Що відбувається поблизу Куп’янська: розповідь волонтера і військового
В’ячеслав Ільченко часто їздить на Куп’янщину і в сусідні райони — евакуйовує цивільних. Розмиті дороги, на яких застрягає його розхитаний бус на ймення «Незламна», села, яких не стало, люди, щирі, розгублені, усміхнені, зі сльозами на очах, яких він і його напарниця Юля переконують виїхати або які самі просять їх про допомогу. Куп’янщина у військовому зрізі сьогодні така: умовна зона на 6–10 кілометрів у кожен бік, і вона контролюється дронами. Піхотинці на позиціях, а за 6–8 кілометрів від них розставлені точки дронщиків. Їхнє завдання — берегти піхоту, убивати росіян, поки вони не підійшли до нори.
Волонтер
В’ячеслав Ільченко їздить багато і бачить теж багато. Послухавши його, ми можемо краще уявити, що відбувається на Куп’янському і, ширше, на Південно-Слобожанському напрямках.
Я дзвоню йому, щоб розпитати, яка зараз Куп’янщина.
«А ми зараз у Грушівці». Триває його 26-й день безперервної евакуації. Поки в дорозі, має час поговорити.
Мене зачепило, як він якось особливо м’яко вимовив назву села. Грушівка. У військових зведеннях ці території — Куп’янський напрямок. А в реальності це маленьке село, де чиїсь долі, життя людей, накопичені роками речі, могили рідних, вагання, важкі рішення.
«Машина трохи застрягла, зачекайте кілька секунд», — перепрошує.
«Трос давай», — кричить комусь.
На захід від Куп’янська. На прямому шляху до Харкова
Грушівка за 15 кілометрів на захід від Куп’янська, по основній трасі, яка веде на Харків.
На початку листопада по селу прилетіло три російські КАБи. Зруйнували вщент хати. А через три дні знову на те саме місце дрони.
«Навіщо? Ніхто не розуміє, адже жили цивільні», — коментує В’ячеслав. Знімає на відео чорного малого песика, який стоїть на купі цих руїн і гавкає на нього — охороняє.
В’ячеслав додає, що в Грушівці багато машин, спалених FPV-дронами. Військових машин.
Спілкуємося, не так вже й багато часу минуло. Волонтер коментує: «А ми вже в Старовірівці».
Старовірівка — сусіднє з Грушівкою село, у глиб від траси на Харків. В’ячеслав у Старовірівку їздить регулярно, але на цьому краю села вперше. Жахається: «Дуже розбито тут. В іншій частині, звідки раніше отримував заявки на евакуацію, лише один приліт. От що ворог робить із нашими селами».
«Зараз Старовірівку досить інтенсивно розбирають. Грушівка те саме. У вересні такого ще не було. Вони (росіяни) підходять же ближче, тому рівняють до фундаменту все, що тільки можуть».
На північ від Куп’янська. Відбивався від дронів, повідомив про російську ДРГ
Село Підсереднє рівно на північ від Куп’янська, за 60 кілометрів. Сюди волонтери їздять регулярно, але далі — ні. «Нещодавно забирали там людей, які йшли нам назустріч із сусіднього села. Туди вже точно не можна їхати, особливо ж на бусі».
«Чи є небезпека в дорозі? Чи чуєте ви вибухи? Чи потрапляли під обстріли?» — питаю.
«Найнебезпечніше — це навіть не обстріли і КАБи. Це FPV-дрони. Це найстрашніша штука, яка може бути».
В’ячеслава двічі атакували дрони — на територіях північніше від Куп’янська.
«Від одного тікали біля села Хатнє. І я прям на ходу через вікно стріляв своєю рушницею. Не знаю, чи я поцілив, чи він просто промазав, але дрон вибухнув позаду».
Це село Хатнє на північ від Куп’янська, майже біля кордону з РФ.
Сусіднє з Хатнім село Обухівка. У цих далеких лісостепах із людиною може статися будь-яка пригода. От із В’ячеславом сталася: в Обухівці він допоміг пов’язати російську ДРГ.
«Це було у вересні. Проводив евакуацію, зайшов у місцевий магазин. Продавчині до мене: “Зайшли до нас солдати російські тільки що, питали, чи рублі в нас тут приймають, чи термінал Сбєрбанка є. Так відкрито, ніби провокували. Ми відповіли, що такого тут немає”. А російські солдати вийшли і сіли недалеко від магазину. Таке враження, що чекали, поки я викличу наших хлопців. Ну я викликав, приїхали і забрали їх. Очевидно, у такий спосіб вони просто здалися в полон».
