Ніагара в під'їзді: як прорив батареї перетворив будинок на льодовню

Водоспад з під'їзду

Перед будинком вирує невеликий мітинг, але за водний апокаліпсис може свідчити залишки води на сходах під’їзду, вочевидь воду вже перекрили.

На прохання повторити, що відбулося, сусідка з задоволенням певно всоте починає свою розповідь.

“Це ж навіть не я помітила. Це знайома мені з сусіднього будинку подзвонила, каже - виглянула у вікно з самого ранку, а з вашого будинку тече ціла ця Ніагара. Я така вибігаю у коридор на сходи - а там справді водоспад з під’їзду. Усе по сходах тече зверху вниз рікою та ще й парує!…”

"З вашого будинку тече ціла ця Ніагара!"

Побачене настільки зачепило жінку, що на мить вона втрачає слова.

З розмови потрохи вимальовується картина - хтось чомусь саме зараз вирішив пустити воду на батареях на сходовому майданчику, їх порвало. Зараз хтось таки перекрив воду. Заодно пропала електрика. І все.

На питання - чи хось дзвонив аварійним службам і що вони сказали, чую що ніби хтось дзвонив, хтось писав на сайт. Але якось без конкретики.

І тут ніби у відповідь на питання коло трансформаторної будки затиснутої між нашим будинком і сусідським з’явилися кремезні постаті у спецівках з характерним написом “Київтеплоенерго”. Одразу йду до них з бажанням прояснити усі нез’ясовані питання.

-Скажіть, що сталося, наскільки все серйозно? - питаю чоловіків ще на підході.

Вони всі повертаються і запитально дивляться на мене.

-Ну з проривом труб у будинку, - уточнюю, кивнувши в сторону місця катастрофи.

-А ми звідки знаємо? - стенає плечима один з комунальників. Добре, що інший одразу вирішує прояснити ситуацію:

-Нас у сусідній будинок викликали, навпроти вашого. Там батареї прорвало.

-О, у нас таке саме…

-Ну до вас нас ще не направяли. Ми поки там.

Я повертаюсь до свого під’їзду, де вирішую звернутися по допомогу до аварійних служб.

122-ий у черзі

Набираю “1551” - номер контактного центру міста Києва. Голос на записі пропонує зареєструвати свою заявку, або чекати на з’єднання з оператором. Звісно, вирішую почекати з’єднання. Голос пропонує мені номер, за яким можна звернутися по психологічну допомогу, а потім видає: “У разі, якщо система визначає, що ви у черзі понад сотий, очікування оператора може складати до 30 хвилин”.

Далі я чую ще більш психологічно підтримуючу інформацію - виявляється я у черзі 122-ий. Зависаю у очікуванні на телефон хвилин на десять, але здається черга просто нікуди не рухається. Зрештою, чую пораду від однієї мешканки будинка, аби я не витрачав часу. “Я зранку туди дзвонила, цілу годину провисіла, потім мене викинуло.”

Наступний номер куди вирішую телефонувати - “112”.

Попри песимістичні сподівання, слухавку одразу бере диспетчерка з приємним голосом. Але ідилія закінчується буквально за кілька секунд, після того, як вона дізнається, що дзвоню я з приводу пориву батарей.

-Це не до нас, - обрубує моя співрозмовниця. - Ми приймаємо заявки з приводу відсутності електрики, води чи ще чогось такого.

-А до кого ж мені звертатися?

-А що у вас там - керуюча компанія? - голос моєї співрозмовниці набує тих інтонацій, з якими зазвичай учителька розмовляє з учнем, який не виконав домашнього завдання. - От їй і дзвоніть. Це ж вона вас обслуговує, а не ми. От їх і набирайте.

-Дякую, що допомогли.

-Навзаєм.

