Як Трамп веде США до авторитаризму і які є запобіжники, — Foreign Affairs

Перше обрання Дональда Трампа на посаду президента у 2016 році зумовило енергійний захист демократії з боку американського істеблішменту.

Але його повернення до влади зустріли з вражаючою байдужістю. Багато хто з політиків, експертів, представників ЗМІ та бізнесу, які вісім років тому вважали Трампа загрозою для демократії, тепер вважають ці побоювання перебільшеними — зрештою, демократія пережила його перший термін на посаді президента. У 2025 році занепокоєння долею американської демократії майже зникло.

Час для такої зміни настроїв чи не найгірший, адже сьогодні демократія перебуває в більшій небезпеці, ніж будь-коли в сучасній історії США. Америка відкочувалася назад протягом десятиліття: між 2014-м і 2021-м щорічний глобальний індекс свободи Freedom House, який оцінює всі країни за шкалою від 0 до 100, знизив рейтинг США з 92 (на одному рівні з Францією) до 83 (нижче від Аргентини й на одному рівні з Панамою та Румунією), де вони й залишаються.

Хвалені конституційні перевірки країни не спрацьовують. Трамп порушив головне правило демократії, коли спробував скасувати результати виборів і заблокувати мирну передачу влади.

Проте ні Конгрес, ні судова влада не притягнули його до відповідальності, а Республіканська партія, незважаючи на спробу перевороту, знову висунула його на посаду президента. У 2024 році Трамп провів відверто авторитарну президентську кампанію, пообіцявши переслідувати своїх суперників, карати ЗМІ, які критикуватимуть його, і використовувати армію для придушення протестів.

Він переміг і завдяки рішенню Верховного суду матиме широкий президентський імунітет під час своєї другої каденції.

Демократія пережила перший президентський термін Трампа, тому що в нього не було досвіду, плану чи команди. Він не контролював Республіканську партію, коли обійняв посаду в 2017 році, і більшість лідерів-республіканців усе ще дотримувалися демократичних правил гри.

Трамп керував разом із республіканцями й технократами, і вони значною мірою стримували його. Ніщо з цього вже не відповідає дійсності. Трамп чітко дав зрозуміти, що має намір керувати країною разом із лояльними до нього людьми. Тепер він домінує в Республіканській партії, яка очищена від антитрампівських сил і цілковито погоджується з його авторитарною поведінкою.

Демократія в США під час другого президентства Трампа, ймовірно, зазнає краху — вона перестане відповідати стандартним критеріям ліберальної демократії: повне виборче право для повнолітніх, вільні й чесні вибори та широкий захист громадянських свобод.

Злам демократії в США не призведе до класичної диктатури, у якій вибори є фікцією, а представників опозиції ув’язнюють, висилають чи вбивають. Навіть за найгіршого сценарію Трамп не зможе переписати Конституцію чи скасувати конституційний лад. Його стримуватимуть незалежні судді, федералізм, професійна армія та високі бар’єри для конституційної реформи. У 2028 році відбудуться вибори, і республіканці можуть їх програти.

Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм

Але авторитаризм не вимагає руйнування конституційного ладу. Попереду не фашистська чи однопартійна диктатура, а конкурентний авторитаризм — система, за якої партії змагаються на виборах, але зловживання чинного президента владою схиляє ігрове поле проти опозиції. Більшість автократій, що виникли після закінчення холодної війни, підпадають під цю категорію.

В умовах конкурентного авторитаризму формальна архітектура демократії включно з багатопартійними виборами залишається недоторканною. Опозиційні сили легальні, і вони серйозно змагаються за владу. Вибори часто є запеклою битвою, у якій президентам доводиться добряче попітніти. І час від часу вони програють, як це сталося в Малайзії у 2018-му і в Польщі у 2023-му.

Але ця система не є демократичною, тому що дійові особи підтасовують правила гри, використовуючи державний апарат для нападів на опонентів і схиляння на свій бік критиків. Конкуренція реальна, але несправедлива.

Конкурентний авторитаризм трансформує політичне життя в США. Як стало зрозуміло зі шквалу ранніх сумнівно конституційних указів Трампа, ціна публічної опозиції значно зросте: донори Демократичної партії можуть стати мішенню для Податкової служби США; компанії, які фінансують громадські правозахисні групи, можуть зіткнутися з посиленими податковими та юридичними перевірками чи перешкодами від інших регуляторних органів.

