«Іскандери» на городах. Родина чернігівців дивом вижила після падіння балістичної ракети
Упродовж 30 хвилин 3 січня на приватний сектор на околиці Чернігова впали три російські балістичні ракети «Іскандер-М».
Від третьої ракети у своєму дворі загинув чоловік, який жив у сараї біля будинку, знищеного росіянами під час облоги Чернігова у 2022 році. Ймовірно, він біг ховатися в погріб, почувши вибухи поблизу.
Ще семеро людей постраждало, у їхніх будинках зруйновані стіни і дахи, повилітали вікна і двері.
Досвід очевидців показує: під час повітряної тривоги через балістику виходити надвір, наприклад, щоб подивитися, де стався вибух, вкрай небезпечно. Перебувати між двома стінами також такий собі варіант, якщо ракета вибухає за десять метрів від такої стіни. Схоже, погреби і землянки — найбезпечніші місця для власників приватних будинків під час російських ракетних ударів.
16:20. Перша ракета
«Іскандер» упав за десять метрів від будинку Віктора і Світлани Власиків у мікрорайоні Олександрівка на околиці Чернігова. Діаметр вирви на городі — 11 метрів. У той час їхня 28-річна донька Влада була вдома, ховалася під стіною у своїй кімнаті. Стіну знесло вибуховою хвилею.
«Свисту я не чула. Недарма кажуть: “Ракету, яка тебе вб’є, ти не почуєш”. І це правда, — описує Влада момент прильоту. — Спалах, вибух. На мене падає стіна, цегла. Розумію, що непритомнію. На мить відключаюся. Приходжу до тями. Я лежу під завалом. Навкруги темрява. Мене хтось витягує».
«Спалах, вибух. На мене падає стіна, цегла»
З-під зруйнованої стіни Владу вивільнив 53-річний Віктор Бубенко, її дядько, який і сам дістав ушкодження: перелом ребра, опіки. Уламок прошив йому ногу.
«Нас дивом не прибило на смерть», — каже Влада. Пізніше з’ясувалося, що в неї забій спини. Синець під правим оком з’явився наступного дня.
Батьки Влади в момент прильоту були на другому поверсі будинку.
«Тиша. Вибух і сильний удар у спину. По нирці. На тому місці тепер гематома. Боляче ходити, — долучається до розмови Світлана Власик. — У чоловіка контузія. Поруч із нашим будинком у двоповерховій дерев’яній будівлі жила невістка з онучкою, був там і мій брат Віктор (який і врятував пізніше Владу). Усі вони вийшли з дому незадовго до атаки, і це їх врятувало. Будівля від вибуху склалася.
30 років будували дім
У дворі Власиків побиті уламками три легкові автівки: «Лада», «вісімка», «Мітсубісі Грандіс».
«30 років будували цей дім. Мали все. Тільки жити стали спокійно. І за мить втратили, — журиться Світлана. — Медиків на швидких до нас не пропускала поліція. Невідомий чоловік на своїй машині відвіз мене з донькою до другої міської лікарні. Лікарі оглянули нас і сказали, що ми народилися в сорочці. Якби ракета впала на кілька метрів ближче, нас не було б серед живих».
Владу та її батьків прихистили знайомі. На пропозицію міськради оселитися в гуртожитку на іншому кінці міста пристав лише дядько Віктор. Інші члени родини вирішили залишитися поближче до своєї пошкодженої садиби — стерегти вціліле майно.
«У будинку вціліли майже вся сантехніка і побутова техніка, — каже Влада. — У мене в кімнаті навпроти стіни, що впала, досі висить дзеркало метр на метр. На ньому теж жодної подряпини».
Тюль врятував від уламків
По сусідству з Власиками у двоповерховому будинку жили 67-річний Василь і 66-річна Ганна Бондаренки. Там також вибуховою хвилею знесло стіну. Шифер на даху поламаний. Вікна і двері повилітали.
«Були вдома удвох із бабусею. Дідусь напередодні потрапив до лікарні. Я приїхав її провідати, доки на канікулах, — розповідає 16-річний Олександр Гупал, онук Бондаренків. — Ми були в різних кімнатах будинку. З іншого боку від вибуху. Мене врятував щільний тюль. Після вибуху віконна рама й уламки скла падали на мене. І якби не тюль, мене дуже поранило б, а може, і вбило б. Жити є де. Бабуся з дідусем мають дві квартири».
