Закриті канали й дезінформація. Пріоритет Кремля — схилити США на свій бік

Оскільки наші погляди прикуті до поля бою в Україні, ми почали забувати, що Росія й далі провадить невидиму війну проти Заходу — так само, як у 1941-1945 роках Сталін воював не лише проти Вермахту. Починаючи від 1942-го, він готувався атакувати післявоєнну Європу, проникав у адміністрацію Рузвельта й відкривав школи для підготовки європейських агентів-комуністів, що мали стати ядром майбутніх "дружніх" урядів, які Сталін хотів поставити у "визволених" країнах.

Щоб виміряти інтенсивність цієї прихованої війни, необхідно чітко розуміти російський план. Це дасть нам змогу оцінити ефективність дій Кремля.

Російський план

Росія не відмовилася від свого початкового плану встановити проросійський уряд у Києві. Вона хоче заручитися підтримкою Заходу, щоб змусити Україну погодитися на "мир в обмін на територію" та примусити українців змиритися з ампутацією великої частини своєї країни.

Є ще один сценарій, який засів у головах російських лідерів: для них неприйнятно, щоб залишилася хоч якась частина України, інтегрована в Захід. Насправді їх надихає грузинський сценарій 2008-2009 років.

Ідеться про те, щоб розпалити відчай, який відчували грузини після "зради" Заходу, щоб деморалізувати, змусити народ занепасти духом, зануритися в корупцію й цинізм, притаманні “русскому міру”, і врешті змиритися, що вони оберуть новий уряд, який, як ми тепер знаємо, виявився урядом колабораціонізму.

Росію надихає "грузинський сценарій", коли народ занепадає духом та обирає проросійський уряд

Без створення такого відчуття зради з боку Заходу Москві не вдасться встановити свою шестерень в українському уряді.

Для Кремля зараз усе має багатообіцяльний вигляд. Тільки уявіть собі відчай, накопичений українцями за останні кілька місяців, коли їм не давали авіацію й ракети дальнього радіусу дії. Уявіть, якими ще деморалізованішими вони стануть, якщо на додачу до цього Захід заборонить їм перемогти у війні, — і все це задля порятунку російського самодержавства.

Дати Росії змогу залишити собі окуповані території — те саме, що створити в Києві умови для проросійського путчу, замаскованого (чи ні).

Інструмент “Секретний канал”

Отже, план зрозумілий. Тепер розгляньмо засоби, які використовують для його реалізації. Історичні прецеденти промовисті, особливо вже згаданий період 1941-1945 років. Адже тоді, як і зараз, зусилля Росії були зосередженими на Сполучених Штатах.

Першим кроком операції було створення "секретного каналу" з американською адміністрацією. Під час Другої світової війни такий канал обслуговував радянофіл Гаррі Гопкінс, права рука президента Рузвельта. Перевага таємного каналу полягає в тому, що він дає Москві змогу безпосередньо впливати на осіб, які ухвалюють важливі рішення, до того ж робити це за спинами союзників і поза увагою ЗМІ. Завдяки Гопкінсу, який ретранслював кремлівську пропаганду, Рузвельт віддав пів Європи на поталу Сталіну.

Перевага таємного каналу в тому, що він дає змогу впливати на перших осіб поза спинами союзників та увагою ЗМІ

Ще один секретний канал було встановлено між Кремлем і Західною Німеччиною від кінця 1969 року. Контактом з німецького боку був Егон Бар, близький соратник канцлера Віллі Брандта. Цей таємний канал працював і при Гельмуті Шмідті.

Егор Бар був одним з авторів Ostpolitik, і завдяки контакту з ним СРСР зміг налагодити паразитичне співіснування з Заходом. Така політика дала Москві змогу реалізувати гігантську програму озброєнь, яка приносить плоди досі, оскільки путінська армія використовує тогочасну військову техніку.

Партія миру в цільовій країні

Другим компонентом такої політики є створення партії замирення в цільовій країні, яка працюватиме на громадську думку і впливатиме паралельно з таємним каналом. Прихильники політики "розуміння Путіна" в Німеччині дали російському диктатору змогу довго атакувати інші країни, але не ставити під загрозу свій прибутковий бізнес з Німеччиною.