Телефону керуючої у своєму телефоні не знаходжу. Якоїсь інформації про те, хто управляє комунальним майном даного будинку, на дошці оголошень під’їзду теж годі знайти. Добре, що на замкнених дверях підсобки двірника тріпочиться самотній папірець з оголошенням керуючої компанії про пошук на роботу двірників і телефоном відділу кадрів. Один дзвінок туди, і у мене вже контакти приймальні компанії.

Телефоную туди - і знову “бінго”, трубку одразу беруть, але жіночий голос на тому кінці дроту вже не такий доброзичливий. Вислухавши частину мого монологу з тої сторони мене перебивають:

У нас в управлінні більше 700 будинків. Ми що - про всі зобов’язані розповідати?

“Ви розумієте, що ви питаєте? У нас в управлінні більше 700 будинків. Ми що - про всі зобов’язані розповідати? Дзвоніть на аварійну району, там вам усе розкажуть.”

І кладуть слухавку.

Якусь мить я пригадую, що за останні кілька місяців щомісячна сума, яку я сплачую керуючій компанії за управління будинком, чомусь зростала, і, до речі, я так і не зрозумів чому. Зрештою, вирішую ще раз перенабрати приймальну. Але на цей раз там ніхто не бере слухавки.

Набираю аварійну району. Доводиться трохи почекати, але, зрештою, слухавку бере операторка. Вона ввічливо вислуховує мене, а потім відповідає, що у нашому будинку справді “аварійна ситуація” і зараз “над нею працюють” у керуючій компанії. Намагаюся взнати деталі, ще щось, але співрозмовниця уникає взагалі будь-якої конкретики. Зрештою, сходимось на тому, що вона попросить “поквапитися” з аварійним ремонтом. На тому все.

Льодовня на сходах

Зрештою, вирішую оглянути усе сам. На жаль, чи через потоп, чи просто через графік електрику вимкнули, ліфт не працює, тому доведеться йти тими самими сходами, що залило.

-О, почекайте мене, разом веселіше буде підійматися! - каже літня жіночка з милицею. Мені на восьмий поверх. Та не переживайте, ми швидко дійдемо.

Галина Василівна, так звати жіночку, уміло перекидаючи своєю милицею зі сходинки на сходинку, починає сходження зі мною.

-Усе то від того, що люди на тих сходах справжню льодовню влаштували. Вода у батареях спочатку замерзла, а тепер це все прорвало, - починає вона. - От ви у нас людина нова, то я вам розкажу - нам колись депутат, який колись тут обирався, на кожний балкон на загальних сходах склопакет поставив. Щоб тепліше було. Але ж нічого це не допомогло, бо люди почали фанеру у дверях вибивати.

-Яку фанеру ?

-Ну в дверях на сходах замість скла були поставили фанеру. Колись там ще скло було, але його ще за Союзу вибили. Потім замість нього поставили фанеру. От її ногами і повибивали.

-Так а хто вибивав?

-Що - мало в будинку різних алкоголіків і наркоманів? - На цих словах Галина Василівна тикає милицею в куток сходів, де лежить щось подібне до шприця.

-Та й взагалі больних зараз багато, - додає вона. - Он кого в Америці вибрали.

Василівно, та зараз вже двері ніхто не вибиває!.. - чуємо голос згори.

Ми якраз дісталися другого поверху, де зустріли якусь знайому моєї співподорожньої, яку Галина Василівна називає Павлівна. Старенька стояла і відхекувалась, з розмови стало зрозуміло, що їй підійматися на поверх вище, чим Василівні.

-Немає такого, щоб так двері виносили. Були у нас буйні, але кудись поділися. А от те, що двері ніхто не зачиняє з загального балкону на сходи - це біда, каже далі відсапуючись наша нова знайома. - Воно вже з місяць було видно, як з батарей бурульки звисали. Я людям багато раз за це казала - закривайте двері. Але ж хто слухає…

Мої знайомі вирішують ще трохи перепочити і погомоніти поверсі, а я скориставшись нагодою продовжую свій рух наверх.

