«Рубікон» і нова тактика Кремля. Чому Україні треба зосередитися на ударах середньої дальності

Конференції з питань оборонних технологій часто відкривають суворі чоловіки фразою: «Технології змінюють війну». Я не суворий чоловік і не технічний експерт. Я вивчаю війну.

Інститут вивчення війни (ISW) аналізує російське вторгнення в Україну з 2014 року. Нас знають за картами, але ISW також досліджує, як росіяни адаптуються до нових викликів. Ми регулярно публікуємо матеріали про формування їхніх сил і технологічні адаптації.

Сьогодні я розповім про один із таких прикладів адаптації і про те, що Україна може зробити, щоб випередити росіян у цій сфері.

Більшість військових експертів зараз зосередили свою увагу на смузі завширшки приблизно 40 км уздовж лінії зіткнення. Українські підрозділи на передовій концентруються на противнику в межах приблизно 20 км, тобто в радіусі дії більшості свого озброєння. Це логічно: завдання ЗСУ — утримувати й відбивати територію наявними засобами.

Оперативний тил

Водночас є спільноти, які мислять ширше — не тільки про ближній бій, а й про оперативний тил ворога. Моя головна мета сьогодні — підбадьорити й підтримати їх.

Ситуація в прикордонній зоні ускладнилася через технологічні досягнення, зокрема у сфері РЕБ. Потреби підрозділів на передовій формують попит до оборонної промисловості й пришвидшують цикл інновацій. Україна виробила ефективний підхід — швидке тактичне інноваційне замкнене коло «передова — промисловість — передова». Це привернуло увагу світу. І це модель, яку варто наслідувати.

Але є й ризик — надмірна концентрація лише на ближньому бою по всій лінії фронту. Є інші способи здобути перевагу, які можуть забезпечити суттєві результати на місцях. На жаль, росіяни знайшли один із таких способів.

Прорив у районі Добропілля

Росіяни здійснили масштабний прорив у районі Добропілля. Це привернуло широку увагу ЗМІ перед самітом на Алясці, як і планував Путін. Українці зупинили наступ і відкинули ворога назад. Найімовірніше, росіяни не зможуть утримати ці позиції.

Операція не стала переломною, але вона показала, що противник думає, як змінити правила гри: поєднати технологічні інновації з організаційними змінами, комбінуючи просунуту тактику з ударами в тил і на передовій одночасно.

Інфільтраційна тактика сама по собі не нова — росіяни її використовують, щоб уникнути «м’ясних штурмів». Українські сили протидіють цьому й шукатимуть способи зупиняти такі прориви.

Для операції в Добропіллі росіянам потрібні були FPV‑дрони на оптоволокні з великою дальністю

Для операції в Добропіллі росіянам потрібні були нові технології, зокрема FPV‑дрони на оптоволокні з великою дальністю. Саме по собі це не революція — радше поступове вдосконалення. Але небезпека в іншому: росіяни створили цілісну концепцію використання таких технологій для ударів далеко за лінією фронту в межах тривалої кампанії, що підтримує просування піхоти.

За кілька тижнів до атаки під Добропіллям вони системно уражали українські лінії постачання далеко в тилу, щоб полегшити просування своїх сил на передовій.

Що зробили росіяни:

• розширили дальність FPV‑дронів (із 10–15 км до середньої дальності, здатної уражати цілі на 100 км);
  
• масштабували оптоволоконні дрони, збільшивши довжину кабелів і створивши засідки дронів, які лежать у тилу й атакують у разі виявлення цілі;
  
• інтегрували елементи штучного інтелекту (зокрема, самонаведення) для підвищення точності, додали камери й машинний зір, щоб уражати рухомі цілі;
  
• тестують використання далекобійних дронів, таких як «Гербери» і «Шахеди», для ураження українських цілей на середній дальності;
  
• масово нарощують виробництво — згідно з доступними даними Росія може випускати до 50 тисяч «Шахедів» щомісяця.

