Головні проблеми — бюрократія і погана організація. Чому виснажується українська оборона: аналіз

Перед тим як перейти до висновків з жовтневої подорожі, варто нагадати головний висновок моєї липневої поїздки.

«Рубікон»

Я повернувся з тієї поїздки з дещо обережнішим поглядом на оборонні перспективи України. На той момент Україні вже було важко протидіяти дедалі більш організованим російським тактикам застосування дронів, основним рушієм яких став «Рубікон».

Підрозділ ЗС РФ «Рубікон» підточує єдину перевагу, яку Україна ще зберігає,— дрони

«Рубікон» підточував єдину бодай якусь перевагу, яку Україна ще зберігала, — її дрони. До середини 2025 року російська активність БПЛА була зосереджена переважно на ураженні українських військ поблизу лінії зіткнення, тоді як українці намагалися вражати російські сили ще до того, як ті вступали у бій.

«Рубікон» повністю змінив цю модель: діючи на глибині 10–20 км у тилу, він тепер націлюється не лише на підрозділи забезпечення — багато з яких значною мірою залежать від БПЛА — а й на ключові спроможності, від яких Україна залежить у своїй обороні.

Відтоді застосування дронів з боку Росії продовжило еволюціонувати. Маневрові формування тепер використовують краще організовані тактики, підтримані БПЛА, уражаючи українські підрозділи на глибині до 10 км, тоді як «Рубікон» зберігає тиск у тилу. Це створило динаміку, коли втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти — хоча слід наголосити, що чисельність піхоти й так сильно виснажена.

Втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти

Поповнення ЗСУ

Теоретично мобілізація продовжує щомісяця давати цілком значну кількість особового складу, але це жодним чином не позначається на ситуації на передовій. Причини — структурні, організаційні та глибоко вкорінені в українській системі.

За українськими даними, кількість випадків самовільного залишення частини продовжує зростати. Хоча багато військовослужбовців зрештою повертаються, нічого не вказує на те, що ця проблема буде розв'язана найближчим часом.

Тактика проникнення

Для Росії тактика проникнення залишається ключовим елементом ведення бойових дій. Невеликі групи постійно перевіряють оборону на слабкі місця, уникаючи лобових атак і натомість використовуючи будь-які прогалини. Щойно вдається закріпитися на певній ділянці, туди заходять мотострілецькі підрозділи для її утримання. Штурмові підрозділи більші за доктринальні норми, а високоефективні полки дедалі частіше стають основою наступальних дій, тоді як регулярні формування виконують допоміжні функції.

ГРУшники часто пересуваються в тилу у цивільному одязі

Російські підрозділи спеціального призначення, зокрема елементи ГРУ, часто пересуваються в тилу у цивільному одязі, а вже потім повертаються до стандартного спорядження. Радіостанції, які доставляються дронами, дають інфільтрованим групам змогу працювати на нових частотах, що знижує розвідувальну цінність будь-яких засобів зв’язку, які Україні вдається захопити.

Росія нарощує дрони

Російські можливості у галузі дронів суттєво зросли. Звичайні підрозділи масово використовують FPV-дрони, зокрема оптоволоконні варіанти з розширеною дальністю, а також дедалі складніші засоби радіоелектронної боротьби.

«Шахеди», які тепер дедалі частіше застосовуються тактично, стали значно ефективнішими порівняно з минулим роком — завдяки вдосконаленій тактиці та бортовим системам. Краща координація між російськими БпЛА та РЕБ поступово звужує зони ураження української ППО і змушує операторів дронів відходити глибше в тил.

Російська перевага в артилерії

Російська артилерія зберігає перевагу. Її гармати розташовані далеко за межами досяжності українських контрбатарейних засобів, що дозволяє вести безперервний вогонь по потенційно важливих цілях — передусім по дронових та логістичних вузлах — тоді як українські підрозділи відкривають вогонь лише по підтверджених цілях.

Тактика РФ часто призводить до значних втрат. Але вони готові підтримувати темп операцій

Моральний стан росіян

Моральний стан російських військ залишається нерівномірним, а їхня тактика часто призводить до значних втрат. Водночас вони демонструють тактичну гнучкість і прагнення підтримувати темп операцій. Вересень став першим місяцем, коли в багатьох регіонах не вдалося виконати планові показники набору, хоча наразі незрозуміло, чи це свідчить про нестачу добровольців, чи про свідоме уповільнення мобілізації після досягнення річних цілей до вересня (або ж ці цілі незабаром будуть досягнуті з урахуванням знижених вимог).

