О

Обміняти вбивць на невинних. Залаштунки повернення американського журналіста Евана Гершковича з Росії

Зусилля, спрямовані на повернення додому репортера The Wall Street Journal та інших ув’язнених, розгорталися на трьох континентах, залучаючи шпигунські агенції, мільярдерів, політичних гравців та його найпалкішого захисника — матір. Пропонуємо повний переклад матеріалу The Wall Street Journal про довгий і кропіткий шлях звільнення журналіста Евана Гершковича.

Переклад: Володимир Литвинов

Довгоочікуване повернення журналіста Евана Гершковича на Батьківщину. Фото: Getty Images/Mostafa Bassim/Anadolu
Довгоочікуване повернення журналіста Евана Гершковича на Батьківщину. Фото: Getty Images/Mostafa Bassim/Anadolu

Шматочки крихкого пазла

Мати Евана Гершковича Елла прибула на термінову зустріч із президентом Байденом у Білому домі о 10:30 ранку в четвер, на 491-й день ув’язнення її сина. У трихвилинній телефонній розмові, яка закінчилася суворою інструкцією, їй сказали привести чоловіка Михайла та доньку Даніель: “Нікому не кажіть”.

За п’ять тисяч кілометрів Еван Гершкович проводив останні години під російською вартою на борту урядового літака Туполєв-204, що прямував до турецького аеропорту. Там на нього вже нервово чекали працівники служби безпеки в помаранчевих жилетах. 32-річний репортер The Wall Street Journal документував занурення Росії в репресії, коли агенти схопили його в ресторані й зробили героєм такої самої історії, яку він намагався висвітлювати. Тепер він мав стати центральним елементом одного з найскладніших обмінів полоненими в історії.

Через усю Європу літаки перевозили й інші елементи крихкого пазла, зокрема ще двох американців і вісьмох росіян, які разом відсиділи десятиліття в політичних в’язницях і виправних колоніях. Серед них були як загартовані дисиденти, які витримали отруєння й голодування, так і звичайні американці, які виявилися розмінною монетою в багаторічному геополітичному перетягуванні канату з Путіним.

“Російська Федерація не залишить мене гнити у в’язниці”

Вони летіли в наручниках і куленепробивних шоломах із Німеччини літаком Gulfstream і приземлилися біля турецького VIP-терміналу, де їх мала забрати Росія. Серед них офіцер російських спецслужб Вадим Красіков, професійний кілер, що застрелив серед білого дня в берлінському парку Зелімхана Хангошвілі, який ховався від ФСБ. Красіков був людиною, яку російський президент хотів повернути додому.

“Російська Федерація не залишить мене гнити у в’язниці”, — сказав якось убивця охоронцеві.

Протягом 16 місяців мати журналіста Гершковича Елла Мільман вивчала справу вбивці, налякана тим, що ця людина може бути ключем до звільнення її сина. Вона була одним із непересічних персонажів, які працювали в тіні, щоб просунути обмін. Доля її сина залежала не лише від дипломатів і шпигунів, а й від багаторічного таємного втручання телеведучих праймтайму, мільярдерів Кремнієвої долини та російських олігархів.

Елла Мільман і Михайло Гершкович, батьки Евана Гершковича, в офісі The Wall Street Journal у Нью-Йорку. Фото: WSJ/Natalie Keyssar
Елла Мільман і Михайло Гершкович, батьки Евана Гершковича, в офісі The Wall Street Journal у Нью-Йорку. Фото: WSJ/Natalie Keyssar
Еван Гершкович на судовому засіданні в Москві, де розглядається апеляція на його досудове ув’язнення за звинуваченням у шпигунстві в жовтні минулого року. Фото: Reuters/Evgenia Novozhenina
Еван Гершкович на судовому засіданні в Москві, де розглядається апеляція на його досудове ув’язнення за звинуваченням у шпигунстві в жовтні минулого року. Фото: Reuters/Evgenia Novozhenina

У центрі боротьби опинилися США й Німеччина, двоє союзників, які намагалися з моральних і стратегічних міркувань звільнити винних в’язнів, щоб повернути додому своїх невинних громадян. Якщо колись США заявляли про політику “жодних поступок”, то тепер цей принцип неухильно розмивається одним прецедентом за іншим. Щоб відповісти Путіну та іншим автократам, які захоплюють заручників, Державний департамент США укомплектував цілий офіс із приблизно двох десятків працівників на чолі з колишнім “зеленим беретом” (співробітник Сил спеціальних операцій армії США. — Ред.), який літав Європою та Близьким Сходом, вивчаючи можливості обміну полоненими.

Мати опинилася між двома найпотужнішими урядами в НАТО

Якимось чином мати, яка мешкала в районі міста Фіштаун у Філадельфії, опинилася між двома найпотужнішими урядами в НАТО, надсилаючи повідомлення, які, як вона сподівалася, допомогли б звільнити її сина.

Хоча Гершковича було звільнено лише вранці в четвер, The Wall Street Journal висвітлювала його долю з моменту його захоплення. Ця розповідь ґрунтується на інтерв’ю з десятками американських, російських, європейських і близькосхідних чиновників національної безпеки, дипломатів, шпигунів і членів сімей ув’язнених. Журналісти проаналізували засекречені російські юридичні документи, записи камер спостереження з місць арештів і неопубліковані фотографії попередніх обмінів ув’язненими, щоб визначити ключових гравців у цій драмі. Репортер The Wall Street Journal був присутній в Анкарі й спостерігав за виходом Гершковича на свободу.

Працівники The Wall Street Journal також неминуче стали частиною цієї історії, їх переслідували на вулицях Відня й Вашингтона, а одного разу викликали на допит до ФСБ. Репортери зустрічалися з представниками спецслужб, які наполягали на тому, щоб вони не мали із собою жодних електронних пристроїв, а іноді навіть спілкувалися за допомогою рукописних нотаток, щоб не залишати інформаційного сліду.

The Wall Street Journal фактично розслідувала історію захоплення заручників у Росії від початку 2023 року, коли її російський кореспондент Еван Гершкович закликав своїх колег розслідувати зухвалу стратегію Путіна із захоплення американців за надуманими звинуваченнями та обміну їх на заручників. “Це повністю приховується”, — сказав він тоді.

Ви зв’язувалися з Еваном?

Телефон Евана Гершковича перестав відповідати.

Його колеги нічого не чули від нього від самого ранку, коли він прибув до Єкатеринбурга. Це було 29 березня 2023 року. Він приїхав до цього російського міста, щоб взяти інтерв’ю про дивовижні темпи ремонту танків, що прямують на війну в Україну. Вони домовилися зустрітися в стейк-хаусі “Буковскі Гриль” біля проспекту Леніна о 16:00.

Російське оборонне виробництво було темою, на яку проурядові журналісти писали відкрито і з гордістю, оскільки їхня країна кинула виклик іноземним санкціям, щоб пожвавити військову економіку. Але на 23-му році правління Путіна з’явилися нові загрози для міжнародної преси.

За кілька тижнів до цього друг Гершковича, репортер з іншої новинної організації, сидів нерухомо в московській квартирі з вимкненим світлом, чекаючи, коли у двері постукає наряд поліції. Через кілька годин адвокат допоміг репортерові вислизнути з Росії. Озираючись назад, можна сказати, що це був попереджувальний постріл.

