Складні випадки. Як американська клініка протезує українських ветеранів

У Медичному центрі ортопедії та протезування, що в Сілвер-Спринг неподалік Вашингтона, їм виготовлять нові кінцівки. І це будуть не просто протези. Персонал центру порівнює їх за складністю з комп’ютером. Цей заклад лікує в себе українських бійців лише з дуже складними пораненнями.

Ноги і тазова кістка

Уже в день приїзду новоприбулі спостерігали, як 30-річний сержант Національної гвардії Дмитро Колесник вчиться ходити на двох нових «ногах». Він 2019 року пішов служити в Нацгвардію — у патрульний батальйон. Після початку широкомасштабного вторгнення служив у протиповітряній обороні. А пізніше пішов на передову мінометником.

1 квітня цього року на Покровському напрямку в селі Урожайне Дмитро з побратимами їхав машиною.

«Командир передає, що дрон над нами і зараз буде скид, — розповідає Дмитро. — Минає секунд п’ять — я відчуваю під собою удар і відключаюся. Він скинув міну, і наша машина наїхала саме тією частиною, де я сидів. Потім другий дрон-камікадзе. Всі контужені. Лише ми з побратимом, який був у багажнику, трьохсоті».

Всі контужені. Лише ми з побратимом трьохсоті

На спеціальній доріжці з поручнями Дмитро починає ходити. Він вперше йде на двох протезах. На кілька секунд навіть відпускає поручні. Лікарі розпитують його, чи не боляче, чи зручно. Присідають біля нього, щось вимірюють.

Дмитрові не лише відірвало ноги, а й з одного боку пошкодило тазову кістку. Тому потрібен був не просто замінник ноги, а ще й зі спеціальною чашею, яка замінила б тазостегновий суглоб.

36-річний протезист Джейсон Керчер, який до США переїхав із Британії, розповідає, що в них не лише клініка, а й виробництво, яке допомагає якісно пристосовувати протези до тіла. Виробничий цех міститься через дорогу за п’ять хвилин ходу.

Джейсон, одяг якого заляпаний білим, мабуть, гіпсом, проводить туди. День ветерана — вихідний, тому в цеху лише один працівник. Джейсон сам показує, як виготовляються чаші: спершу спеціальний макет, а потім під нього підганяють власне виріб.

Протезист Джейсон Керчер показує, як виготовляється чаша для протеза

130 операцій

Тим часом працівники клініки оглядають новоприбулих. 36-річний тернополянин молодший сержант Артем Комісарчук, який до війни працював у торгівлі, воював в АТО ще 2014-го.

Потім демобілізувався. 26 лютого 2022 року, через два дні після початку широкомасштабного вторгнення, вступив до територіальної оборони Тернополя. Спершу охороняв критичні об’єкти міста, а в серпні бригада відбула в зону бойових дій. Воював на Харківському напрямку.

14 жовтня 2022 року взвод, яким він командував, отримав завдання штурмувати російську позицію. Вони висунулися в заданий квадрат.

«Боєць, який проходив біля мене, наступив на підземну міну, — розповідає Артем. — Я одразу кинувся до нього надавати медичну допомогу. Спрацювала друга міна — ОЗМ-72. Ця міна вистрибує на півтора метра над землею і розкидає 2500 осколків навколо. Провів самообстеження і побачив, що поранення в ногу критичне. Викликав евакуаційну групу. Відправив її до побратима — у нього було легше поранення, і він мав більший шанс вижити. Коли до мене підбігли мої хлопці зупиняти кровотечу, я знепритомнів».

У ногу потрапила бактерія Нью-Делі, стійка до антибіотиків

У ногу потрапила бактерія Нью-Делі, стійка до антибіотиків. Артем пережив 130 операцій. Отримував п’ять видів сильних антибіотиків. Але нічого не допомогло, і він погодився на ампутацію.

Артем розповідає, що його дружина Тетяна волонтерить для різних підрозділів ЗСУ. Каже, що після повернення хотів би відкрити комплексний центр реабілітації наших воїнів, який передбачав би не лише фізичну реабілітацію, а й психологічну та навіть соціальну.

«Поранені не лише отримують пристрій, протез, а й проходять необхідне навчання з його використання, тож у нас є член команди, який працює з ними майже щовечора», — розповідає головний операційний директор медичного центру 51-річний Ян Фозергілл. У нього на грудях значок у формі українського й американського прапорів.