У США політика замирення Росії має давнє коріння

У США політика замирення має давнє коріння. Вона так домінувала в адміністрації Обами, що, нагадаємо, Вашингтон оголосив “перезавантаження” зв'язків з Кремлем одразу після того, як Росія у 2008 році ампутувала два грузинські регіони.

У наступні роки Сполучені Штати й далі демонстрували свою слабкість та повне нерозуміння цілей і методів Росії. Анексія Криму також не стала для уряду США уроком, як і агресія Росії проти України 24 лютого.

Нещодавня стаття в Newsweek показує, що вашингтонський істеблішмент досі плекає ілюзії умиротворити Росію. ЦРУ бачить свою роль у російсько-українській війні так: “Як головного шпигуна, переговірника, постачальника розвідданих, логіста, організатора мережі чутливих відносин з НАТО і щонайважливіше — як агенцію, яка намагається забезпечити, щоб війна не вийшла з-під контролю”.

У статті наведено слова представника ЦРУ: "Не варто недооцінювати пріоритет адміністрації Байдена — уберегти американців від небезпеки й запевнити Росію, що їй не потрібно йти на ескалацію. Чи присутнє ЦРУ в Україні? Так, але воно не використовує якихось підлих методів". Ці слова показують, як сильно кремлівська пропаганда засіла в головах можновладців у Вашингтоні.

За даними Newsweek, у листопаді 2021 року Байден відправив Вільяма Бернса (главу ЦРУ й американського посла в Москві від 2005-го до 2008 року) до Москви, щоб попередити Кремль про наслідки будь-якої атаки на Україну. Путін не зустрівся з Бернсом особисто, але погодився поговорити з ним захищенимо телефоном у Кремлі.

"За іронією долі, зустріч була дуже успішною", — каже другий високопоставлений співробітник розвідки, який знав про розмову. Навіть попри вторгнення Росії, обидві країни прийняли певні правила продовжити відносини. Адміністрація Байдена пообіцяла, що Сполучені Штати не воюватимуть з Росією напряму й не прагнутимуть змінити режим у Кремлі.

А Росія обмежиться нападом на Україну й діятиме відповідно до негласних, але добре зрозумілих керівних принципів проведення таємних операцій.

Ці правила містять дотримання повсякденних меж шпигунства, недопущення перетину певних кордонів і нападів на керівництво чи дипломатів один одного.

Тепер ми розуміємо, чому Путін обрав термін “спеціальна воєнна операція” для позначення війни на знищення української нації. Ідея полягала в тому, щоб обдурити не тільки росіян, а й американців.

Зрозуміло також, чому після цієї зустрічі в Путіна буквально виросли крила, аж до того, що він висунув сумнозвісний ультиматум НАТО. Бернс, по суті, дав йому карт-бланш нападати на Україну за умови, що він не нападатиме на країни НАТО.

США майже дали Путіну карт-бланш нападати на Україну за умови, що він не нападатиме на країни НАТО

Цей ганебний епізод не завадив американцям відновити “дипломатію таємних каналів”: Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у квітні мав кількагодинну зустріч у Нью-Йорку з Річардом Хаасом, колишнім дипломатом і президентом Ради з міжнародних відносин, який залишав свій пост, європейським експертом Чарльзом Купчаном і російським експертом Томасом Гремом — двома колишніми співробітниками Білого дому й Держдепартаменту, членами Ради з міжнародних відносин. На порядку денному були питання долі окупованих територій, “які Україна, можливо, ніколи не зможе звільнити”.

Сполучені Штати й далі не розуміють російських методів переконування. Газета The Moscow Times повідомила 27 липня, що між колишніми високопоставленими чиновниками національної безпеки США й високопоставленими членами Кремля відбуваються таємні дипломатичні переговори.

Цей факт підтвердив колишній американський чиновник, який брав у них безпосередню участь. За деякими повідомленнями, зустрічі між офіційними особами США й Кремля відбуваються щонайменше двічі на місяць, часто в онлайн-форматі.

Зустрічі між офіційними особами США і Кремля відбуваються щонайменше двічі на місяць

У одного з американських співрозмовників цього таємного каналу склалося враження, “що росіяни не змогли сформулювати, чого саме вони хочуть і потребують”. І знову ми постаємо перед американським нерозумінням російських дипломатичних тактик. Росіяни ніколи не розкривають своїх карт і дають опоненту змогу говорити. Так вони можуть усвідомити можливі поступки, на які готові американці.

