Виборчі кампанії та дискусійні клуби. Як уроки історії в Австрії виховують громадянина

Про це Texty.org.ua розповіла журналістка, юристка Оксана Ставру, яка багато років мешкає у Відні. Вона написала книжку про війну в Україні, яку Міністерство освіти Австрії рекомендувало для використання вчителями. Тож ми поговорили й про те, наскільки сильні російські наративи в шкільній історичній програмі.

Пані Оксана не з чуток знає про освіту в Австрії, адже спілкується з багатьма тамтешніми освітянами та науковцями і має двох доньок, які навчаються у віденських гімназіях. Експертка детально розповіла, як тут викладається історія.

Три предмети в одному

Учні початкової школи історію як окрему дисципліну ще не вивчають. Є предмет на кшталт українського «Я пізнаю/досліджую світ», програма якого охоплює трохи історії, біології, географії, фізики та хімії.

Повноцінне вивчення історії починається вже в п’ятому або шостому класі, на другому рівні шкільної освіти, коли одні діти йдуть вчитися до середньої школи, інші, які мали хороші оцінки в початкових класах, — до гімназії. Гімназійна освіта передбачає ґрунтовніший підхід до вивчення всіх предметів, зокрема й історії. Це квиток для вступу до університету.

Цікаво, що в австрійських школах не вивчають окремо світову історію й історію Австрії. Є один предмет, який називається «Історія, суспільствознавство та політична освіта». І в ньому історія Австрії інтегрована в різні періоди історії, за винятком тих випадків, коли йдеться зовсім про інші країни чи події, які Австрії взагалі не стосуються. Наприклад, коли в темі «Історія давніх поселень» окремим розділом згадано, що давні римські поселення були й на території сучасної Австрії.

Менше тексту, більше картинок

Учні австрійських шкіл мають дуже гарні кольорові підручники. І не тільки з історії. Там багато зображень, таблиць, інфографіки та інших графічних елементів, які допомагають вчителю максимально цікаво подати предмет, не витрачаючи багато часу на пошук додаткових матеріалів.

Тексти переважно короткі. На думку австрійських учителів, краще зрозумілий текст на один абзац, але такий, який дитина точно запам’ятає, ніж три сторінки інформації, яка не затримається надовго в голові.

В арсеналі вчителів історії різні підручники. Вони можуть бути різного авторства, формату. Наприклад, одні складаються з двох частих: інформативної та практичної, де учні виконують завдання. В інших практика йде одразу після теорії. Вчитель сам обирає, з чим йому краще працювати.

Абсолютно всі підручники проходять апробацію Міністерства освіти, перш ніж отримати дозвіл на використання у школі. Вони мають бути підготовлені на основі навчальної програми — це трактат на 700 сторінок, знову ж таки затверджений Міністерством освіти для всіх предметів.

Вміння ставити запитання

Завдання програми — не лише ознайомити учнів з історичними періодами, подіями, а й розвинути певні компетентності та навички. Наприклад, діти мають навчитися ставити запитання. Це називається «компетентність історичного запитання».

Далі йде «навичка методів вивчення історії»: як вивчати історію — через дослідження історичних джерел, спілкування з очевидцями, перегляд фото тощо.

Також учні опановують навичку історичної орієнтації та експертизи. З одного боку, дитина повинна орієнтуватися в тому, що й коли відбувалося, знати факти, а з другого — має розуміти, як це все взаємопов’язано, як одні події впливають на інші.

Дитина має розуміти, як взаємопов’язані історичні події

Також на уроках історії діти обов’язково розвивають навички політичного судження. Аналізують політичні, суспільні події, процеси, проблеми, конфлікти та способи їх вирішення. При цьому використовують різні методи аналізу, інтерпретації інформації та джерела: графіки, тексти, фото і відео минулого та сьогодення.

Завдання цього предмета значно ширші, ніж просто подати факти й навчити дітей відтворювати інформацію. Головне завдання — підготувати активних членів суспільства, які розуміють важливість демократій і правової держави.

