Непроаналізовані перемоги 2022-го: як брак розбору вдарив по Україні згодом

Дуже важливим є прийняття мінливості обставин на війні: проміжний результат на табло — це завжди наслідок ввідних, які ніколи не є постійними. У цьому контексті важливе розуміння не лише анатомії провалів, а й анатомії успіхів. Непроаналізовані успіхи можуть вводити в оману й осліплювати.

Німецький провал у Першій світовій

Історичний приклад важливості об’єктивного аналізу власного успіху

Перед тим як говорити про кампанію 2022 року, важливо розуміти, які негативні наслідки може мати брак об’єктивного аналізу власного успіху. Німецька імперія (1871–1918), яка виникла й зникла в результаті війн, буде чи не найкращим історичним прикладом для цього.

Менш ніж за 10 років (із 1864-го по 1871-й) керівництву Пруссії через швидкі війни вдалося створити нову геополітичну реальність у вигляді Німецької імперії. І зробити це таким чином, щоб не викликати негативної реакції з боку інших великих держав.

Цей приклад знаковий, адже показує, що велика стратегія держави завжди є якісним поєднанням дипломатії та воєнного інструменту.

Дипломатія. Канцлер Пруссії князь Отто фон Бісмарк (1815–1898) був відповідальний за зовнішньополітичний вимір великої стратегії. Його зовнішня політика була спрямована на те, щоб дипломатично ізолювати ворожу державу й запобігти створенню коаліції балансування з інших великих держав.

У 1866 році Берлін ізолював Австрію натяками територіальних компенсацій на користь Франції, а також скориставшись неприязню до Австрії Російської імперії після Кримської війни (1853–1856).

Наступний крок. У 1870 році Бісмарк спровокував Францію на проголошення війни Пруссії — в очах світу Франція була винна у війні. Князю Бісмарку таким чином вдалося зробити фактично неможливе: радикальна зміна балансу сил у Європі через постання Німецької імперії не спровокувала інші великі держави на коаліцію балансування для підтримання статусу-кво, що було нормою міжнародних відносин у Європі, як за пів століття до того продемонстрували чітко Наполеонівські війни.

Військова справа. Іншим важливим елементом успіху стало прогресивне освоєння Пруссією результатів тогочасної революції у військовій справі у формі залізниці, телеграфу і казнозарядної артилерії, помножене на геній начальника Великого генштабу Гельмута фон Мольтке (1801–1891) і систему підготовки кадрів, започатковану реформами Шарнхорста і Гнайзенау початку XIX століття. У сукупності ці якості давали змогу планувати і реалізувати короткі війни на знищення через розгортання переважаючих сил і краще маневрування ними на полі бою.

Наступники тандему Бісмарк — Мольтке-старший виявилися менш талановитими, ніж батьки-засновники Німецької імперії.

На 1914 рік воєнна машина імперії була заточена на ще один нокаутуючий удар — велике флангове охоплення армії Франції в результаті маневру своїх основних сил через Бельгію з подальшим перенесенням уваги на Російську імперію.

Таке воєнне планування мало компенсувати те, що цього разу німецька дипломатія була менш успішною: Велика Британія, Франція і Російська імперія вирішили діяти спільно для стримування амбіцій Німецької імперії. Окрім стратегічної гамівної сорочки у вигляді Антанти інші держави континенту активно переймали німецькі новації у вигляді масових армій і залізниць для їх розгортання, пересування і забезпечення.

Як наслідок — ставка на нокаутуючий удар провалилася, французькі залізниці після розгадування німецького стратегічного замислу дали змогу перегрупувати сили швидше, ніж німецькі сили пішки дійшли від кордону з Бельгією до басейну Марни. Провал стратегії на швидке знищення військ означав, що Німецька імперія воюватиме проти коаліції країн із переважаючими ресурсами, яка врешті-решт змогла виснажити Німеччину, незважаючи на заміну в складі Антанти Російської імперії на США в 1917–1918 роках.

Ставка керівництва Німецької імперії в 1914-му на відпрацьовані рецепти за умови розмивання німецьких воєнних переваг без належного зовнішньополітичного забезпечення великої стратегії призвела до її краху в листопаді 1918 року.