Він один із чотирьох співвласників клініки. Вона відкрилася 2002 року. Її спеціалізація — післявоєнні травми з ампутацією. Тут лікувалися учасники війни в Іраку й Афганістані.

«Як тільки ми почули про вторгнення Росії в Україну, зрозуміли, що треба знайти якісь зв’язки, — каже Ян Фозергілл. — Наш колишній радник Білл Ендікотт мав колег у медичній спільноті в Україні. І він просто запитував: “Скільки поранених повертається з поля бою? Які стратегії потрібні, щоб впоратися з цим?”. Розробив концепцію доставки пацієнтів до США. Ціна такого протезування може сягати 75 тисяч доларів. Тривалість від чотирьох до семи тижнів».

Осколок у хребті

37-річному іванофранківцю молодшому сержантові Василю Ступару приміряли на руку рухомий протез, яким він зможе брати предмети, наче живою рукою. Зовні серед інших він здається найменш постраждалим. У нього лише немає руки. Але зовнішній погляд оманливий.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь працював у Польщі. Почувши про напад на Україну, зібрав валізу і вже за кілька днів був у навчальному центрі в Житомирі — потрапив у 46-ту аеромобільну бригаду. Після десяти днів навчання їх відправили на фронт. Служив артилеристом.

Василь з однополчанами переїздив із Запорізького напрямку під Мар’їнку на Донеччині. Їх накрило «Градами». З восьми осіб вижило лише троє.

«У мене це поранення, ампутація лівої руки і перелом стегнової кістки. Проникаюче поранення через стегнову кістку, осколки пішли в хребет і порвали кишки, — каже він. — Зараз у мене виведена стома, тобто пряма кишка виведена назовні, у хребті стоїть двосантиметровий осколок. Протягом доби мене доправили в лікарню Мечникова в Дніпрі, там склали докупи, повернули з того світу. На праве вухо нічого не чую — порвана перетинка. Я не можу щось піднімати, не можу бігати, не можу стрибати».

Молодший сержант Василь Ступар приміряє прообраз майбутнього протеза — вчиться брати пляшку

Василь не має планів. Каже, що все залежить від результатів операційного лікування. Адже треба не тільки протезуватися, а ще й пройти операцію прямої кишки. Лише після того він усвідомить, що може робити. Тоді й прийматиме рішення.

Клініка відкриється в Києві

Реабілітацію українських воїнів організовує український фонд «Майбутнє для України». Бійців супроводжують керівниця фонду 41-річна Олена Ніколаєнко і керівниця медичного напрямку фонду 28-річна Карина Капітанюк.

«Протези, які ставлять нашим підопічним, біонічні, — каже Олена Ніколаєнко. — Це означає, що в них є штучний інтелект, який підлаштовується під людину. Наприклад, коли людина стоїть, механізм блокує від падіння».

За її словами, фінансує лікування фундація «Файзер». За час повномасштабного вторгнення лікування пройшли 28 людей.

Запитую, чи потрібно ветерану їхати до США, якщо протез зламається чи настав час пройти техобслуговування.

«Все підтримується клінікою, яка протезує. Всі протези нові й мають гарантійні талони, тому обслуговування безплатне в межах гарантії. Клініка вже з лютого 2025 року працюватиме в Києві, тому все буде ще простіше. Випадків, коли протези ламалися, не було».

«Ми спеціально шукали клініку, що має досвід роботи з ветеранами, які постраждали під час бойових дій, — продовжує Олена. — У цій клініці тричі на тиждень по дві години вони займаються з фізичним терапевтом. Це і робота з усім тілом, і користування протезом. Під час такої роботи в пацієнта тіло змінюється, і протезисти постійно під цей процес змінюють протези».

За її словами, українські лікарі іноді можуть сказати пораненим бійцям, що вони ніколи не будуть ходити.

«Це неправильно, — каже Олена. — Треба казати, що ти не можеш зробити. Не можеш ти — може хтось інший. І треба шукати деінде».

Вона розповідає, що їхнім першим пацієнтом був Олександр Чайка. І йому теж таке казали в Україні. Але американський протезист Майкл Коркоран запротезував його. Після того Олександр, який до війни був викладачем дитячої акробатики, відкрив у Києві дві акробатичні студії.

«А що було б, якби він послухався тих, хто йому казав, що він не зможе ходити?» — ставить риторичне питання Олена.

протез поранення ампутації медицина допомога сша