Виборча кампанія і дискусійний клуб

В австрійських школах застосовується хронологічний підхід до вивчення історії. Так, із шостого по восьмий клас діти вчать історію від давнини до сьогодення. У старших класах іде повтор — знову вчать історію з давніх часів до сучасних днів. Але інформація вже адаптована для учнів старшого віку. Такий підхід гарантує ґрунтовне вивчення та закріплення вивченого матеріалу.

Викладання, коли вчитель стоїть біля дошки, а учні за ним записують, є, але воно вважається неоптимальним. Вчителі на уроках намагаються використовувати різні методи навчання (і цього їх вчать у педагогічних закладах вищої освіти). Наприклад, можуть запропонувати розробити виборчу кампанію або організувати дискусійний клуб, коли діти розбиваються на групи, кожна з яких має аргументовано відстояти свою думку.

Загалом дітей ще з початкової школи заохочують публічно виступати. Наприклад, дають завдання підготувати реферат чи плакат і презентувати його в класі.

Варто зауважити, що вчителю не потрібно весь час «вигадувати велосипед», щоб урізноманітнити завдання. Багато цікавих завдань можна знайти в підручниках.

Наприклад, у розділі, присвяченому розвитку навичок політичної діяльності, може бути опис бундесканцлера (прем’єр-міністра) та його функцій. Завдання для учнів — написати йому листа зі своїми пропозиціями, скажімо, щодо поліпшення ситуації в країні.

Багато цікавих завдань можна знайти в підручниках

У розділі, присвяченому розвитку навички аналізу джерел, подано листівку часів Другої світової війни, де негативно зображені євреї. Завдання для учнів — проаналізувати, за допомогою яких засобів вдається зобразити цих людей у негативному світлі, для чого це робиться, де можуть використовуватися такі листівки.

Чи обговорюють на уроках історії те, як історичні події впливають на сучасність? Передусім це залежить від самого вчителя. Є активні вчителі, які не бояться порушувати гострі питання, а є й такі, звісно, які намагаються від них дистанціюватися.

Міждисциплінарні теми

Ще один важливий момент: у навчальній програмі австрійської школи є міждисциплінарні теми, які потрібно враховувати під час викладання всіх предметів. Загалом їх 13. Це, наприклад, освітня, професійна та життєва орієнтація, підприємницька діяльність, здоров’я, основи інформатики, медіаосвіта, політична освіта, гендерна педагогіка, статеве виховання тощо.

Це теми, які в школі треба пройти, але окремі години на них не виділяють. Тож вчителі мають інтегрувати їх у викладання свого предмета. Наприклад, тема підприємницької діяльності може легко розкриватися на уроках математики. Політична освіта — на уроках історії. А вчитель географії може торкатися на своєму уроці теми війни в Україні, розповідаючи про те, де ми є, які території окуповані тощо. Таким чином, вчитель будь-якого предмета може говорити з учнями на суспільно важливі теми.

Як подають інформацію про війну в Україні?

Це залежить від особистості вчителя, від того, яку він отримав інформацію. Хтось уникає говорити про це, хтось виступає за мир, мовляв, давайте перестанемо стріляти, хтось не боїться висловлюватися прямо.

Але важливо розуміти: в Австрії на уроках історії не дають оцінки сучасним подіям. Про них розповідають, їх аналізують, намагаючись дослухатися до двох сторін конфлікту. Тоді як щодо подій, які в минулому, звісно, вже є певні чіткі морально-правові оцінки.

І в цих межах, із дотриманням норм демократичного та правового суспільства подаються різні теми. Може бути дискусія, можуть висвітлюватися протилежні погляди, але все одно викладання здійснюється в певних межах. Наприклад, не можна казати, що «вони це заслужили, так їм і треба».

Головне — активність

В Австрії, як і в багатьох інших країнах Європи, п’ятибальна система оцінювання. Найкраща оцінка — одиниця, найгірша — п’ятірка.

Насамперед тут оцінюють активність дитини. Учень за власною ініціативою має піднімати руку й брати участь у тому, що відбувається на уроках. І це стосується не тільки історії, а й інших предметів.