Українська оборона виснажується

У сукупності наявні дані свідчать про зростаючу асиметрію. Українська оборонна система — побудована на використанні дронів, децентралізованому вогні та перехопленні — поступово виснажується через російські методи проникнення, розширення можливостей БпЛА та постійні авіаційні удари. Без здатності завдавати ударів у глибину, порушувати роботу російського тилу або стабілізувати ключові ділянки, як-от Гуляйполе та Покровськ, за рахунок належно укомплектованих формувань, здатність України утримувати позиції й надалі буде знижуватись.

Проблеми в ЗСУ нині проявляються чітко на кількох напрямках

Ці проблеми нині проявляються чітко на кількох напрямках. Темпи російського просування прискорюються в районі Лимана (який зараз ризикує частковим оточенням і, ймовірно, стане одним із ключових секторів цієї зими), Сіверська, на північ від Великої Новосілки та — що викликає найбільше занепокоєння — на північ від Гуляйполя.

З липня російські війська просунулися на 20–25 км углиб українських позицій між Гуляйполем і Покровським, що створює можливість подальшого оточення першого.

Понад половина усіх територіальних здобутків Росії в Україні зараз зосереджена саме на напрямках Великої Новосілки та Гуляйполя, хоча на ці два сектори припадає лише 17% усіх зафіксованих російських наземних штурмів. Така розбіжність наголошує на тому, наскільки обмежений тиск приносить непропорційно значні результати.

Це вже другий випадок, коли Росія скористалася дедалі тоншими українськими лініями оборони. Поблизу Добропілля в червні українські сили зупинили російське просування лише завдяки екстреному перекиданню підрозділів — що передбачувано дозволило Росії захопити території, залишені цими частинами.

Покровськ як доказ

Цього разу, коли Покровськ виконує роль центру тяжіння для України, а битва за місто сприймається всередині країни як доказ того, що Україна не програє війну, Київ може не мати достатніх ресурсів для ефективної відповіді. Якщо просування не буде зупинене, його наслідки можуть виявитися значно серйознішими, ніж втрата Покровського чи Костянтинівки.

Росія не може досягати швидких територіальних здобутків

З іншого боку, обрані Росією тактичні підходи не дозволяють їй досягати швидких територіальних здобутків, оскільки темпи просування обмежені швидкістю піхоти, що рухається пішки або на мотоциклах. Як наслідок, прорив на оперативному рівні видається малоймовірним.

Крім того, як показали недавні українські контратаки, російські сили — попри просування — часто діють із низькою щільністю бойових порядків. Це дає змогу відносно невеликим українським підрозділам, таким як рота чи батальйон, суттєво відсувати лінію зіткнення, якщо вони мають підтримку у вигляді дронів, засобів РЕБ та артилерії.

Основна проблема, як і раніше, полягає в утриманні здобутого, з огляду на перевагу Росії в дронах і артилерії та нестачу українських резервів для розвитку тактичних успіхів.

Українські удари по об’єктах у РФ

Тим часом українські удари по російській інфраструктурі не лише триватимуть, а й майже напевно зростатимуть як за масштабом, так і за щільністю. У липні Україна здійснила один дроновий удар по об’єкту критичної інфраструктури всередині Росії.

У жовтні таких атак було вже 40, а станом на середину листопада їхня кількість досягла 31. У міру того, як ставатимуть доступнішими нові ракети ("довгий Нептун", "Фламінго") та дрони, російська критична інфраструктура й надалі зазнаватиме ударів. З української позиції ключовим пріоритетом є здатність доставляти боєприпаси з достатньою потужністю та мати достатню кількість пускових платформ, щоб підтримувати високий темп залпів.

Росія вживає контрзаходів — розбудовує більш стійку мережу сенсорів, залучає цивільних до виконання завдань протидії БПЛА та вдосконалює локальні системи ППО, — однак ці кроки навряд чи здатні повністю компенсувати зростання українського потенціалу для масованих, розосереджених і тривалих ударів.

Забагато бюрократії в ЗСУ

Хотів би завершити обережною, але позитивною ноткою. Існує багато прикладів української винахідливості на тактичному рівні. У багатьох ситуаціях українські підрозділи демонструють високий рівень виконання, попри обмежені ресурси.

Часто вони виявляють більше креативності, здатності до адаптації та розв’язання проблем, ніж росіяни, і ця творчість продовжує давати нові інструменти, методи й рішення на полі бою. Є певна надія, що з часом такі підходи ширше поширяться в сухопутних військах.

Основні перешкоди, з якими стикається Україна, полягають не у нестачі тактичних інновацій, а в організаційних і бюрократичних бар’єрах, які заважають ефективним ідеям масштабуватися до оперативного рівня.

Оригінал за посиланням.

військова аналітика проблеми в ЗСУ стратегічна адаптація фронт хід війни