Вижити на Печерську. Як кияни долають наслідки блекауту

У четвер, 8 січня, під звуки сирен прямо перед машиною Наталії на дорогу впав величезний стовбур дерева. У ніч на 9 січня масована російська атака ракетами й дронами збіглася з різким похолоданням. Перечекавши обстріл у коридорі, вона виявила, що квартира залишилася без світла та води, а батареї стали холодними.

Зі спорадичних повідомлень міських комунальних служб ситуація на Печерську загалом бачиться гіршою, ніж у багатьох районах Правобережжя Києва, приблизно така сама, як на Лівому березі.

Діяти довелося миттєво. Дітей Наталія відвезла до родичів в інший район Києва, де вони продовжують навчання дистанційно. Батькам у передмістя доставила зарядні станції, щоб ті не залишилися без зв’язку й тепла. Сама ж повернулася в місто — стежити за квартирою, адже при −15°C головним страхом киян став прорив замерзлих батарей.

Чат «Квартал»

Серед адрес пунктів незламності, які публікувала в месенджерах Печерська РДА, Наталія впізнала свою школу.

«Але школи також не мають опалення, десь злита вода, — розповідає вона. — Я чула, що до однієї зі шкіл приїхала пересувна котельня. Діти навчаються онлайн наразі».

Важливим джерелом новин став чат «Квартал» — спільнота мешканців чотирьох сусідніх вулиць. У ці дні людей у чаті бентежило навіть не освітлення, а доля системи опалення. Питання номер один: чи встигли вчасно злити воду з труб?

Як і в кожній такій групі, тут є свої «експерти», які знають про ситуацію більше за інших. Проте реальну картину Наталія бачила на власні очі: комунальники працювали 24 години на добу. Після відновлення магістральних мереж почалася виснажлива «ювелірна» робота — обійти кожен під’їзд, вигнати повітря з батарей і втримати потрібний тиск у системі.

Наталії пощастило більше за інших мешканців Києва — у неї вдома є газова колонка, яка працює без електрики і гріє воду. Це дає певну незалежність, бо гаряча вода є завжди, коли є світло. З опаленням складніше, тому в хід пішло радикальне утеплення: ще до обстрілу вони разом із дітьми обклали вікна всім, що було під рукою: пледами, подушками та навіть м’якими іграшками.

Район контрастів

Престижний Печерськ сьогодні — це район виживання і контрастів. У новобудовах, де мешкає активна молодь, люди згуртувалися й завбачливо придбали потужні генератори. І тепер мають навіть ліфти, що працюють під час блекауту. У семиповерховому будинку Наталії ситуація інша: більшість сусідів — люди похилого віку. У декого досі кнопкові телефони чи навіть стаціонарні апарати Укртелекому.

«Деякі люди в нашому чатику діляться лайфхаками: кладуть цеглу на пательню з піском і розігрівають у газовій духовці для тепла. Але ж дихати цим не корисно… А провітрювати, коли за вікном мінус 15, якось не дуже…» — розмірковує жінка.

Сама Наталія підготувалася до зими ґрунтовно. Ще на початку повномасштабного вторгнення вони з чоловіком придбали генератор і провели оптоволоконний інтернет за технологією GPON, що тримається без світла.

Чимало мешканців району підійшло до викликів зими максимально раціонально. Сусіди Наталії купили гасовий обігрівач нового покоління, який виробляє 3 кВт тепла. Він без запаху. Виробник пише, що він без запаху, працює до 60 годин на одній заправці очищеним керосином. На ділі він так нормально смердить, тож вони ним не часто користуються, а в самому крайньому випадку.

Старі дерева й обірвані дроти

Ми розмовляємо 13 січня о п’ятій вечора. Наталія їде додому через центр Києва. На вулиці спостерігає роботу комунальників — аварійних машин.

«Коли біля магазину Good Wine стався прорив труби, комунальники працювали, як мурашки», — захоплюється вона роботою людей у помаранчевих жилетах при 13-градусному морозі.

Старі дерева, що завжди були окрасою Печерська, тепер стали додатковою загрозою.

«Перед обстрілом ішов дощ, потім різко похолодало, — розповідає Наталія. — Дерева скрижаніли і під вагою снігу й криги стали падати. У ніч на п’ятницю ми бачили, як дерево розпилювали на друзки прямо на дорозі. Я поїхала паркуватися і натрапила на ще одне повалене дерево. Тоді бачила й купу обірваних дротів. Дехто все це фотографує — на вигляд казково, але це страшно, моторошна казка, як у братів Грімм…»

Автомобіль як пункт незламності

Власне авто для Наталії стало найтеплішим і найфункціональнішим місцем. Поки діти в безпеці й на дистанційному навчанні, а чоловік служить у ЗСУ, її машина дає змогу залишатися мобільною і зарядженою.

«У понеділок я провела в машині майже весь день. Їздила до батьків, працювала, підвозила колегу, яка чекає на дитину. Коли нарешті повернулася додому й побачила світло, це було щастя. Помила посуд, потішив контакт із гарячою водою, запустила прання, але тільки одну фазу. Подумала: як воно все сохнутиме», — каже жінка.

Побутові труднощі вона розбавляє естетикою. Як колишня редакторка глянцю та колекціонерка антикваріату дістала дизайнерський чайник 20-х років минулого століття. Тепер він не просто прикраса інтер’єру, а вірний помічник на газовій плиті.

Попри стратегію «триматися на позитиві», іноді накочує журбинка. Повертатися в порожню холодну квартиру важко.

«Один знайомий чоловік, який на фронті з часів АТО, сказав: «Разом зі мною служить уся моя сім’я». І це правда», — каже Наталія. Тому нам важливо триматися

Її стратегія проста: рухатися невеликими кроками. Вирішити дрібні справи, помити посуд, поки є вода, підвезти вагітну колегу додому. А якщо у квартирі стане зовсім холодно, поїхати до друзів, які завжди готові прийняти «біженців із Печерська».

Київ продовжує жити, і навіть у найтемнішу ніч знайдеться хтось, хто пустить на вогник.

блекаут київ обстріли печерськ суспільство