Як кияни рятуються в умовах блекауту: без світла, тепла та води
Цього тижня температура в Києві опускалася до −20 градусів. Майже все місто переживає постійні аварійні відключення не тільки світла, а й води та тепла, які так потрібні в холодну зиму. Деякі кияни мають максимум одну-дві години світла на добу. Одна з користувачок соцмереж навіть пожартувала: «Тепер планові відключення потрібно перейменувати у планові включення». Ми зібрали п’ять історій про те, як сім’ї живуть у цих умовах і які лайфхаки використовують.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Карасі на газовій плитці
81-річна Зінаїда Сухомлінова з чоловіком Миколою мешкають у новому будинку на Лівобережній. Їхня квартира оснащена електричною плитою, як і більшість квартир у сучасних ЖК.
Цього року придбали на ринку «Юність» газову плитку українського бренда Sigma. Попередня туристична іноземного виробництва не підійшла. Обирали швидко, довіряючи порадам продавця. Ціна прийнятна навіть для пенсіонерів — 850 грн.
Sigma запалюється автоматично від п’єзоелемента. Працює від цангового балончика — такого, як лак для волосся. Одного вистачає досить надовго, каже пенсіонерка. Балончики одноразові. Продаються в будь-якому господарчому магазині. Один нині коштує в «Аврорі» 64 грн.
Наскільки плитка функціональна? Зінаїда розповідає свіжий приклад із життя.
«Мали прийти гості — п’ятеро дорослих і двоє дітей. А світла не було й не було. Переживала, чи встигну приготувати на стіл. Тоді дістали газову плитку. Чоловік насмажив на всю компанію карасів, я зробила відбивні й зварила картоплі. За дві години впоралися», — радіє жінка.
«Немає чим митися, немає чим грітися»
Ірині 54 роки, разом зі своїм чоловіком і двома котами вона живе на пʼятому поверсі біля Дарницької площі.
Хоча на пʼятому поверсі мали б бути вода й опалення, проте їх немає. Будинок довгий, до перших двох секцій ці блага дістають, а до квартири Ірини — ні. У квартирі електроплита.
«Немає ні тепла, ні світла. Немає чим митися, немає чим грітися», — розповідає киянка.
Щоб під час знеструмлень функціонував хоча б туалет, чоловік Ірини купив столітровий бак і підʼєднав його до бачка. Він займається меблями, тож знайшов, куди і як прилаштувати таку велику місткість. У ванній він установив трохи менший бак, як садовий умивальник, щоб можна було хоча б умитися й почистити зуби.
Миється родина, як тільки дають світло й воду. У крайньому разі гріють воду на газовому пальнику.
У ванній і туалеті поставили маленькі світильники на липучках. Вони реагують на рух і вмикаються. Тож це ще й економить енергію.
Коли у квартирі стає холодно, Ірина з чоловіком нагрівають на пальнику воду, наливають у пластикові пляшки й ховають під ковдри. Так і зігріваються. «Коли в кімнаті прохолодно, спиться навіть краще», — підкреслює жінка.
Сімʼя також користується двома «живими грілками». Одна Карамелька, кішка орієнтальної породи, друга Дарицька, порода «сільська». Вони вмощуються біля хазяїнів і гріють під час знеструмлень.
Коли світла немає не дуже довго, подружжя може підключити плазму до зарядної станції. А якщо довго, то використовувати заряд на телевізор нераціонально. І тоді виручає маленька лампа для читання, що працює від павербанка.
Коли в гості приходить онук, вмикають невелике світло і збирають лего чи грають у настільки ігри.
«Це ніби вимушена дедіджиталізація, і це допомагає проводити час разом», — каже Ірина.
Ірина зі своїми котами під час блекауту
Ірина зі своїми котами під час блекауту
Ірина зі своїми котами під час блекауту
Фондюшниця для приготування кускусу
Тетяні 34 роки. Разом із чоловіком і маленьким сином Максимом вони живуть на пʼятому поверсі 16-поверхівки в Оболонському районі.
Тетяна розповідає, що вони ще з 2022 року готувалися до знеструмлень. Купили зарядну станцію, павербанки, ліхтарики, тобто базовий набір. Зараз це допомагає пережити нетривалі знеструмлення, але з появою дитини перед сімʼєю постали й інші виклики.
Дитині треба зранку поїсти, їй потрібне тепло. Впоратися із цим завданням сімʼї допомагає фондюшниця. Ми її подарували батькам, а тепер використовуємо для того, щоб розігріти суп, кашу чи приготувати кускус.
Вона працює на сухому спирті. Однієї таблетки сухого спирту вистачає, щоб приготувати порцію кускусу. Сьогодні я використала дві таблетки, приготувала дві порції кускусу для себе і для Максима. Це те, що дає змогу мати теплу їжу.
