Чому більшість киян не ходить в укриття під час повітряної тривоги

Найперше слід зазначити, що система київських укриттів ніколи не працювала на повну потужність. Місцеві чиновники стверджують, що укриття в столиці можуть прийняти загалом 2,7 мільйона містян.

Сьогодні, на жаль, немає точної інформації про відвідуваність укриттів. Якісь цифри можна побачити лише щодо відвідуваності станцій метро. На піку бомбардувань міста в метро вночі збирається кілька десятків тисяч людей. Київський метрополітен повідомив, що в ніч проти 21 липня 2025 року на його станціях ховалося близько 25 тисяч людей. Тобто на самому піку російських ударів у метро перебувало до 1% містян.

Відвідуваність інших видів укриттів на рівні припущень. З великою натяжкою можна взяти хіба що не раз озвучену під час опитування оціночну цифру — приблизно 5% містян ходить під час тривог в укриття. Маємо ситуацію, коли під час смертельної загрози кияни воліють лишатися вдома, ніж іти в укриття. Чому так відбувається?

Далеко йти

Почнемо з тривіальної речі. У Києві є райони, де дістатися до укриття — цілий квест, на який треба витратити 10 і більше хвилин. Наприклад, у тому самому приватному секторі, якого теж чимало в українській столиці, під боком укриття немає.

Як бачимо з карти, проблеми з тим, щоб дістатися вчасно до укриття, мають мешканці низки київських масивів, особливо тих, де переважає приватний сектор.

Олег, мешканець Осокорків; під час повітряних тривог їздить із сім’єю на паркінг:

«Я живу на Осокорках у приватному секторі. Поруч немає облаштованих укриттів, тому під час тривоги їдемо автівкою до станції метро “Славутич”, біля якої є підземний паркінг. Це комфортніше, ніж ночувати в метро, де і людей більше, і світло не вимикається. На паркінгу все ж таки зручніше. У машині можна якось влаштуватися, можна щось взяти із собою: воду, ковдру».

Проблеми з укриттям є і в центрі міста. Щільна міська забудова і старі будинки подекуди не передбачають можливості облаштування укриттів у вже наявних спорудах чи поруч із ними.

Ближче не завжди краще

Навіть з озвученого вище коментаря киянина стає зрозуміло, що з укриттями є один нюанс. Дуже часто люди йдуть не до найближчого укриття, а туди, де вони справді воліють перебувати під час повітряної тривоги. А це вже підводить нас, певно, до однієї з найбільших проблем з укриттями в столиці та інших українських містах.

Далеко не все, що названо і позначено на карті як укриття, насправді ним є. Принаймні такий висновок можна зробити після нашого спілкування з киянами.

У центрі укриттів не вистачає

Артем Козирев, мешканець Шевченківського району; під час повітряних тривог лишається вдома:

«Річ у тім, що в історичному центрі міста укриттів особливо й немає. Взяти, наприклад, вулицю Олеся Гончара, на якій я живу. Школи поблизу немає, метро немає, підземних переходів немає.

Укриття є в підвалі нашого будинку. Але туди небезпечніше ходити, ніж не ходити. Там труби з гарячою водою, вони в напіваварійному стані. Там часто і так тече вода, звертаємося в аварійну службу. А тепер уявіть, якщо туди ще щось прилетить.

Щоправда, є укриття в сусідній будівлі ДСНС, але туди на територію не пускають, бо це урядова будівля. Знаю, від нашого ОСББ було прохання, щоб пускали, але вони сказали, що це тільки для них.

Щодо метро, то до найближчої станції іти більш ніж 10 хвилин та ще й під гірку. Я, звісно, розумію, що це така особливість історичного центру міста. Підвали всі зайняті певними технічними спорудами і небезпечні. Паркінгів як таких теж немає. Тому я особливо нікуди не ходжу».

І мова тут не про якісь умовні категорії. Стійка недовіра і найбільше претензій у містян до найпоширенішого типу укриттів — у підвалах і цокольних приміщеннях житлових будинків.