Є ще один знайомий рефрен, який озвучують американці: не принижуйте Росію. Чи можете ви собі уявити, що у квітні 1945 року головною турботою союзників було “дозволити Гітлеру зберегти обличчя” чи “не принизити Німеччину”? Це просте запитання є мірилом сили політики умиротворення на Заході.

Але і це ще не все. Продовжимо зізнання американського співрозмовника, який контактує з Кремлем:

“Ми чітко дали зрозуміти, що США готові конструктивно працювати з російськими проблемами національної безпеки. Спроба ізолювати й покалічити Росію зробить переговори майже неможливими. Ми підкреслили, що США й далі потребують достатньо сильної Росії, щоб створити стабільність на периферії свого впливу. США хочуть бачити Росію зі стратегічною автономією, щоб просувати американські дипломатичні можливості в Центральній Азії. Ми в США повинні визнати, що повна перемога в Європі може зашкодити нашим інтересам в інших регіонах світу. Російська сила — це не обов'язково щось погане”.

Підсумуємо переваги “таємного каналу” та “відступної дипломатії” для Москви.

Кремль контактує зі співрозмовниками на Заході, які або віддані російській справі, або є “корисними ідіотами”. Інакше Москва відмовляється від переговорів. Їхня контактна особа на Заході, роздута почуттям власної значущості, контактуватиме з професіоналами КДБ, що досконало володіють техніками впливу.

Переговори стають самоціллю, і Москва від самого початку висуває свої умови, які означатимуть відверту капітуляцію з боку США. Адже Кремль зобов'язує США визнати російську сферу впливу на пострадянському просторі й підвести свого українського союзника.

Але насамперед такий тип контактів для Кремля також є засобом перевірити ефективність певних тем дезінформації, перш ніж масовано впорскувати їх у західне суспільство.

Пріоритет Росії

Якщо і є якийсь урок, який кремлівські лідери винесли з того, що сталося після 24 лютого 2022 року, то це те, що без Заходу й без України Росія потоне в нікчемності. Адже санкції працюють — і тільки зараз це стає очевидним.

Без Заходу й без України Росія потоне в нікчемності

Зокрема ми бачимо, як без іноземних деталей зношується транспортна система Росії: повітряна, залізнична, автомобільна й муніципальна. Обвал рубля також сильно впливатиме, оскільки росіянам доведеться витрачати більше іноземної валюти на забезпечення “паралельного імпорту” електроніки й мікропроцесорів, необхідних для ракет та інших видів озброєнь.

Отже, пріоритет російського керівництва зараз — схилити Сполучені Штати на бік Москви. Європа піде за ними, вважають кремлівські лідери, але вони не оцінили глибинних змін, які війна проти України спричинила в Європі.

Кремль висуває кілька аргументів, щоб спонукати Вашингтон зняти санкції. Перший з них добре відомий і про нього роками сурмлять російські агенти впливу та їхні поплічники по обидва боки Атлантики. Росію не можна кидати в обійми Китаю. Цю тему повторюють у розмовах по секретному каналу, оскільки росіяни знають, які чутливі до неї американці.

Пріоритет російського керівництва зараз — схилити Сполучені Штати на бік Москви

“Що стосується поглиблення відносин Росії з Китаєм, то повністю розірвати зв'язки між Москвою і Пекіном нереально. Однак слід докласти зусиль, щоб обмежити їхній масштаб”, — запевняє американський співрозмовник, якого цитує Moscow Times.

Шантаж хаосом

Але цей аргумент зараз затьмарено іншим: якщо Росія не переможе в Україні, режим Путіна впаде й настане хаос, передчуття якого ми вже маємо після походу Пригожина на Москву. Якщо Російська Федерація впаде, то що буде з великою кількістю ядерної зброї, яка зберігається на території країни?

Цей аргумент уже чудово спрацював у 1991 році, коли Захід, побоюючись хаосу, робив усе можливе, щоб утримати Горбачова на його посаді й відмовити народи СРСР проголошувати незалежності.