“Гей, приятелю, удачі тобі сьогодні”, — написав Гершковичу колега вранці, коли той прибув до Єкатеринбурга.

“Дякую, брате, — відповів Гершкович. — Я дам тобі знати, як усе пройде”.

Американський син єврейських вигнанців із СРСР, репортер процвітав на землі, з якої втекли його батьки. Кухар у кейтеринговій компанії, натхненний Ентоні Бурденом на життя мандрівного кореспондента, він приїхав у 2017 році до російської столиці, все ще відкритої для допитливих іноземців. Уродженець Нью-Джерсі, відомий своїм російським друзям як Ваня, шукав його забігайлівки та попап-ресторани, вбираючи в себе сотні історій та хапаючись за будь-яку можливість дослідити 6,6 мільйона квадратних миль Росії.

Він жив у таборі з пожежниками протягом чотирьох днів неподалік бурхливої сибірської пожежі задовго до того, як інші репортери повернулися до Москви, і казав друзям: “Я просто хочу, щоб історія була правильною”. Ночами він вправлявся в наборі тексту, а потім переробляв перший абзац або заголовок новинних статей — цю рутину він називав “повторенням”. На пресконференції він ходив у мішкуватих вицвілих синіх джинсах і зачаровував міністрів у костюмах, які не звикли, що до них звертаються неформальною, розмовною російською мовою, якою Гершкович розмовляв із дитинства.

Еван Гершкович у вересні 2019 року в Москві з кореспонденткою Financial Times Поліною Івановою та репортером Guardian Пьотром Сауером. Фото: Francesca Ebel
Еван Гершкович у вересні 2019 року в Москві з кореспонденткою Financial Times Поліною Івановою та репортером Guardian Пьотром Сауером. Фото: Francesca Ebel

Але з розгортанням війни в Україні чиновники стали вороже налаштовані, друзі втекли, а джерела, які він знав, опинилися у в’язниці. Невідомі люди переслідували його на вулицях, коли він писав сенсаційні матеріали, які кидали виклик офіційному наративу Кремля про вторгнення в Україну. Утім, Міністерство закордонних справ продовжувало його прескарти й тримісячні візи без жодних нарікань. Поїздка до Єкатеринбурга, друга за той місяць, мала бути короткою.

Того вечора його телефон усе ще був вимкнений.

“Ви зв’язувалися з Еваном?” — написав репортер The Wall Street Journal менеджерові з безпеки о 22:12 за єкатеринбурзьким часом й о 01:12 за Вашингтоном.

Сподіватимемося на краще

З Лондона, Нью-Йорка й Варшави працівники газети зв’язалися з контактами в Єкатеринбурзі та Москві. Одному з репортерів вдалося зв’язатися з водієм Гершковича, який приїхав на орендовану ним квартиру, але побачив лише темні вікна: “Сподіватимемося на краще”, — сказав він. Інший журналіст не раз телефонував місцевому репортерові, якого Гершкович найняв, щоб допомогти організувати кілька інтерв’ю, але той був п’яний і бурмотів щось нерозбірливе.

Ми його повернемо

Коли в Москві минула північ, працівники The Wall Street Journal зателефонували до урядових контактів у Вашингтоні, надіславши ноти до Державного департаменту й Білого дому. Держсекретар Ентоні Блінкен передзвонив і пообіцяв: “Ми його повернемо”.

Тим часом видання мало повідомити його матір. О 18:16 у своєму будинку у Філадельфії вона отримала повідомлення від редакторки Ліз Гарріс із проханням зателефонувати. За словами Гарріс, її син зник.

Елла була в шоці. “Що мені робити?” — запитала вона.

Незабаром її інстинкти взяли гору. Елла, скептична та інтуїтивна мати двох дітей, яка виросла в радянському Ленінграді (нині Санкт-Петербург), стала прокручувати російські й американські джерела новин у пошуках зачіпок того, що з ним сталося. Вона прочитала, що його звинуватили в шпигунстві, коли побачила новину близько 3-ї години ночі. Дізналася, що востаннє її сина бачили в ресторані за 900 миль на схід від Москви.

Отримавши повідомлення редакторки, вона запитала: “Можете дати назву ресторану, будь ласка?”.

Операція із захоплення Евана Гершковича зсередини

За допомогою зашифрованого відеозв’язку Володимир Путін також приймав дзвінок.

Керівник Першої служби ФСБ Росії генерал Владислав Меньщиков інформував президента про арешт Гершковича до найдрібніших деталей.

Колись Меньщиков відповідав за ядерні бункери Путіна, а тепер керує розгалуженим підрозділом ФСБ, до складу якого входить Департамент контррозвідувальних операцій (ДКРО) — секретний підрозділ, який стежив за американцями і керував операцією із захоплення Гершковича. Його працівники надсилали розвіддані про те, які саме історії висвітлюють іноземні репортери, і складали доповідні записки для Путіна з грифом “Особисто, таємно”, у яких публікацію статей називали антиросійськими діями, організованими Вашингтоном. За кілька днів до цього Меньщиков доповів Путіну про план арешту Гершковича. Тепер президент хотів знати, як спрацювали його спецслужби.

Російський президент підвищував ставки в геополітичній грі в покер, яку, на його думку, розпочали американці. У 2008 році в номері готелю в Бангкоку Управління США боротьби з наркотиками відправило інформаторів, які видавали себе за колумбійських терористів, купити ракети класу “земля-повітря” у Віктора Бута, торгівця зброєю, який, як стверджувалося, мав зв’язки з російськими спецслужбами. Інформатори пояснили, що ракетами можна буде збивати американські гелікоптери. Коли він погодився на продаж, агенти увірвалися, щоб заарештувати його. У 2010 році Управління боротьби з наркотиками провело ще одну операцію з арешту колишнього пілота російських ВПС Костянтина Ярошенка, цього разу використовуючи інформаторів у Ліберії, які працювали з ним над контрабандою кокаїну.

Для Управління боротьби з наркотиками це були успішні арешти небезпечних злочинців, що відповідали новій категоричній вимозі після терактів 11 вересня — знищити транснаціональні загрози. Путін вважав, що Бут і Ярошенко потрапили в пастку наддержави, яка не має юрисдикції заарештовувати росіян у далекій Азії чи Африці. Російські дипломати закликали до їхнього звільнення, але дістали відмову від адміністрацій Барака Обами і Дональда Трампа.

Путін, колишній офіцер КДБ і директор ФСБ, який сам занурений у темні мистецтва заманювання, оприлюднив свою відповідь у 2018 році. ФСБ заарештувала Пола Вілана, колишнього морського піхотинця, який приїхав до Москви на весілля друга, звинувативши його в шпигунстві. Уродженець штату Мічиган і його уряд це заперечували. Якщо Америка хоче, щоб Вілан повернувся додому, вона має звільнити Бута, заявив радник Путіна з питань зовнішньої політики послові США через кілька днів. Адміністрація Трампа відмовилася, і через вісім місяців російська поліція завдала нового удару, заарештувавши ще одного колишнього морського піхотинця Тревора Ріда за звинуваченням у нападі, що і він сам, і уряд США заперечували. Рід колись служив в охороні віцепрезидента Байдена в Кемп-Девіді.