Брак належного критичного аналізу джерел успіху Пруссії у війнах за об’єднання Німеччини серед тодішніх німецьких еліт здається ще більш дискредитуючим на тлі зробленого фельдмаршалом Мольтке-старшим у 1880 році попередження:

«Якщо війна спалахне зараз, її тривалість і кінець неможливо передбачити. Найбільші держави Європи, озброєні як ніколи раніше, вийдуть у бій. Жодна не зазнає такої повної поразки в одній чи двох кампаніях, щоб оголосити себе переможеною та прийняти нав’язані їй жорсткі мирні умови. Ніхто не пообіцяє не повставати знову, навіть якщо лише через роки, щоб відновити боротьбу. Така війна може легко перетворитися на Семирічну чи Тридцятирічну війну. Горе тому, хто підкине смолоскип до Європи, хто першим кине сірник у порохівницю!».

Нездатність нових поколінь політичних і військових еліт Німецької імперії критично проаналізувати джерела успіху попередників плюс лінійне мислення недобре пожартували з Німеччиною в 1914–1918 роках.

Успіх України у 2022 році

Чому кампанія 2022 року склалася так, а не інакше?

Кампанія 2022 року на сьогодні є найуспішнішою для Сил оборони України з погляду досягнення відповідних цілей: Україні вдалося не лише зірвати оригінальний план противника з повалення режиму та локалізації осередків спротиву, а й зупинити просування противника на Сході й провести дві успішні контрнаступальні операції.

Проте подальший розвиток подій дає підстави говорити про те, що успіх кампанії 2022 року був здебільшого результатом сукупності дуже мінливих обставин.

Ось ключові фактори, які визначили результат кампанії 2022 року.

Прорахунки і недоліки РФ

Оригінальний план РФ на єдиний нокаутуючий удар спирався на низку хибних припущень, як стало зрозуміло пізніше. Політично керівництво РФ виходило з припущення про штучність української нації. Як наслідок — ніхто не очікував масового народного спротиву.

У військовому сенсі керівництво РФ значно переоцінювало результати реформ і переозброєння власних збройних сил у 2009–2021 роках, тоді як прогрес ЗСУ в 2015–2021 роках недооцінювався. Ідеал, до якого неявно прагнули в РФ, — повторення операції США та Великої Британії проти режиму Саддама Хусейна в Іраку 2003 року. Це швидкі дії по основних дорогах за цілковитого домінування американсько-британських військ у розвідці й ураження за пасивності населення Іраку.

Проте на практиці вийшло навпаки: дуже швидко стало зрозуміло, що реальні навички ЗС РФ не відповідають поставленим завданням в умовах активного спротиву ЗСУ та українського населення. Доволі компактна армія РФ виявилася також недостатньо пропорційною масштабам і географії театру бойових дій: у середині березня 2022 року стало очевидно, що ЗС РФ не можуть виконати поставлені завдання і не мають резервів для просування на всіх обраних напрямках одночасно.

Так само навіть після перегрупування ЗС РФ і концентрації лише на сході України Росія не змогла використати свою кратну перевагу в ракетно-артилерійському озброєнні для продавлювання оборони України у квітні – червні 2022 року для подальшого оточення основних сил України в Донецькій області. Іншим прорахунком РФ стало відтягування мобілізації аж до вересня 2022-го, коли успішні наступальні дії Сил оборони України на Харківщині показали негативні наслідки відмови від такого рішення.

Ставка російського керівництва на погрози ядерної ескалації не дала максимально очікуваного результату. Кремлівський окупант вважав, що погроз використання ядерної зброї вистачить для того, щоб запобігти постачанню будь-якої матеріально-технічної допомоги Україні.

Фактор можливої ескалації справді сповільнював передачу відповідної допомоги, але не заблокував її повністю. Так само помилковим виявилося очікування пасивності коаліції західних країн на чолі зі США в короткостроковій перспективі: після того як Україна показала здатність до організованого спротиву, США та їх союзники почали підтримувати її важким озброєнням і боєприпасами в межах «формату Рамштайн».

