Головні проблеми — бюрократія і погана організація. Чому виснажується українська оборона: аналіз

Перед тим як перейти до висновків із жовтневої подорожі, варто нагадати головний висновок із моєї липневої поїздки.

«Рубікон»

Я повернувся з тієї поїздки із дещо обережнішим поглядом на оборонні перспективи України. На той момент Україні вже було важко протидіяти дедалі організованішим російським тактикам використання дронів, головним рушієм яких став «Рубікон».

Підрозділ ЗС РФ «Рубікон» підточує єдину перевагу, яку Україна ще зберігає, — дрони

Підрозділ ЗС РФ «Рубікон» підточує єдину перевагу, яку Україна ще зберігає, — дрони. До середини 2025 року російська дронова активність зосереджувалася переважно на ураженні українських військ поблизу лінії зіткнення, тоді як українці намагалися уражати російські сили ще до того, як ті вступали в бій.

«Рубікон» цілковито змінив цю модель: діючи на глибині 10–20 кілометрів у тилу, він тепер націлюється не лише на підрозділи забезпечення, багато з яких значною мірою залежать від БпЛА, а й на ключові спроможності, від яких Україна залежить у своїй обороні.

Відтоді використання Росією дронів еволюціонувало ще більше. Маневрові формування тепер застосовують краще організовані тактики з використанням БпЛА, уражаючи українські підрозділи на глибині до 10 кілометрів, тоді як «Рубікон» зберігає тиск у тилу. Як наслідок — втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти, хоча піхота вже й так кількісно дуже виснажена.

Втрати України серед фахівців логістики та екіпажів дронів нині перевищують втрати серед піхоти

Поповнення ЗСУ

Теоретично мобілізація і далі щомісяця забезпечує значну кількість особового складу, але це майже не впливає на ситуацію на передовій. Усе це має структурні, організаційні й глибоко вкорінені в українській системі причини.

За українськими даними, кількість випадків самовільного залишення частини і далі зростає. Хоча багато військовослужбовців зрештою повертається, ця проблема навряд чи буде вирішена найближчим часом.

Тактика проникнення

Для Росії тактика проникнення залишається ключовим елементом ведення бойових дій. Невеликі групи постійно перевіряють українську оборону на слабкі місця, уникаючи лобових атак і натомість використовуючи будь-які прогалини. Щойно вдається закріпитися на певній ділянці, туди заходять мотострілецькі підрозділи для її утримання. Штурмові підрозділи стають дедалі чисельнішими, а високоефективні полки дедалі частіше є кістяком наступальних дій, тоді як регулярні формування виконують допоміжні функції.

ГРУшники часто пересуваються в тилу в цивільному одязі

Російські підрозділи спеціального призначення, зокрема з ГРУ, часто пересуваються в тилу в цивільному одязі, а вже потім повертаються до стандартного спорядження. Радіостанції, які доставляються дронами, дають змогу інфільтрованим групам працювати на нових частотах, що знижує розвідувальну цінність будь-яких засобів зв’язку, які вдається захопити Україні.

Росія нарощує кількість дронів

Російські можливості забезпечення дронами суттєво зросли. Звичайні підрозділи масово використовують FPV-дрони, зокрема оптоволоконні варіанти з розширеною дальністю, а також дедалі складніші засоби РЕБ.

«Шахеди», які тепер дедалі частіше використовуються тактично, стали значно ефективнішими порівняно з минулим роком завдяки вдосконаленій тактиці та бортовим системам. Краща координація між російськими БпЛА й РЕБ поступово звужує зони ураження українською ППО, завдяки чому оператори дронів відходять глибше в тил.

Російська перевага в артилерії

Російська артилерія зберігає перевагу. Її гармати розташовані далеко за межами досяжності українських контрбатарейних засобів, що дає змогу вести безперервний вогонь по потенційно важливих цілях, передусім по дронових та логістичних вузлах, тоді як українські підрозділи відкривають вогонь лише по підтверджених цілях.

Тактика росіян часто призводить до значних втрат, але вони готові підтримувати темп операцій

Моральний стан росіян

Моральний стан російських військ залишається нестабільним, а їхня тактика часто призводить до значних втрат. Водночас вони демонструють тактичну гнучкість і готовність підтримувати темп операцій. Вересень став першим місяцем, коли в багатьох регіонах не вдалося виконати планові показники мобілізації, хоча наразі незрозуміло, чи це свідчить про брак добровольців, чи про свідоме сповільнення мобілізації після досягнення річного показника вже у вересні (або ж цього показника незабаром вдасться досягти з огляду на знижені вимоги).