Коли Байден став президентом, Путін зустрівся з ним біля каміна женевського особняка на березі озера й запропонував розвідслужбам обох сторін створити канал для вивчення обміну полоненими — повернення до холодної війни і спосіб обійти дипломатів Державного департаменту, який росіяни вважали проповідницьким. Байден, прагнучи звільнити американців і послабити напруженість у відносинах із Росією, погодився. Навіть коли через кілька місяців Путін вторгся в Україну, переговори по цьому каналу привели до обміну Ріда на Ярошенка, а пізніше на зірку WNBA (Жіночої національної баскетбольної асоціації) Бріттні Ґрайнер, яку на початку 2022 року спіймали в московському аеропорту з картриджами для вейпу, що містили менш як грам гашишної олії, забороненої в Росії за медичними показаннями.

Державний секретар США Ентоні Блінкен, президент США Джо Байден, президент Росії Володимир Путін і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (зліва направо) на американсько-російському саміті в Женеві у 2021 році. Фото: AP/Denis Balibouse
Державний секретар США Ентоні Блінкен, президент США Джо Байден, президент Росії Володимир Путін і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (зліва направо) на американсько-російському саміті в Женеві у 2021 році. Фото: AP/Denis Balibouse

Захоплюючи американців, Путін, як він довів, звільняв росіян.

Злочин Вадима Красікова — вбивство

Починаючи з 2021 року Путін підштовхував чиновників своєї Ради безпеки під час захищених відеодзвінків до того, щоб повернути старіючого ветерана радянсько-афганської війни. Вони були такі близькі, що разом навіть відвідували стрільбище. Красіков розповідав тоді своїй родині, що Путін “добре стріляє”.

Президент здавався таким відданим двічі одруженому батькові трьох дітей, що західні розвідники припускали, що він був особистим охоронцем Путіна. А близькі до Росії аналітики підозрювали, що їхні зв’язки сягають часів, коли президент був заступником мера Санкт-Петербурга, охопленого мафією. Одягаючись у дизайнерські речі, Красіков заробляв 10 000 доларів на місяць плюс мав бонуси за, як він казав своїй сім’ї, ділові поїздки. Його дружина, яка мешкала в елітній московській квартирі, скаржилася членам сім’ї, що він так часто купує автівки Porshe та BMW, що вона не встигає звикнути до їх водіння.

У 2019 році Красіков прослизнув до Берліна за російським паспортом на ім’я Вадим Соколов. Потім серед білого дня на очах у десятків відвідувачів парку, офіціантів і гостей сусіднього ресторану він застрелив повстанця-вигнанця біля дитячого майданчика. Заарештований під час спроби скинути перуку й втекти на електросамокаті, лисий стрілець не промовив майже жодного слова протягом усього судового процесу в справі про вбивство. Він навіть не назвав слідчим свого ім’я, яке залишалося таємницею, поки болгарський журналіст-розслідувач Христо Грозев не допоміг його розкрити.

Вбивця діяв самостійно, як пізніше стверджував Путін, “із патріотичних почуттів”.

У 2022 році Росія запропонувала звільнити Вілана, колишнього морського піхотинця, якщо Америка змусить Німеччину віддати Красікова. Білий дім повідомив Берлін про цю ідею, але жоден з урядів не хотів звільняти професійного вбивцю в обмін на звичайного американського в’язня. На перший погляд, це була немислима вимога. Але в березні, за два тижні до арешту Евана, директор ФСБ Олександр Бортников повідомив директору ЦРУ Вільяму Бернсу, що Путін усе ще має намір обміняти Красікова на Вілана. Через кілька днів сам Гершкович написав колезі: “Вони і далі тупо просять про нього. Німці, очевидно, на це не підуть”.

І все ж таки російський президент був переконаний у протилежному. Молодий Путін служив у Дрездені в КДБ, коли Західна Німеччина ще була американським сателітом. Тепер, на вершині своєї влади, він ніяк не міг змиритися з думкою, що об’єднану Німеччину, європейську потугу, не можна схилити до тиску з боку США.

Якщо Адміністрація Байдена не обміняла Красікова на Вілана, то, можливо, обміняла б на кореспондента провідної американської газети.

У пошуках допомоги від Саллівана

Елла не спала кілька днів. Вона отримала стільки дзвінків, що втратила голос, і безперервно гуглила справу першого іноземного репортера, звинуваченого в шпигунстві, з часів холодної війни.

Її синові загрожувало до 20 років ув’язнення. Разом із чоловіком Михайлом вона читала все, що могла, про справи колишнього морського піхотинця Пола Вілана, який усе ще перебував у в’язниці десь на схід від Москви, і баскетболістки Бріттні Ґрайнер, яку обміняли на торгівця зброєю.

Елла занотовувала свої зустрічі й контакти людей, які могли б їй допомогти, у зеленому блокноті для репортажів. У своїх записах вона позначила ім’я засудженого вбивці в Берліні, який, здавалося, був близький до Путіна. Чи може бути так, що Евана викрали, щоб спробувати повернути його назад?

Елла виросла в тому самому Ленінграді, що й Путін, приблизно в той самий час. Її виховувала мати-єврейка, яка лікувала жертв Голокосту, працюючи медсестрою у воєнний час у Польщі.

Батько Елли, медик радянської армії, дійшов до Берліна в 1945 році. Ще дівчинкою вона помітила, що її мати ніколи не плакала, а коли батько помер молодим, знайшла спосіб обійти таємничу радянську житлову систему, щоб зберегти сімейну квартиру. Тепер Еллі доведеться проявити таку саму рішучість і винахідливість, якщо вона хоче допомогти своєму синові.

У Вашингтоні арешт Гершковича потрапив до щоденного брифінгу президента Байдена, а аналітики в штаб-квартирі ЦРУ провели “перевірку”, щоб переконатися, що він не працює на уряд США.

Перевірка швидко дала негативний результат, і вже за два тижні Гершковича офіційно внесли до списку “неправомірно затриманих”. Це відчинило двері маловідомій федеральній установі, яка взялася за його справу, надавши доступ до мережі урядових структур, що займалися тихим вирішенням кризових ситуацій із викраденням людей.

Чоловік зі званням спеціального посланника президента у справах заручників зустрів Еллу у філадельфійському ресторані, вітаючи її в “трагічному співтоваристві” сімей, яким він служив. Роджер Карстенс був колишнім підполковником “зелених беретів”. Він розповів їй про далекі країни, де він звільняв заручників, знаходячи способи обміну полоненими, зняття санкцій або припинення кримінального переслідування в обмін на це. Його ентузіазм у звільненні американських громадян, навіть ціною величезних зусиль, дістав таку підтримку серед родин зниклих безвісти американців, що вони переконали президента Байдена залишити його на цій посаді.

Американський дипломат Роджер Карстенc. Фото: WSJ/Kent Nishimura
Американський дипломат Роджер Карстенc. Фото: WSJ/Kent Nishimura

Ветеран шести війн, Карстенс знімав окуляри під час розмови з родинами полонених, щоб витерти сльози, перш ніж цитувати уривки з Біблії або давньогрецьких текстів, які, на його думку, передають біль від захоплення заручників. Він любив повторювати, що “наймає лише оптимістів”. Його шанувальники, яких приваблював його запал до роботи, хейтери, які вважали його дещо показушним, називали його одним і тим самим прізвиськом — Капітан Америка.

Шукаючи інформацію про Карстенса, який обіцяв перевернути небо і землю, щоб визволити її сина, Елла зрозуміла, що він не має великого авторитету на найвищому рівні й не має швидких рішень.