Критично налаштовані ЗМІ, ймовірно, зіткнуться з позовами про наклеп

Критично налаштовані ЗМІ, ймовірно, зіткнуться з позовами про наклеп чи іншими юридичними погрозами. Американці, як і раніше, зможуть протистояти уряду, але опозиція буде складнішою і ризикованішою. Як наслідок — багато еліт і громадян вирішить, що боротьба того не варта.

Нездатність чинити опір, однак, може прокласти шлях до вкорінення авторитаризму із серйозними й тривалими наслідками для глобальної демократії.

Озброєна державна бюрократія

Адміністрація Трампа може порушити основні громадянські свободи й підірвати демократію. Наприклад, президент може віддати наказ армії розстрілювати протестувальників, як він хотів зробити під час першої каденції. Він також може виконати свою передвиборчу обіцянку розпочати ”найбільшу операцію з депортації в американській історії”, спрямовану проти мільйонів людей, що неминуче призведе до помилкового затримання тисяч громадян США.

Але здебільшого майбутній авторитаризм набере менш помітної форми: політизація та озброєння державної бюрократії. Сучасні держави є потужними утвореннями. У федеральному уряді США працює понад 2 мільйони людей, а його річний бюджет становить майже 7 трильйонів доларів.

Урядовці — важливі арбітри політичного, економічного та соціального життя. Вони допомагають визначати, кого судитимуть за злочини, чиї податки перевірятимуть, коли і як застосовуватимуть правила і норми, які організації будуть звільнені від податків, які приватні установи отримають контракти на акредитацію університетів, а які компанії — важливі ліцензії, концесії, субсидії, звільнення від тарифів і фінансову допомогу.

Навіть у таких країнах, як Сполучені Штати, які мають відносно невеликі уряди, що діють за принципом laissez-faire, ці повноваження створюють безліч можливостей для того, щоб винагороджувати союзників і карати опонентів. Жодна демократія не є повністю вільною від такої політизації. Та коли уряди перетворюють державу на зброю, використовуючи владу, щоб систематично ставити опозицію в невигідне становище і послаблювати її, вони підривають ліберальну демократію.

Коли уряди перетворюють державу на зброю, вони підривають ліберальну демократію

Ось чому всі усталені демократії мають розроблені набори законів, правил і норм, щоб запобігти перетворенню держави на зброю. До них належать незалежні суди, центральні банки, виборчі органи та державні служби із захистом зайнятості.

У Сполучених Штатах Закон Пендлтона 1883 року створив професійну державну службу, у якій прийом на роботу здійснюється на основі заслуг. Федеральним службовцям заборонено брати участь у політичних кампаніях, вони не можуть бути звільнені або понижені в посаді з політичних причин.

Більшість із понад 2 мільйонів федеральних службовців вже давно користується захистом державної служби. На початку другого терміну Трампа лише близько 4 тисяч із них були політичними призначенцями.

Америка рухається до конкурентного авторитарного правління, а не до однопартійної диктатури

Сполучені Штати також розробили широкий набір правил і норм для запобігання політизації ключових державних інститутів. До них належать затвердження Сенатом президентських призначень, довічне перебування на посаді суддів Верховного суду, гарантії незмінюваності голови Федеральної резервної системи, десятирічний термін перебування на посаді директорів ФБР і п’ятирічний термін перебування на посаді очільників Податкової служби.

Збройні сили захищені від політизації тим, що правознавець Закарі Прайс описує як “надзвичайно товсте накладання законів”, які регулюють призначення, просування по службі та звільнення військових офіцерів. Хоча Міністерство юстиції, ФБР і Податкова служба США залишалися дещо політизованими протягом 1970-х років, низка реформ після Вотергейтського скандалу фактично поклала край партійному використанню цих інституцій.

Професійні державні службовці часто відіграють вирішальну роль у протистоянні спробам уряду використати як зброю державні установи. Останніми роками вони слугували переднім краєм оборони демократії в Бразилії, Індії, Ізраїлі, Мексиці та Польщі, а також у Сполучених Штатах часів першої адміністрації Трампа.

