Статті
Природний популізм чи відлуння пропаганди? Як риторика Юлії Тимошенко перегукується з російськими наративами
Політичні змагання, напевно, неможливі без дрібок популізму, простих рішень та емоційних закидів. Однак усьому є межа. Коли лідерка однієї з найстаріших фракцій парламенту починає використовувати конструкції, які майже дослівно збігаються з тезами ворожої пропаганди, це перестає бути просто «опозиційною боротьбою».
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Ми проаналізували стенограми виступів Юлії Тимошенко у Верховній Раді за останні три роки. Розбираємо детальніше закиди про колонізацію України, відробляння грантів та «останні 10 років», які депутатка називає «принизливими».
Байдуже, Схід чи Захід
Один із ключових меседжів Тимошенко — теза про те, що Україна втратила суб’єктність. Її риторика наповнена словами про «міжнародні дорадчі ради» та «іноземні наглядові ради» як інструменти колонізації.
«Це приниження України і приниження нашого суверенітету», — заявляла Юлія Тимошенко, прирівнюючи присутність іноземних експертів у наглядових радах держкорпорацій до окупації.
Проблема тут не в самій критиці ефективності наглядових рад (яка може бути виправданою), а в тому, на чому зосереджена критика. Російська пропаганда роками просуває наратив про «зовнішнє управління», намагаючись довести, що Україна — це не самостійна держава, а «маріонетка» Заходу.
Тимошенко підігрує цьому, називаючи фахівців, які допомагають реформувати прозорість держпідприємств, «наглядачами» (ці зміни, звісно, потрібні, бо держпідприємства історично були й подекуди залишаються значно корумпованими). Це створює ілюзію, що Україна опинилася в пастці між двох ворогів. Ще небезпечніше звучить інша маніпуляція нардепки: «Мені байдуже, хто зжирає наш суверенітет — схід чи захід світу».
Це твердження ігнорує об’єктивне сприйняття реальності. «Схід» в особі Росії вбиває українців фізично, знищує міста і прагне ліквідувати державність. «Захід» натомість допомагає нам виживати, надаючи зброю та фінансову підтримку. Порівняння цих впливів схоже не на україноцентризм, а радше на розмиття орієнтирів суспільства у виборі цивілізаційного шляху.
Принизливі 10 років
Особливо гостро риторика лідерки «Батьківщини» звучить щодо періоду «останніх 10 років». Вона називає цей час «найгіршим» і «принизливим».
«Все, що було ухвалено за останні 10 років, буде скасовано як неконституційне, як принизливе», — казала Тимошенко. Водночас саме ці 10 років стали періодом найбільшої активізації громадянського суспільства, відходу від усього російського та здобуття статусу кандидата в члени ЄС.
Заперечуючи досягнення цього десятиліття, Тимошенко фактично пропонує відкат до моделі, яка існувала до Революції гідності. Це перегукується з тікток-кампанією про «стабільність часів Януковича», де через ШІ-шансон і маніпулятивні ролики просувають ностальгію за «сильною рукою» і «доларом по вісім» (докладніше пояснюємо в нашому тексті тут).
Коли Тимошенко каже, що реформи — це «винищення України», вона б’є по фундаменту євроінтеграції. Адже більшість цих реформ (судова, антикорупційна, банківська) є прямими вимогами для нашого вступу до Євросоюзу. Крім того, вони потрібні Україні самі по собі, бо роблять нашу державу справедливішою, стійкішою і багатшою. Називаючи їх «колонізацією», вона ставить під сумнів вибір мільйонів українців, здобутий під час революцій і закріплений результатами голосування.
У нещодавньому інтерв’ю Наталії Мосейчук Тимошенко знову актуалізувала тему «експерименту над Україною», стверджуючи, що модель управління після 2014 року була орієнтована на «мінімізацію суверенних держав». Тобто європейський вибір України знову подається як «глобальний перерозподіл впливу», де національний уряд нібито втратив право ухвалювати рішення.
А що крім «зубожіння»?
Якщо прибрати з виступів Тимошенко слова «смерть», «геноцид», «ліквідація» та «мародерство», її промови суттєво скоротяться. Використання радикальної риторики під час війни — це небезпечний інструмент деморалізації суспільства.
«Одне з питань, яке виглядає як плановий геноцид, — це люди, які вже на пенсії… Ви розумієте, що ви вбиваєте цих людей? Ви їх просто ліквідуєте свідомо. Якщо ви прийняли таку політику ліквідації літніх людей, то ви про це чесно скажіть», — заявляє Тимошенко, пропонуючи зміни до бюджету, які мали б допомогти підвищити мінімальну пенсію до понад 7 тис. грн. Певно, такі фатальні слова мають збільшувати градус сказаного. Проте, використовуючи слово «вбиваєте» як перебільшення, Тимошенко дещо спотворює його зміст з огляду на те, що Росія фізично без жодної гіперболізації щодня вбиває українців.
