Вижити на Печерську. Як кияни долають наслідки блекауту
Печерськ у Києві вважається елітним районом. Але війна і відключення електроенергії чи тепла не роблять винятків. Наталія живе в центрі Києва, на вулиці Князів Острозьких, її діти навчаються в місцевому ліцеї. Як і багато киян, із минулих вихідних родина опинилася в епіцентрі енергетичної кризи.
У четвер, 8 січня, під звуки сирен прямо перед машиною Наталії на дорогу впав величезний стовбур дерева. У ніч на 9 січня масована російська атака ракетами й дронами збіглася з різким похолоданням. Перечекавши обстріл у коридорі, вона виявила, що квартира залишилася без світла та води.
Зі спорадичних повідомлень міських комунальних служб ситуація на Печерську загалом бачиться гірша, ніж у багатьох районах Правобережжя Києва, приблизно така сама, як на Лівому березі.
Діяти довелося миттєво. Дітей Наталія відвезла до родичів в інший район Києва, де вони продовжують навчання дистанційно. Батькам у передмістя доставила зарядні станції, щоб ті не залишилися без зв’язку й тепла. Сама ж повернулася в місто — стежити за квартирою, адже при −15°C головним страхом киян став прорив замерзлих батарей.
Чат «Квартал»
Серед адрес пунктів незламності, які публікувала в месенджерах Печерська РДА, Наталія впізнала свою школу.
«Але школи також не мають опалення, десь злита вода, — розповідає вона. — Я чула, що до однієї зі шкіл приїхала пересувна котельня. Діти навчаються онлайн наразі».
Важливим джерелом новин став чат «Квартал» — спільнота мешканців чотирьох сусідніх вулиць. У ці дні людей у чаті бентежило навіть не освітлення, а доля системи опалення. Питання номер один: чи встигли вчасно злити воду з труб?
Як і в кожній такій групі, тут є свої «експерти», які знають про ситуацію більше за інших. Проте реальну картину Наталія бачила на власні очі: комунальники працювали 24 години на добу. Після відновлення магістральних мереж почалася виснажлива «ювелірна» робота — обійти кожен під’їзд, вигнати повітря з батарей і втримати потрібний тиск у системі.
Наталі пощастило більше за сусідів — у неї вдома газова колонка, яка працює без електрики і гріє воду. З опаленням складніше, тому в хід пішло радикальне утеплення: ще до обстрілу вони разом із дітьми заклали вікна всім, що було під рукою: пледами та навіть м’якими іграшками.
Район контрастів
Престижний Печерськ сьогодні — це район виживання і контрастів. У новобудовах, де мешкає активна молодь, люди згуртувалися й придбали потужні генератори і навіть мають ліфти, що працюють під час блекауту. У семиповерховому будинку Наталії ситуація інша: більшість сусідів — люди похилого віку. У декого досі кнопкові телефони чи навіть стаціонарні апарати Укртелекому.
«Деякі люди в нашому чатику діляться лайфхаками: кладуть цеглу на пательню з піском і розігрівають у газовій духовці для тепла. Це ж чадний газ… А провітрювати, коли за вікном мінус 15, якось не дуже…» — розмірковує жінка.
Сама Наталія підготувалася до зими ґрунтовно. Ще на початку повномасштабного вторгнення вони з чоловіком придбали генератор і провели оптоволоконний інтернет за технологією GPON, що тримається без світла.
Чимало мешканців району підійшло до викликів зими максимально раціонально. Сусіди Наталії купили гасовий обігрівач нового покоління, який виробляє 3 кВт тепла. Він без запаху. Працює до 60 годин на одній заправці очищеним керосином.
Старі дерева й обірвані дроти
Ми розмовляємо 13 січня о п’ятій вечора. Наталія їде додому через центр Києва. На вулиці спостерігає роботу комунальників — аварійних машин.
«Коли біля магазину Good Wine стався прорив труби, комунальники працювали, як мурашки», — захоплюється вона працею людей у помаранчевих жилетах.
Старі дерева, що завжди були окрасою старого Печерська, тепер стали додатковою загрозою.
«Перед обстрілом падав дощ, потім різко похолодало, — розповідає Наталія. — Дерева скрижаніли і під вагою снігу й криги почали падати. У ніч на п’ятницю ми бачили, як дерево розпилювали на друзки прямо на дорозі. Я поїхала паркуватися і натрапила на ще одне повалене дерево. Тоді бачила й купу обірваних дротів. Дехто все це фоткає — на вигляд казково, але це страшно, моторошна казка, як у братів Грімм…»
Автомобіль як «пункт незламності»
Власне авто для Наталії стало найтеплішим і найфункціональнішим місцем. Поки діти в безпеці й на дистанційному навчанні, а чоловік служить у ЗСУ, її машина дає змогу залишатися мобільною і зарядженою.
«У понеділок я провела в машині майже весь день. Їздила до батьків, працювала, підвозила колегу, яка чекає на дитину. Коли нарешті повернулася додому і побачила світло, це було щастя. Помила посуд, порадував контакт із гарячою водою, запустила прання... але тільки одну фазу. Подумала — як воно все сохнутиме», — каже жінка.
Побутові труднощі вона розбавляє естетикою. Як колишня редакторка глянцю та колекціонерка антикваріату дістала чайник 20-х років минулого століття. Тепер він не просто прикраса інтер’єру, а вірний помічник на газовій плиті.
Попри стратегію «триматися на позитиві», іноді накочує журбинка. Повертатися в порожню холодну квартиру важко.
«Один знайомий чоловік, який на фронті з часів АТО, сказав: «Разом зі мною служить уся моя сім’я». І це правда», — каже Наталія.
Її стратегія проста: рухатися невеликими кроками. Вирішити дрібні справи, помити посуд, поки є вода, підвезти вагітну колегу додому. А якщо у квартирі стане зовсім холодно, поїхати до друзів, які завжди готові прийняти «біженців із Печерська».
Київ продовжує жити, і навіть у найтемнішу ніч знайдеться хтось, хто пустить погрітися.