Знання в австрійських школах перевіряють за допомогою контрольних, рефератів і тестів. Письмові роботи важливі, але не визначальні. Якщо контрольна, наприклад, написана на трійку, а на решті уроків дитина отримувала одинички та двійки, то вона все одно матиме високу оцінку.

Якщо вибір стоїть між двома оцінками, то дитині дають змогу поліпшити результат: вона має підготувати виступ, пройти невеликий тест.

Росієцентричність

Якщо говорити об’єктивно, історія Росії справді відігравала значну роль у світовій історії. Це, скажімо, і наполеонівські війни, і Перша та Друга світові війни. Тож без цього викладання історії було б неповним.

Водночас навчальна програма з історії в Австрії не містить інформації про колоніальну політику Росії щодо інших народів. Питання імперіалізму, колоній, колоніальних воєн ґрунтовно розглядається в підручниках історії на основі європейського імперіалізму Данії, Великої Британії, Франції.

Тоді як Росія позиціонується як країна антиімперіалізму. Але ж це зовсім не так. Абсолютно не висвітлюються її загарбницькі війни, страждання підкорених народів, їхня визвольна боротьба. У результаті в австрійців сформувалося викривлене бачення Росії.

Водночас більшість австрійських освітян не вважає, що викладання історії росієцентричне. Вони впевнені, що інформація подається об’єктивно. Це через те, що бракує знань. Як наслідок — інтереси Росії можуть ставитися вище, ніж інтереси України (до війни наша країна для багатьох австрійців була просто терра інкогніта). Наприклад, і досі звучать наративи про те, що Росія дбала про свою безпеку, коли нападала на Україну.

Що має змінитися, щоб виправити спотворене бачення Росії?

У підручниках мають бути чітко описані імперіалістичне колоніальне минуле та сьогодення Росії. Потрібно відрізняти Росію і Російську імперію, Росію і Радянський Союз (до речі, Австрія чи не єдина країна, домовленостей із якою Радянський Союз дотримався, коли вивів свої війська з її території в обмін на заявлений нейтралітет).

Водночас мають бути згадані країни, які постраждали від російської імперської політики: країни Балтії, Казахстан та інші. І, звісно ж, Україна — в об’єктивному контексті. Наразі в австрійських підручниках з історії наша країна якщо й згадується, то у викривленому, негативному світлі. Зокрема, там йдеться про антисемітизм, колабораціонізм і націоналізм.

Тож про Україну потрібно більше розповідати, дотримуючись спокійного тону, оперуючи фактами. Як тільки австрійці чують забагато епітетів, болючих образів, автоматично зараховують цю інформацію до необ’єктивної і вважають, що до неї не варто дослухатися (нейтральність в Австрії вважають чи не найважливішою основою ідентичності).

Книжка про війну в Україні

Саме так, спокійно та врівноважено, без гострих епітетів, написана книжка «Війна Росії проти України. Що це таке? Факти та перспективи». Вона оформлена в шкільному кольоровому графічному дизайні, містить короткі речення, зрозумілі слова, завдяки чому інформація сприймається максимально просто.

Книжка насамперед призначена для вчителів, а вони не мають багато часу. І завдяки такому оформленню можуть по діагоналі прочитати текст, скласти свою думку щодо певного питання і розповісти про це дітям буквально трьома реченнями, але правильно. Це як своєрідний конспект, призначений для того, щоб людина швидко прочитала основні тези і взяла для себе головне.

Книжка містить 15 розділів, які можна розглядати як окремі частини, модулі. Для розуміння людині не треба читати книжку від початку до кінця. Це не хронологія подій, а висвітлення різних аспектів. Наприклад, перебіг воєнних подій, історія відносин України та Росії, наслідки війни, життя під окупацією тощо.

Тобто це максимально сконцентрована інформація про війну в Україні, яка зекономить час вчителю, і йому не потрібно буде самостійно глибоко пірнати в тему, щоб скласти свою думку.

досвід Заходу історія школа австрія освіта навчання