Останнім часом тема апокаліптичного краху Росії в разі воєнної поразки стала обов'язковою тезою майже всіх експертів, росіян з істеблішменту, антипутінські налаштованих росіян з діаспори та західних оглядачів, які піддаються впливу російських аналітичних матеріалів, навіть якщо ці оглядачі критично ставляться до політики Путіна. Російська діаспора особливо на цьому наголошує.

Апокаліптичний крах Росії став обов'язковою тезою майже всіх експертів, які залишаються під впливом Кремля

Тетяна Станова, експертка Фонду Карнегі, пише в Foreign Affairs: “Заколот Пригожина довів ситуацію до крайнощів і може прокласти шлях до появи більш радикальної, войовничої й безжальної держави. Порядок, який вибудував Путін, стане ще безладнішим, і світу доведеться мати справу з більш небезпечною і непередбачуваною Росією”.

Отже, експерти вважають, що Росія загрожує Заходу автократією і хаосом, а єдиний спосіб уникнути таких апокаліптичних сценаріїв — здати їй Україну.

Перш ніж перейти до другої частини психологічної війни Кремля, віддаймо належне ірраціональній фобії Заходу щодо російського хаосу. Розпад Росії, про який ми так багато чуємо, дуже малоймовірний (єдиний регіон, який може бути дестабілізовано, — це Північний Кавказ).

Російське населення досягло такого рівня інертності й фаталізму, що важко уявити, як воно може розпочати громадянську війну. Досить лише глянути, як мобілізовані дозволяють слухняно вести себе на бійню в цій абсурдній війні.

У разі падіння режиму Путіна на Росію очікуватиме “великий кримінальний перерозподіл власності”, як каже економіст Ігор Ліпсіц. Ми можемо побачити колапс правопорядку, коли Пригожин випустить на волю всіх засуджених, а чисельність поліції різко зменшиться.

Похід Пригожина на Москву треба правильно інтерпретувати. Він показує, що, всупереч усім фальшивим опитуванням, які нібито доводять лояльність народу, війна не змусила росіян згуртуватися навколо Путіна. У разі кризи "у верхах" Путіна покинуть усі, зокрема й силовики, — так само, як Миколу II у березні 1917 року.

У разі кризи "у верхах" Путіна покинуть усі, зокрема й силовики, — так само, як Миколу II у березні 1917 року

Насамперед це свідчить про те, що росіяни, розчаровані Путіним, уже шукають нового сильного лідера й багато хто з них був готовим піти за Пригожиним. Це робить громадянську війну малоймовірною. Як тільки еліти домовляться про нового лідера, то росіяни, які перетворилися на рабів після 70 років радянщини і 23 років путінізму, виструнчаться перед ним.

Але немає жодних причин, чому Захід повинен заохочувати таке відродження російської автократії під приводом “стабільності”. Досвід путінізму мав би нас навчити, що немає нічого небезпечнішого за неконтрольованого автократа з ядерною зброєю.

У Росії панував хаос від 1917-го до 1919 року. Вона була надто зайнята встановленням диктатури на власній території, щоб завдати серйозної шкоди Заходу. Але як тільки більшовики здобули перемогу над Білою армією і встановили свій тиранічний режим у країні навесні 1920 року, Червона армія опинилася біля воріт Варшави, а Ленін узявся за дестабілізацію Центральної Європи й Німеччини.

Якщо в Росії хаос — то найкращим рішенням є політика санітарного кордону

Якщо в Росії хаос — то найкращим рішенням є політика санітарного кордону, за яку виступав Жорж Клемансо 11 грудня 1919 року, коли провал Білої армії був очевидним: він пропонував “оточити Росію колючим дротом”, щоб вона не могла завдати жодної шкоди зовнішньому світу, “й вичікувати”.

У січні 1918 року французький дипломат Луї де Роб'єн вважав, що порядок у Росії відновлять “іноземці, оскільки росіяни продемонстрували, що вони вміють лише руйнувати”. У наступні місяці західні країни переконалися, що краще не втручатися в російські справи, оскільки вони не змогли знайти надійних і дієздатних партнерів.

Цей урок залишається актуальним досі.

Найкращий спосіб виправити “антизахідну параною, яка вже давно стала спокусою для російських лідерів” (цитуючи колишнього президента Франції Ніколя Саркозі), — це стояти твердо на своїй позиції й відмовлятися в усьому поступатися Кремлю.