У підвалі протікають труби

Найбільше укриттів міститься саме в підвалах і на цокольних поверхах.

Ситуація доходить до абсурду: у будинку з укриттям люди воліють тіснитися на першому поверсі, а не спускатися в підвал.

Сергій, мешканець Позняків; під час повітряних тривог лишається вдома:

«Сам я не ходжу в укриття. Але бачу, що частина мешканців нашого будинку збирається на першому поверсі. Приносять із собою розкладні стільчики, якісь ковдри. Це при тому, що в нашому будинку є й офіційне укриття. Так і написано великими буквами: “Укриття”. Але я, наприклад, туди жодного разу не спускався. Звідти неприємно тхне. Знаю, що час від часу там ремонтують якісь труби. Коротше кажучи, ніхто туди не ходить».

Іноді брудно і недоглянуто

Також містян турбує стан самих укриттів. Багато нарікань на брудні укриття в будинках, а також брак умов, щоб перечекати там повітряні тривоги.

Частково йдеться про звичайний догляд і нагляд. Тобто такі речі, які можна вирішити на низовому рівні, а саме керуючими компаніями (ЖЕКами) та ОСББ.

Мешканець Солом’янського району, який побажав залишитися анонімним; під час повітряних тривог ходить іноді в укриття в лікарні або метро:

«Так, для кожного укриття має бути відома відповідальна особа або від громади, або від бізнесу. Має бути простий і доступний спосіб комунікації з відповідальною особою. Якщо така особа не відповідає, це мають бачити всі. І це привід для її заміни».

Часом не пускають

І так, на четвертому році війни в нас не вирішена одна з найдавніших проблем, яка вже не раз призводила до людських жертв: деякі укриття досі закриті під час повітряних тривог.

Мешканка Русанівки, яка побажала залишитися анонімною; під час повітряних тривог ходить в укриття в навчальному закладі або лікарні:

«Всі укриття мають бути відчинені під час тривоги. Якось нас не впустили до сховища під час нічної тривоги за вказівкою завідувачки навчального закладу. Довелося викликати поліцію і доводити, що це справді укриття. Тільки після цього поліція змусила охоронця відчинити сховище. Заяву прийняти відмовилися».

Важко зайти людям з інвалідністю

До цього варто додати проблему, яка також уже давно мала б бути вирішена, — йдеться про доступність укриттів для людей з обмеженою мобільністю. Від початку повномасштабного вторгнення про це постійно говорилося, але, як засвідчило наше спілкування з киянами, питання досі актуальне.

В укриттях потрібно ховатися довше

Останнім часом змінився сам характер тривог. Насамперед вони стали довшими. Атака «Шахедів» може початися ще ввечері, а сама повітряна тривога закінчитися вранці наступного дня ракетним ударом. І весь цей час краще перебувати в укритті. А це означає, що люди потребують умов саме для тривалого перебування, а не просто для того, щоб перечекати пів годинки. Потрібні вода, туалети, зрештою, якісь меблі, щоб лишатися там до ранку.

«В облаштованих укриттях дуже не вистачає саме лежачих місць. Мають бути якісь відкидні лавки, розкладачки, матраци… Адже люди часто йдуть туди ночувати, бо тривога триває до самого ранку. Я не ходжу, бо не висиджу всю ніч на стільчику», — каже мешканка Оболоні, яка не схотіла називати своє ім’я.

А ще в такому укритті має працювати вентиляція, щоб просто не задихнутися. Одна з найчастіше згадуваних проблем — відсутність води й туалетів. Далі йдуть брак лавок і вентиляції, бруд і захаращеність.

Приміщення для укриття потребують якогось елементарного ремонту, а на це, звісно, потрібне фінансування.

За оцінкою інженерки-будівельниці, архітекторки Ольги Лекової, приведення до ладу найпростішого укриття в будинку приблизно на 50 осіб, проведення води, вентиляції, встановлення якихось меблів коштуватимуть близько 5–6 мільйонів гривень. Якщо приміщення геть занедбане, сума, звісно, буде більша.

Більший комфорт — більше людей

Але, певно, витрачені гроші варті того, щоб під час тривог до укриттів спускалося більше людей. А такий зв’язок (що більший комфорт, то більше людей) справді існує, і це підтверджують опитані нами кияни.

У столиці є укриття, які відповідають усім чи майже усім очікуванням людей.

«Наше укриття чисте, є світло, лавки, вентиляція, туалети, умивальник. Бракує хіба що інтернету», — каже киянин, який мешкає на ДВРЗ.

Поліпшення умов перебування в укритті однозначно веде до збільшення кількості охочих перечекати там чергову тривогу.

Це підтверджує Євген, мешканець Новобіличів, Святошинський район:

«Ми спускаємося в підвал нашого будинку. Кілька років тому там зробили ремонт і зі звичайного підвалу в жахливому стані облаштували хороше укриття. Є вода, лавки, світло, туалети, запустили вентиляцію. І саме після того, як зробили ремонт, туди активно стали ходити люди, реально збільшилася відвідуваність. Зараз в укриття спускається 20, а то й 30 відсотків мешканців будинку. У сусідньому будинку така сама історія: після того як там зробили ремонт, в укриття стало ходити 20–30 відсотків мешканців. До того намагалися ходити в метро».

Питання безпеки

Але крім суто побутових проблем є ще й проблеми, пов’язані з оцінкою безпечності таких укритів. Людей, наприклад, лякають водопровідні чи ще якісь труби над головами в підвалах-укриттях. Такого навіть за ДБН (державні будівельні норми) не повинно бути. Також люди бояться опинитися під завалами в разі прямого прильоту.

Ольга Лекова каже, що повноцінних укриттів у Києві щонайбільше відсотків 10. Переважно це новозбудовані укриття в освітніх закладах, у нових будинках. Решта укриттів вважаються найпростішими. Вони захистять від дрібних уламків, від розбитого скла. Але якщо туди прилетить щось потужне, то, звісно, ні.

Проблема ще й у тому, що дуже поширені в місті панельні будинки здебільшого не проєктувалися як захисні споруди. Тому вони, за словами Ольги Лекової, мають обмежену здатність витримувати удари чи забезпечити повноцінний захист. Відповідно кількість укриттів у таких будинках сьогодні зведена до мінімуму. «Змінити конструктив у вже збудованому панельному будинку зазвичай дуже складно, а інколи просто неможливо», — каже експертка.

Школи і дитсадочки

У Києві справді ремонтують та облаштовують нові укриття. Йдеться насамперед про школи. Із цим, звісно, не посперечаєшся: діти передусім. За офіційною інформацією КМДА, у 2025 році в місті виділено кошти на завершення будівництва 23 нових укриттів саме в закладах освіти. Також буде відремонтовано сховища в 163 освітніх закладах.

Багато шкіл і дитсадочків не мало на початок вторгнення достатньо містких укриттів, тому дітям доводилося навчатися в кілька змін, щоб усі могли сховатися під час тривоги. До речі, після скасування можливості навчатися онлайн деякі школи знову можуть повернутися до двох змін (докладніше про це читайте тут).

Хоча й тут, звісно, виникають питання. 23 нові укриття мають бути побудовані на випадок ядерного удару. Тобто будуть витрачені чималі кошти, хоча, можливо, варто було б зробити дешевші укриття, але в більшій кількості вже сьогодні. До того ж подекуди діти змушені ховатися не в шкільному укритті, а на станціях метро.

Дмитро, батько випускника ліцею № 145, що в самому центрі Києва, поблизу стадіону «Олімпійський»:

«Мій син фактично від початку повномасштабного вторгнення усі тривоги провів на станції метро “Олімпійська”. Це при тому, що до шкільного комплексу ніби мало входити добротне підземне сховище, побудоване ще за часів Радянського Союзу. Але так сталося, що територію з укриттям було віддано під будівництво церкви (Троїцька церква, УПЦ МП. — Ред.). Я не знаю, як там далі відбувалася комунікація, але доступу до цього укриття наші учні так і не отримали».

На жаль, і в нових будівельних проєктах не завжди знаходиться місце для укриттів.

Ольга, мешканка Оболоні:

«У нас дев’ять місяців ремонтували підземний перехід і технічні приміщення. Чому в цих приміщеннях не можна було передбачити укриття, невідомо. До того ж у нас на районі вже відремонтували такий перехід, і укриття там є».

Нові старі правила

З листопада 2023 року в Україні діють нові державні будівельні норми (ДБН) щодо споруд цивільного захисту.

З хорошого — нові ДБН зобов’язують забудовників включати захисні споруди в проєкти новобудов, містять детально прописані вимоги щодо необхідності підведення води, наявності вентиляції й особливо доступу людей з обмеженою рухливістю.

Але нові норми зі своєю деталізацією та певними специфічними вимогами, на жаль, не зробили правила зведення нових укриттів гнучкішими. Наприклад, у новій редакції ДБН так і залишилися норми щодо протирадіаційних укриттів з усіма їх особливими умовами.

Олег Гречух, архітектор:

«Починають тягнути радянські норми там, де йдеться про будівництво протирадіаційних укриттів. З окремими кімнатами, куди людина має забігти після ядерного удару, скинути одяг на хімічну обробку, зайти там у якийсь пункт дозиметрії, ще щось.

Ніби затверджували нові норми, але знову проштовхнули вимоги часів холодної війни замість того, щоб зробити щось доступне, щоб воно не коштувало всіх грошей світу, ну й, звісно, щоб туди люди ходили».

Під час будівництва укриттів бюрократія діє так, наче немає війни, всі процедури довгі з багатьма узгодженнями. Уряд мав би зробити їх набагато швидшими.

Інженерка-будівельниця, архітекторка Ольга Лекова:

«Процес облаштування нового укриття такий. Спочатку приходить комісія і визначає, чи можна тут робити укриття, чи відповідатиме воно новим вимогам ДБН. Якщо можна, розробляється проєкт, тобто замовляється, виставляється тендерна документація на визначення підрядчика, який робитиме проєктно-кошторисну документацію. Після того як обрали підрядчика, запускається процес розробки документації. Далі оголошується новий тендер на пошук підрядчика, який усе це реалізовуватиме. На все потрібен час. І знову ж таки після кожного етапу відбувається експертиза, підтвердження, що все правильно, що все відповідає вимогам, що все врахували.

На отримання всіх дозволів зазвичай потрібно шість-вісім місяців, плюс півтора-два місяці на самі роботи.

У разі ремонту вже наявного укриття погодження зазвичай відбувається швидше, але все одно потребує технічного обстеження, дотримання певних вимог (вентиляція, освітлення, доступ до води, дві евакуаційні зони тощо), а іноді погодження з органами місцевого самоврядування або ДСНС залежно від об’єкта».

Модульні укриття «не на часі»

Модульні укриття — це збірні захисні споруди з готових заводських блоків, які швидко монтуються на місці встановлення. Вони забезпечують захист від уламків, вибухової хвилі та інших небезпек під час обстрілів.

Такі укриття особливо потрібні там, де немає підвалів чи капітальних захисних споруд. Але в затверджених у 2023 році нових ДБН немає окремої нормативної бази щодо модульних укриттів. До речі, цей аспект постійно згадують у київській мерії як причину того, чому в столиці майже немає таких укриттів. Хоча іншим містам така нормативна колізія не заважає, і модульні укриття там встановлюють.

Особливо модульні укриття актуальні в прифронтових містах, куди долітають не лише «Шахеди» чи ракети, а може початися й артилерійський обстріл чи залетіти FPV-дрон.

В умовах тривалих обстрілів Києва перебувати в таких укриттях протягом усієї ночі буде важкувато. Та й прямого влучання ракети вони, звісно, не витримають. Але все ж таки це могло б бути певною альтернативою в ситуації, коли до найближчого укриття добиратися 10 чи й більше хвилин чи спускатися в підвал з трубами над головою. Та, на жаль, сьогодні в Києві модульних укриттів майже немає.

datavis бомбосховища карта київ повітряні тривоги укриття інфографіка