Два кадети. Як Росія перетворила донецьких сиріт на російських солдатів

Обидва хлопці повнолітні (тому ми маємо право називати їхні прізвища й публікувати фото).

Доєднавшись до російської армії, вони можуть повернутися на рідну землю ворогами, солдатами окупаційної влади, але водночас залишаються українськими громадянами й жертвами воєнних злочинів, а саме стирання національної ідентичності, примусової депортації дітей з окупованих територій та їх подальшої мілітаризації.

Адже, як ідеться в нещодавньому роз’ясненні Міжнародного комітету Червоного хреста до Женевської конвенції, пропаганда, спрямована на добровільний вступ дітей з окупованих територій на військову службу у ворожій армії, також є воєнним злочином. Нав’язування громадянства країни-окупанта його не скасовує.

Ми запитали в обох хлопців про те, чи добровільно вони пішли служити, як ставляться до російсько-української війни і чому опинилися в інтернаті, проте відповідей не отримали.

Рузький кадет

У 2024 році Стас Балицький закінчив навчання в козачому кадетському корпусі в місті Руза Московської області. Кадетський корпус — це фактично армія для старшокласників із військово-польовими зборами, шикуванням, казармами, муштрою на плацу, парадами, вогневою підготовкою, «разговорами о важном» і зустрічами з «ветеранами» російсько-української війни.

Стас навчався там два роки — з осені 2022-го. Вступив невдовзі після того, як прибув разом із групою вихованців Донецької школи-інтернату № 1 із Донецька до Росії. З фото, які сам поширює, видно, що він, схоже, був старанним кадетом, бігав, стріляв, тягнув підборіддя, підшивав комірець, змагався, отримував медалі.

Сирота з Горлівки

У 2018 році фото Стаса з’явилося на сайті aasib.org — начебто італійської благодійної асоціації Aiutateci a Salvare i Bambini ODV («Помогите спасти детей»), засновник якої пов’язаний із Росією. Сайт із численними закликами «врятувати дітей Донбасу» російською, італійською, англійською та французькою мовами схожий на інструмент російської пропаганди, орієнтованої на західну аудиторію.

Стас позує й на інших фото поміж інших дітей і дорослих із наборами продуктів і ліків, отриманих, вочевидь, як гуманітарна допомога.

Схоже фото було на окупаційному сайті rusvesna.su у статті під заголовком «Донбассу нужна помощь России». Ним проілюстрували заклик «Общественного фонда вдов и матерей героев Донбасса» допомогти дітям «погибших защитников Республики».

Ми не знаємо, що насправді сталося з батьками Стаса, і не можемо перевірити інформацію, розміщену на начебто «італійському» сайті aasib.org. Нижче наводимо цитату.

Підпис під цим фото на згаданому сайті розповідає таке:

СТАС Б.

Привіт! Мене звати Станіслав Б. Я живу в Горлівці. Я втратив обох батьків через війну. Про мене піклується моя тітка. Ми ще не отримали жодної допомоги. Тата нещодавно поховали. За літо я дуже виріс, і тепер теплий одяг та взуття на зиму для мене занадто дорогі, а вже стало холодно. Я прошу, щоб Дід Мороз приніс мені кілька речей одягу та пару взуття 37-го розміру.

«Спасем людей Донбасса»

З прикладів вище видно, що підлітка, який залишився без опіки дорослих, росіяни використовували для наповнення російського пропагандистського конструкту «Save Donbass children (people) from Ukrainian army», орієнтованого на європейців, і його російської версії «Спасем детей (людей) Донбасса от украинских нацистов».

Інтернет досі завалений численними колажами, схожими на приклади нижче. Українські діти, яких начебто треба було рятувати від української армії, стали ключовим аргументом у поясненні причин вторгнення Росії в Україну у 2014 році.

Окупаційна влада, військові, журналісти-пропагандисти і волонтери — симпатики Росії досі викладають фото і відео про «порятунок дітей», щоб показати, як вони несуть добро знедоленим українським дітям. Дорослі дядьки у формі привозять солодкі подарунки під Новий рік, іграшки і черешні до Дня захисту дітей.

Щоразу всі ці гості наголошують, що українська армія тероризує дітей, а вони їх рятують. Врешті, прикриваючись порятунком, росіяни «евакуювали» до Росії тисячі вихованців дитячих будинків та інтернатів. Тобто депортували беззахисних громадян України, яких накачували російською пропагандою з 2014 року.