Елла зателефонувала іншим американцям, які повернулися додому з Росії. Вона дізналася, що Карстенс рідко зустрічається з президентом і йому доводиться працювати в кулуарах, щоб просувати ідеї. Натомість справу її сина суворо контролюватиме Джейк Салліван, більш обережний і розважливий політик, — контраст у характерах, на який їй доведеться зважати.

Салліван, наймолодший радник із національної безпеки з часів Адміністрації Джона Кеннеді, непомітно став найвпливовішим на цій посаді з часів Генрі Кіссінджера. Політичний вундеркінд, лауреат стипендій Родса, Маршалла і Трумена, 47-річний Салліван дещо жартівливо називав себе “найраціональнішою людиною на планеті”. Гілларі Клінтон, яка читала вірш із Біблії на його весіллі, назвала його “талантом, що трапляється лише раз на покоління”.

Ретельно зважуючи кожне слово, він міг обговорювати дрібниці китайських субсидій на біотехнології чи іранських санкцій, водночас розбираючи бої в українському Бахмуті до найменших подробиць.

На своєму зазвичай порожньому столі він зберігав ґудзики й листівки від сімей американців, яких незаконно утримують за кордоном. Кілька посередників, які працювали з ним над їх звільненням, були вражені тим, наскільки глибоко, якщо не сказати безпристрасно, він знав кожну справу. Проте вони також використовували одну і ту саму фразу для опису частої затримки в прийнятті ним рішень: “Параліч від аналізу”.

Для Саллівана характерний “параліч від аналізу”

Салліван регулярно викроював час, щоб розшифрувати моральний розрахунок переговорів із викрадачами й країнами, які поводяться подібно до них, — не такими складними, як Росія. Головоломка полягала б у тому, щоб звільнити Гершковича, виконавши обов’язок президента перед незаконно затриманим американцем, не заохочуючи при цьому автократів схопити деінде іншого репортера. Білий дім послав би Кремлю прямий сигнал: Гершкович не був шпигуном і має бути негайно звільнений.

Стратегія Навального набуває форми

Того місяця Карстенс зайшов у ресторан у Джорджтауні (столик був зарезервований на інше ім’я), щоб зустрітися з незвичайним гостем, який запропонував альтернативний шлях розвитку. Це був Христо Грозев, болгарський журналіст, який розкрив особу Красікова після вбивства в Берліні. Мовчазний 55-річний чоловік був провідним світовим розслідувачем діяльності російських таємних агентів.

Докази, які він знаходив, щоб відстежити їхні пересування, часто “ховалися” у всіх на виду, зокрема на фотографіях, які вони незграбно залишали в соціальних мережах, або в куплених оптом даних зі смартфонів, які зазвичай продавалися рекламодавцям. Таким способом він викрив так багато агентів, що спецслужби Відня, де він прожив понад 20 років, заявили, що не можуть його захистити.

Перебуваючи в розшуку в Росії, але проживаючи в Америці, він був під охороною елітного австрійського підрозділу “Кобра” і пересувався броньованим автомобілем щоразу, коли відвідував Відень, щоб побачитися з дружиною і дітьми. А відвідуючи країну свого народження, навіть не виходив з аеропорту.

Журналіст накидав Карстенсу на паперовій серветці список із двох колонок — там були імена російських в’язнів, яких США могли б обміняти на Гершковича й Вілана. Але ці російські нікчеми низького рангу були б декоративними прикрасами, прикріпленими до великого обміну, який Грозев відстоював протягом року. Німецький уряд звільнить кілера Красікова в обмін на одного з найдорожчих друзів Грозева — найвідомішого російського дисидента Олексія Навального.

За кілька тижнів до цього Грозев отримав “Оскар” за найкращий документальний фільм “Навальний” під бурхливі оплески натовпу знаменитостей. Життя Навального було матеріалом для голлівудської легенди: лідер протесту повільно помирає в сибірській в’язниці. Навальний наважився викрити особисті статки Путіна, корупцію, що лежить в основі його режиму. Він показав таємний палац Путіна вартістю 1,2 мільярда доларів на узбережжі Чорного моря у відео на ютубі, яке подивилася більш як чверть дорослого населення Росії. Путін ненавидів його.

Високий і красивий, із яскраво-блакитними очима, Навальний був народним героєм у Німеччині, уряд якої допоміг йому покинути Росію, врятувавши його життя у 2020 році, після того як отруєння нервово-паралітичною речовиною призвело до коми. Берлін, за словами Грозева, був готовий звільнити Красікова в обмін на Навального, який пішов назустріч смерті. Інші російські в’язні, прізвища яких Грозев написав на серветці, не мали особливого значення й могли бути об’єднані з ув’язненими американцями в одну велику справу.

Проблема, за словами Грозева, полягала в тому, що і США, і Німеччина були більш готові продовжувати цю складну з морального погляду торгівлю, ніж одна з країн усвідомлювала це повною мірою. Він допоміг переконати Гілларі Клінтон лобіювати інтереси німецького уряду й озвучити можливість укладення угоди.

Але відтоді минув уже рік. Невдовзі після арешту Гершковича колишній генеральний директор Google Ерік Шмідт розмовляв із президентом Байденом і пояснив, що Німеччина буде готова до можливого обміну ув’язнених на Навального. Грозев сказав Карстенсу, що є можливість, і той перекаже цю ідею Блінкену й Саллівану. Але у Вашингтоні й Берліні з побоюванням поставилися б до думки про звільнення професійного вбивці. Їм довелося б придумати, як просунути цю ідею неофіційно.

Фотографія Вадима Красікова, зроблена берлінською поліцією
Фотографія Вадима Красікова, зроблена берлінською поліцією
Судові експерти збирають докази на місці вбивства Зелімхана Хангошвілі в Берліні 23 серпня 2019 року
Судові експерти збирають докази на місці вбивства Зелімхана Хангошвілі в Берліні 23 серпня 2019 року

Салліван, радник із національної безпеки, зв’язався також зі своїм берлінським колегою дипломатом Єнсом Плетнером, щоб обговорити ідею щодо Навального, яка, як попередив Плетнер, є складним питанням. Головна дипломатка країни, міністр закордонних справ Анналена Бербок була обурена прецедентом звільнення професійного вбивці, якого Путін заслав вбити вигнанця в країні, яка пишається тим, що надає безпечний притулок біженцям.

Представники правосуддя, розвідки та правоохоронних органів підтримали її позицію. Канцлер Німеччини Олаф Шольц мав низький рейтинг на виборах, високу інфляцію і слабку коаліцію. Але Плетнер пообіцяв донести це до Шольца.

Того місяця канцлер обговорював це питання з головними помічниками в кабінеті. Телефони, ноутбуки і смарт-годинники були заборонені: Росіяни звили гніздо електронних систем спостереження на даху свого посольства сталінських часів, яке дивилося прямо на робоче місце канцлера.

Звільнення Красікова для порятунку Навального було б політично складним завданням, сказав Шольц, але можливим і для нього особисто. Шольц потиснув руку дисидентові у 2020 році, коли людина, яка вижила після отруєння нервово-паралітичним агентом, ще тільки вчилася говорити й ходити, але вже пообіцяла повернутися в Росію, щоб кинути виклик Путіну. Після цього Шольц розчулився, сказавши помічникові, що Навальний — “людина величезної мужності”.