Саме в Обухівці В’ячеслав вдруге відстрілювався від дрона.
«Це був “ждун” (FPV-дрон, який сидить на узбіччі доріг і активується, коли є рух поруч. — Ред.). Зі мною був ще один волонтер, якого я беру на найнебезпечніші евакуації. Також із рушницею. Ми цього “ждуна” завчасно побачили і розстріляли у два стволи».
А від Обухівки вже залишається буквально кілька кілометрів до села Бологівка. 27 жовтня там активізувалися росіяни, і 4–5 листопада стався прорив державного кордону України російськими військовими — на мапі DeepState з’явилася нова червона зона.
На південь від Куп’янська. Небезпечна переправа
Ківшарівка, Кругляківка — села рівно на південь від Куп’янська, за 15 і 25 кілометрів, але на лівому березі річки Оскіл. В’ячеслав не з лякливих, але туди не їздить з осені 2024 року. «Туди ми живими не доїдемо. Переправа (через Оскіл) вся в “ждунах”, плюс постійно її бʼють КАБами. На узбіччях купа спалених машин».
Саме в Кругляківці сталася та моторошна подія, коли російський дрон безжально вбив двох людей і собаку, які йшли по дорозі з білим прапором. Це було 7 листопада.
А в містечко Борова (це вже сусідній Ізюмський район), яке ще на 20 кілометрів південніше, волонтер їздить на евакуацію і зараз. «Там усе норм, блокпости наші працюють. Їхати безпечніше. Але загроза загинути є завжди».
І так і є. 14 липня в напрямку Борової четверо людей літнього віку їхали на мотоблоках отримати пенсію. По них вдарив російський FPV-дрон, троє загинуло.
У розповідях В’ячеслава те, що ми знаємо з військових зведень як Куп’янський напрямок, Південно-Слобожанський напрямок, починає миготіти десятками окремих історій, доль людей, клаптиками життя.
Військовий
Чому росіянам вдається наступати?
Сержант Павло багато часу провів на Куп’янському напрямку. Пояснює:
«Ми вперше зіткнулися з їхньою тактикою руху малими групами саме на Харківщині. Вони йдуть у глиб наших позицій, шукають прогалини, де слабкіше місце. І це в них почало дуже добре виходити завдяки нескінченному ресурсу м’яса, яке постійно йде, йде, йде і постійно шукає слабкі місця в нашій обороні.
Якщо перші групи або окремі люди не доходять, їхнє командування дивиться, куди максимально змогла ця людина дійти, де загинула.
Вони відправляють своїх людей безперервно: без роздумів і безжалісно. Їм однаково, скільки загине. Для них головне, щоб був результат.
А якщо людина десь успішно пройшла нашу оборону, то засідає біля наших позицій чи навіть десь у тилу і слухає, дивиться, координує своїх пілотів.
Хто пройшов, засідають десь у кущах. Сидять по кілька днів без води, без їжі. Але координують своє командування: десь почують міномет, десь почують якісь рухи і передають.
Крім того, у росіян добре працюють дрони. Розвідка добре працює. Вони максимально далеко можуть залітати. Це відсікає нашу логістику, наші переміщення, заходи на позиції. Таким чином їм вдається дуже шкодити нам і займати все нові й нові рубежі».
Проблема українського війська
На жаль, брак людей на українських позиціях не дає змоги виставити повноцінну лінію оборони. І закрити всі ці прогалини.
Павло також відзначає брак пілотів і дронів: «Зараз найважливіше — це на підходах їх виявляти і вбивати. У нас не вистачає пілотів, на жаль, щоб закривати всі ділянки і постійно моніторити небо».
Куп’янськ
У 10-х числах листопада здавалося, що Куп’янськ от-от впаде. 12-го числа військові в офіційних заявах говорили про «складну ситуацію». Зараз з’явився обережний оптимізм. Президент Зеленський 15 листопада заявив, що РФ провалила черговий строк, визначений Путіним для захоплення Покровська та Куп’янська, і він знову перенесений.
Але просування росіян є в навколишніх селах. За повідомленнями офіційних речників і за даними DeepState, за останній тиждень захоплене село Степова Новоселівка, є просування біля Петропавлівки.