З цієї причини одним із перших кроків обраних автократів, таких як Віктор Орбан в Угорщині, Нарендра Моді в Індії та Реджеп Таїп Ердоган у Туреччині, було звільнення професійних державних службовців із державних органів, відповідальних за розслідування та переслідування правопорушень, регулювання ЗМІ та економіки, нагляд за виборами, і заміна їх лояльними до них особами.

Після того як Орбан став прем’єр-міністром у 2010 році, його уряд позбавив державних службовців ключових гарантій захисту, звільнив тисячі людей і замінив їх лояльними членами правлячої партії “Фідес”. Так само польська партія “Право і справедливість” послабила закони про державну службу, скасувавши конкурсний відбір і заповнивши бюрократію, судову систему й армію своїми союзниками-партійцями.

Читайте також: Корупція повертається. Понад 300 українських чиновників вищої і середньої ланки можуть отримати посади без повноцінного конкурсу

Трамп і його союзники мають схожі плани.

По-перше, Трамп повторив свою спробу послабити державну службу під час першого терміну, відновивши дію Списку F — указу, який дозволяє президенту звільнити десятки тисяч державних службовців від захисту державної служби на роботах, які вважаються “конфіденційними, такими, що визначають політику, формують політику або пропагують політику”.

Якщо цей указ буде реалізований, десятки тисяч державних службовців перетворяться на працівників “за власним бажанням”, яких можна буде легко замінити політичними союзниками.

Кількість партійних призначенців, яка вже зараз в американському уряді більша, ніж у більшості розвинених демократій, може зрости вдесятеро. Мозковий центр The Heritage Foundation та інші праві групи витратили мільйони доларів на вербування та перевірку армії лояльних до них претендентів на посади в уряді, що налічує до 54 тисяч осіб.

Трамп має 54 тисячі лояльних претендентів на посади в уряді

Ці зміни можуть мати ширший охолоджувальний ефект на весь уряд, відбиваючи в державних службовців бажання ставити під сумнів президента. Нарешті, заява Трампа про те, що він звільнить директора ФБР Крістофера Рея й очільника Податкової служби Денні Верфела до закінчення терміну їхніх повноважень, призвела до того, що обидва пішли у відставку, відкривши можливість для заміни їх лоялістами з невеликим досвідом роботи у відповідних відомствах.

Після того як штат ключових відомств, таких як Міністерство юстиції, ФБР і Податкова служба, буде заповнений лоялістами, уряд може використовувати їх для досягнення трьох антидемократичних цілей: переслідування конкурентів, залучення громадянського суспільства і захист союзників від переслідування.

Шок і закон

Найпомітнішим засобом озброєння держави є цілеспрямоване кримінальне переслідування. Майже всі обрані автократичні уряди використовують міністерства юстиції, прокуратури, податкові та розвідувальні служби для розслідування і переслідування політиків-суперників, медіакомпаній, редакторів, журналістів, бізнесменів та інших критиків.

Читайте також: Це політичні репресії, хоч би як їх маскували: реакції на санкції проти Порошенка

У традиційних диктатурах критиків часто звинувачують у таких злочинах, як підбурювання до заколоту, державна зрада або змова. Але сучасні автократи схильні переслідувати критиків за більш приземлені правопорушення, такі як корупція, ухиляння від сплати податків, наклеп чи інші навіть незначні порушення.

Якщо слідчі шукають ретельно, вони зазвичай можуть знайти дрібні порушення, як-от незадекларований дохід або недотримання правил, які рідко застосовуються.

Трамп не раз заявляв про намір переслідувати своїх суперників, зокрема колишню представницю республіканців Ліз Чейні та інших законодавців, які входили до складу комітету Палати представників, що розслідував напад на Капітолій 6 січня 2021 року. У грудні 2024-го республіканці в Палаті представників закликали ФБР провести розслідування щодо Чейні.

Попередні спроби Трампа використати як зброю Міністерство юстиції зірвали зсередини

Спроби першої адміністрації Трампа використати як зброю Міністерство юстиції були значною мірою зірвані зсередини, тому цього разу він шукав призначенців, які поділяли його мету переслідувати передбачуваних ворогів.

Кандидатка на посаду генерального прокурора Пем Бонді заявила, що “прокурори Трампа будуть притягнуті до відповідальності”, а призначений ним на посаду директора ФБР Кеш Пател не раз закликав до переслідування суперників Трампа. У 2023 році Пател навіть опублікував книжку зі “списком ворогів” державних службовців, яких треба переслідувати.