Звільнення Красікова, однак, означало б знехтувати юридичним висновком, підготовленим його власними урядовими юристами, які виступали проти обміну. Берліну потрібне було політичне прикриття, щоб Америка, наддержава, яка захищала Німеччину, подала офіційний запит. Тим часом, щоб зберегти свої позиції на переговорах, Росія не повинна була знати, наскільки канцлер готовий звільнити путінського кілера.

Того самого місяця керівник апарату Шольца Вольфґанґ Шмідт зустрівся з групою репортерів і редакторів журналу в офісі й передав повідомлення: “Це може бути нелегко для нас, але це можливо”.

Як вижити в російській вʼязниці

Перший лист Гершковича надійшов у квітні, він був написаний на двох сторінках від руки російською мовою.

“Мамо... я намагаюся писати. Може, нарешті, напишу щось хороше”.

Він підписався: “До зустрічі. Пиши мені”.

Репортер проводив 23 години на добу в одиночній камері розміром 9 на 12 футів (трохи менш як 3 на 4 метри. — Ред.) у сумнозвісній в’язниці, де сталінський посіпака колись катував тисячі ворогів держави. Розташована в пастельно-жовтому комплексі на зеленій вулиці на околиці Москви, тюрма “Лефортово” перебувала під управлінням ФСБ і була спроєктована так, щоб в’язні почувалися абсолютно самотніми. Її стерильні коридори були нервово тихими — тут можна було почути лише грюкання дверей камер і брязкіт ключів охоронців.

Тюрма “Лефортово” в Москві, де перебував журналіст Еван Гершкович
Тюрма “Лефортово” в Москві, де перебував журналіст Еван Гершкович

Не маючи можливості бачитися з працівниками посольства США, Гершкович підтримував зв’язок із зовнішнім світом через листи, які надходили йому після проходження цензури. Друзі писали, щоб підтримати його дух, надсилали йому посилки із сухими продуктами, кавою, цукром. Журналіст, який свого часу затриманий в Африці, написав кілька порад, які колишній кухар швидко перейняв: ніколи не їсти гнилу їжу, встановити розпорядок дня, стежити за своїм тілом і тримати свій простір у бездоганній чистоті.

Коли Гершковича не було в камері, його викликали в кімнату для допитів старшого слідчого Олексія Хижняка, того самого слідчого ФСБ, який колись допитував колишнього морського піхотинця Вілана. Хижняк сидів перед ув’язненими за Т-подібним дерев’яним столом у кімнаті, за якою наглядали Че Гевара, засновник радянських спецслужб Фелікс Дзержинський і два портрети Володимира Путіна. Під час досудового слідства Вілан заявив, що Хижняк погрожував йому вбивством, і попросив відсторонити його від справи, але йому відмовили.

Допити тривали годинами, і Гершкович дізнався, що Хижняк поділяв його пристрасть до футболу й літератури. Допитувач був фанатом англійського клубу “Ліверпуль”, у той час як Гершкович, чемпіон штату з футболу в середній школі, вболівав за “Арсенал”. Гершкович читав “Життя і долю”, епопею Другої світової війни радянського військового кореспондента Василя Гроссмана, “Війну і мир” Льва Толстого, а також десятки інших книжок, які вони обговорювали з Хижняком. Він був сповнений рішучості вийти з в’язниці кращим письменником, ніж прийшов.

Еван Гершкович на судовому засіданні в Москві у квітні 2023 року. Фото: EPA/SHUTTERSTOCK/Maxim Shipenkov
Еван Гершкович на судовому засіданні в Москві у квітні 2023 року. Фото: EPA/SHUTTERSTOCK/Maxim Shipenkov

Елла щотижня писала Евану листи, розповідаючи історію родини, яка пережила громадянську війну в Росії, Другу світову війну, радянський антисемітизм. “А тепер настала наша черга”, — писала вона. У квітні минулого року вона підбігла до президента Байдена на вечері для кореспондентів у Білому домі й схопила його за руку, благаючи: “Ви єдиний, хто може повернути мого хлопчика додому”.

В ефірі “Доброго ранку, Америко” вона згадувала, як Еван жартував, що російська тюремна каша нагадує йому кашу, на якій вона його виростила. Вона була стурбована тим, що він читає занадто багато темних і товстих книжок про трагічне минуле Росії, і запропонувала йому замінити літературу сталінської епохи на легше чтиво.

У червні Елла та її чоловік Михайло поїхали до Москви на апеляційне слухання у справі її сина, проігнорувавши застереження ФБР про те, що їх також можуть заарештувати. Судова камера зафіксувала коротку розмову: мати стоїть поруч із сином у скляній клітці, а Гершкович нахилив голову від сміху. Жінка переконує його бути обережнішим у своїх листах. “Він сміявся з мене. Він завжди так робить”, — сказала вона.

Як і його мати, Гершкович будував стіну, щоб впоратися зі своїм випробуванням, але вона бачила, що він ходив по клітці, кусав губи і нервувався.

Елла причепила до свого зеленого кардигана великий бейдж із написом “Звільнити Евана”

Щоб засвідчити хороший характер сина, Елла, яка виросла на моторошних історіях про радянські спецслужби, погодилася піти на допит. Залишившись наодинці в кімнаті очікування, вона побачила, що за нею спостерігають крізь тоноване скло. У коридорі Елла побачила кота, якого, як їй сказали, конфіскували в жінки, ув’язненої за підтримку України. Її провели в кабінет слідчого її сина Хижняка, який сидів за Т-подібним столом. Елла причепила до свого зеленого кардигана великий бейдж із написом “Звільнити Евана”.

Хижняк почав із формальних запитань: “У вас є травми голови? Чи вживаєте ви ліки?”.

Через 4 години 15 хвилин він перейшов до біографії Гершковича. За його словами, репортер працював на уряд США. Він додав, що його завербували як шпигуна в університеті. “Ні, це не так”, — заперечила Елла. Її син був гомосексуалістом? Чому вона не знала імені його дівчини? Це здавалося, як вона пізніше сказала, “абсолютно дивним”.

У якийсь момент Елла відволіклася на запах, який не відчувала вже близько 40 років, — запах капустяного супу, популярного за радянських часів, коли ще діяв пайок. “Це щі?” — запитала вона. “Так”, — підтвердив Хижняк. Це був обід її сина.

Коли Елла вийшла з в’язниці, Михайло сказав, що вона була там так довго, що він боявся, що її заарештували.

Перед вильотом до США з Москви подружжя зупинили, а потім попросили здати паспорти. Їхні російські візи були анульовані.

Працівник імміграційної служби відпустив їх помахом руки: “Їдьте до Нью-Йорка”.

Мати Евана зустрічається з канцлером Німеччини

Кампанія за звільнення Гершковича, здавалося, працювала на повну потужність. Його обличчя дивилося з 10-поверхового цифрового білборда на Таймс-сквер і з банерів на стадіонах нью-йоркських “Метс” і “Арсенал”. У Сенаті лідери обох партій вимагали його звільнення, їх підтримали парламенти Великої Британії та континентальної Європи. Блінкен показав Еллі список американців у кишені свого піджака, де чорним кольором були позначені ті, хто все ще перебуває у в’язниці, а червоним ті, кого звільнили.