На всіх відео в усіх дитячих закладах на видному місці висять прапори Росії та невизнаних утворень «ДНР» або «ЛНР», а іноді ще й фотографії Путіна та ватажків проксі-сил, які допомагали Росії встановлювати окупаційний режим. Діти зі звичайних родин мали хоча б якусь можливість дізнатися про інший погляд на все, що відбувалося з ними і навколо них, тоді як у сиріт навіть цього шансу не було.

Вихованці дитячих будинків, інтернатів і притулків на камери дякують за подарунки, жаліються на обстріли, вибухи і радіють, якщо їх везуть до Росії, бо «там красиво і не стріляють».

З огляду на російські реалії можемо припустити, що частина дітей говорить щиро, а частина просто вже знає, що треба казати і що буде, коли скажеш не те.

«Діти отримують інформацію лише з одного боку»

У березні 2015-го директорка Харцизького притулку Олена Нікуленко, де провів чотири роки інший хлопчик, Коля Сєдих, тепер новобранець російської армії, свідомо чи несвідомо розповіла журналістам міжнародної агенції АР про те, що підопічні потрапили під вплив російського телебачення.

«Вони люблять дивитися програми, у яких повстанці (в оригіналі «rebels») зображаються як відважні герої народного повстання. Українські урядові війська подаються як жорстокі окупанти. Таке чорно-біле сприйняття дуже небезпечне, — цитує агенція Олену Нікуленко (статтю видалено, вона доступна тільки у вебархіві). — Ці діти отримують інформацію лише з одного боку. Вони бачать, що (урядові війська. — Ред.) стріляють у нас, а їхні батьки й брати беруть до рук зброю і йдуть нас захищати».

Автори статті також описують іншого хлопчика в Харцизькому притулку, який намалював танк, а на ньому український прапор, бо «він народився в Україні, як і я». А потім домалював над ним прапор незаконного угруповання «ДНР».

«П’ятнашка»

4 липня 2015-го хлопчик, дуже схожий на восьмирічного Колю, підтягувався на турніку на території Харцизького притулку, щоб похизуватися перед російськими військовими з незаконного збройного формування «Інтернаціональна бригада “П’ятнашка”», які привезли їм продукти.

Вихователі притулку в 2015–2016 роках у знятих проросійськими бойовиками сюжетах називають їх янголами-охоронцями, скаржаться на брак фінансування від місцевої влади, брак продуктів («одни крупы остались»). Хоча в репортажах місцевого телебачення директорка запевняє, що всі проблеми вирішено.

Олег Тарутін (на фото), мешканець райцентру Моспине на Донеччині, колишній лікар швидкої допомоги, який приєднався до «П’ятнашки» і воював проти України, подарував дітям із Харцизького притулку прапор своєї бригади й оголосив: «Мы вас всех принимаем в “Пятнашку”».

Він не раз приїздив у притулок і пізніше, грався з дітьми, привозив подарунки. Завжди у військовій формі, пізніше з медалями.

Для хлопчика Колі, як і для інших дітей у Харцизькому притулку, приїзди проросійських бойовиків, вочевидь, були святом — люди у військовій формі привозили продукти, іграшки. А ще розвішували свої прапори, розповідали про «подвиги». Вони були героями, рятівниками, яких хотілося наслідувати.

У 2014–2016 роках притулок потерпав від браку фінансування. «Попередні схеми фінансування зруйновано, нові ще не налагоджено», — жалілися на камери і кухарі, і вихователі у відеосюжетах, які поширювали окупаційні медіа і проросійські блогери в той період.

Цікаво, що все, що врешті було зруйновано чи знищено росіянами на окупованих територіях, наче взялося нізвідки. Україна не мала жодного стосунку до створення, а «зруйнувалося» і «знищилося» або через Україну, або теж якось саме.

У квітні 2015 року восьмирічний Коля Сєдих стояв серед дітей (крайній ліворуч, із жовтим комірцем) і в захваті дивився на дядька у формі. Дядьком був Валентин Константінов із Центрального козачого війська — одного з підрозділів російського мілітаризованого угруповання, чиї вояки нині інтегровані в збройні сили Росії.

У 2014–2015-му вони воювали в Україні без офіційного статусу, як і інші російські збройні формування.

Харцизький притулок

Цей притулок для дітей із неблагополучних сімей існував і раніше, при українській владі. 29 дітей звідти вивезли на підконтрольну Україні територію в липні 2014 року. З початком війни притулок спорожнів, а вже восени там знову стали з’являтися вихованці.

Як можна зрозуміти з різних тогочасних публікацій і сюжетів, вихованці Харцизького притулку — діти з Донеччини, які залишилися без батьків та опікунів через війну або росли в проблемних сім’ях. Хтось із батьків загинув, хтось пішов воювати, хтось відмовився від дітей, своїх чи прийомних, коли Україна припинила виплачувати кошти на їх утримання.

Невідомо, чому восьмирічний Коля Сєдих, який народився у 2007-му в Слов’янську (за даними з російських джерел), опинився у 2015-му в Харцизьку, що за 150 км на південь області.

В обох містах є родини з прізвищем Сєдих, які могли бути батьками чи близькими родичами Колі.

Але варто зауважити, що у квітні 2014 року в східні райони Донеччини зі Слов’янська разом із військовим загоном офіцера ФСБ Гіркіна тікали завербовані місцеві: учасники штурму державних будівель, ті, хто приєднався до російських проксі-військ, та їхні родичі.

11 травня 2016 року в Харцизькому дитячому притулку святкували «наш главный праздник», як пояснювали дітям вихователі, а саме «День республики».

Того дня 2014 року в Донецькій області відбувся організований Росією псевдореферендум, після якого російські проксі-війська, що окупували частину регіону, «проголосили незалежність».

У 2017-му в Харцизький притулок у складі делегації чиновників приїздили й відомі колаборантки Світлана Майборода, директорка місцевої служби у справах молоді, та Елеонора Федоренко, яку окупанти називають радницею з питань захисту прав дітей на окупованій Донеччині, яка організовувала численні депортації українських дітей у Росії і яка поширює фейки про «украинских нацистов».

Чиновники окупаційної влади казали, що діти можуть перебувати в притулку не більше ніж дев’ять місяців. Але Коля провів там щонайменше чотири роки — з квітня 2015-го до кінця 2019-го.

У 2020 році Коля Сєдих і Стас Балицький, імовірно, перетиналися в Донецькій школі-інтернаті № 1, звідки вони обоє потрапили до Росії у 2022-му.

Ми не знаємо, коли саме і за яких обставин до інтернату потрапив Стас Балицький. Принаймні у 2018-му його фотографією ілюстрували публікацію Торезького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Надія». Але ми не знайшли підтверджень, що він там був. Нині організація перебуває на стадії ліквідації.

У Донецькій школі-інтернаті № 1 так само було багато російської пропаганди: «побєдобєсіє» до 75-річчя перемоги Радянського Союзу в Другій світовій, героїзація «защитников Донбасса», залучення до парамілітарних організацій («Юнармії» та «Молодої гвардії»).

Директорка закладу Ольга Волкова (з купою медалей за заслуги, отриманих від окупаційної влади і різних російських організацій) очолювала й активно просувала цей процес. Ось вона надягає каску на малюка, ось говорить щось дівчаткам у військовій уніформі.

Через кілька років вона палко вітатиме коментарем «ВКонтакте» Стаса Балицького, одного зі своїх вихованців, із закінченням навчання в кадетському корпусі в місті Руза Московської області. Ольга Волкова відіграла ключову роль у стиранні ідентичності своїх підопічних, депортації їх до Росії та подальшій мобілізації деяких із них.

Депортація

Численні російські медіа повідомляли про «евакуацію» до Росії 225 дітей із Донецької школи-інтернату 18 лютого 2022 року, за шість днів до повномасштабного вторгнення. Російська влада пояснювала «евакуацію» «угрозой нападения Украины на Донбасс». Насправді росіяни планували вторгнення.

І Стас, і Коля, ймовірно, були в цій групі. Схожих на них дітей можна знайти на відео численних пропагандистів, які всіляко висвітлювали цю подію.

Навесні 2022 року вони якийсь час обоє були в одній групі на території Росії. Про це свідчить спільне фото у футболках із написом «Ростов-на-Дону» й у товаристві викладача одного з місцевих вишів.

А потім їхні шляхи розійшлися.

Восени того самого року Стас вступив до Рузького козачого кадетського корпусу в Московській області, як згадано вище, а Коля — до Кропоткінського козачого кадетського корпусу в Краснодарському краї.