Оскільки адміністрація Трампа не контролюватиме суди, більшість жертв вибіркового переслідування не потраплять до в’язниці. Але уряду не обов’язково саджати своїх критиків до в’язниці, щоб завдати їм шкоди. Об’єкти розслідування будуть змушені витратити багато часу, енергії та ресурсів на свій захист. Вони витратять свої заощадження на адвокатів, їхнє життя буде зруйноване, кар’єра зійде нанівець, а репутація постраждає. Як мінімум вони та їхні сім’ї страждатимуть від місяців або років тривоги і безсонних ночей.

Спроби Трампа використати державні установи для переслідування своїх супротивників не обмежаться лише Міністерством юстиції та ФБР, у цьому можуть бути задіяні й інші відомства та установи.

Автократичні уряди, наприклад, регулярно використовують податкові органи для політично вмотивованих розслідувань проти опонентів. У Туреччині уряд Ердогана знищив медіагрупу Dogan Yayin, чиї газети і телеканали висвітлювали корупцію в уряді, звинувативши її в ухилянні від сплати податків і наклавши штраф у розмірі 2,5 мільярда доларів, що змусило родину Доґанів продати свою медіаімперію наближеним до уряду особам.

Ердоган також використовував податкові перевірки для тиску на найбільший промисловий конгломерат Туреччини Koc Group, щоб змусити його відмовитися від підтримки опозиційних партій.

Адміністрація Трампа може так само використати податкові органи в боротьбі проти критиків. Адміністрації Кеннеді, Джонсона і Ніксона політизували Податкову службу США, аж поки Вотергейтський скандал 1970-х років не призвів до реформ.

Наплив політичних призначенців послабить ці гарантії, залишивши донорів Демократичної партії під прицілом. Оскільки всі індивідуальні пожертви на виборчі кампанії оприлюднюються, адміністрації Трампа буде легко ідентифікувати цих донорів і переслідувати їх. Понад те, страх перед таким переслідуванням може утримати людей від пожертвувань на користь опозиційних політиків.

Політизованим може виявитися і звільнення від сплати податків. Президент Річард Ніксон намагався відмовити у звільненні від сплати податків або відтермінувати надання такого статусу організаціям, які він вважав політично ворожими.

Читайте також: “Усіх, кого влада в Україні хоче покарати, «доганяють» через податкові органи”

Трампу в цьому може посприяти антитерористичне законодавство, ухвалене Палатою представників у листопаді 2024 року, яке надає Міністерству фінансів повноваження позбавляти спеціального податкового статусу будь-яку організацію, підозрювану в підтримці тероризму, без необхідності оприлюднювати докази.

Оскільки “підтримка тероризму” — поняття дуже широке, Трамп може, за словами представника Демократичної партії Ллойда Доґґетта, “використати її як меч проти тих, кого він вважає своїми політичними ворогами”.

Адміністрація Трампа майже напевно налаштує Міністерство освіти проти університетів, які як центри опозиційної активності часто стають об’єктами гніву конкурентних авторитарних урядів.

Міністерство освіти розподіляє мільярди доларів федерального фінансування між університетами, здійснює нагляд за установами, відповідальними за акредитацію коледжів, і забезпечує дотримання законів, які забороняють навчальним закладам дискримінувати за ознаками раси, кольору шкіри, національного походження чи статі.

У минулому ці повноваження рідко політизувалися, але республіканські лідери закликали використовувати їх проти елітних шкіл.

Обрані автократи також регулярно вдаються до позовів про наклеп та інших форм судових позовів, щоб змусити замовкнути своїх критиків у засобах масової інформації. Наприклад, в Еквадорі у 2011 році президент Рафаель Корреа виграв позов на 40 мільйонів доларів проти колумніста й трьох керівників провідної газети за публікацію редакційної статті, у якій його назвали диктатором.

Хоча громадські діячі рідко виграють такі позови в США, Трамп вдається до різних юридичних кроків, щоб виснажити ЗМІ, й своєю мішенню він обрав ABC News, CBS News, The Des Moines Register і Simon & Schuster. Його стратегія вже дала свої плоди. У грудні 2024 року ABC прийняла шокуюче рішення задовольнити позов про наклеп, поданий Трампом, заплативши йому 15 мільйонів доларів, щоб уникнути судового процесу, який він, імовірно, виграв би.

