

Контент таких роликів як під копірку — нарізка різних конфліктних ситуацій за участю ТЦК з відповідними коментарями нардепа. Ось, наприклад, ролик Гончаренка під назвою «ТЦК распустят на этой неделе! 20 человек атакуют ТЦК! Массовые потасовки на улицах! Что происходит?!».

Нарізка як у найдовершеніших пропагандистських каналах: ось люди у військовому одязі тягнуть кудись молодого хлопця, той голосно кричить «Больно!». Що відбувається, так до кінця й не зрозуміло, але відповідне емоційне тло після побаченого вже гарантовано. Причому у своїх висловлюваннях нардеп дозволяє собі значно більше, ніж деякі штатні антимобілізаційники.

«ТЦК — це найбільш ненависна для українців інституція. Це не я говорю, це говорять соціологи». Розбираючи можливий випадок корупції в ТЦК, Гончаренко одразу підсумовує, що «це відбувається на кожному кроці».

І головне — він без жодних сумнівів використовує показову пропагандистську тезу про «громадянський конфлікт». «Всередині нашої країни йде не хочу сказати війна, але конфлікт», — заявляє нардеп.

Підсумовуючи, депутат ніби намагається перейти на конструктив, розповідаючи, що треба залучати людей до війська добровільно, але це вже більше схоже на спробу загорнути в яскраву обгортку добірну пропагандистську локшину.

Але загалом Гончарено — це лише частина розгалуженого політичного тренду.

Ось, наприклад, колишня полум’яна «слуга народу», а тепер опозиціонерка Анна Скороход (детальніше про неї ми писали тут), якій нещодавно оголосили підозру у вимаганні хабаря. А поки розслідування нібито триває, Скороход живе активним політичним та суспільним життям, із подвоєною енергією штампуючи ролики в соцмережах про те, що війну треба закінчувати, що простий народ від неї лише страждає і, звісно ж, про ТЦК.

І, о диво, повторює ту саму пропагандистську фразу про громадянський конфлікт.

«До чого ми прийшли? До того, що в нас людоловство на вулицях, що в нас узагалі забули, що таке права людини?! Якщо цього не зупинити, у нас може початися громадянська війна», — заявляє нардепка.

Але не лише народні депутати освоюють таку перспективну електоральну нішу. Знаходять тут себе і деякі колишні журналісти-антикорупціонери та прогресивні громадські діячі.

Дмитро Гнап пише про свій ютуб-канал так: «Канал Дмитра Гнапа — журналіста, ексофіцера ЗСУ та засновника лібертаріанського руху ПРАВІ». Хоча все ж таки правильніше титрувати його зараз не як журналіста, а саме як блогера, до того ж доволі упередженого.

«Кілька місцевих мешканців заблокувало автобус із ТЦКшниками, які хотіли викрасти їхнього односельця», — починає свою розповідь Гнап. Уже одним словом «викрасти» колишній журналіст надає яскравого емоційного забарвлення усій своїй розповіді. Далі більше. «Коли ж ТЦКашники почали бити людей і забризкувати їх газом, то на місці події зібралося майже все село. У відповідь на допомогу ТЦКшникам влада кинула десятки поліціянтів», — закручує далі драматичний сюжет Гнап.

Але навіть з оприлюдненого Гнапом відео стає зрозуміло, що автобус із військовими ТЦК натовп не лише заблокував, у ньому розбили скло. Саму позицію ТЦК Гнап також цитує, попередньо заявивши, що йдеться про «цинічну й істеричну заяву».

Ну й, звісно, вишенька на торті — висновок, який робить Гнап у кінці свого сюжету: «Якщо вигрібати в українських селах останніх чоловіків і нагнати для цього цілий полк поліції, яка сидить у тилу і лише воює з людьми, то розкол у суспільстві тут очевидний. Це розкол між простими українцями, які мають піти на війну й загинути, і правлячою верхівкою та її посіпаками, які женуть цих простих українців на фронт». Замініть слово «розкол» на «конфлікт» — і ви отримаєте ідеальний спіч проросійського пропагандиста. Хоча можна й не змінювати.

