Українська влада майже не працює з громадською думкою в США, а росіяни цим користуються
«Навіщо ми взагалі покликали українців у НАТО й спровокували росіян на агресію? Із цього ж почалися всі біди». Я не повірила власним вухам, бо почула ці слова від дорослої освіченої американки, яка не розмовляє російською і не має доступу до жодних російських медіа. Вона народилася в Детройті, її чоловік із Нью-Йорка, обоє мають вищу освіту, можуть похвалитися знаннями в різних галузях і взагалі справляють враження розумних людей, доки розмова не заходить про Україну.
Ми спілкуємося у вітальні їхнього гарного будинку в доволі дорогому районі Лос-Анджелеса. Розмова була приємною і приязною, аж доки хтось не спитав мене, як і чому я взагалі опинилася в Америці.
З кожної щілини
Щойно зачепили тему війни, полилася чистісінька російська пропаганда. Мої американські знайомі майже дослівно повторювали московські наративи. Як виявилося, отримали вони їх з ефірів популярних американських блогерів, які три роки тому несподівано зацікавилися зовнішньою політикою, хоча раніше віддавали перевагу іншій тематиці, й дуже рішуче засудили дії адміністрації попереднього американського президента Джо Байдена щодо підтримки України.
Частина з них паралельно запускала авторські проєкти, пов’язані зі значними видатками. Довести, що гроші до них прийшли саме від росіян, які заплатили за просування своїх наративів, важко, але повірити в такі збіги ще важче.
Росіяни дуже активно і майстерно працюють із громадською думкою в Сполучених Штатах, не пропускають жодної можливості акцентувати увагу на тому, що надані Україні ресурси згодилися б самій Америці.
Співців антиукраїнської тематики тут аж надто багато
Нещодавно, коли Лос-Анджелес потерпав від пожеж і тривалий час не вдавалося зупинити поширення вогню, блогери та інші публічні особи заговорили про два протипожежних комплекси, надані місцевою адміністрацією Україні у 2022 році. Мовляв, віддали обладнання українцям, а тепер не можуть впоратися зі своїми проблемами.
Співців антиукраїнської тематики тут аж надто багато. У кожного свій стиль, адаптований під власну цільову аудиторію. Хтось висловлюється дуже простими, навіть примітивними формулами, хтось вибудовує складні інтелектуальні конструкції.
Але в основі завжди класика російської пропаганди про те, що різниця між росіянами та українцями не така вже велика, що корумповані американські політики штучно підігріли цей конфлікт, щоб простіше було красти бюджетні кошти, що Україна сама настільки корумпована, що надавати їй ресурси немає сенсу, бо все розкрадуть, що підтримка України жодним чином не відповідає національним інтересам США.
Ці меседжі лунають скрізь. Їх чуєш навіть тоді, коли не хочеш. Очевидно, росіяни не шкодують грошей і зусиль на поширення наративів, які можуть вплинути на рівень підтримки України Сполученими Штатами Америки. Тут немає чому дивуватися. А от чому українська сторона не поширює свої наративи, я справді не розумію.
Російські меседжі лунають скрізь. Їх чуєш навіть тоді, коли не хочеш
Поки що результати соціологічних замірів не можна назвати сигналом тривоги. Кількість американців, які нам симпатизують, негативно ставляться до російської агресії і вважають, що Сполучені Штати таки повинні підтримувати нас у цій боротьбі, все ще переважає, але поступово зменшується, а про форми й обсяги підтримки точаться суперечки.
Делегації ігнорують народ
Українські делегації різного рівня приїздять до Сполучених Штатів доволі часто. Спілкуються переважно з представниками американських культурних, бізнесових і насамперед політичних еліт.
Можна по-різному оцінювати ефективність цих візитів і розмірковувати про те, як правильно «прочитати» ту чи іншу реакцію американського високопосадовця на події в Україні, але очевидно, що в Штатах головний капітал будь-якого політика — голоси виборців. Тому їхня реакція на будь-який запит української делегації залежить саме від суспільних настроїв. Причому йдеться не про думку еліт, із якими так приємно й цікаво проводити офіційні й неформальні зустрічі у Вашингтоні, а саме про широкий загал.
Інтерв’ю українських речників рейтинговим американським ЗМІ й топовим блогерам можна полічити на пальцях.
Виклад нашої позиції в зрозумілій американській аудиторії формі є, але його треба цілеспрямовано шукати, як і спростування брехливих російських меседжів. І це проблема, бо середньостатистичний американський читач, глядач чи слухач просто полінується перевіряти факти в незалежних джерелах чи шукати, де ми опублікували свою позицію.
Українську позицію треба цілеспрямовано шукати, цього ніхто не робитиме
Зовнішньополітичні питання йому цікаві, але не пріоритетні, тобто сприйматиме він лише ту інформацію, яку отримає без зусиль. Наївно сподіватися, що звичайний американець сам щось зробить, щоб дізнатися правду про Україну, тому ми маємо прийти до нього й розказати.
Відкриті публічні зустрічі, на яких представники України пояснювали б простим американцям, що саме відбувається в нашій країні й чому підтримати нас означає захистити інтереси всього вільного світу, зокрема й національні інтереси США, якщо десь і відбуваються, то їх не видно й не чутно за межами Вашингтона. Депутатам Верховної Ради України і місцевих рад незалежно від статі й віку заборонений вільний виїзд за кордон (докладніше про це читайте тут). Якщо його зняти, таких зустрічей буде більше, але все одно потрібна цілеспрямована державна політика.
Ізраїльтяни працюють постійно
Просто для прикладу іншої інформаційної тактики скажу, що в Каліфорнії майже щотижня бачу рекламу якоїсь нової відкритої зустрічі, на якій ізраїльтяни пояснюють американцям, чому їх треба підтримати.
Політики, військові, звільнені заручники, медики, письменники, актори їздять різними штатами й говорять з усіма, хто готовий слухати
Політики, військові, звільнені заручники, працівники медичних служб, письменники, актори їздять різними штатами, дають інтерв’ю, зустрічаються й говорять з усіма, хто готовий слухати. Порівняйте рівень залученості Сполучених Штатів у цих двох конфліктах — і ви побачите, що фактор активної роботи з широким загалом насправді працює. То чому ж ми цього не робимо?