Повідомляється, що власники CBS також розглядають можливість врегулювання позову Трампа, таким чином демонструючи, наскільки фальшиві судові позови можуть виявитися політично ефективними.

Адміністрації не обов’язково прямо націлюватися на всіх своїх критиків, щоб змусити замовкнути більшість інакомислячих. Кілька гучних нападів може слугувати ефективним стримувальним фактором. За судовим позовом проти Чейні уважно стежитимуть інші політики. Позов проти The New York Times або Гарварду матиме стримувальний ефект на десятки інших ЗМІ чи університетів.

Медова пастка

Держава як зброя — це не просто інструмент для покарання опонентів. Вона також може бути використана для здобуття підтримки. Авторитарні режими регулярно використовують економічну політику та регуляторні рішення для винагороди дружніх осіб, компаній та організацій.

Бізнес-лідери, медіакомпанії, університети та інші організації мають стільки само переваг, скільки й втрат від урядових антимонопольних рішень, видачі дозволів та ліцензій, укладання державних контрактів, скасування нормативних актів чи тарифів, звільнення від оподаткування. Якщо вони вважають, що ці рішення ухвалюються з політичних міркувань, у них з’являється потужний стимул приєднатися до чинної влади.

Потенціал для цього найбільш очевидний у бізнес-секторі. Великі американські компанії мають великий вплив на антимонопольні, тарифні та регуляторні рішення уряду США, а також на укладання державних контрактів. (У 2023 році федеральний уряд витратив понад 750 мільярдів доларів, або майже 3% ВВП США, на укладання контрактів).

Для автократів-початківців політичні та регуляторні рішення можуть слугувати потужним батогом і пряником для здобуття підтримки бізнесу. Така патримоніальна логіка допомогла автократам в Угорщині, Росії та Туреччині забезпечити співпрацю з приватним сектором.

Якщо Трамп надішле переконливі сигнали про те, що він поводитиметься таким чином, політичні наслідки будуть далекосяжними. Якщо власники бізнесу переконаються, що вигідніше уникати фінансування опозиційних кандидатів або інвестицій у незалежні ЗМІ, вони змінять свою поведінку.

І їхня поведінка вже почала змінюватися. У процесі, який оглядач New York Times Мішель Ґолдберґ назвала “великою капітуляцією”, керівники великих компаній, які колись критикували авторитарну поведінку Трампа, тепер поспішають зустрітися з ним, похвалити його і дати йому гроші.

Amazon, Google, Meta, Microsoft і Toyota виділили по 1 мільйону доларів на фінансування інавгурації Трампа, що більш ніж удвічі перевищує їхні попередні інавгураційні пожертви. На початку січня компанія Meta оголосила, що припиняє свою діяльність із перевірки фактів — крок, яким Трамп хвалився, що, ймовірно, він став результатом його погроз подати до суду на власника Meta Марка Цукерберґа.

Сам Трамп визнав, що під час його першого терміну “всі боролися зі мною”, а тепер “усі хочуть бути моїми друзями”.

Схожа картина спостерігається і в медіасекторі. Майже всі основні американські ЗМІ — ABC, CBS, CNN, NBC, The Washington Post — належать великим материнським корпораціям і керуються ними.

Хоча Трамп не може виконати свою погрозу й позбавити ліцензій національні телевізійні мережі, оскільки вони не мають національної ліцензії, він може чинити тиск на ЗМІ через їхніх корпоративних власників.

Наприклад, The Washington Post контролює Джефф Безос, чия найбільша компанія Amazon конкурує за великі федеральні контракти.

Власник The Los Angeles Times Патрік Сун-Шіонґ продає медичні препарати, які підлягають перевірці Управлінням санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів.

Напередодні президентських виборів 2024 року і Безос, і Сун-Шіонґ скасували заплановану підтримку Камали Гарріс у своїх газетах.

Рекет на виборах

Нарешті, держава як зброя може слугувати правовим щитом для захисту урядовців або союзників, які вдаються до антидемократичної поведінки.

