Основні проблеми — бюрократія і погана організація. Чому виснажується українська оборона: аналіз

Перед тим як перейти до висновків із жовтневої подорожі, варто нагадати головний висновок моєї липневої поїздки.

«Рубікон»

Я повернувся з тієї поїздки із дещо обережнішим поглядом на оборонні перспективи України. На той момент Україні вже було важко протидіяти дедалі більш організованим російським тактикам використання дронів, головним рушієм яких став «Рубікон».

Підрозділ ЗС РФ «Рубікон» підточує єдину перевагу, яку Україна ще зберігає,— дрони

«Рубікон» підточував єдину бодай якусь перевагу, яку Україна ще зберігала, — її дрони. До середини 2025 року російська активність БпЛА була зосереджена переважно на ураженні українських військ поблизу лінії зіткнення, тоді як українці намагалися уражати російські сили ще до того, як ті вступали в бій.

«Рубікон» повністю змінив цю модель: діючи на глибині 10–20 км у тилу, він тепер націлюється не лише на підрозділи забезпечення, багато з яких значною мірою залежать від БпЛА, а й на ключові спроможності, від яких Україна залежить у своїй обороні.

Відтоді застосування Росією дронів продовжило еволюціонувати. Маневрові формування тепер використовують краще організовані тактики, підтримані БпЛА, уражаючи українські підрозділи на глибині до 10 км, тоді як «Рубікон» зберігає тиск у тилу. Як наслідок — втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти, хоча піхота вже й так кількісно дуже виснажена.

Втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти

Поповнення ЗСУ

Теоретично мобілізація і далі щомісяця забезпечує значну кількість особового складу, але це ніяк не позначається на ситуації на передовій. Причини структурні, організаційні й глибоко вкорінені в українській системі.

За українськими даними, кількість випадків самовільного залишення частини і далі зростає. Хоча багато військовослужбовців зрештою повертається, ця проблема навряд чи буде вирішена найближчим часом.

Тактика проникнення

Для Росії тактика проникнення залишається ключовим елементом ведення бойових дій. Невеликі групи постійно перевіряють оборону на слабкі місця, уникаючи лобових атак і натомість використовуючи будь-які прогалини. Щойно вдається закріпитися на певній ділянці, туди заходять мотострілецькі підрозділи для її утримання. Штурмові підрозділи більші за доктринальні норми, а високоефективні полки дедалі частіше є основою наступальних дій, тоді як регулярні формування виконують допоміжні функції.

ГРУшники часто пересуваються в тилу в цивільному одязі

Російські підрозділи спеціального призначення, зокрема з ГРУ, часто пересуваються в тилу в цивільному одязі, а вже потім повертаються до стандартного спорядження. Радіостанції, які доставляються дронами, дають інфільтрованим групам змогу працювати на нових частотах, що знижує розвідувальну цінність будь-яких засобів зв’язку, які Україні вдається захопити.

Росія нарощує кількість дронів

Російські можливості забезпечення дронами суттєво зросли. Звичайні підрозділи масово використовують FPV-дрони, зокрема оптоволоконні варіанти з розширеною дальністю, а також дедалі складніші засоби радіоелектронної боротьби.

«Шахеди», які тепер дедалі частіше використовуються тактично, порівняно з минулим роком стали значно ефективнішими завдяки вдосконаленій тактиці та бортовим системам. Краща координація між російськими БпЛА й РЕБ поступово звужує зони ураження української ППО і змушує операторів дронів відходити глибше в тил.

Російська перевага в артилерії

Російська артилерія зберігає перевагу. Її гармати розташовані далеко за межами досяжності українських контрбатарейних засобів, що дає змогу вести безперервний вогонь по потенційно важливих цілях, передусім по дронових та логістичних вузлах, тоді як українські підрозділи відкривають вогонь лише по підтверджених цілях.

Тактика РФ часто призводить до значних втрат, але вони готові підтримувати темп операцій

Моральний стан росіян

Моральний стан російських військ залишається нерівномірним, а їхня тактика часто призводить до значних втрат. Водночас вони демонструють тактичну гнучкість і готовність підтримувати темп операцій. Вересень став першим місяцем, коли в багатьох регіонах не вдалося виконати планові показники набору, хоча наразі незрозуміло, чи це свідчить про брак добровольців, чи про свідоме сповільнення мобілізації після досягнення річних цілей до вересня (або ж ці цілі незабаром будуть досягнуті з огляду на знижені вимоги).