Опалення у квартирі не було тільки того дня, коли вдарив великий мороз. Тетяна розповідає, що нормально його пережили: «Просто бігали, гралися, тепліше вдягалися». Проте з погіршенням ситуації, можливо, треба продумати більш стійкий та системний план. Цим Тетяна час від часу і займається. Вона складає план дій і список необхідних речей, які допоможуть вижити, якщо ситуація кардинально погіршиться. «Це допомагає добре засинати», — підсумовує киянка.
Київ — велике місто, і це також рятує. Через дорогу від будинку є «Пузата хата». Коли довго немає світла, подружжя купує щось нежирне чи не дуже приправлене для дитини. Самі можуть поїсти щось із холодильника.
Також у Тетяни є газова плита з балоном, але вона боїться її використовувати у квартирі через ризик вибуху.
«Але якщо так триватиме, то, можливо, я все-таки наважуся. Вона в мене вже років два чи три стоїть», — каже жінка.
З малою дитиною викликів значно більше
Альоні 34 роки. Коли вона завагітніла, сімʼя вирішила переїхати в Бориспіль, сподіваючись, що там легше буде пережити знеструмлення. Купили потужніший «Екофлоу», щоб живити котел, холодильник, апарат для приготування суміші та базове світло.
«З малою дитиною на руках вирішувати проблеми з вимкненням світла в рази складніше, бо викликів значно більше», — каже киянка.
Серйозні знеструмлення в їхньому будинку почалися в переддень Різдва, 24 грудня. Різдво в родині пройшло також без світла, а після 26 грудня надія на відновлення планових відключень згасла. Зі Святвечора і до сьогодні світла дуже мало. І навіть якщо воно зʼявляється, напруга коливається від 150 до 170 вольт.
«Екофлоу» працює всю ніч, особливо під час таких морозів. Вдома має бути завжди тепло через маленьку дитину. Будинок охолоджується дуже швидко.
Сам «Екофлоу» також потрібно заряджати. Для цього родина використовує генератор. Для генератора треба постійно їздити по бензин. Поки немає бензину, готують на газовій горілці. Коли дають світло, є можливість увімкнути бойлер чи пралку, сушарку чи посудомийку, але не одразу.
«За весь цей час у мене пішли майже всі заготовки для прикорму дитини, бо готувати, вакуумувати і морозити просто немає можливості», — розповідає Альона.
Різдвяне диво — електрик
Рішення поїхати за місто покращило ситуацію не для всіх. Віталій після початку масштабних знеструмлень переїхав у село на Київщині, за кілька десятків кілометрів від столиці.
Проте ситуація виявилася зовсім іншою, ніж він сподівався. У селі також сиділи без електроенергії. І проблема тут була навіть не в обстрілах. Електричні дроти обабіч дороги під вагою криги, що налипла на них після льодяного дощу, звисали майже до землі. Частину дротів повністю обірвало.
Дорогу до села дуже замело снігом. Зараз у селі живе близько сотні людей. І коли мешканці стали телефонувати в «район» зі скаргами відновити світло, їм відповідали щось у дусі «чекайте».
Тепер на зміну теплому санвузлу в будинку прийшов старий дерев’яний туалет на вулиці, яким ніхто не користувався сто років. У колодязі треба було спочатку розбити кригу, а вже потім дістати воду. Мобільного звʼязку також майже не було.
Тому, коли в неділю сільський телеграф передав, що треба виходити на дорогу й перекривати рух, щоб хоч якось помітили, деякі мешканці сприйняли це як доволі «адекватне рішення». А надто коли пройшов слух, що «сусіднє село все у вогнях».
Перекривати дорогу, по якій і так мало хто їздить, бо її замело, зібралися біля сільського магазину. Поки наважувалися, змерзли і вирішили пройтися до наступного перехрестя. А там на них чекало справжнє різдвяне диво — електрик, схожий на святого Миколая — з розпашілим обличчям і червоним носом. Його сива борода і навіть сіра куртка-роба виглядали геть по-святковому.
Він якось підозріло глянув і, кивнувши головою в бік купки людей, спитав: «А чого вони там стоять?». «Вас чекають!» — хором відповіли люди. Електрик хмикнув і, діставши з кишені чи то телефон, чи то рацію, скерував: «Давайте їдьте, тут все нормально».
І десь вдалечині раптом рознісся справжній святковий передзвін. Це їхала аварійка, чіпляючи своєю люлькою скрижанілі крони дерев, що гнулися під вагою криги донизу. За п’ять хвилин вже закипіла робота. Команда електриків підняла люльку, змотувала побиті кабелі, розкрутила нові. За пів години село вже було зі світлом. А коли все зробили, вдячні мешканці скинулися на різдвяне диво по 200 гривень із двору.
Наступного дня світло, щоправда, знову зникло, але це вже зовсім інша історія…