Нехай Росія вариться у власному соку, не даючи Кремлю завдати шкоди за межами своїх кордонів. Ізолювати хворого й посадити його на дієту часто є найкращою терапією. Скористаймося ж тим, що Путін зробив цю роботу за нас.

Замість дозволяти Кремлю плодити страх за кордоном, погрожуючи ядерною зброєю, вдосконалюймо нашу протиракетну оборону. І якщо в Росії справді панує такий хаос, що ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї у країні стає аж таким реальним, Заходу раціональніше подумати про шляхи (воєнні чи інші) збереження безпеки ядерних об'єктів, а не намагатися створити сильну владу в Москві, яка знову використовуватиме ядерну зброю як інструмент залякування.

Заходу раціональніше подумати про шляхи (воєнні чи інші) збереження безпеки російських ядерних об'єктів

Шантажуючи хаосом, Кремль хоче переконатися, що Захід заборонить українцям перемогти Росію. Тему хаосу підкріплено тезою про нібито небезпечну націоналістичну реакцію в РФ, якщо російським військовим накажуть залишити окуповані українські території. Хоча історичні прецеденти знову-таки свідчать про інше.

Виведення військ з Афганістану в 1989 році в Росії зустріли з полегшенням, як і компромісний мир з Чечнею в 1996-му. Те саме, ймовірно, станеться, якщо Росія покине окуповані регіони України. (Підтвердження цієї тези читайте у нашій статі про опитування на російських територіях.)

Деморалізація України

Сьогодні можновладці в Кремлі досі плекають надію, що їм вдасться досягти своїх початкових цілей в Україні.

Російські лідери вважають, що їм вдалося переконати Захід не допустити перемоги України. Хоча навесні вони дуже хвилювалися, приємним сюрпризом для них стало те, що Захід утримався від постачання Києву достатньої кількості зброї, щоб забезпечити перемогу української армії в літньому контрнаступі.

Російські лідери вважають, що їм вдалося переконати Захід не допустити перемоги України

Вони відчувають, що настав час скористатися зрозумілою озлобленістю українців, які змушені боротися зі зв'язаними ногами й руками проти супротивника, якому Захід надав монополію на ескалацію.

Тепер для Кремля настав час перейти до другої фази своєї психологічної війни: роздмухувати в Україні почуття зради з боку західних “партнерів”, щоб прокласти шлях до політичної кризи, яка приведе до влади в Києві замаскованих проросійських діячів.

Ми вже згадували про публікації, що висвітлюють “таємні переговори” між американськими й російськими високопосадовцями. “Витоки” інформації з цих зустрічей і безліч статей в американській пресі мають дещо спільне.

Усі вони знову й знову повторюють, що українці не зможуть відвоювати окуповані території, попри всю військову допомогу Заходу. Це дуже схоже на спільну інформаційну операцію, організовану силами політики умиротворення й мобілізованими на Заході кремлінофільськими мережами.

Професор Валерій Соловей, відеоролики якого на YouTube дуже популярні в Україні, має своє місце в цій схемі. Упродовж багатьох років Соловей міг безкарно критикувати Путіна, у сто разів нищівніше, ніж це робив Навальний.

Він виконує важливу функцію в російському істеблішменті. Принаймні від 2019 року Соловей поширює теорію, що Путін уже однією ногою перебуває в могилі та що йому на зміну прийде команда дуже хороших людей, чекістів і технократів, включаючи його самого: висновок полягає в тому, що поступки, зроблені Москві, не матимуть жодних наслідків, оскільки Росія вже прямує до неминучої депутінізації.

Останнім часом його туманна роль стала очевиднішою: він доносить в Україну тезу, що американці збираються відмовитися від українців на користь старих, комфортних російсько-американських відносин, які існували в час холодної війни. Соловей наполягає, що контакти між росіянами й американцями зростають, а серед російських співрозмовників виступають Патрушев, Чемезов і Абрамович.

На його думку, для Заходу хорошим варіантом б було домовитися з коаліцією силовиків і технократів у Росії, за умови, що до нової влади не прийдуть люди, причетні до російсько-української війни. Їм доведеться задовольнятися тим, що вони залишаться за лаштунками. Росія поставить зняття санкцій як умову для виплати репарацій Україні.

“Якщо перебільшені надії, покладені на український контрнаступ, не виправдаються, Захід тиснутиме на Київ для проведення мирних переговорів”, — каже Соловей.