16:37. Друга ракета
Сестри 56-річна Наталія Васюк і 58-річна Ірина Богомаз були у дворі, коли на їхній город прилетіла ракета. Саме вийшли подивитися на наслідки першого вибуху.
«Стали біля будинку, дивимося, що сталося, — згадує Наталя. — І тут бабах! Від вибухової хвилі ми впали на землю. На нас летіли скло і шифер. Якби Юра, чоловік, був у спальні, не вижив би, — тривожиться Наталія Васюк. — Вийшов звідти за кілька хвилин до прильоту. Уламки розлетілися в тій кімнаті».
«Курник склався. Дах упав усередину. Три курки з поламаними лапами. Інші десь розбіглися», — додає Ірина.
«Казала тобі, не спіши шпалери клеїти»
У сестер будинок на дві родини, на два входи. Вибуховою хвилею знесло шифер із даху, повилітали вікна й двері. Уламками побило стіни й побутову техніку. Упала стеля.
«Казала тобі, не спіши шпалери клеїти. Війна на дворі», — сварить старшу сестру Наталія Валентинівна.
«Хотілося красоту зробити», — зітхає Ірина.
«Завтра приїде комісія і все зафіксує. Це щоб отримати гроші за програмою “єВідновлення”, — заспокоює Віктор Геращенко, заступник міського голови. — Потім із заявою йдіть на Шевченка, 9, у відділ звернень громадян. За матеріальною допомогою від міста».
«Будь ласка, допоможіть нам пережити зиму! — звертаються сестри до Дмитра Брижинського, начальника Чернігівської МВА. Він підійшов до їхнього двору разом із Геращенком вранці наступного дня після ракетного удару. — У нашій родині троє військових».
Син Ірини загинув на війні, чоловік зник безвісти
Борис, син Ірини, загинув в Олександрівці у 2022 році. Підірвався на міні. А Олександр Богомаз, чоловік Ірини, пропав безвісти під Кураховим на Донеччині рік і вісім місяців тому. Служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді.
До речі, Брижинський очолював цю бригаду з травня по вересень 2022 року.
«Вікон немає, але опалення не вимикаю»
По сусідству живе 62-річний Олександр Воробей. Його дружина Наталія виїхала до Німеччини. Від місця прильоту до будинку метрів 50. Вибуховою хвилею вибило вікна, двері, впала стеля.
«Хоч вікон і немає, але опалення не вимикаю, щоб вода в трубах не замерзла. Треба повністю новий дах зводити», — журиться чоловік.
На столі купа ліків. У хаті гуляє вітер, час від часу їх скидає. Тремтячими руками Олександр кладе ліки на місце.
«Я того дня був у лікарні на крапельницях. Прийшов додому, сів вечеряти — і бабах! Добре, що сам не постраждав».
16:51. Третя ракета
Ракета «Іскандер М» упала в Півцях, мікрорайоні неподалік. Вбила 72-річного Олексія Гальонку. Уламок ракети поцілив йому в голову, коли він вийшов із хати, щоб, імовірно, спуститися в погріб, розміщений за сараєм. Деякий час чоловік був ще живий, але врятувати його не змогли.
Росіяни знищили його будинок ще в березні 2022 року, під час облоги Чернігова. Будівля згоріла до фундаменту. Але після деокупації Олексій не виїхав. Облаштував собі в кімнату в сараї, там і зимував.
Олексій Гальонка був доцентом кафедри філологічних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти імені Ушинського. Сусіди називали його професором.
«Третя ракета “лягла” метрів за сто від нас», — показує з вибитого вікна поламані дерева Антоніна Яценко, сусідка Олексія Гальонки, яка саме прийшла провідати свою матір, Лідію Яценко, наступного дня.
Від пережитого в літньої жінки піднявся тиск. Їхній будинок також постраждав, чоловіка поранило в ногу уламком.
«Переживає через смерть Олексія Анатолійовича, — пояснює Антоніна. — Вони жили поруч, разом виросли. У школу ходили. Одне одного завжди підтримували, якщо щось ставалося. І тут таке…»
«Коли почули перший вибух, стіни в будинку затряслися, — розповідає пані Лідія. — Таке відчуття було, ніби гупнуло десь у дворі. Вискочили з хати в чому були, побігли у свою землянку (викопану у дворі після деокупації). Коли летіла друга, було відчуття, ніби над самісінькою головою. А насправді це була вибухова хвиля. Уламки залетіли в хату. Попробивали стіни. Дивом не загорілося».