Білборд на Таймс-сквер, присвячений першій річниці ув’язнення в Росії журналіста Евана Гершковича 29 березня 2024 року. Фото: AFP/Timothy Clary
Білборд на Таймс-сквер, присвячений першій річниці ув’язнення в Росії журналіста Евана Гершковича 29 березня 2024 року. Фото: AFP/Timothy Clary

“Звільніть Евана” — значки з таким написом носили на піджаках журналісти по всій Америці та Європі.

Проте досі більше американців зникало в російських в’язницях, аніж поверталося додому. У червні Росія забрала ще двох громадян США, зокрема журналістку Алсу Курмашеву, редакторку “Радіо Свобода”, пізніше звинувачену в поширенні “неправдивої інформації” про російських військових. Наступного місяця Байден виважено заявив журналістам: “Я серйозно ставлюся до обміну полоненими, я серйозно ставлюся до того, щоб зробити все можливе для звільнення американців, яких незаконно утримують у Росії чи деінде”.

У Філадельфії Елла та її чоловік Михайло регулярно ходили до сусідніх ресторанів, щоб обговорити стратегію з юридичною та виконавчою командою The Wall Street Journal. До кінця літа Елла створила мережу контактів із джерелами в уряді.

Один із чиновників Міністерства юстиції відкрився їй після того, як вона сіла поруч із ним у поїзді й попросила про допомогу. Інше джерело тримало її в курсі, коли заступниця держсекретаря з політичних питань Вікторія Нуланд зустрічалася з її сином. У тюремних листах мати й син обмінювалися кремленологією (намагання усвідомлено вгадати, що насправді відбувається на вершині радянської системи. — Ред.), використовуючи кодове прізвисько кілера Красікова “Німець”.

Головний юрисконсульт The Wall Street Journal, який тепер звертався до неї за інформацією, охрестив її “Еллою-репортером”.

Вбачаючи в Еллі очевидну цінність, керівництво журналу заохочувало її до налагодження зв’язків. У вересні Альмар Латур, видавець журналу, допоміг їй дістати доступ до розділу “Дуже, дуже важливі особи” на урочистій вечері в ресторані “Чіпріані” на Манхеттені, яку влаштував аналітичний центр “Атлантична рада”, де він був членом правління.

Канцлер обіймався з президентом України Володимиром Зеленським. Коли він відійшов убік, Елла підійшла й почала благати про допомогу у звільненні сина. Шольц одразу зрозумів, хто вона, але змушений був швидко піти.

“Ми допомагаємо. Ми щось робимо”, — відповів він. Коротка зустріч залишила її розгубленою, вона не знала, що відбувалося за лаштунками. Елла повідомила про зустріч в офіс Карстенса. Спецпосланець, своєю чергою, попросив болгарського журналіста Грозева дати електронну адресу керівника апарату Шольца. Карстенса попросили не зв’язуватися з Берліном, але він говорив німецькою, жив там і не завжди підкорявся наказам. Він зв’язався з канцелярією, і там сказали, що угода можлива. Для цього потрібен офіційний запит. Карстенс повідомив про це Блінкену.

У жовтні Салліван, радник із національної безпеки, зателефонував Плетнеру. У німецькому уряді все ще не було консенсусу, оскільки міністр закордонних справ Німеччини та інші урядові відомства залишалися стурбованими можливими обміном. Берлін сподівався, що юридичний запит із боку США вийде з глухого кута.

Тим часом Білий дім намагався з’ясувати, чи прийме Росія групу росіян, засуджених за ненасильницькі звинувачення. Проблема полягала в тому, що в американській пенітенціарній системі утримувалося дуже мало росіян, яких Кремль міг би хотіти отримати в результаті обміну.

У якийсь момент колеги Карстенса, шукаючи імена для торгівлі, так зневірилися, що випадково почали пошуки в PACER — загальнодоступній базі даних федеральних судових записів. У списку з’явився громадянин США з російськомовним ім’ям, який був вилучений лише після того, як чиновник вказав, що США не можуть висилати своїх громадян до Росії.

У листопаді Вашингтон запропонував Кремлю чотирьох агентів російської військової та зовнішньої розвідки під прикриттям, яких утримували в Європі, — так званих нелегалів, які роками працювали над створенням легенди або фальшивої ідентичності.

Двоє з них були заарештовані в крихітній альпійській країні Словенії під іменами Марія і Людвіг за фальшивими аргентинськими паспортами, вони розмовляли зі своїми дітьми та одне з одним іспанською мовою. У їхньому заміському будинку поліція знайшла сотні тисяч євро у прихованому відділенні холодильника та спеціалізоване комп’ютерне обладнання для безпечного зв’язку з Москвою.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц готується зробити заяву для преси після зустрічі з президентом США Джо Байденом в Овальному кабінеті в лютому. Фото: Zumma Press/Michael Kappeler
Канцлер Німеччини Олаф Шольц готується зробити заяву для преси після зустрічі з президентом США Джо Байденом в Овальному кабінеті в лютому. Фото: Zumma Press/Michael Kappeler

Третій, офіцер російської військової розвідки, який використовував ім’я бразильського академіка з псевдонімом Хосе, перебував у Норвегії. Четвертого, уродженця Москви з іспанським паспортом, Польща заарештувала за звинуваченням у шпигунстві поблизу кордону з Україною.

Пропозиція Вашингтона про продовження переговорів залишила Москву розчарованою. Відомий офіцер російської розвідки переписувався з Грозевим, запитуючи, чому вони не можуть просто обміняти Гершковича на Красікова. Росія вже вирішила засудити його до 16 років, чому б не визнати провину й не обміняти?

Для Елли пропозиції Вашингтона були несерйозними. Вона вирішила піти на Fox News і зробити все самостійно.

“Минуло 250 днів, а Евана все ще немає, і зусилля, спрямовані на те, щоб зробити все можливе, не дали результату”, — сказала вона повільним голосом.

Карстенс схвально оцінив такий крок і сказав, що розповість про це іншим сім’ям як приклад можливого тиску на Білий дім. Але дехто в Адміністрації сприйняв інтерв’ю як дружній вогонь. Того самого дня речник Державного департаменту порушив таємницю переговорів щодо ув’язнених і повідомив журналістам, що США надіслали Росії “низку пропозицій” щодо Гершковича, але жодна з них не була прийнята. Росіяни, які наполягали на тому, що такі переговори мають відбуватися поза публічним контролем, відреагували на порушення протоколу.

Елла хотіла спробувати зрушити щось із місця, але, моніторячи російські ЗМІ, побоювалася, що стала причиною зриву переговорів.

“Уряд США буквально увімкнув своєрідний мегафон, — поскаржилося через кілька днів Міністерство закордонних справ Росії. — Американська кампанія на підтримку Гершковича буквально топить і дискредитує його”.

Путін назвав свою ціну — повернути російського кілера

Дивлячись на аудиторію, переповнену журналістами, зсутуливши плечі, Путін збирався публічно заявити про ту саму вимогу, яку він повторював у приватних розмовах з 2021 року: він хоче повернути свого кілера.

Сотні журналістів розмахували плакатами в повітрі в надії, що до них звернуться. Президент, який рідко відповідав на запитання після повномасштабного вторгнення в Україну два роки тому, нарешті зустрівся з пресою на грудневій конференції, присвяченій завершенню року. Хоча модератор пообіцяв “пряму, чесну й відкриту розмову”, Кремль заздалегідь відібрав і затвердив більшість улесливих запитань. Репортерові New York Times і другові Гершковича вдалося поставити запитання, яке не пройшло відбір: “Чому Евана не звільнили?”.