Наприклад, лояльне Міністерство юстиції може закривати очі на акти протрампівського політичного насильства, як-от напади або погрози на адресу журналістів, членів виборчих комісій, протестувальників, опозиційних політиків та активістів, а також відмовлятися розслідувати дії прихильників Трампа, які роблять спроби порушити демократію.

Мін’юст також може відмовитися розслідувати спроби прихильників Трампа залякати виборців або навіть маніпулювати результатами виборів.

Таке в Сполучених Штатах уже траплялося. Під час і після Реконструкції Ку-клукс-клан та інші озброєні білі расистські групи, пов’язані з Демократичною партією, проводили жорстокі терористичні кампанії по всьому Півдню, вбиваючи чорношкірих і республіканських політиків, спалюючи будинки, підприємства і церкви темношкірих, здійснюючи фальсифікації на виборах, погрожуючи, б’ючи і вбиваючи темношкірих громадян, які намагалися проголосувати.

Ця хвиля терору, яка допомогла встановити майже сторічне однопартійне правління на Півдні, стала можливою завдяки змові державних і місцевих правоохоронних органів, які зазвичай закривали очі на насильство й систематично не притягували винних до відповідальності.

Під час першого президентства Трампа кількість погроз на адресу членів Конгресу зросла більш ніж удесятеро. Це мало свої наслідки

Сполучені Штати пережили помітне зростання ультраправого насильства під час першого президентства Трампа. Кількість погроз на адресу членів Конгресу зросла більш ніж удесятеро.

Ці погрози мали наслідки: за словами сенатора-республіканця Мітта Ромні, страх перед насильством з боку прихильників Трампа змусив деяких сенаторів-республіканців відмовитися від голосування за його імпічмент після нападу 6 січня 2021 року.

За більшістю показників політичне насильство спало після січня 2021 року, частково через те, що сотні учасників нападу 6 січня були засуджені й ув’язнені. Але помилування Трампом майже всіх учасників повстання 6 січня після повернення на посаду президента стало сигналом, що його адміністрація захищатиме агресивних чи антидемократичних діячів.

Такі сигнали заохочують насильницький екстремізм, а це означає, що під час другого терміну Трампа критики уряду і незалежні журналісти частіше стикатимуться з погрозами і навіть відвертими нападами.

Ніщо з цього не буде абсолютно новим для Сполучених Штатів. Президенти і раніше використовували органи влади як зброю.

Директор ФБР Дж. Едґар Гувер використовував ФБР як політичну зброю для шести президентів, яким він служив. Адміністрація Ніксона використовувала Міністерство юстиції та інші відомства проти уявних ворогів. Але нинішній період відрізняється в багатьох важливих аспектах. Глобальні демократичні стандарти значно зросли.

За сучасними мірками Сполучені Штати були значно менш демократичними в 1950-х роках, ніж сьогодні. Повернення до практики середини XX століття саме по собі свідчитиме про значний відступ від демократії.

Що ще важливіше, нинішнє використання уряду як зброї, ймовірно, вийде далеко за межі практики середини XX століття. П’ятдесят років тому обидві партії США були внутрішньо неоднорідними, відносно поміркованими і загалом прихильними до демократичних правил гри.

Сьогодні ці партії набагато більш поляризовані, а радикально налаштована Республіканська партія відмовилася від своєї давньої відданості основним демократичним правилам включно з визнанням поразки на виборах та однозначним неприйняттям насильства.

Крім того, значна частина Республіканської партії тепер підтримує ідею, що американські інститути — від федеральної бюрократії та державних шкіл до ЗМІ та приватних університетів — корумповані лівими ідеологіями.

Авторитарні рухи зазвичай підтримують ідею про те, що інститути їхньої країни були підірвані ворогами; авторитарні лідери, зокрема Ердоган, Орбан і Ніколас Мадуро з Венесуели, регулярно озвучують такі твердження.

Такий світогляд зазвичай виправдовує — навіть мотивує — ті чистки, які обіцяє Трамп. Якщо Ніксон таємно працював над тим, щоб перетворити державу на зброю і зіткнувся з опозицією республіканців, коли про це стало відомо, то сьогоднішня Республіканська партія відкрито заохочує такі зловживання.

