Чому втрати ворогів улітку зменшилися

Тактика малих груп

Коли посадки степової частини України вкрилися густим листям, росіяни остаточно перейшли до тактики малих піхотних груп. Теплими літніми ночами ворог часто підкрадається й через поле під прикриттям антитепловізорних плащів. Звичайно, такий плащ не панацея. Наприклад, у холодну пору року він за 15 хвилин нагрівається від тіла господаря так, що толку від нього не більше, ніж від звичайного плаща. Але якщо перепад між температурою тіла і навколишнього середовища не такий великий, антитепловізорний плащ працює непогано. Його ефективність можна порівняти з легким светриком, який рятує від холоду восени, але мало допоможе взимку.

Ми вже майже не бачимо натовпів росіян із 10–15 осіб на техніці (то на БМП, то на мотолигах, то на багі, то на моциках) або й пішки, які йдуть рішуче проривати фронт. Адже такі групи зазвичай розмотуються дронами й артилерією ще до того, як встигнуть вступити в стрілецький бій. Зараз їх розбивають на трійки чи двійки. Лише в деяких випадках можна зустріти групи професійних штурмовиків із 5–6 осіб. Одну з таких днями неподалік від нас виявили і розігнали в різні боки дронарі, завдавши по дорозі поранень. Двоє підранків прибилося до нас, ми їх добили вже під час оборони входу.

Ворожі двійки-трійки

Якщо ж розбивати людей на двійки-трійки, то замість однієї групи з десяти осіб росіяни отримують три трійки або п’ять двійок. Перша група — смертники. Щойно їх виявляють дронарі, туди злітаються всі можливі «Мавіки» зі скидами і FPV-камікадзе, наводиться міномет. Навіть у густій рослинності їх врешті чимось дістають і вони залягають, чекаючи смерті від втрати крові, можливості відповзти до своїх (якщо вдалося джгутом зупинити кровотечу) або (що на межі фантастики) евакуації.

Перша двійка-трійка майже ніколи навіть не доходить до наших позицій, але вона відвертає увагу від наступних. Із часом наші зрозуміли цю тактику і, побачивши ворожу двійку чи трійку, так само кидаються її якомога швидше знищити, але залишають «Мавіки» для спостереження за іншими ділянками фронту. А до «Мавіка» за потреби можна й скид приробити, просто тоді він не зможе так далеко долетіти. У такому разі можна виявити і вивести зі строю й другу ворожу групу, збільшивши загальний рахунок втрат до п’яти (як свідчить практика, з двох трійок хоча б комусь одному вдається сховатися в гущавині).

А от третя, на іншому напрямку, може безперешкодно дійти до наших позицій. Головна причина цього — брак дронів і недостатній рівень підготовки пілотів у більшості піхотних підрозділів, особливо в ТрО. Гірше підготовлені пілоти гірше бачать цілі й втрачають більше дронів, відповідно більше відчувається їх дефіцит. Те, що дронів недостатньо, підтверджує й командувач СБС майор Роберт Бровді. Нещодавно він констатував: щоб закрити всю лінію фронту, потрібно вдвічі більше апаратів і пілотів, ніж його відомство має зараз.

Ворожі дрони

Отже, коли ворожа група на підході, їхні дронарі починають закидати наші позиції скидами, заганяючи військових у бліндаж. Тим часом вороги підходять впритул. Поки наші почують, що ворожий дрон відлетів, і наважаться вийти назовні, ворог уже встигає підійти так близько, щоб почати закидати наш бліндаж гранатами. Таким чином, якщо десятеро людей наступає не однією групою, а трьома, мінусується максимум половина, а решта доходить до цілі. Тоді як цілий десяток в одному місці, як свідчить практика, цілком можливо знищити скидами і FPV у повному складі, попередньо вимотавши їх втечею від дронів.

Звичайно, може виникнути запитання, чому наші бійці ховаються в бліндажі, а не перебувають на СП? Річ у тім, що відступати доводиться на погано підготовлені позиції, часто збудовані ще в перший рік війни, коли ніхто не думав про захист від дронів. Зазвичай це простенькі прямокутні бліндажі з прямим входом, у найкращому разі з короткими траншеями, по пояс завглибшки й зовсім не закритими згори від дронів. Звичайно, у цьому випадку спрацювала б РЕБ. Але тільки якщо вона не виведена з ладу ворожими обстрілами чи не кинута під час відступу. Іноді її взагалі не беруть на позиції. Це трапляється тому, що ворог так вибиває транспортну логістику дронами на оптоволокні, що на позиції доводиться заходити пішки на значну відстань — від двох до п’яти і більше кілометрів. Тягнути антидронову рушницю або портативну РЕБ 4–5 кілометрів на собі мало хто візьметься. Особливо коли на позиції доводиться брати головне — воду й БК.

Залишається сподіватися, що тактика малих груп перестане працювати з опаданням листя і настанням холодів, тобто за місяць-півтора.

дрони фронт штурм