Путін почав свою відповідь з того, що він не знає подробиць про журналіста, якого він наказав заарештувати під час відеодзвінка кілька місяців тому: “Ваш колега був з австрійського агентства?” — запитав він перед тим, як виголосити загадкове послання, спрямоване на Адміністрацію Байдена.

“Я сподіваюся, що ми знайдемо рішення, — сказав Путін. — Але повторюю, американська сторона повинна нас почути і прийняти відповідне рішення. Таке, яке влаштує і російську сторону”.

Цей підтекст був чітко сприйнятий у Берліні й Вашингтоні. Коли Салліван знову запитав свого німецького колегу, чи можна використати Красікова в переговорах, він отримав відповідь: поки що ні. Але в Берліні Шольц почав розставляти фігури на свої місця, сказавши членам Кабінету міністрів, що врешті-решт отримає офіційний запит від Америки на обговорення торгівлі за участю Красикова. І, попри всі побоювання, візьме на себе відповідальність. Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок побоювалася, що звільнення Красікова підштовхне Путіна і всіх автократів, які ним захоплюються, захопити ще більше заручників, але Блінкен довго переконував її в моральній логіці.

У січні Елла прилетіла на Всесвітній економічний форум у Давосі, щоб зустрітися зі Шмідтом, керівником апарату канцлера Шольца, і попросити про допомогу: “У вас є ключ”, — сказала вона. Шмідт промовчав, а потім пообіцяв допомогти. Того самого дня Шольц і Байден домовилися по телефону про зустріч у Білому домі, щоб обговорити це питання. До 2 лютого поїзд рушив.

“Заради вас я зроблю це”, — сказав Шольц Байдену.

У той час як Берлін і Вашингтон обговорювали, як працюватиме угода, Москва мала справу з новим несподіваним співрозмовником — Такером Карлсоном.

Колишній ведучий Fox News домовлявся про інтерв’ю з Путіним для свого нового ток-шоу. Карлсон повідомив помічникам президента, що планує попросити Путіна звільнити Гершковича на місці, під час інтерв’ю. Якщо все пройде добре, він відвезе Евана додому своїм рейсом. Чиновник, близький до Путіна, сказав телеведучому, що це “чудова ідея”, яка може викликати позитивну реакцію.

“Цей хлопець явно не шпигун, він просто дитина”

Наприкінці двогодинної розмови Карлсон наполягав на своєму: “Цей хлопець явно не шпигун, він просто дитина”.

Президент Путін дає інтерв’ю Такеру Карлсону в Москві. Фото: Reuters
Президент Путін дає інтерв’ю Такеру Карлсону в Москві. Фото: Reuters

“Його тримають у заручниках в обмін... Можливо, це принижує Росію”.

Путін ухилився від відповіді, а потім вперше публічно уточнив, кого він хоче отримати в обмін: “Людину, яка відбуває покарання в країні — союзниці США”, — сказав він, нахилившись вперед і вигнувши брову.

Після інтерв’ю, коли Путін повів Карлсона на екскурсію Кремлем, яка затягнулася майже до півночі, останній повернув їхню розмову до Гершковича: “Навіщо ви це робите?... Вам же боляче.

Путін поскаржився, що проблема у Вашингтоні. За його словами, Росія чітко висловила свою вимогу щодо репортера. Путін поскаржився, що США не зробили більше, щоб повернути додому своїх шпигунів.

Того самого дня, коли інтерв’ю вийшло в ефір і зібрало 200 мільйонів переглядів, Шольц прилетів до Вашингтона, прямуючи прямо до Овального кабінету, без секретарів і помічників. Наприкінці годинної зустрічі з Байденом лідери офіційно домовилися: їхні країни розглядатимуть Красікова як центральну фігуру в угоді, яка дасть змогу звільнити численних в’язнів, зокрема Навального, Гершковича й колишнього морського піхотинця Вілана. Росія, своєю чергою, отримала б своїх шпигунів, яких утримують у Словенії та Норвегії.

Про ідею Навального Путін дізнався за кілька місяців до того. Російський олігарх Роман Абрамович просив про зустріч із Карстенсом, хоча спецпосланця відмовляли від цієї зустрічі. Коли Абрамович і Карстенс опинилися в Тель-Авіві після нападів ХАМАСу 7 жовтня, вони зустрілися, і Карстенс запропонував ідею ширшої угоди за участю Навального.

Через кілька тижнів після цієї зустрічі Абрамович надіслав повідомлення з несподіваною відповіддю: Путін відкритий. Карстенс повідомив про це Білий дім, який попросив його припинити займатися справами Росії.

16 лютого очільники урядів, провідні радники з питань безпеки й керівники розвідок США та їхніх союзників по НАТО прибули на Мюнхенську конференцію з безпеки. Віцепрезидент Камала Гарріс провела брифінг для словенських чиновників, які брали участь в угоді, що ще тільки зароджувалася.

Директор ФБР Крістофер Рей, також поінформований про майбутній обмін, проведе переговори з керівниками розвідок з усього Заходу. Неприязнь Путіна до конференції була добре відома — він використовував її як платформу для читання лекцій західним лідерам про порядок, що склався після холодної війни, за якого Америка була “єдиним господарем, єдиним сувереном”.

Грозев відвідував тоді Мюнхен і зустрічався з німецькими чиновниками, щоб зрозуміти “обрії” майбутньої угоди. З ним були члени найближчого оточення Навального, які по черзі то раділи його звільненню, то побоювалися, що Путін може в останню хвилину остаточно вбити його. Карстенс хоч і не був офіційно включений до списку учасників, але також перебував у Мюнхені, проводячи зустрічі в кулуарах, щоб зрушити справу з мертвої точки.

Керівникам західних розвідок якраз збиралися подати закуски на обід, коли за столом стали дзвонити телефони. У російській виправній колонії “Полярний вовк” раптово помер Навальний у віці 47 років. Причину смерті Кремль не пояснив.

Співробітники Блінкена намагалися зв’язатися з нещодавно овдовілою дружиною Навального Юлією і провести її через охорону для емоційної зустрічі, а потім в аудиторію, щоб вона зробила заяву. Вона перебувала в Мюнхені, намагаючись домогтися узгодження остаточних деталей звільнення свого чоловіка. Тепер вона виголошувала його прощальну промову перед світовою пресою.

“Я хочу, щоб Путін, усе його оточення, друзі Путіна, його уряд знали, що вони понесуть відповідальність за те, що вони зробили з нашою країною, з моєю родиною, з моїм чоловіком, сказала вона. І цей день настане дуже скоро”.

Після цього Грозев сидів із Карстенсом у кав’ярні за межами конференції, оплакуючи смерть свого друга й угоду, яку він роками просував у тіні. Спецпосланець звинувачував себе. Можливо, сказав Карстенс, якби він допоміг укласти угоду раніше, Навальний був би живий і вільний.

Я бачу шлях

Елла й Михайло поспішали на поїзд до Вашингтона на брифінг у Білому домі, присвячений угоді про звільнення їхнього сина. Жінка зазирнула у свій телефон і побачила каскад текстових повідомлень: “Центральна фігура обміну померла”. Вона була шокована. Але, як і її мама, не могла дозволити собі впасти у відчай.