Віталій Купрій — підзабутий український політик, колишній нардеп, був у БПП «Солідарність», «Укропі», ВО «Свобода». У 2018 році проти нього, за його ж словами, порушили кримінальну справу за хабарництво.

Особливістю Купрія є те, що він справді має потужний ресурс, як для соцмережі. На його сторінку у Фейсбуці підписано 1,8 млн читачів. Він часто репостить контент місцевих телеграм-каналів, і ці репости можуть набирати тисячі лайків і поширень, причому принаймні частково мова йде про живу читацьку аудиторію.

На своїй фейсбук-сторінці Купрій за добу шерить до 10 постів переважно про ТЦК, коментуючи їх короткими фразами. Наприклад, «Івано-Франківськ повстає проти незаконних дій ТЦК»; «На відео з двох ракурсів: битва місцевих мешканців із бандою ТЦК за життя чоловіка»; «У Вінниці жінка намагається встановити особи людоловів, зриває їм маски»; «Це що, ТЦК вже стріляє на ураження по цивільних?»; «Народне повстання проти свавілля ТЦК».

Що цікаво, як зізнався сам Купрій, принаймні ще недавно він мешкав в Об’єднаних Арабських Еміратах. Хоча, певно, він не полишає надії повернутися до політичного життя в Україні, наполегливо поширюючи хайповий контент.

Предтечі «громадянського конфлікту»

Щоб зрозуміти, що акцент робиться саме на розпалюванні громадянського конфлікту, достатньо звернутися до матеріалів однієї людини, яка, здається, зробила все від неї залежне, щоб довести ситуацію з мобілізацією до критичної межі. Ні, йдеться не про Остапа Стахіва, а про так званих адвокатів. Texty.org.ua свого часу писали про них. Деякі з цих переважно ютуб-діячів, вочевидь, під дією непереборних обставин вирішили змінити тему своїх спічів у соцмережах. Але інші й надалі вливають у вуха українських громадян добірну пропаганду.

Одним із таких найбільш послідовних діячів є блогер Тарас Никифорчук з Одеси, автор відомого ютуб-каналу «Тарас Юрист Адвокат Одеса».

Ютуб-канал Никифорчука має 1 млн підписників, і майже щодня рік за роком цей проросійський пропагандист не втомлюється розповідати про те, що українські громадяни повинні агресивно реагувати на дії ТЦК. «Началось! Каждый имеет право защищаться от произвола! Неадекватное поведение ТЦК и полиции!» — це назва одного з його роликів із підбурюванням до агресивних дій проти ТЦК ще дворічної давності. Увесь цей час «адвокат із Одеси» налаштовує українців проти ТЦК і мобілізації.

Зараз Тарас Никифорчук говорить про те, про що йшлося на початку статті: для російських пропагандистів метою конфліктів із ТЦК є навіть не зрив мобілізації як такої, а провокування громадянського конфлікту. Так, буквально днями Никифорчук випустив свій черговий пропагандистський ролик під промовистою назвою «В Украине началась гражданская война: народ поднялся против режима!», у якому як по нотах розповідає про громадянський конфлікт, де, з одного боку, українська влада і ТЦК, а з другого — український народ.

Суть та сама: мобілізація в Україні — це суцільне порушення прав, тортури і навіть смерті. Вихід лише один — агресивне протистояння ТЦК.

Адвокат Никифорчук у своїх відео дає накрутку: вихід лише один — агресивне протистояння ТЦК

Що цікаво, Никифорчук — антимобілізаційний пропагандист, що називається, «з бородою». За його плечима роки пропаганди. Здавалося б, ним уже давно мала б зацікавитися СБУ, але якоїсь інформації про це у відкритому доступі знайти не вдалося.