Асиметричні переваги України

Окрім російських вад і прорахунків на користь України у 2022 році грала низка асиметричних переваг.

Однією з ключових була наявність навченого резерву — пулу людей, які у 2014–2021 роках пройшли обмежені бойові дії на Донбасі. За різними оцінками, кількість таких людей становила від 300 тис. до 500 тис. осіб. Фактично Україна мала більше навченого резерву, ніж РФ на той час. Саме ці громадяни України швидко підсилили Сили оборони України, давши змогу створити влітку 2022 року ситуацію кількісної й тактичної якісної переваги над російськими військами.

Власне, саме навесні-восени 2022-го українці на полі бою продемонстрували стійку здатність до тактичних і технічних адаптацій для компенсації переваг ворога. Використання БпЛА Mavic 3/3T для покращення ситуаційної обізнаності на рівні рота — батальйон, а також перші експерименти зі «скидами» були саме такими прикладами.

Неспровокована агресія РФ і перші успіхи Сил оборони України привели до небаченого національного підйому навесні-влітку 2022-го, який компенсував брак системності в національному воєнному будівництві у 2015–2021 роках. Драйв у поєднанні з гнівом допомагав багатьом працювати на межі можливого — йшлося як про військових, так і про низові горизонтальні ініціативи підтримки Сил оборони України.

Щось подібне тоді переживали й суспільства неформальної коаліції західних країн на підтримку України: шок від того, на що наважилася Росія у ХХІ столітті проти іншої країни в центрі Європи, перетворювався на системний тиск на власних політиків і урядовців задля підтримки України.

Війна та супутні жертви/руйнування в сприйнятті західних аудиторій ще не нормалізувалися — Україна перебувала в топі уваги міжнародних ЗМІ. Разом із успіхами в обороні й наступі це створювало позитивну стратегічну динаміку, яка давала змогу залучати нову масштабну військову та економічну допомогу й була основою для подальших успішних дій.

Фактор новизни низки зразків західного озброєння

Не менш важливу роль у результатах кампанії 2022 року відіграв фактор новизни низки зразків західного озброєння, які передавалися Україні в межах матеріально-технічної допомоги. Йдеться передусім про високоточні засоби озброєння: керований артилерійський снаряд Excalibur, протирадіолокаційну ракету AGM-88 HARM і боєприпас GMLRS разом із пусковими установками HIMARS М142/270.

Особливо тут варто відзначити саме поєднання осколково-фугасного боєприпасу GMLRS (із дальністю 85–92 км) і згаданих пускових установок. Постачання і масове використання відповідних засобів вогневого впливу протягом літа 2022 року сприяли хоча б тимчасовій стабілізації лінії фронту через знищення системи логістики та управління противника. РФ вибудовувала систему логістики та управління, виходячи з припущення, що Україна не матиме у своєму розпорядженні високоточного масового засобу ураження на глибину 40+ км.

Після шоку навесні-влітку 2022 року Росія почала доволі активно адаптуватися до війни

Поява і масове використання Україною GMLRS змусили РФ до відповідної перебудови логістики та управління, що тривала кілька місяців і мала позитивний ефект на лінію фронту. Окрім того, поєднання боєприпасу GMLRS та вразливості переправ через Дніпро на Херсонщині дало змогу витиснути російське угруповання з правобережної частини Херсонщини на початку листопада 2022 року.

Мінливий характер обставин, які визначили кампанію 2022 року

Після шоку навесні-влітку 2022 року Росія почала доволі активно адаптуватися до війни.

Власне, ще восени 2022-го тодішній командувач угруповання РФ генерал Суровікін провів комплекс заходів зі стабілізації ситуації на фронті. Було успішно виведено угруповання військ із вразливого правобережжя на Херсонщині, почалося формування ешелонованої оборони з перешкодами на окупованих територіях, відбулася стабілізація фронту через активізацію боїв за Бахмут і боїв по лінії Сватове — Кремінна.

