20 відсотків європейців волонтерить. Як це відбувається в Німеччині та Чехії
Волонтерські практики під час війни і революцій, якими відомі українці у світі, цілком вкладаються в контекст вікових європейських традицій волонтерства. У Німеччині, наприклад, пожежні служби досі майже цілковито складаються з місцевих мешканців-волонтерів. За даними Eurоpean Economic and Social Committee (EESC), кожен п’ятий європеєць витрачає вільний час для суспільної користі. Від держави волонтери мають податкові пільги, роботодавці зважають на цей рядок у резюме.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Українки, які нині живуть у Чехії та Німеччині, поділилися спостереженнями щодо того, як формуються традиції волонтерства в суспільстві, розповіли, як вони долучаються до цього руху, зокрема й для користі України.
Від волонтерства до роботи
Юлія Добриніна приїхала в Чехію навесні 2022 року. Синдром уцілілого, бажання зробити хоча б щось корисне і відволіктися від тривожних думок спонукали її шукати в Празі приміщення для того, щоб на волонтерських засадах організовувати зустрічі для новоприбулих українок віком 65+. Натомість вона планувала віддячувати тим, що вміє, — майстер-класами з рукоділля та фотографування.
«Українки працездатного віку пішли на роботу, діти пішли до школи. А старші жінки не знали, куди себе діти, виявилися відірваними від інформаційного потоку. Смартфоном користуватися вміють далеко не всі, на вулицю в чужому місті бояться вийти. Про ці проблеми я знала не з інтернету, а з власного життя, бо привезла в Прагу маму та бабусю», — розповідає Юлія.
Приміщення для групи українок похилого віку вона знайшла неподалік будинку, де винаймала квартиру, у чеському дитячому центрі. Просто зайшла туди, на суміші англійської та української запитала про можливість проводити зустрічі для українських біженців у їхніх стінах.
Просто зайшла туди, на суміші англійської та української запитала про можливість проводити зустрічі
«Мене зрозуміли. Коли люди справді хочуть допомогти, мовного бар’єра не існує. Тож адміністрація радо відгукнулася на мою пропозицію», — згадує Юлія весну 2022 року.
Згодом вона виграла грант на свої активності. Невеличке стартове фінансування допомогло Юлії відкрити гуртки для українських дітей. Врешті діяльність, яка починалася як волонтерство, переросла в її першу роботу в Чехії.
Другим місцем роботи стала некомерційна міжнародна організація Diakonie SCPS, яка спеціалізується на гуманітарній допомозі в гарячих точках світу, зокрема й в Україні.
Юлія працює координаторкою проєкту DOMA, у межах якого здійснюється інтеграція іноземців у Чехії. Тут безплатно для відвідувачів проводять розмовні клуби з чеської та англійської мов, організували джоб-кафе, де розповідають про нюанси працевлаштування в Чехії, час від часу роблять так звані вильоти — поїздки одного дня в цікаві місця.
Компанії можуть надавати кілька оплачуваних днів, щоб людина мала змогу волонтерити
В організації невеличкий штат працівників, але тут радо співпрацюють із тими, хто хоче допомогти на волонтерських засадах.
«Ми надаємо документ із печаткою, який підтверджує, що людина волонтерила в нас. Його можна показати на роботі. До речі, у багатьох чеських компаніях надають кілька оплачуваних днів для того, щоб людина мала змогу волонтерити. Також можна отримати податкову пільгу за свої волонтерські години. Тобто волонтерство всіляко підтримується на рівні держави», — розповідає Юлія.
Звичка допомагати виховується з дитинства
За словами українки, хоча волонтерський рух у Чехії дуже поширений, те, що робилося у 2022 році для підтримки українських біженців, стало феноменом для чехів.
«Про це мені казали мої чеські колеги з різних неприбуткових організацій, які працюють у сфері міграції багато років. Ніколи до цього в чеській культурі такого не було. Люди масово несли їжу, одяг, надавали безплатно житло, часто не беручи за це на початку компенсацію від держави. Такий сильний відгук чехи пояснюють тим, що вони самі пережили російську агресію в 1968 році. І це для них ще болить. Ще багато є тих, хто пам’ятає, як закидали російські танки камінням. Плюс ми на них схожі — зовнішньо, мовою», — розмірковує Юлія Добриніна.
На її думку, свою роль відіграло також те, що волонтерський дух, звичка допомагати тим, хто в скруті, у чехів виховуються з дитинства.
Волонтерський дух, звичка допомагати тим, хто в скруті, у чехів виховуються з дитинства
Наприклад, у школах постійно проводяться акції, під час яких яких діти приносять речі, іграшки для тих, хто не в змозі їх собі придбати. Частину коштів, які школярі отримують від продажу своїх виробів на шкільних різдвяних ярмарках, вони також віддають на доброчинність.
Також у Чехії серед молоді дуже популярні міжнародні волонтерські табори, у яких вони всі гуртом роблять якусь корисну справу: ремонтують замки, допомагають фермерові привести до ладу обійстя тощо.
Традиція допомагати
Уже три роки киянка Галина Романюк мешкає з доньками в невеликому німецькому містечку Занкт-Інгберт, що неподалік кордону з Францією. Каже, що у квартирі, яку їм запропонували, спочатку були тільки сантехніка, кухонні меблі й техніка.
З рештою допомогла сусідка. Серед своїх знайомих вона зібрала все необхідне — від кухонного посуду до дитячого ліжка. Крім того, допомогла влаштувати дітей у спортивні секції та дуже підтримувала родину.
«Ми й досі добрі друзі. Те саме можна сказати про власників квартири. Їхнє тепле ставлення до нас стало для мене приємною несподіванкою, я завжди пам’ятатиму це з вдячністю. І це лише кілька прикладів. Насправді мені пощастило зустріти багато щирих і добрих людей у Німеччині», — каже Галина.
У німецьких містечках пожежна служба досі на 95% складається з місцевих волонтерів
Традиція допомагати в німців, за словами Галини Романюк, давня.
«Наприклад, як і кілька століть тому, у невеличких німецьких містечках пожежна служба досі на 95% складається з місцевих мешканців-волонтерів. Також волонтери пильно стежать за станом парків, лісів і водойм. Організовують так звані ферайни — музичні, спортивні, культурні клуби, де на волонтерських засадах учасники діляться своїми знаннями та вміннями. Наприклад, вчать грати на гітарі, збирають хор, проводять тренування тощо. Це дуже об’єднує людей, вони не почуваються самотніми, надихаються тим, що роблять щось корисне для громади», — розповідає Галина.
До речі, науковці з медичної школи Ексетерського університету провели метааналіз 40 праць про здоров’я волонтерів і встановили, що смертність серед них нижча на 20%, вони рідше страждають від депресії, більше задоволені життям.
Допомагати іншим, щоб триматися самій
Фотографка Галина Романюк каже, що саме волонтерство допомогло їй прийти до тями на початку біженського життя в Німеччині.
«Мабуть, це був найважчий період. Усвідомлювати, що відбувається у твоїй країні, й при цьому перебувати в безпеці, не маючи змоги допомогти, було нестерпно», — згадує Галина. Саме тоді вона почала волонтерити як уміла: проводила благодійні фотосесії. Гроші надсилала в українські фонди для підтримки військових, а також друзям, які лишилися в Україні й потребували допомоги.
Згодом Галина познайомилася з лікаркою із Харкова Іриною Колесніковою, яка вже десять років живе в Німеччині й на офіційній основі від початку війни займається волонтерством — закуповувала все необхідне для українських військових медиків і мешканців прифронтової зони, які залишилися без нічого.
«Ірина справила на мене глибоке враження: крім постійної волонтерської діяльності її сім’я допомогла багатьом переселенцям із Харкова. Був момент, коли на початку війни у квартирі, де проживає родина Ірини, одночасно мешкало 20 людей, із них лише четверо членів родини, решта — переселенці в процесі пошуку житла. А ще Ірина улюблений сімейний лікар багатьох українців у місті, де вона проживає і працює», — розповідає Галина.
Саме для фонду, з яким працює Ірина, Галина й досі час від часу проводить фотозйомки.
Торік жінку запросили працювати в Caritas — відому благодійну католицьку організацію, яка надає допомогу людям у всьому світі, у проєкт Frauencafé, що створений для жінок — вимушених переселенок, біженок та мігранток із різних країн.
«Я шукаю таких жінок, запрошую, розміщуючи інформацію про проєкт у різних групах. Зустрічі відбуваються раз на два тижні, на них ми спілкуємося німецькою. Таким чином прокачуємо мову, знайомимося, обмінюємося корисною інформацією, відпочиваємо душею. До нас приходять психолог, художниця-арттерапевтка. Ми малюємо, розмовляємо, обговорюємо важливі для нас речі», — розповідає Галина.
Жінка зізнається, що цей проєкт дуже ресурсний для неї: енергію дає усвідомлення того, що вона робить корисну справу. Це головний бонус.
Бонуси і повага
У німецькому суспільстві робота волонтерських організацій має високий рівень довіри, що мотивує людей долучатися до волонтерства. Крім того, у Німеччині досвід волонтерської діяльності в резюме є перевагою для роботодавця. Це свідчить про активну громадянську позицію, відповідальність і свідомість людини.
Як і в Чехії, волонтерський дух у Німеччині виховується з дитинства.
«У місцевих школах часто реалізуються різні соціальні проєкти, у яких беруть участь діти. Старші школярі займаються з молодшими: можуть, наприклад, допомагати підтягнути якийсь предмет чи виконати домашнє завдання. Після закінчення школи є можливість взяти «соціальний рік», протягом якого на волонтерських засадах попрацювати в лікарнях, школах, дитячих садках», — розповідає Галина Романюк.