Можливо, одним із пояснень цього мала бути поширена деякими медіа інформація про те, що Никифорчук нібито перебуває за кордоном. Але, о диво, пошук в Опендатаботі дає інформацію, що і в 2024-му, і в 2025-му він цілком спокійно брав участь у судових справах. Остання така справа датована жовтнем 2025-го. Тобто, виявляється, в Україні можна бути собі штатним пропагандистом, закликати до насильства проти представників української влади і надалі вести справи в судах. Просто якась подвійна реальність.

А тепер до легенди. Звісно, що й Остап Стахів нікуди не зник. Так само веде свій телеграм-канал. Хоча, вочевидь, довга історія спілкування з правоохоронцями дещо розширила його кругозір, і зараз він зосереджується не лише на мобілізації, а може записувати ролики, наприклад, про те, що фото Землі з останньої місії НАСА до Місяця якісь не дуже достовірні.

Але, звісно, про мобілізацію він також не забуває, трактуючи останнє вбивство військового з ТЦК у Львові як «захист» і цитуючи Конституцію. Тут особливо змін немає.

«Природні» ухилянти і накрутка

За ці роки в Україні передусім у Телеграмі сформувалася потужна інформаційна інфраструктура, яка обслуговує ухилянтську «бульбашку». І мова тут не про якісь суто пропагандистські ресурси. Ні, бізнес на ухилянтах такий самий бізнес, як і все інше.

Наприклад, на сьогодні, певно, діють десятки телеграм-каналів, на яких можна почитати інформацію, де конкретно зараз розміщені блокпости чи діють мобілізаційні групи ТЦК.

По самому Києву таких каналів можна нарахувати до десятка, деякі з них мають по кілька сотень тисяч підписників. Звісно, правоохоронці знають про їх існування, час від часу намагаються закрити, але результатів такої роботи якось не дуже видно. Канали виживають, іноді, щоправда, змінюючи свої адреси.

Але все ж таки більшість цих каналів зосереджені саме на тому, як не потрапити до ТЦК. Обмін адресами, фотографії блокпостів. І, звісно, нічого хорошого там про ТЦК не пишуть. Але і якихось закликів до агресивних дій переважно немає, бо головне спрямування таких ресурсів — зменшити можливість спілкування їхніх читачів із військовими з ТЦК.

Але ось у коментарях цих ресурсів починають активно рекламувати новий канал такого самого профілю. Перейшовши за посиланням, там справді можна знайти контент і про розміщення блокпостів ТЦК, але водночас і купу іншої дражливої інформації про «звірства ТЦК», заяви про те, що робити з ухилянтами (тут, звісно, без Євгена Дикого ніяк). Зрештою читачів не дуже плавно підводять до того, що єдиний можливий вихід із ситуації — фізична агресія.

Але суто «профільними» ресурсами тут справа не обмежується.

Якщо відкрити будь-який російський пропагандистський ресурс і подивитися, що він пише про мобілізацію в Україні, то з великою імовірністю там можна побачити посилання на якийсь абсолютно легітимний український телеграм-канал. І це не дивно. Ролики про мобілізацію на вулицях, про конфлікти з ТЦК стали однією з невід’ємних складових контенту українських телеграм-каналів. І це ще пів біди.

Річ у тім, що через такі ролики ми бачимо всю конфліктну ситуацію очима лише однієї зі сторін конфлікту, зазвичай учасників чи співчуваючих, які намагаються відбити в ТЦК мобілізованого. І майже ніколи не бачимо очима військових із ТЦК. Стандартна картинка — під несхвальні вигуки жінок і стареньких військові тягнуть до буса якогось чоловіка, який несамовито кричить. Звісно, коли люди це бачать, вони співчувають і хочуть захистити слабшого.

А тим часом жертва може й сама провокувати агресію, і цього її навчили згадані вище персони. У такому разі залишається відкритим питання до ТЦК, чому оперативно не оприлюднюється відео з бодікамер військових.

Оприлюднення через якийсь час після інциденту чергової заяви ТЦК, написаної переважно «дерев’яною», формальною мовою, точно не схиляє шальки суспільної підтримки на користь представників держави.