Середня дальність

Ці інновації важливі. Я сьогодні тут ще й для того, щоб закликати інвестувати у розвиток і вдосконалення тих спроможностей, які вже показали росіяни, — у здатність уражати численні цілі в зоні 20–100 км за лінією фронту, інакше кажучи, у системи середньої дальності.

Розумію, це виклик. Нинішній фокус на «стінах дронів» і смертоносності в межах 20 км формує основний попит промисловості. Однак, коли українські підрозділи досягнуть операційної спроможності, вони самі стимулюватимуть попит на удари середньої дальності. Сили безпілотних систем України також можуть сформувати такий попит.

Наразі відносний брак систем середньої дальності ускладнює проведення масштабних експериментів. Росія обійшла це, заздалегідь інвестувавши в масштабування виробництва ще під час експериментів.

Україна також потребує такого підходу, і саме тому я звертаюся до вас, інноваторів оборонної промисловості: є прихований, але реальний попит на системи середньої дальності.

Розгляньмо концепцію, яку застосували росіяни. Вони не просто запускали дрони в тил наосліп. У них була мета — встановити контроль вогнем над ключовими лініями постачання поза 20‑кілометровою тактичною зоною, уражаючи майже все, що рухається вздовж цих маршрутів. Новизна в тому, що вони перенесли цей підхід у тил. І це дало змогу піхоті просуватися ширше й глибше, ніж раніше.

У Добропіллі росіяни інтенсивно атакували транспортні колони й дороги, зокрема трасу Добропілля — Краматорськ, уражаючи рухомі цілі та позиції на передовій. Це ізолювало територію. Внаслідок ударів українським військовим, щоб вийти на позиції, доводилося долати до 14 км пішки, виникали прогалини в обороні, і росіяни використали інфільтрацію, щоб здійснити прорив біля Добропілля.

Такий підхід вони застосовували і в інших секторах — змусили обмежити або закрити основні траси в напрямку Слов’янськ — Ізюм, а також у районах Краматорська й Костянтинівки. Схоже діяли й на півночі України.

Росіяни ще не довели цю концепцію до кінця, але її суть важлива. Або Росія, або Україна може підняти її на такий рівень, що це змінить спосіб ведення бою як на передовій, так і глибоко в тилу.

Ізоляція району бойових дій із повітря

Існує старий термін — ізоляція району бойових дій із повітря. Це використання авіації (або ж дронів) для ураження цілей середньої дальності з метою ізоляції оборонних сил на лінії фронту від постачання, управління та підкріплень. Це не ближній бій і не удари по глибокому тилу. Це перенесення в нову реальність форми застосування сили, відомої ще з часів Другої світової війни.

Щоб зрозуміти і реалізувати цю концепцію, потрібно відійти від вузького фронтового бачення і поглянути на ширший простір бойових дій. Російський підхід охоплює територію до 100 км по обидва боки фронту. Для них це про вплив на передову через ураження тилу, а не про стратегічні чи політичні наслідки.

Російський підхід охоплює територію до 100 км по обидва боки фронту

Технології без організації марні. Росіяни це розуміють і скопіювали українську модель Сил безпілотних систем. Особливо помітним є Центр передових безпілотних технологій «Рубікон».

Створення «Рубікону» — важливий і водночас небезпечний розвиток подій. Росія надала йому ресурси, таланти й свободу для експериментів, сфокусованих на ударах середньої дальності. Це гнучка, адаптивна структура, здатна до інновацій, масштабування і навчання. У неї є підрозділи ударних дронів уздовж лінії фронту і швидкий цикл зворотного зв’язку між бойовими підрозділами й наукою, змодельований за українським прикладом.

«Рубікон» інтегрує дрони в регулярні частини, координує дії й підтримує наземні операції, має доступ до якісніших або технологічно просунутіших дронів (зокрема, оптоволоконних) у великих масштабах. Він підтримував контрнаступи й операції в різних регіонах — від Курської області до Покровського напрямку.