Принцип “держава як зброя” став стратегією республіканців. Партія, яка колись підтримала передвиборчий лозунг президента Рональда Рейгана про те, що уряд є проблемою, тепер з ентузіазмом сприймає уряд як політичну зброю.

Використовувати виконавчу владу в такий спосіб республіканці навчилися в Орбана

Використовувати виконавчу владу в такий спосіб республіканці навчилися в Орбана. Орбан навчив ціле покоління консерваторів, що державу треба не демонтувати, а, навпаки, використовувати для досягнення правих цілей і проти опонентів.

Ось чому крихітна Угорщина стала моделлю для багатьох прихильників Трампа. Озброєння держави не є якоюсь новою рисою консервативної філософії — це вікова риса авторитаризму.

Натуральний імунітет

Адміністрація Трампа може поставити під загрозу демократію, але навряд чи зможе встановити авторитарне правління. Сполучені Штати мають кілька потенційних джерел стійкості.

Інституції в Сполучених Штатах Америки сильніші, ніж у таких країнах, як Угорщина, Туреччина та інші держави з конкурентним авторитаризмом. Незалежна судова система, федералізм, двопалатний парламент і проміжні вибори (всього цього, наприклад, немає в Угорщині), ймовірно, обмежать масштаби авторитаризму Трампа.

Крім того, Трамп політично слабший, ніж багато успішних обраних автократів. Авторитарні лідери завдають найбільшої шкоди, коли користуються широкою підтримкою суспільства: Букеле, Чавес, Фухіморі й Володимир Путін мали рейтинг понад 80% на момент, коли починали узурпацію влади.

Така переважна підтримка допомагає лідерам здобувати супербільшість у законодавчих органах, необхідну для проведення реформ, які закріплюють автократичне правління, а також стримувати натиск внутрішньопартійних опонентів, суддів і навіть значної частини опозиції.

Менш популярні лідери, навпаки, стикаються з більшим опором з боку парламентів, судів, громадянського суспільства та навіть власних союзників.

Через це їхні спроби захопити владу частіше зазнають невдачі. Президент Перу Педро Кастільйо й президент Південної Кореї Юн Сок Йоль мали рейтинг схвалення менш як 30% на момент спроби узурпувати повноваження, і обидва зазнали поразки.

Президент Бразилії Жаїр Болсонару мав рейтинг менш як 50%, коли намагався організувати переворот, щоб скасувати результати президентських виборів 2022 року. Він також зазнав поразки і був змушений залишити посаду.

Лише Конституція США не зможе врятувати американську демократію.

Рейтинг схвалення Трампа за першу каденцію ніколи не перевищував 50%, а некомпетентність, зловживання, непопулярна політика й партійна поляризація, ймовірно, обмежать його підтримку і під час другої каденції. Обраний автократ із підтримкою 45% — це небезпечно, але менш небезпечно, ніж автократ із підтримкою 80%.

Ще одне потенційне джерело демократичної стійкості — громадянське суспільство. Одна з головних причин стабільності розвинених демократій полягає в тому, що капіталістичний розвиток розсіює людські, фінансові та організаційні ресурси за межі держави, створюючи противагу її владі.

Багатство не може повністю захистити приватний сектор від тиску репресивної держави. Проте що більший і заможніший приватний сектор, то складніше його повністю підпорядкувати або залякати.

Крім того, заможніші громадяни мають більше часу, навичок і ресурсів для створення або підтримки громадських чи опозиційних організацій, а оскільки вони менше залежать від держави у своїй повсякденній діяльності, ніж бідніші громадяни, то відповідно мають кращі можливості для протестів або голосування проти уряду.

Порівняно з іншими конкурентними авторитарними режимами опозиційні сили в США добре організовані, добре фінансовані та мають значний електоральний потенціал, що ускладнює їхню кооптацію, репресії чи поразку на виборах. Тому американську опозицію буде складніше усунути, ніж це було в таких країнах, як Сальвадор, Угорщина чи Туреччина.

Уразливі місця в броні

Але навіть незначна зміна ігрового поля може зруйнувати американську демократію. Демократії потребують сильної опозиції, а сильна опозиція повинна мати доступ до великого та постійно оновлюваного резерву політиків, активістів, юристів, експертів, донорів і журналістів.