Українська оборона виснажується

Наявні дані свідчать про дедалі більшу асиметрію. Українська оборонна система, побудована на використанні дронів, децентралізованому вогні та перехопленні, поступово виснажується через російські методи проникнення, розширення можливостей БпЛА та постійні авіаційні удари. Без здатності завдавати ударів у глибину, порушувати роботу російського тилу або стабілізувати ключові ділянки, як-от Гуляйполе та Покровськ, завдяки належно укомплектованим формуванням здатність України утримувати позиції й надалі погіршуватиметься.

Проблеми в ЗСУ нині проявляються чітко на кількох напрямках

Ці проблеми нині проявляються чітко на кількох напрямках. Темпи російського просування пришвидшуються в районі Лимана (який зараз ризикує потрапити в часткове оточення і, ймовірно, стане одним із ключових секторів цієї зими), Сіверська, на північ від Великої Новосілки і, що викликає найбільше занепокоєння, на північ від Гуляйполя.

З липня російські війська просунулися на 20–25 км у глиб українських позицій між Гуляйполем і Покровським, що створює можливість для подальшого оточення першого.

Більш як половина всіх територіальних здобутків Росії в Україні зараз зосереджена саме на напрямках Великої Новосілки та Гуляйполя, хоча на ці два сектори припадає лише 17% усіх зафіксованих російських наземних штурмів. Така розбіжність є свідченням того, наскільки обмежений тиск дає непропорційно значні результати.

Це вже другий випадок, коли Росія скористалася дедалі тоншими українськими лініями оборони. Поблизу Добропілля в червні українські сили зупинили російське просування лише завдяки екстреному перекиданню підрозділів, що передбачувано дало змогу Росії захопити території, залишені цими частинами.

Покровськ як доказ

Цього разу, коли Покровськ відіграє роль центру тяжіння для України, а битва за місто сприймається всередині країни як доказ того, що Україна не програє війну, Київ може не мати достатніх ресурсів для ефективної відповіді. Якщо просування не зупинити, його наслідки можуть виявитися значно серйознішими, ніж втрата Покровська чи Костянтинівки.

Росія не може мати швидкі територіальні здобутки

Водночас обрані Росією тактичні підходи не дають їй змоги мати швидкі територіальні здобутки, оскільки темпи просування обмежені швидкістю піхоти, що рухається пішки або на мотоциклах. Як наслідок — прорив на оперативному рівні видається малоймовірним.

Крім того, як показали недавні українські контратаки, російські сили, попри просування, часто діють із низькою щільністю бойових порядків. Це дає змогу відносно невеликим українським підрозділам, таким як рота чи батальйон, суттєво відсувати лінію зіткнення, якщо вони мають підтримку у вигляді дронів, засобів РЕБ та артилерії.

Основна проблема, як і раніше, полягає в утриманні здобутого з огляду на перевагу Росії в дронах та артилерії й нестачу українських резервів для розвитку тактичних успіхів.

Українські удари по об’єктах у РФ

Тим часом українські удари по російській інфраструктурі не лише триватимуть, а й майже напевно зростатимуть як за масштабом, так і за щільністю. У липні Україна завдала одного дронового удару по об’єкту критичної інфраструктури всередині Росії. У жовтні таких атак було вже 40, а станом на середину листопада 31. У міру того як ставатимуть доступнішими нові ракети («Довгий Нептун», «Фламінго») і дрони, російська критична інфраструктура й надалі зазнаватиме ударів. З української позиції ключовим пріоритетом є здатність доставляти боєприпаси з достатньою потужністю і мати достатню кількість пускових платформ, щоб підтримувати високий темп залпів.

Росія вживає контрзаходів: розбудовує більш стійку мережу сенсорів, залучає цивільних до виконання завдань протидії БпЛА і вдосконалює локальні системи ППО, однак ці кроки навряд чи здатні повністю компенсувати зростання українського потенціалу для масованих, розосереджених і тривалих ударів.

Забагато бюрократії в ЗСУ

Хотів би завершити обережною, але позитивною ноткою. Є багато прикладів української винахідливості на тактичному рівні. У багатьох ситуаціях українські підрозділи, попри обмежені ресурси, демонструють високий рівень виконання.

Часто вони виявляють більше креативності, здатності до адаптації та вирішення проблем, ніж росіяни, і ця творчість дає нові інструменти, методи й рішення на полі бою. Є певна надія, що з часом такі підходи ще більше поширяться в сухопутних військах.

Основна перешкода, з якою стикається Україна, не брак тактичних інновацій, а організаційні та бюрократичні бар’єри, які заважають ефективним ідеям масштабуватися до оперативного рівня.

Оригінал за посиланням.

військова аналітика проблеми в ЗСУ стратегічна адаптація фронт хід війни