Тут важливо зауважити брак конструктиву. Якісна опозиція в демократичній країні має пропонувати альтернативну модель вирішення нагальних проблем. Із цифрами, розрахунками, джерелами фінансування. Натомість ми чуємо вимоги «все скасувати» і «роздати гроші», які часто не мають обґрунтованих пояснень.
Деструктивна риторика працює на розкол. Вона змушує уразливі верстви населення бачити у власній державі ворога, що «гірший за загарбника». Так у прихильників Тимошенко може розмиватися розуміння реальності. А люди, які втрачають чіткі орієнтири, більш схильні стати здобиччю російських вербувальників і, наприклад, погодитися вчинити теракт, думаючи, що життя в Росії справедливіше, ніж в Україні (докладніше про методи вербування читайте тут).
Журналісти Texty.org.ua також виявили дивний збіг, проаналізувавши анонімний акаунт «Микола Відлига» у Фейсбуці, який систематично поширює проросійські наративи під маскою псевдопатріотизму. Зловмисні діячі, відео яких регулярно публікує Відлига, атакували більшість активних політиків і волонтерів, однак Юлію Тимошенко вони фактично не чіпали. Таке спостереження викликає запитання, хоча й справді може бути випадковістю.
Від «каральних органів» до підозри
Окремий кейс — атаки Юлії Тимошенко на антикорупційні структури НАБУ і САП. Вона називала їх «органами політичного впливу» й звинувачувала в «кришуванні» корупції.
«НАБУ і САП — це органи політичного впливу на українську владу. І коли треба, корупцію кришують, а коли не треба, проти корупції борються… Скажіть, будь ласка, у 1991 році що, боролися за те, щоб Україна віддала свій суверенітет, незалежність і залишилася країною, якою керують таким, знаєте, ошийником під струмом?» — говорила Тимошенко про законопроєкт, який уже повертав суб’єктність НАБУ і САП, чого вимагали українці, які вийшли на так званий картонковий Майдан у липні 2025-го.
Юлія Тимошенко виступає у Верховній Раді. Скриншот із відео
Такі висловлювання підривають довіру до інституцій, які є важливими запобіжниками в боротьбі з корупцією. Росія зацікавлена в тому, щоб переконати світ у «тотальній корумпованості» України й таким чином зупинити постачання зброї. Тези Тимошенко про те, що НАБУ — це лише інструмент тиску, можуть грати на руку ворожій пропаганді.
Коли ж на початку 2026 року сама Тимошенко отримала підозру від НАБУ, її запекла риторика проти антикорупціонерів чи загалом західного вектора України стала сприйматися ще більш неоднозначно.
За даними слідства, на плівках зафіксовані домовленості Тимошенко про плату депутатам за деструктивне голосування: «Голосуємо за зняття, не голосуємо за призначення». Йшлося про відставки посадовців з уряду й державних органів та блокування призначень на їхні місця інших людей.
Це більше схоже не на протидію «колонізації», а на бажання зберегти усталену корупційну систему, де політичні рішення були товаром. Але кадровий хаос під час війни, коли одного міністра звільнили, а на його місце нікого не призначили, — це те, що вигідно Росії. Логічно, коли опозиція не голосує за кадрові призначення владної коаліції. А коли за такі рішення пропонують гроші депутатам інших фракцій, це може виходити за межі внутрішньої політичної боротьби.
Демонтаж трьох довір
Аналіз стенограм свідчить, що в риториці Юлії Тимошенко є кілька основних наративів. Їх можна назвати послідовним демонтажем трьох довір.
- Довіра до Заходу підривається через наратив про «колонізацію» та «наглядачів».
- Довіра до державних інституцій нищиться через емоційні закиди про «геноцид» та «свідоме вбивство» громадян.
- Довіра до змін нівелюється через декструктив щодо реформ.
Цілком імовірно, що гострі висловлювання лідерки «Батьківщини» — це лише намагання втримати електорат. Проте в умовах гібридної війни межа між радикальним популізмом і підіграванням ворогу стає тонкою.
Дестабілізація України, дискредитація партнерів і зупинка реформ — це те, чого Росія не може досягти на полі бою. Вона намагається боротися за це в інформаційному просторі, використовуючи «корисних ідіотів» або досвідчених політиків, чиї слова створюють ідеальне тло для посилення зловмисних інформаційних кампаній. Навіть якщо цей процес відбувається несвідомо, його результат залишається однаково небезпечним.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися
