Купили і забули? Про долю замовлених Києвом мініелектростанцій нічого не відомо

У травні 2024 року ледь помітний теплий вітерець коливав щойно висаджену Київзеленбудом траву в новій великій рекреаційній зоні міста — на Оболонському острові. Задоволені містяни оглядали недавно насипаний широкий піщаний пляж, нові спортивні майданчики. Йшов третій рік повномасштабного вторгнення. Уже був гіркий досвід 2022 року, коли через влучання російських ракет українська столиця по кілька днів залишалася без електроенергії, зв’язку, мала перебої з водою. Було повно попереджень про нарощення росіянами виробництва своєї руйнівної зброї — ракет. Але київська влада дуже чітко демонструвала свої пріоритети, і її виборці, здається, це цілком схвалювали.

Одну запустили

Звісно, не можна сказати, що столична влада взагалі нічого не робила. Саме у 2024 році місто оголосило тендер на закупівлю когенераційних установок. Це фактично компактні мініелектростанції, які одночасно виробляють електрику й тепло з одного джерела палива, переважно з природного газу.

Їх облаштовують поруч зі споживачами, і вони здатні давати місту резервну енергію навіть тоді, коли великі енергосистеми не витримують ударів. Їх можна навіть заховати під землею. Такі собі енергетичні острови посеред хаосу енергетики.

Певна річ, мова не йде про велетенські ТЕС, здатні залити сотнями мегаватів електроенергії ціле місто. Та такі, маленькі, зараз якраз і треба: що більший об’єкт, то швидше по ньому влучать росіяни своїми ракетами й дронами. Мова йшла про вічно актуальну тему децентралізації української енергетики — мережу з десятків енергетичних установок, яку росіянам було б украй важко повністю знищити.

Обриси чогось подібного стали вимальовуватися і в українській столиці. Ще в листопаді 2024 року в Києві з’явилася перша когенераційна газопоршнева установка потужністю 1,5 МВт. Встановили обладнання за допомогою USAID і Проєкту енергетичної безпеки.

Потім в Америці сталися певні зміни під кодовою назвою «Трамп». USAID, добрий опікун української столиці, спочило в Бозі, але міська влада, здається, таки звернула увагу на столичну енергетику.

Красивий документ

Так, ще в травні 2024 року Київська міська рада ухвалила концепцію «Енергетичне відновлення: шлях до розподіленої когенерації». Йшлося про розбудову в столиці локальних джерел комбінованого виробництва тепла та електроенергії, ширше використання альтернативних джерел енергії.

Тоді ж, у 2024-му, столичне комунальне підприємство Київтеплоенерго визначило словацьку компанію переможцем тендеру на закупівлю 15 комплектів нових когенераційних установок загальною потужністю 60,5 МВт. Очікувана вартість — 1,2 млрд грн. Усе обладнання повинні були поставити до кінця 2025 року. Київ мав внести 30% передоплати, а решту 70% після повідомлень про готовність до відвантаження.

Звісно, 60,5 МВт — це небагато для такого великого міста, як Київ. Прогнозоване споживання українською столицею електроенергії становить трохи більш ніж 1 тис. МВт.

Але якби ці установки вдалося під’єднати на найважливіших напрямках, ситуація була б не така критична, як сьогодні в деяких столичних районах, що потопають у пітьмі й дубіють від холоду. Йдеться, зокрема, про лівий берег Києва, де ці установки точно знадобилися б.

Сліди губляться

Але, на жаль, останні свідчення про подальшу долю замовлених містом когенераційних установок дуже скупі. Восени минулого року в медіа з’явилася інформація про те, що нібито до кінця 2025 року їх мали встановити, і на цьому майже все.

Здається, зі встановленням когенераційних установок щось пішло не так. Блекаути в режимі реального часу сьогодні може спостерігати кожен киянин. Texty.org.ua, звісно, зробили запит до КМДА щодо подальшої долі установок і поки що чекають на відповідь.

Але головне — таких установок Київ міг би собі дозволити значно більше. Так, їх довго робити і важко встановлювати. Та, схоже, навіть не було спроб підготувати енергоструктуру міста до цілком передбачуваних обстрілів і створити мережу невеликих альтернативних джерел енергії.

І міська влада не мала й не має навіть приблизного розуміння пріоритетності витрат у столиці. Звісно, сума 1 млрд грн — це справді багато.

Але в міста є ресурси, щоб забезпечити собі значно більшу розподілену генерацію, ніж на 60 МВт. І йдеться не лише про переспрямування коштів із якихось «доленосних» і «вічних» проєктів на кшталт «метро на Виноградар».

Якщо взяти для прикладу той самий 2024-й, то зі звітів про виконання бюджету міста Києва можна судити про суттєві залишки коштів на кінець року — майже 13 млрд грн. Якби ці гроші вчасно спрямували на будівництво нової розподіленої потужності, можна було б закрити приблизно половину всіх потреб міста в електроенергії.

Як це варто робити, ми описали на прикладі Житомира, де міська влада не тільки встановлює когенераційні установки, а й комплексно підходить до економії електроенергії та її виробництва різними альтернативними засобами для потреб міста.

На Оболонському острові взимку не так затишно. Там дме холодний, пронизливий вітер із Дніпра, а для того, щоб покупатися на широкому піщаному пляжі, спочатку треба прорубати ополонку. Проте у свідомості тисяч і тисяч киян цей проєкт лишатиметься як однозначний успіх київської влади. Як київської, так і загальноукраїнської, що дуже добре знає власних виборців. Нехай сьогодні буде свято, нехай буде весело і добре, а завтра якось проживемо. Або просто виїдемо в село.

Нагадаємо: масові знеструмлення сталися через російські обстріли енергомережі та електростанцій, які виробляють енергію. Росіяни б’ють по ТЕЦ, ТЕС, ГЕС і трансформаторах по всій довжині ліній електропередач, а особливо по трансформаторах, які передають електроенергію від АЕС, по суті, відрізаючи атомні станції від енергомережі. Також торік були скандали в енергетичний сфері.

Підозрювані НАБУ корупціонери відкрито обговорювали, що не будуватимуть захисних споруд для трансформаторів поблизу АЕС. Державна компанія Укренерго, яка відповідає за транспортування електроенергії, майже рік лишалася без очільника, після того як восени 2024-го внаслідок інтриг «банди Міндіча» звільнили Володимира Кудрицького, про якого позитивно відгукувалися міжнародні партнери.

З цього можна зробити висновок, що за недостатню підготовку до російських ударів, які спричинили блекаути в Києві та інших містах, рівноцінно відповідальні як місцева влада (особливо в містах із великими бюджетами), так і уряд та президент, який формує кадрову політику та вектор дій уряду.

блекаут енергетика київ когенерація обстріли