Повсюди кидаються сліди недавньої повені. Стіни у тотальних потоках, на кожному сходовому майданчику мініозерце води. Зараз ще пощастило, на вулиці короткочасна відлига, але вже завтра знову вдарять морози і усе це перетвориться на лід аж до весни.

На четвертому поверсі зустрічаю ще одну сусідку - жінка середніх років. веде вигулювати собаку. Побачивши мене зупиняється, починає експресивно розповідати:

-Я весь час як цими сходами ходила бачила, що батареї замерзли. Чи з них води не до кінця злили чи взагалі не зливали. Вони аж білі були - такі всі у льоду. Звісно, те що двері не зачиняли - воно теж своє додало. Я ще кілька разів нашому двірнику казала - скажіть у ЖЕКу, щоб в ніякому разі воду не пускали. Бо тут потоп буде!

-І що - він сказав ЖЕКу?

-Я не знаю. Я самого двірника вже кілька тижнів не бачу. У нас вже під під’їздом які кучугури снігу виросли, ніхто не чистить неділями. Кудись він пропав. Але ж з самого ЖЕКу могли пройтися, подивитися, що тут у нас і в якому стані…

Від моєї співрозмовниці довідуюсь, що поверхом вище мешкає чоловік, який колись сам працював у комунальному господарстві. Можливо, він щось зможе додати. Дзвоню, виявляється це сусід Коля, з яким я постійно вітаюсь, але що він працював комунальником - не знав. Виходимо на сходи “покурити”.

Зрештою, все сказане до того лягає у логічну канву. Воду з батарей або не злили, або злили не повністю. Температура впала, через проблеми з теплоізоляцією (да-да. усі ті ж не закриті двері) суттєво, вода замерзла. Замість того, аби оцінити ситуацію, хтось просто відкрутив вентиль.

-Я одного не можу зрозуміти, - роздумує вголос Коля. - Вони цю воду під напором дали, причому таким сильним, що трубу просто вирвало. Для чого вони це зробили?

Питання залишається без відповіді. Ми прощаємося і я підіймаюся до 12 поверху, де і стався розрив. Розірвана труба говорить сама за себе. Проблеми для будинку, проблеми для людей, які в ньому живуть.

"Закривайте/відкривайте двері!"

Починаю спускатися донизу і тут мене переганяє молодий хлопець у зелених штанях, що бігцем спускається зверху. Одразу видно його надзвичайно заклопотаність. Прямо переді мною він широко відкриває двері зі сходового майданчику на балкон. На мій здивований погляд похапливо пояснює:

-Треба, щоб усі двері були відчинені. Інакше збиратиметься конденсат. Зараз коло нуля, треба щоб ця волога хоч якось випаровувалася! Скажіть про це іншим, це дуже важливо! Двері мають бути відкритими!

Біжить не спиняючись далі донизу, де одразу чути звук дверей, що відкриваються. Я застигаю на хвилю у роздумах, а потім продовжую спускатися. І раптом чую знизу звук дверей, які хтось з притиском зачинив. А слідом вже знайомий розпачливийц крик Галини Василівни:

-Та ви навчитеся, накінець, двері зачиняти чи ні?!

Спустившись на два поверхи нижче бачу її зі своєю подружкою, які осудливо про щось говорять. Побачивши мене Галина Василівна сумно зітхає:

-От бачите, нашим людям хоч кола на лобі теши. Кажеш закривати все одно все повідкривають! Немає у нас порядка в тому будинку та певно вже й не буде. Колись навіть ОСББ хотіли тут робить, але усі з усіма розсварилися. А тепер вже немає й кому - багато хто виїхав, залишились старі та якісь зальотні. Нікому цей будинок не треба. Оце може нам з Павлівною. А більше нікому.

абзц блекаут енергетична криза житло жкх зима-26 київ комунальники опалення теплопостачання