Українська оборона виснажується

Наявні дані свідчать про дедалі більшу асиметрію. Українська оборонна система, побудована на використанні дронів, децентралізованому вогні та перехопленні, поступово виснажується через російські методи проникнення, розширення можливостей використання БпЛА та постійні авіаційні удари. Без здатності завдавати ударів у глибину, порушувати роботу російського тилу або стабілізувати ключові ділянки, як-от Гуляйполе та Покровськ, завдяки належно укомплектованим формуванням спроможність України утримувати позиції погіршуватиметься.

Проблеми в ЗСУ нині проявляються чітко на кількох напрямках

Ці проблеми нині проявляються чітко на кількох напрямках. Темпи просування росіян пришвидшуються в районі Лимана (який зараз ризикує потрапити в часткове оточення і, ймовірно, стане одним із ключових секторів цієї зими), Сіверська, на північ від Великої Новосілки і, що викликає найбільше занепокоєння, на північ від Гуляйполя.

З липня російські війська просунулися на 20–25 кілометрів у глиб українських позицій між Гуляйполем і Покровськом, що створює можливість для подальшого оточення Гуляйполя.

Більш як половина всіх територіальних здобутків Росії в Україні нині зосереджена саме на напрямку Великої Новосілки та Гуляйполя, хоча на ці два сектори припадає лише 17% усіх зафіксованих російських наземних штурмів. Така розбіжність є свідченням того, наскільки обмежений тиск дає непропорційно значні результати.

Це вже другий випадок, коли Росія скористалася дедалі тоншими українськими лініями оборони. У червні поблизу Добропілля українські сили зупинили російське просування лише завдяки екстреному перекиданню підрозділів, що передбачувано дало змогу Росії захопити території, залишені цими частинами.

Покровськ як доказ

Цього разу, коли Покровськ відіграє роль центру тяжіння для України, а битва за місто сприймається всередині країни як доказ того, що Україна не програє війну, Київ може не мати достатніх ресурсів для ефективної відповіді. Якщо просування не зупинити, його наслідки можуть виявитися значно серйознішими, ніж втрата Покровська чи Костянтинівки.

Росія не може мати швидкі територіальні здобутки

Водночас обрана Росією тактика не дає їй змоги мати швидкі територіальні здобутки, оскільки темпи просування обмежені швидкістю піхоти, що пересувається пішки або на мотоциклах. Як наслідок — прорив на оперативному рівні видається малоймовірним.

Крім того, як засвідчили недавні українські контратаки, російські сили, попри просування, часто діють із низькою щільністю бойових порядків. Це дає змогу відносно невеликим українським підрозділам, таким як рота чи батальйон, суттєво відсувати лінію зіткнення, якщо вони мають підтримку у вигляді дронів, засобів РЕБ та артилерії.

Головне завдання, як завжди, полягає в збереженні своїх здобутків з огляду на перевагу Росії в дронах та артилерії й брак в України резервів для досягнення тактичних успіхів.

Українські удари по об’єктах у РФ

Тим часом українські удари по російській інфраструктурі не лише триватимуть, а й, найімовірніше, зростатимуть як за масштабом, так і за щільністю. У липні Україна завдала одного дронового удару по об’єкту критичної інфраструктури на території Росії, у жовтні таких атак було вже 40, а станом на середину листопада 31. У міру того як ставатимуть доступнішими нові ракети («Довгий Нептун», «Фламінго») і дрони, російська критична інфраструктура й надалі зазнаватиме ударів. Ключовий пріоритет України — здатність доставляти боєприпаси достатньої потужності й мати достатню кількість пускових платформ, щоб підтримувати високий темп залпів.

Росія вживає контрзаходів: розбудовує потужнішу мережу сенсорів, залучає цивільних до виконання завдань протидії БпЛА і вдосконалює локальні системи ППО, однак ці кроки навряд чи здатні повністю компенсувати зростання українського потенціалу для масованих, розосереджених і тривалих ударів.

Забагато бюрократії в ЗСУ

Хотілось би завершити на обережній, але позитивній ноті. Є чимало прикладів української винахідливості на тактичному рівні. У багатьох ситуаціях українські підрозділи, попри обмежені ресурси, демонструють високі результати.

Часто вони виявляють більшу креативність, більшу здатність до адаптації та вирішення проблем, ніж росіяни, і ця креативність дає нові інструменти, методи й рішення на полі бою. Є надія, що з часом такі підходи дедалі більше поширяться в сухопутних військах.

Головна перешкода, з якою стикається Україна, не брак тактичних інновацій, а організаційні та бюрократичні бар’єри, які заважають ефективним ідеям масштабуватися до оперативного рівня.

військова аналітика проблеми в ЗСУ стратегічна адаптація фронт хід війни