На підтвердження цієї тези Соловей стверджує, що американці, які у вересні 2022 року були сповнені рішучості завдати Росії гучної воєнної поразки, змінили свою політику вже в листопаді — це стало зрозуміло, коли ракета впала на польську територію.

“Якби американці негайно скликали засідання НАТО, щоб обговорити виконання статті 5, можу вас запевнити, що військові операції [Росії] були б негайно припинені, а президента Путіна було б усунуто з посади. Все, що було б потрібно, — це щоб НАТО продемонструвало, що воно має намір серйозно поставитися до цього інциденту. Так американці вперше чітко показали, що вони відмовилися від наміру завдати Росії стратегічної поразки. Те, що сталося потім, лише підтвердило російським лідерам, що американці виявилися значно нерішучішими, ніж вони думали у вересні”.

Соловей стверджує, що американці перейшли до “політики стримування Росії і що вони хочуть миру, який пощадив би Кремль”. Як наслідок, вони передають українцям старе озброєння, а ефективні системи, як-от HIMARS, постачають лише одиницями.

“Якби ці високотехнологічні системи було надано в більшій кількості, український літній наступ був би значно ефективнішим, навіть без переваги в повітрі”.

На російському телебаченні також з’явилися схожі тези. Якщо раніше команда пропагандистів Соловйових / Скабєєвих розповідала, що Захід ні в чому не відмовляє Україні, то нещодавно полковник Ходарьонок в ефірі заявив, що з 500 систем HIMARS, вироблених США, в Україну було поставлено близько 20 [насправді 34].

З 700 реактивних систем залпового вогню М-270, які є в розпорядженні країн НАТО, 15 було поставлено Україні. Американці мають 500 танків “Абрамс” і не поставили жодного в Україну. Вони оголосили про намір поставити 7 восени [насправді 31], але застарілу версію, із задоволенням зазначає Ходарьонок, вдаючи, що співчуває українцям.

“Українці повністю залежать від цих постачань із західних країн. Якщо вони припиняться, війна закінчиться”, — каже він.

Як бачимо, одна з цілей систематичних витоків інформації від секретних каналів переговорів — переконати українців, що американці за їхньою спиною домовляються з росіянами, як Сталін і Рузвельт колись учинили з поляками.

Голова Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін нещодавно підтвердив, що між СЗР і ЦРУ відбуваються “рідкісні, але регулярні” консультації. Керівники цих спецслужб “обговорювали, що робити з Україною”. Наришкін також натякає, що “як тільки Росія досягне цілей спеціальної військової операції” в Україні, американці повернуться до звичайних бізнесових відносин з ними.

Про схоже часто згадує і Соловей — він каже, що європейці намагатимуться повернутися на російський ринок, як тільки буде розв’язано українське питання.

Друга частина плану — продемонструвати силу проросійського лобі й партії західних умиротворителів, об’єднаних Кремлем. Звідси і береться шквал публікацій та інтерв'ю в західних ЗМІ. Анонімні джерела постійно повідомляють про розбіжності між американськими військовими й українським командуванням. Нам кажуть, що американські розвідники більше не вірять у перемогу українського контрнаступу.

Стьян Єнсен, керівник апарату Генерального секретаря НАТО, припускає, що Україна могла б приєднатися до Альянсу, якби відмовилася від територій, що належать Росії.

Саркозі пропонує організувати в Криму новий референдум, “організований під суворим контролем міжнародного співтовариства”. Він підхопив цю тезу від голосу Кремля Маргарити Симоньян, яку вона озвучила раніше.

Цей референдум викликав би таку саму довіру, як вибори, організовані Сталіним у 1946 році в регіонах, які він хотів приєднати до Союзу. На цьому референдумі, як і в 1946-му, російська влада зможе отримати для себе бажані результати завдяки систематичним репресіям проти опонентів, режиму терору, депортації, пропагандистської травлі, корупції тощо.

Ось яка на вигляд гігантська машина психологічної війни, яку запустила Росія. І про це повинні знати й західні, й українські громадяни. Як тільки цілі та методи Кремля стануть зрозумілими, цю гру можна виграти. І на полі бою теж.

досвід історія вплив РФ концепція росія дезінформація сша