Кропоткінський кадет

Про цей період свого життя Коля Сєдих розповідає на особистій сторінці «ВКонтакте» через численні фото, сповнені маскулінної естетики: хлопці, змагання, м’язи, бокс. І все більше патріотично-мілітарної: зброя, уніформа, пісні про армію та війну.

Росії потрібні солдати, які готові «защищать Родину», бо їх із дитинства переконали, що навколо вороги і що окупація інших країн — це і є захист.

Саме їх і виховують у кадетських корпусах, кадетських школах і навіть кадетських дитсадкових групах, які віднедавна стали з’являтися в Росії.

До речі, Геннадій Трошев, іменем якого названо Кропоткінський козачий кадетський корпус, був російським генералом, що воював у Чечні в 1990-х і закликав до запровадження публічної страти чеченців, які чинили опір російській окупаційній армії.

Режисер фільму — росіянин Валерій Тимощенко, який активно знімає кіно в жанрі «документальної пропаганди» з часів вторгнення Росії в Чечню. Його фільми про російсько-українську війну стали частиною «патріотичного виховання» дітей і молоді в мілітаризованих закладах освіти. Тимощенко — регулярний гість російських кінофестивалів, отримує нагороди від російської влади.

До речі, на одному з таких кінопоказів у 2025 році Колю Сєдих знову «наздогнала» інтернаціональна бригада «П’ятнашка», про яку під час показу фільму «Донбасс. Передовая. Казаки» розповіла вдова одного з її ліквідованих бійців, мешканця Донеччини, що воював на боці Росії.

У лютому 2024 року Коля Сєдих демонстрував військовим і чиновникам вміння володіти зброєю на відкритті військово-патріотичного клубу «Патріот» на Кубані. Це ще один формат залучення молоді до навчання військової справи, який активно запроваджується в Росії. Лише в Краснодарському краї, як повідомляється в новині, у клуб планують залучити 10 тис. вихованців.

Окупанти

Рядовий Ніколай Сєдих і курсант Стас Балицький запостили рівно по одній фотографії у своєму новому статусі. Можливо, у російській армії є якісь правила щодо публічності. Як свідчать численні журналістські розслідування воєнних злочинів росіян, вони дедалі частіше намагаються приховати свої обличчя.

Стас Балицький на фото вдягнутий у стрій курсанта Московського вищого військового командного училища, де готують командирів мотострілкових підрозділів та військову поліцію.

До речі, якщо вірити ВК-сторінці «Кадетские вести», у 2022 році набір на спеціальність «військова поліція» в російських військових вишах різко зріс. А в спільноті училища, до якого вступив Стас, навіть писали, що у 2024-му туди брали всіх без винятку віком до 35 років незалежно від успішності. Головне, щоб фізична форма була належна. Росії різко знадобилося багато наглядачів за своєю армією через масове дезертирство під час російсько-української війни.

Сєдих явно романтизує військову службу і пишається своїм статусом. Друзі також підтримують його і в коментарях вітають із мобілізацією до окупаційної армії.

Кропоткінський козачий кадетський корпус — підшефний заклад Кубанського козачого війська.

Під ширмою «славных традиций вольного казачества», «казачьего уклада жизни» насправді діють звичайні підрозділи регулярної армії. Частина з них воює на передовій, частина займається мобілізацією, патрулюванням та підготовкою юнацтва в тилу.

Ми не знаємо, до якого саме підрозділу мобілізувався колишній вихованець Харцизького дитячого притулку: чи це строкова служба, чи служба за контрактом. Але, судячи з його попередніх світлин, це може бути добровільний вступ до одного з підрозділів збройного формування Кубанське козаче військо, що базується в Краснодарі.

За даними російських ЗМІ, у 2025 році більше ніж 9,2 тис. «кубанских козаків» задіяно в російсько-українській війні. Вони воюють у підрозділах БАРС-1, БАРС-11, БАРС-16, БАРС-20, БАРС-23, БАРС-32, БАРС-38 на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках.

Окрім Кубанського в Росії є й інші «козачі війська»: Донське, Центральне тощо. Усі вони воюють в Україні.

Тож у громадянина України Колі Сєдих, жертви російських воєнних злочинів, є всі шанси невдовзі повернутися додому, на Донбас. Але вже Ніколаєм, солдатом окупаційної армії.

армія РФ депортація діти злочини мілітаризація пропаганда сироти