“На жаль, що сталося, те сталося”, — пізніше скаже Путін, вперше публічно вимовивши ім’я Навального й назвавши смерть свого головного опонента прикрим інцидентом, подібним до тих, що трапляються в американських в’язницях.

“Це життя”.

На зустрічі в Білому домі Салліван, радник із національної безпеки, опустив голову, уникаючи зорового контакту. Ретельно зважуючи кожне слово, він пояснив Еллі та її чоловікові Михайлу, що завжди скептично ставився до того, що угода за участю Навального спрацює. Але ще не все втрачено, сказав він. Німеччина вже дала згоду на участь. “Я бачу шлях”, — сказав він.

На світовій арені Байден, Шольц і лідери Європейського Союзу засуджували Путіна. У Ленглі офіцери та аналітики ЦРУ намагалися осмислити смерть Навального і те, що вона означає для обміну.

Адміністрація Байдена розділилася в думках щодо того, чи варто рухатися вперед, а якщо так, то як. Швидке повернення за стіл переговорів могло створити враження, що США надто прагнуть угоди.

І чи потрібно було поспішати з обміном полоненими з диктатором, звинуваченим у вбивстві свого найвідомішого опонента?

У травні Федеральна розвідувальна служба Німеччини відкрила власний переговірний трек із Росією, висунувши свої умови: якщо вони збираються звільнити Красікова, Берлін хотів би отримати якомога більше політичних в’язнів і німців, яким загрожують драконівські вироки в Росії. Колишній прокурор Філіп Вольф, її головний переговірник, відомий у Берліні завдяки дивній, хоча й чарівній тактиці ведення переговорів: щоразу, коли переговори ставали гарячими, він відкривав свій портфель і пропонував шоколадку.

Того місяця Елла була на своїй другій вечері для кореспондентів у Білому домі й стала в чергу до Байдена, щоб потиснути йому руку й передати ще одне послання, цього разу конкретніше. Працівник офісу Карстенса порадив їй попросити Байдена зателефонувати німецькому лідерові, щоб зрушити справу з мертвої точки. А одне з її джерел повідомило, що для Шольца небажано було б відступити після того, як він взяв на себе зобов’язання. Щоб довести свою правоту, вона мала лише кілька секунд.

“Нам потрібно більше, — сказала вона президентові. — Чи не могли б ви, будь ласка, зателефонувати канцлерові Шольцу?” Байден сказав, що він уже зробив це. Блінкен, який стояв поруч із президентом, опустив очі, а потім м’яко пояснив, що вони зателефонують. “Обіцяю, обіцяю, обіцяю, обіцяю”, — сказав Байден, перш ніж черга рукостискань рушила далі.

Через два дні президент Байден надіслав Шольцу листа — офіційний запит, який дав канцлерові механізм, необхідний для формалізації угоди.

“Нічого подібного раніше не робилося”, — сказав Шмідт, керівник німецького апарату.

Протягом червня й липня представники американської розвідки зустрічалися зі своїми російськими колегами в близькосхідних столицях, тоді як німецькі переговірники проводили власні зустрічі. У Вашингтоні Салліван намагався укласти угоду якраз тоді, коли демократи, які сподівалися, що Байден відмовиться від участі в перегонах на другий термін, здійняли відкритий бунт.

У липні Байден приймав саміт НАТО, сподіваючись, що його жвавий виступ розвіє сумніви. На саміті Салліван скористався можливістю особисто поговорити з європейськими союзниками, яких США просили звільнити російських шпигунів. “Ми майже на місці, ви виконали чудову роботу”, — сказав він одній із делегацій. План був розроблений і готовий до “введення в дію”.

Через два дні президент Трамп отримав постріл із напівавтоматичної гвинтівки у вухо, за чверть дюйма від черепа. Його команда чула, що досягнення угоди наближається до завершення. Він не раз заявляв, що Путін звільнить Гершковича лише після його перемоги на виборах у листопаді.

Перебуваючи на самоізоляції у своєму будинку в Делавері, Байден, у якого був позитивний результат тесту на COVID-19, налаштовував шалені спекуляції про своє майбутнє, щоб підштовхнути угоду до фінішної прямої. Словенії все ще потрібно було виконати останні юридичні формальності, щоб відправити назад утримуваних нею шпигунів, і час спливав. Байден зателефонував прем’єр-міністрові Роберту Голобу, щоб підштовхнути справу, задумливо додавши: “Мені справді треба їхати до Словенії”. Приблизно через годину він оголосив, що виходить із президентських перегонів.

Остаточна угода, яку було укладено, була безпрецедентною за своїм масштабом і складністю. Вона включала імена Гершковича й Красікова, а також двох інших ув’язнених журналістів, російських політв’язнів, чотирьох німців і шпигунів під глибоким прикриттям зі Словенії, Норвегії та Польщі. Директор ЦРУ прилетів до Анкари, місця обміну, щоб обговорити логістику з керівником турецької розвідки. Угода з Росією була крихкою, і один випадковий витік інформації міг усе зірвати.

Еван Гершкович на судовому засіданні минулого місяця в Єкатеринбурзі, де його засудили до 16 років ув’язнення. Фото: Reuters/Dmitry Chasovitin
Еван Гершкович на судовому засіданні минулого місяця в Єкатеринбурзі, де його засудили до 16 років ув’язнення. Фото: Reuters/Dmitry Chasovitin

Елла дізналася, що обмін неминучий, коли повернулася на зустріч із Салліваном і помітила, що радник із національної безпеки дивиться їй у вічі. Коли Росія несподівано пришвидшила суд над її сином до трьох днів, вона все зрозуміла.

Вона не спала всю ніч 19 липня, доки не з’явилися перші кадри з вироком: Еван стояв у скляній коробці переповненої зали суду в Єкатеринбурзі, змарнілий і втомлений, із поголеною головою, як того вимагає російська пенітенціарна система. Він пасивно спостерігав, як суддя засуджує його до 16 років ув’язнення. Потім через своїх адвокатів переказав жарт, який дійшов до його матері: “Він очікував більшого”.

Російська Федерація мала підписати кілька останніх пунктів протоколу з людиною, яка стала її найвідомішим в’язнем. По-перше, йому дозволять вийти з паперами, які він написав в ув’язненні, листами й начерками його майбутньої книжки, над якою він працював. Але спершу від нього вимагали ще один папірець — офіційне прохання про помилування на ім’я президента. Тобто текст мав бути адресований Володимирові Путіну.

Чи погодиться Путін після звільнення дати інтерв’ю?

У роздруківці прохання було велике порожнє місце, яке ув’язнений міг заповнити за бажанням або просто, як і годиться, залишити порожнім. Офіційною високою російською мовою, яку він відточив за 16 місяців ув’язнення, російський кореспондент журналу заповнив цю сторінку. В останньому рядку він зробив власну пропозицію: чи погодиться Путін після звільнення дати інтерв’ю?

Колеги із The Wall Street Journal вітають Евана Гершковича після прибуття на об’єднану базу “Ендрюс” у Меріленді в четвер. Фото: WSJ/Kent Nishimura
Колеги із The Wall Street Journal вітають Евана Гершковича після прибуття на об’єднану базу “Ендрюс” у Меріленді в четвер. Фото: WSJ/Kent Nishimura

шпигуни журналісти сша обмін шпигунство

Знак гривні
Знак гривні