Росіяни ще не знайшли «чарівного ключа», який дасть змогу відновити маневреність у цій війні. Вони вкладають ресурси в хорошу ідею, але все ще намагаються реалізувати її у великих масштабах. Україна має час відповісти. Проте спроби розвинути спроможність до ізоляції району бойових дій із повітря — серйозний виклик, на який ЗСУ повинні реагувати.

Вразливості росіян

На щастя, у росіян є вразливості, якими Україна може скористатися, якщо розвине власні спроможності середньої дальності. Росіянам доводиться концентрувати солдатів, техніку й запаси в зоні середньої дальності для підтримки своїх інфільтраційних атак на лінії фронту. Вони змушені пересувати ресурси та війська невеликими групами, тримати їх розосередженими й лише поступово підживлювати наступ підкріпленнями та припасами з тилових районів. Росіяни адаптувалися до появи 20-кілометрової «зони смерті» за лінією фронту, розсіюючи свої сили в цій зоні й залишаючи там лише невеликі елементи батальйонних штабів.

Але значно комфортніше вони почуваються глибше в тилу. Їхні полкові, дивізійні й армійські штаби переважно розташовані в зоні 20–100 км від фронту. Там само великі склади постачання, райони зосередження військ і техніки. Саме ці штаби, склади й райони збору росіяни використовують для підтримки своїх наступальних дій на лінії фронту, перебуваючи у відносній безпеці. Саме вони є привабливими цілями для українських військ у зоні середньої дальності.

Якби ЗСУ могли проводити тривалі кампанії проти ліній постачання, складів, штабів і районів збору в середньому тилу, це змусило б росіян відтягнути ресурси назад і розосередити їх. Наслідок був би подібний до ефекту HIMARS у 2022 році проти складів боєприпасів, але в ширшому масштабі. Це зменшило б тиск на лінію фронту й доповнило б «стіни дронів».

В Україні вже є спільноти передової майстерності (у ЗСУ і серед воїнів та експертів тут і за кордоном), які не лише закликають до таких зусиль, а й працюють над цим: розробляють системи, концепції, організації й способи застосування. Я не відкриваю їм нічого нового — радше підкреслюю потребу.

Що ж можуть зробити інноватори й компанії, щоб допомогти?

1. Виділити більше ресурсів на прототипування та експерименти із системами середньої дальності.
   
2. Передбачити і заздалегідь опрацювати виклики. Наприклад, системи середньої дальності змушені будуть працювати з ширшою мережею ППО, долати інтенсивнішу РЕБ, нести важчі бойові частини, які потрібно доставляти з дуже високою точністю.
   
3. Продовжувати інновації у сфері автономності й надійних довготривалих каналів зв’язку в умовах обмеженого доступу.
   
4. Інвестувати в українські системи, які інтегрують платформи для планування й проведення масштабних кампаній повітряної ізоляції поля бою, інтегрувати їх із наземними силами й оцінювати ефективність.
   
5. Усвідомити, що старі концепції, наприклад ізоляція району бойових дій із повітря, можуть бути переформатовані для безпілотних систем.
   
6. Відійти від виключно фронтового погляду й надмірної фіксації на окремих технологіях, думати про нові підходи, які знімуть тиск із лінії фронту через удари середньої дальності.
   
7. Передбачити, як росіяни протидіятимуть ударам середньої дальності (перехоплювачі дронів, РЕБ тощо), і готувати контрзаходи заздалегідь.

Оборонна промисловість не може зробити це сама, і я не прошу когось робити це наодинці. Я акцентую на вимогах і попиті, які бачу в Збройних силах України, і прошу вас звернути на це увагу й підготуватися.

Багато хто вважає, що війна завершиться приблизно на нинішніх позиціях. Я не впевнена — вірю, що одна зі сторін може відновити маневреність і змістити лінію фронту.

І критично важливо, щоб це зробила Україна, а не Росія.

isw аналітика добропілля дрони концепція середня дальність хід війни