“Пастка для ірокезів.” Або як угода по копалинам може стати “троянським конем" для України
Українські активи можуть опинитися зовсім не в американських руках
За легендою сучасний Манхеттен був куплений голандцями у одного з індіанських племен за кілька десятків гульденів. У індіанців такого поняття як право на землю не існувало, і, вочевидь, вони просто підсміювалися над дивакуватими білими, які за нізащо заплатили грошима. За що певно можна було купити пару мушкетів та порох. Не виключно, індіанці вважали, що зайди довго не протягнуть на тому своєму болотистому острові. Цікаво, що частково вони виявилися правими. Тому що голландці справді звідти пішли. Але земля не повернулася до рук індіанців, а стала власністю нових білих господарів.
Цей короткий екскурс в історію чудово демонструє, що буває, коли заключаєш сумнівні угоди. На жаль, зрозуміти зараз наскільки сумнівною може бути т.з. “угода по копалинам” чи “рідкоземельним металам” важко через майже повний брак інформації. Як правило, коли шахраї хочуть вас ошукати, вони вимагають робити все швидко. Власне це робить Трамп і це насторожує.
Але можна зробити певні припущення. Зокрема, припустити, що американці, чи правильніше “трампісти” не захочуть приймати участь у чомусь, у що треба буде дуже добре вкладатися, аби отримати якийсь результат. Саме тому останнім часом разом зі словом “копалини” звучить і слово “інфраструктура”.
Називаються ті ж порти, а дехто вже й згадав про українську атомну енергетику. І це достатньо логічно - отримати у власність такий собі мікс з розвіданих і вже робочих родовищ копалин, типу марганцевої руди, ільменіту для виробництва титану, уранової руди, а в придачу ще й енергетичного монополіста чи зручну логістику.
Ніби майже ідеальна картина для такого собі лихваря, який, бачачи біду в будинку сусіда, витискає з нього останнє. Але, дійсність може бути ще похмурішою. Звісно, для нас.
Аби зрозуміти, яка ще небезпека може загрожувати Україні при реалізації даної угоди, можна звернутися вже до українського досвіду. У 2001 році у стінах Фонда державного майна України відбувся дуже гучний приватизаційний продаж. А саме - в українську енергетику прийшов західний інвестор - маловідома словацька компанія виграла приватизаційний конкурс з продажу кількох українських обленерго.
І вже після того, як висохли чорнила на договорі про продаж стало відомо, що справжніми власниками енергоактивів стали росіяни, а фактично мафіозно-фсбшна “лужниківська група”, які через підставну фірму придбали акції українських компаній.
Звідси виникає одне логічне питання - а хто гарантує, що передані зараз американцям активи і надалі залишатимуться у їхніх руках?
Або що видобутий титан не поїде в Росію на виробництво ракет?
Ні для кого не є секретом, що саме для росіян українські активи мають додану вартість. Тому що мова йде про придбання не просто бізнесу, а впливу в країні, яку вони прагнуть завоювати та знищити. І це вжетраплялося не раз - саме росіяни завжди готові були заплатити більше, аби отримати цей вплив.
Хто зараз зможе гарантувати. що трампівська Америка не виступить просто таким собі посередником по передачі українських активів у російські руки? Бо це для Трампа буде більш вигідно і простіше, чим далі возитися з українськими активами самому. У той час як росіяни за десятки років тіньової приватизації назбирали велетенський досвід як проводити подібні оборудки не засвічуючись. Можна, як у випадку зі “словаками” оформити все через американську фірму-прокладу. Трамп постійно говорить, як він дружньо побесідував з Путіним і як добре співпрацювати з Росією.
Або просто ввести до наглядової ради своїх людей, які будуть приймати потрібні рішення. Або налагодити “теплі” стосунки з американськими менеджерами, серед яких усе більше згодом стане очевидним російський слід. Засобів багато, тим більше, що отримані “дивіденди” можуть у багато разів перевершити усі капіталовкладення.
Чого лише вартуватиме взяття під контроль чорноморського порту, через який йтимуть усі вантажні потоки, або атомної електростанції, що фактично є основним виробником електроенергії.
З залежним персоналом, технічними та інформаційними засобами. Або просто поставляти український ільменіт на російські заводи, з якого там робитимуть титановий сплав для російських бомбардувальників. І не треба пробивати дорогу танками до цих об'єктів. Просто заплатити посередникам з-за океану пристойні гроші.
Хіба такого вже не було, хіба росіянами не отримували під контроль цілі галузі української економіки? Різниця буде лише у тому, що номінально це будуть американці. А можливо в якийсь момент прикидатися уже не буде сенсу.