Ударами по критичній інфраструктурі України в жовтні – грудні 2022 року Суровікін змістив фокус уваги допомоги партнерів на потреби ППО/ПРО замість озброєнь для продовження сухопутного наступу. Важливу роль у стабілізації ситуації відіграли й погрози Росії щодо ядерної ескалації у вересні 2022 року.

ЗС РФ вирахували напрямок, підготувалися і зірвали Таврійський наступ Сил оборони України влітку 2023 року. Паралельно через рекрутинг найманців і збільшення виробництва озброєння та боєприпасів Росія з осені 2023-го володіє ініціативою на полі бою.

Завдяки масовому використанню керованих авіаційних боєприпасів і збільшення відстані, з якої запускаються ці бомби, Росія повернула на поле бою оперативно-тактичну авіацію. ЗС РФ не бачили проблеми в тому, щоб переймати досвід України з використання безпілотників на полі бою для ускладнення логістики, ротацій і медичного забезпечення передових позицій, а також для виявлення і подальшого ураження важких РСЗВ, ППО, гелікоптерів і літаків у глибині нашої бойової побудови.

Загалом РФ розробила воєнну стратегію, яку вона може собі дозволити і яка є частиною комплексної стратегії виснаження України. Виявилося, що ми воюємо проти дуже серйозного противника, що здатний на адаптацію для підтримання тиску на наші позиції на фронті й створення напруження в тилу.

Тим часом асиметричні переваги України почали розмиватися або урівноважуватися. Успіхи 2022 року сприяли хибному враженню, що в нас усе добре в Міноборони і Генштабі, що не треба нічого змінювати.

Брак вогневої могутності в цій війні Україна постійно компенсувала навичками персоналу, що має свої об’єктивні межі.

Масовий низовий національний підйом виявився обмеженим у часі з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин: люди не можуть постійно діяти на межі можливого. У той час як державна політика не змогла повною мірою підхопити й замінити низові недержавні ініціативи, а скандали давали окремим громадянам підстави виправдовувати своє дистанціювання від війни.

Люди не можуть постійно діяти на межі можливого

Війна все більше нормалізувалася в сприйнятті зовнішніх аудиторій, мова про події в Україні стала сприйматися як буденність. Брак успіхів у звільненні втрачених територій, проблеми з комплектацією та управлінням, неспроможність стабілізувати лінію фронту запустили негативну стратегічну динаміку: проблеми ускладнюють залучення додаткових ресурсів, що є основою нових проблем. І так по колу.

Читайте також: Війна на виснаження: як не програти. Три блоки проблем

Внутрішня політика (особливо в США) почала негативно позначатися на системній підтримці України, у той час як РФ вибудувала власну неформальну міжнародну коаліцію підтримки на основі КНР, КНДР, Ірану та Індії. Так само активно Росія стала експлуатувати дефіцит уваги серед західних аудиторій і виклики з погляду здатності грати в довгу.

Замість висновків

Восени 2022 року самовпевненість України сягнула максимальної межі: авторові доводилося чути історії, як ми розповідали тим чи іншим західним профільним делегаціям про те, що нам немає чого вчитися в західних партнерів на тлі успіхів на Харківщині та Херсонщині.

Хоча насправді результат кампанії 2022-го був сукупністю мінливих факторів, які вже до кінця року стали поступово змінюватися не на нашу користь.

Восени 2022 року самовпевненість України сягнула максимальної межі

Після того як Володимир Путін вирішив провести відкриту мобілізацію й оголосив про анексію чотирьох регіонів України, замість того щоб зробити крок назад і підвести риску під черговою авантюрою, наша країна увійшла у війну на виснаження з усіма ризиками і негативними наслідками.

Країна, яка хоч і досягнула значного прогресу в посиленні обороноздатності у 2015–2021 роках, але так і не опанувала навичку системного воєнного будівництва й стратегічного мистецтва загалом, зіткнулася з дуже серйозним викликом — організацією оборони і життя країни в умовах війни на виснаження. І входили ми в цю війну без чесного визнання того, що успіх 2022 року був насамперед результатом мінливих обставин, а не нашої системної політики.

GMLRS HIMARS Мольтке аналітика бісмарк війна німеччина росія хід війни історія