Звісно, що самі телеграм-канали жодним чином не намагаються осмислити те, що вони транслюють. Зрештою, формат телеграм-каналів не такий. Привіт усім, хто відстоює Телеграм як якусь зону свободи слова. Ролик чи новина про ТЦК завжди набиратиме перегляди, а отже, вперед у гонитві за аудиторією, а там вже трава не рости.

Деякі телеграм-канали йдуть іще далі й не просто активно поширюють такий контент, а ще самі й намагаються накручувати градус емоцій.

Іноді це перетворюється на таку собі трансляцію певного плану дій. Так, наприклад, працює та сама «Ху…вая Одесса» — солідний регіональний телеграм-ресурс із понад 900 тис. підписників. Ось лише кілька новин за один день: «Замес с военкоматом на Люстдорфской, водители перекрыли дорогу своими машинами». Тобто тут ідеться не лише про якусь сутичку на вулиці, а й про дії водіїв, які перешкоджають роботі ТЦК. Звісно, жодної оцінки таким діям водіїв не дається, а, навпаки, ретранслюється певний досвід, як вчиняти в цій ситуації іншим українцям.

І буквально наступний допис на цьому самому ресурсі під красномовною назвою «У меня граната в руке, я баба е…нутая», де знову ж таки йдеться про погрози жінки на адресу якихось людей у військовій формі в масках (швидше за все, з ТЦК) використати проти них гранату. Перегляд одна за одною таких новин створює враження мало не народного повстання в тій самій Одесі проти поганих представників ТЦК. І знову ж таки відсутність будь-якої оцінки, а що, власне, призвело до таких конфліктів.

Реальна проблема

Правда в тому, що ворожа пропаганда — це як пліснява в будинку, вона утворюється там, де неправильно збудовано.

В історії з ТЦК ми маємо величезний недолік у конструкції, тобто в тому, як цей процес організований. Роки проблем — і жодних спроб керівників держави їх вирішити, через що чимало українців сприймає ТЦК як ворогів. Ця проблема глибша, ніж сам процес мобілізації. Тут ми впираємось у ставлення до життя бійців з боку багатьох командирів. Чималої шкоди завдають так звані штурмові війська (які насправді у війська не оформлені і якими керує безпосередньо Сирський). Історії про те, як там чийсь друг чи родич швидко загинув, мабуть, чув кожен українець від свого близького чи далекого кола знайомих .

Перший крок до вирішення проблем із мобілізацією — зміни в управлінні ЗСУ. Але цього не відбувається, про це навіть не ведеться широка дискусія. Що потрібно зробити, описано в статті «Як Україні подолати дефіцит людей у війську: переосмислення проблеми мобілізації».

У самих ТЦК теж накопичилося чимало проблем — від корупції до поганих умов перебування новобранців. Про це останніми тижнями часто говорить уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець.

Однією з причин усіх цих проблем є те, що таким важливим суспільним завданням, як мобілізація, займаються чиновники, умовно кажучи, третього рангу — нікому не відомі офіцери Сухопутних військ, яким і підпорядковані ТЦК.

Напрямком, від якого залежить виживання країни, керують дуже і дуже обмежені люди

У них немає ні менеджерських навичок (їхня військова освіта — суцільне окозамилювання), ні лідерських здібностей, ні талантів, щоб організувати процес краще. Інакше кажучи, напрямком, від якого залежить виживання країни, керують дуже і дуже обмежені люди, які за всю свою попередню кар’єру стали справжніми джедаями імітації та нічогонероблення. Вони мислять украй зашорено й на автоматі вибирають рішення, що передбачають мінімум персональної відповідальності та роботи.

І цим грається ворог, як кіт мишею.

Формується замкнене коло. Інформаційне середовище, побудоване на емоціях та однобоких відео, поступово витісняє раціональне сприйняття реальності й підміняє його відчуттям постійного протистояння.

Але головнокомандувач Сирський каже, що не бачить проблем із мобілізацією. Його керівник Зеленський також мовчить і не робить жодних організаційних висновків.

гнап гончаренко купрій мобілізація никифорчук пропаганда стахів суспільство тцк

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск