«Соколи», вуличні рейди і клуби з «низьким порогом». Як Чехія опікується підлітками
Поміж українських підлітків є герої, які виявляють мужність і патріотизм, обстоюючи національну ідентичність на окупованих Росією територіях України. Але є й жертви російських спецслужб, які на їхнє замовлення виготовляють вибухівку, щоб підривати держустанови, людей та авто в прифронтових і тилових українських містах.
Після вибухів, влаштованих підлітками в Миколаєві й Івано-Франківську, замаху на теракт у Тернополі в Україні багато говорять про проблему з підлітками. Очевидно, що нам украй потрібна система взаємодії з такими дітьми. Як їх підтримати, вберегти і допомогти тим, хто ризикує потрапити в пастки ворожих спецслужб?
Досвід Чехії міг би стати в пригоді й нам, адже там добре вибудована робота з дітьми на різних рівнях. Охоплені навіть ті, до кого немає діла батькам, хто вештається вулицями і нічим особливо не цікавиться.
«Сокіл»
Велику роль у патріотичному вихованні чеських дітей та підлітків відіграє організація «Сокіл». Вона виникла в XIX столітті й була головним провідником ідей чеського націоналізму. Ідея руху схожа на ту, яку сповідує український «Пласт»: виховання на національних і демократичних засадах фізично і морально здорового покоління. Радянська влада заборонила цей рух у 1948 році, він поновив свою діяльність лише в 1990-му.
У 2025-му виповнилося 163 роки відтоді, як Мирослав Тирш та Їндржих Фюгнер заснували Сокільський гімнастичний рух у Празі. Невдовзі організація дістала назву «Сокіл» з емблемою сокола в польоті як символу сили і свободи. За час свого існування «Сокіл» тричі був заборонений. Однак його завжди відновлювали. Востаннє після Оксамитової революції. Сьогодні цей рух налічує понад 160 тисяч членів, 42 округи та 1063 осередки.
Наприклад, у центральних районах Праги організація має цілі комплекси в старовинних будівлях із басейнами, гімнастичними залами тощо. Туди можна записати дітей у спортивні секції за дуже демократичними цінами. Наприклад, гурток легкої атлетики коштує 1000 крон за пів року (це 1800 гривень). Регулярно відбуваються злети «соколів».
Тут варто згадати, що український «Пласт» (скаутська волонтерська організація, певний аналог «Сокола») з 2022 року не має стабільної інституційної підтримки від держави (раніше кілька років поспіль була, хоч і незначна). Щоб мати її, пластунам треба брати участь у конкурсах на загальних засадах поміж інших молодіжних організацій.
Також є програми підтримки пластового руху на рівні громад (якщо їх затверджують у місцевих бюджетах). Завдяки цим джерелам фінансування в деяких областях функціонують пластові вишкільні центри. Але навіть там, де вони є, не всі охочі можуть до них потрапити. На сайті «Пласту» зазначено, що черга в Києві, наприклад, становить 11 місяців.
У підлітків «із вулиці» небагато шансів потрапити в «Пласт» без відома батьків і без докладання ними певних зусиль.
Доступні гуртки
Крім «Сокола» в кожному районі Праги є так звані Будинки дітей та молоді, де працюють різні гуртки: музичні, художні, театральні тощо. І знову ж таки ціни там такі, що їх можуть собі дозволити всі. Наприклад, вартість театрального гуртка на півріччя (три години один раз на тиждень) — лише 800 крон (приблизно 1400 гривень). Що важливо, заняття там розраховані на дітей та молодь віком від 6 до 26 років. Тоді як у Києві більшість позашкільних занять і клубів розрахована на дітей молодшого шкільного віку. Знайти активність для старших школярів, які раніше не займалися серйозно спортом, музикою чи якоюсь іншою діяльністю, значно важче.
Окрім Будинків для дітей та молоді є багато родинних центрів, які також пропонують різні гуртки або за дуже низькими цінами, або взагалі безплатно. Це вдається реалізувати завдяки грантам, коштам із фонду Євросоюзу та субсидіям із міського бюджету.
Ті, кому немає чим зайнятися
Є також соціальні проєкти, орієнтовані на підлітків, які вештаються вулицями без діла. Про те, як вони працюють, нам розповіла українка Тетяна Шептун, яка багато років живе в Празі й працює з дітьми та підлітками в соціальному проєкті, що фінансується Євросоюзом.
Робочий день Тетяни зазвичай такий: вони з колегою ходять вуличками, парками, певними місцями в Празі, де люблять збиратися підлітки та молодь, і приглядаються до них. Підходять і починають розмовляти.
«Наше головне завдання — знайти тих дітей та підлітків, яким немає чим зайнятися, — розповідає Тетяна Шептун. — Ми починаємо розмову, даємо їм буклет про наш проєкт, намагаємося дізнатися, чим можемо допомогти. Допомога може бути дуже різною. Це і психологічна підтримка, і пошук лікаря, курсів, гуртків чи навіть школи. Адже деякі українські діти, попри те що перебувають у Чехії вже три роки, досі не відвідують місцевих шкіл і навчаються тільки онлайн в українських».
Тетяна працює інтеркультурною асистенткою саме в проєкті для українців із тимчасовим захистом. Але, за її словами, така «теренна» робота на місцевості звична для соціальних працівників чеських некомерційних організацій. Вони можуть працювати і з чехами, і з представниками інших національностей, які проживають у Чехії. І це відбувається по всій країні, не тільки в Празі.
Адже це державна політика Чехії — підтримувати дітей та молодь. Гроші виділяються як із міських бюджетів, так і з фондів благодійних організацій та фонду Євросоюзу. Також некомерційні організації, які опікуються дітьми та молоддю, отримують донорську допомогу від приватних осіб і компаній.
«Низький поріг»
У буклетах, які роздають соціальні працівники, є інформація про те, куди дитина може прийти в разі потреби. Це може бути як простір самої організації, так і один із низькопорогових клубів.
«Таку назву клубам дали через те, що в них дуже легко потрапити, треба просто прийти. Звідси й «низький поріг». Не потрібно телефонувати, реєструватися. І все це абсолютно безплатно», — розповідає Тетяна Шептун.
Коли підліток приходить у такий клуб, соціальний працівник розмовляє з ним і розробляє індивідуальний план дій, у якому прописує певні кроки.
«Важливо, що вся робота проводиться анонімно. Працівники не можуть без згоди дитини розповідати про щось батькам. Іноді бувають ситуації, коли дитина сама просить зателефонувати їм. Наприклад, коли родина не дуже забезпечена і не може заплатити за гуртки. Але часто трапляється й так, що наш підопічний наголошує, що не хоче, щоб батьки про щось знали», — акцентує Тетяна.
У низькопорогові клуби діти можуть приходити хоч щодня. Деякі з них працюють цілий тиждень, деякі мають п’ятиденний робочий графік. Тут зазвичай є кухня, де можна щось перекусити, попити чаю, є зона відпочинку, де можна і просто полежати, і пограти в настільні ігри.
«Деякі люди плутають низькопорогові клуби з гуртками. Але це не те саме. Це простір, куди діти приходять відпочити, поспілкуватися, розповісти про свої потреби. Крім того, тут вони можуть і чогось навчитися. Наприклад, у місці, де працюю я, є власне піаніно. І якщо дитина виявляє інтерес до музики, то її можуть навчити на ньому грати. А потім за допомогою інших організацій влаштувати вже в справжній музичний гурток», — наводить приклад Тетяна.
Але дуже часто діти хочуть просто відпочити в безпечному просторі. У когось вдома немає свого місця, а хтось так перевантажений, що йому хочеться десь посидіти в спокої.
«Соціальні працівники не нав’язують свою допомогу. Вони спілкуються з дитиною в неформальній обстановці й намагаються з’ясувати, що насправді їй потрібно», — розповідає Тетяна Шептун.
Приходять по увагу та підтримку
У практиці Тетяни були різні випадки. З недавніх історій — прийшла дитина, яка дещо відрізняється зовні від однокласників, через що вона стала жертвою булінгу. Був і хлопчик із дуже проблемної сім’ї, який курив і вживав алкоголь. Є діти із забезпечених родин, але це не означає, що там немає інших проблем. Дитину можуть ображати, бити чи просто не звертати на неї уваги.
«Часто наші підопічні скаржаться на те, що вони нікому не потрібні. Батьки постійно працюють і не мають на них часу. Якщо в дитини ще й немає друзів, то, по суті, такі клуби можуть бути єдиним місцем, де її вислухають і підтримають», — констатує Тетяна.
Також низькопорогові клуби і некомерційні організації часто проводять превентивні зустрічі для підлітків на різні теми. Наприклад, на тему безпечного поводження в мережі, стосунків, расизму. Організовуються і безплатні табори.
«Улітку 2024 року мої доньки їздили в табір, який організувала відома чеська некомерційна організація «Людина в біді». Там були чеські, українські та ромські діти. Жили в невеличких будиночках на 4–6 осіб у високогірному регіоні Чехії — заповіднику Шумава. У таборі велику увагу приділяли розвитку емпатії, співпраці та подоланню міжкультурних розбіжностей. Якщо для якогось змагання формували команди, то керівники зміни стежили за тим, щоб вони були інтернаціональними. У таборі діяло суворе правило: жодних гаджетів. Але про них мої доньки і не згадували — ніколи було. Також у таборі організували місто професій, де діти могли заробляти «гроші», які потім обмінювали на якісь речі. Старша донька привезла з табору смартгодинник, а молодша — величезну м’яку іграшку», — розповідає Ірина Миколюк, яка вже три роки живе в Празі з дітьми.
«Розмовляйте чеською!»
Офіційною мовою в таборі, незважаючи на те що в ньому перебували діти різних національностей, була тільки чеська. У Чехії панує культ рідної мови.
Навіть маленька дитина на дитячому майданчику може підійти і сказати: «Ви повинні розмовляти чеською!». Річ у тім, що протягом майже трьох століть панування в Чехії німців чехи мало не втратили свою мову. Дуже довгий час у країні домінувала німецька, вона була мовою еліти, освічених людей. Відомий письменник Франц Кафка, живучи в Празі, писав саме німецькою. Чеською певний час навіть було заборонено розмовляти в публічних місцях. Тож, мало не втративши мову, чехи дуже її бережуть, розуміючи, що це основа національної ідентичності. Тут неможливо й уявити, що чеська дитина не вміє розмовляти «чештиною».
«Мова також захищає чеських дітей від впливу росіян, адже вони не дуже розуміють відео російською, навіть якщо й дивляться його», — впевнена Тетяна Шептун.
Навчання і профорієнтація
У чеських школах є такий предмет, як громадянське виховання, на якому з дітьми говорять про те, як влаштована держава, завдяки чому вдається зберігати суверенітет тощо.
«У багатьох школах організовують парламент, до якого залучені діти. Наприклад, вони мають право голосувати за шкільні проєкти. Це допомагає виховувати активних членів суспільства із сильною громадянською позицією. Таку людину буде важче завербувати, адже вона вміє думати, аналізувати, фільтрувати інформацію», — розповідає Тетяна.
У Чехії розроблена система «доучувані»: дитині, яка відстає з якогось предмета, безплатно надають на певну кількість годин репетитора, щоб вона підтягнула хвости.
Також тут є Служба підтримки молоді (POMA), головне завдання якої — допомогти молоді підвищити свою кваліфікацію. Консультанти цієї організації допомагають підліткам і молодим людям виявити свої сильні й слабкі сторони, щоб вони могли обрати для себе оптимальну спеціальність.
Після цього підлітки обирають пропозиції від навчальних закладів. Ті з них, які не хочуть іти в гімназію, а потім в університет, вступають до середніх шкіл, які надають професійну освіту (як наші училища й технікуми). Також дітям із малозабезпечених сімей можуть виплачувати стипендії по 12 тисяч крон на рік (близько 20 тисяч гривень), щоб вони могли оплатити проїзд, харчування в їдальні і зрештою здобути освіту.
Усе це робиться для того, щоб дитина мала змогу вчитися, а тоді працевлаштуватися, а не вешталася вулицями в пошуках «легких грошей», як це роблять деякі українські підлітки.
Як бачимо, у маленькій Чехії проведена велика робота, що покликана сформувати національну свідомість дітей та підлітків, а також дати їм можливість займатися корисними заняттями. І це те, що нам варто також взяти на озброєння, щоб поліпшити безпекову ситуацію в країні й запобігти терактам, які організовує молодь.