Держава як зброя ставить таку опозицію під загрозу. Хоча критики Трампа не будуть ув’язнені, відправлені у вигнання чи позбавлені права брати участь у політиці, зростання ризиків і витрат для тих, хто відкрито виступає проти влади, змусить багатьох відійти від політичної боротьби.

Перед загрозою розслідувань ФБР, податкових перевірок, слухань у Конгресі, судових позовів, онлайн-цькування чи втрати бізнесових можливостей багато людей, які зазвичай виступали б проти уряду, можуть відступити, вирішивши, що ризик чи зусилля просто не варті того.

Цей процес самовідсторонення може не привертати великої уваги громадськості, але матиме серйозні наслідки. Зіткнувшись із неминучими розслідуваннями, перспективні політики — як республіканці, так і демократи — залишають публічне життя.

Генеральні директори, які прагнуть отримати державні контракти, пільгові тарифи чи вигідні антимонопольні рішення, припиняють фінансувати кандидатів-демократів, громадянські права чи демократичні ініціативи, інвестувати в незалежні ЗМІ.

Новинні видання, власники яких побоюються судових позовів або тиску держави, скорочують свої слідчі групи та позбуваються безкомпромісних репортерів. Редактори вдаються до самоцензури, пом’якшуючи заголовки та відмовляючись публікувати матеріали з критикою уряду.

А керівники університетів, побоюючись державних розслідувань, зменшення фінансування чи оподаткування ендавмент-фондів, придушують студентські протести, звільняють або понижують на посаді професорів, які відкрито висловлюються, і зберігають мовчання перед обличчям зростаючого авторитаризму.

Держава як зброя ускладнює колективні дії для представників істеблішменту, які теоретично віддають перевагу демократії перед конкурентним авторитаризмом.

Політики, генеральні директори, власники медіа та ректори університетів, які змінюють свою поведінку під загрозою авторитарних утисків, діють раціонально, намагаючись убезпечити свої організації, захистити акціонерів, уникнути виснажливих судових позовів, тарифів чи податків. Але такі акти самозбереження мають колективну ціну. Коли окремі діячі відходять у тінь або цензурують себе, суспільна опозиція слабшає. Медіасередовище стає менш критичним, а тиск на авторитарний уряд зменшується.

Коли окремі діячі відходять у тінь або цензурують себе, суспільна опозиція слабшає

Ослаблення суспільної опозиції може бути ще гіршим, ніж здається. Ми можемо спостерігати, як ключові гравці відходять убік: політики йдуть у відставку, ректори університетів звільняються, медіа змінюють свою редакційну політику та персонал. Але ми не бачимо тієї опозиції, яка могла б сформуватися в менш загрозливому середовищі, але так і не з’явилася: молодих юристів, які вирішують не йти в політику; початківців-письменників, які відмовляються від кар’єри журналіста; потенційних викривачів, які не наважуються говорити; громадян, які вирішують не брати участі в протестах.

Читайте також: З чого складається Майдан. Дослідження груп, які забезпечують життя Майдану

Стояти до кінця

Америка перебуває на межі конкурентного авторитаризму. Адміністрація Трампа вже почала використовувати державні інституції як зброю проти опонентів. І лише Конституція не здатна врятувати демократію США.

Навіть найкраще розроблені конституції мають прогалини й двозначності, які можна використати в антидемократичних цілях. Зрештою, той самий конституційний лад, що є основою сучасної американської ліберальної демократії, майже століття дозволяв расову сегрегацію Джима Кроу на Півдні, масове інтернування американців японського походження і маккартизм.

У 2025 році Сполученими Штатами керує партія, яка має більшу волю і спроможність використовувати конституційні й правові лазівки в авторитарних цілях, ніж будь-коли за останні два століття.

Трамп буде уразливий. Обмежена підтримка адміністрації громадськістю й неминучі помилки створять можливості для демократичних сил — у Конгресі, в судах і на виборах.

Але опозиція може перемогти, лише якщо залишиться в грі. Опозиція в умовах конкурентного авторитаризму — це виснажлива боротьба. Знесилені переслідуваннями та погрозами, багато критиків Трампа можуть відчувати спокусу відійти вбік. Але такий відступ буде фатальним. Коли страх, виснаження чи зневіра витісняють громадянську відданість демократії, авторитаризм починає вкорінюватися.

авторитаризм диктатура політика свобода спротив трамп