Республіка проти імперії. Як Туреччина готується до “виборів століття”

36 партій і два основні кандидати

Загалом у президентських перегонах у Туреччині візьмуть участь 11 кандидатів, у парламентських, що відбудуться одночасно, – 36 політичних партій. Реальних кандидатів на президентське крісло двоє.

Партії об’єдналися у п’ять альянсів, оскільки прохідний бар’єр до парламенту досить високий: 7%. Чотири провладні партії утворили “Народний Альянс”, шість опозиційних – “Національний Альянс”.

Пропрезиденський “Народний Альянс” декларує підсилення президентської влади, опозиційний “Національний Альянс” – повернення до сильної парламентської системи та демократії.
Окрім “Національного Альянсу”, опозиційного кандидата в президенти підтримує також “Соціалістичний союз сил” (5 лівих партій, соціалісти й комуністи), “Союз праці і свободи” (7 партій, серед яких робітнича партія, народно-демократична, зелені).

Ще два альянси підтримують третього кандидата, Сінана Огана, якому соціологи дають максимум 6%.

Обидва основні кандидати кажуть, що його реальні наміри відібрати в них голоси.

Цікаво, що у провладний “Народний Альянс” не взяли ліву маргінальну проросійську партію “Ватан” (Батьківщина), популярність якої – на рівні 1%, але чиї заяви про те, що Туреччина ось-ось вийде з НАТО, любить транслювати російська пропаганда.

Проте загалом різні ліві партії, яких у Туреччині понад 10 (соціалістичні, комуністичні, робітничі) не підтримують ні Росію, ні США ("бо вони імперіалісти"), ні Ердогана ("бо він ісламіст"). Такі партії об’єднують загалом не релігійних людей різного віку з різних соціальних груп: і пенсіонерів, що все життя підтримують ідеї Ататюрка, і студентів, які шанують Че Гевару.

Повний перелік партій і кандидатів – тут.

Провісники заворушень

Неприємності в опозиціонерів уже почалися: 6 травня після велелюдного мітингу опозиції в Стамбулі раптово перестала працювати збудована за часів правління Ердогана лінія метро “Мармарай” – одна з його “інфраструктурних візитівок”. Багатотисячний натовп стояв на платформах, поки його минали порожні потяги, які не зупинялися нібито через технічну несправність.

Наступного дня в Ерзурумі, на сході Туреччини, невідомі під час мітингу кидали камінням у мера Стамбула Екрема Імамоглу. Він іде на вибори у складі опозиційної Республіканської народної партії (абревіатура турецькою – СНР).

Мітинги об’єднаної опозиції збирають сотні тисяч осіб у великих містах (мери Стамбула, Анкари та Ізміра – теж в опозиції), проте провладні мітинги також велелюдні. 7 травня на мітинг Ердогана, що очолює Партію справедливості і розвитку (AKP) зібралося, за даними влади, 1,7 млн прихильників. Навіть якщо цю цифру завищено, кількість людей, судячи з фото й відео, все одно вражає.

Економічне “диво”

Ердоган невпинно нагадує про свої інфраструктурні успіхи: зведені мости, тунелі, дороги, аеропорти, лікарняні комплекси і стадіони. Флагманами його кампанії стали також технологічні досягнення: турецький електромобіль Togg, винищувач Kaan і авіаносець Anadolu.

Але все це затьмарює вкрай погана економічна ситуація, яка погіршується від 2015 року, відколи припинилися іноземні інвестиції. Дешеві кредити й підвищення зарплат і пенсій коштом емісії турецької ліри принесли закономірні наслідки. За підрахунками економістів, річна інфляція в Туреччині торік становила 84%, але навіть порівняно з 2022-м ціни зросли ще вдвічі-втричі. І невпинно зростають досі.

Істотно подорожчали навіть традиційно дешеві в Туреччині одяг і продукти харчування. На підконтрольних владі телеканалах постійно критикують жадібних виробників і продавців та розповідають про боротьбу із завищенням цін, але це не допомагає, бо високі ціни відбивають реальну ситуацію на ринку. Цінники в магазинах змінюються чи не щодня, а спроби влади фіксувати ціни на певні групи товарів у певних торговельних мережах обертаються порожніми полицями.

Традиційно дорога в Туреччині яловичина навесні досягла космічних цін – 300-350 лір за кг (600-700 грн), доступніша курятина – від 80-90 лір за кг (160-180 грн).

“Найдешевше в цій країні коштує долар”, – писала взимку одна зі щоденних турецьких газет, іронізуючи над “прив’язаним” незмінним курсом турецької ліри до долара. Влада там часом і далі підвищувала зарплати й пенсії та відновила призупинену влітку 2022-го видачу пільгових іпотечних кредитів, що розігнали ринок нерухомості до світової першості за темпами зростання у 2022 році.

Усі розуміють, що після 14 травня, незалежно від результатів виборів, курс ліри істотно впаде, бо довго так тривати не може.

Ердоган також це розуміє, тому обіцяє дати безплатний газ уже зараз і подолати кризу після перемоги на виборах. 7 травня на мітингу він також анонсував чергове підвищення пенсій і зарплат, а ще – пообіцяв купити ноутбук і телефон кожному студентові.

Ці обіцянки спрацюють на пенсіонерів і на бідні, погано освічені верстви населення, які здебільшого й голосують за Ердогана, але не допоможуть йому повернути голоси середнього класу – тих із них, хто раніше голосував за нього як за “господарника, що вірить у бога, наведе порядок і не крастиме”, як пояснює у розмові інженер Юсуф, що мешкає в Стамбулі.

Він визнає, що голосував за Ердогана у 2014 році, пам’ятаючи його успіхи як мера Стамбула. І додає, що за 20 років при владі (Ердоган від 2003-го був прем’єр-міністром Туреччини, від 2014-го – президентом) той дійсно подолав корупцію на низовому рівні й модернізував систему державних послуг, істотно підвищив зарплати держслужбовцям (до яких, до речі, належать учителі, лікарі й імами).

“Турецький Ганді” і дорога цибуля

Головний суперник Реджепа Ердогана Кемаль Киличдароглу не обіцяє економічного дива вже зараз, але обіцяє повернути потоки західних інвестицій в країну (а саме – 300 млрд доларів за п’ять років). Також говорить про демократію, толерантність і європейський шлях розвитку країни. Поміж іншого обіцяє впродовж двох років вислати додому мільйони афганських і сирійських біженців, які заполонили Туреччину.

Киличдароглу в політиці від 2002 року, відколи став пенсіонером. Економіст за освітою, він раніше працював держслужбовцем. Від 2010-го очолює найстарішу в Туреччині лівоцентристську Республіканську народну партію (СНР), яку заснував Мустафа Кемаль Ататюрк.

У 2017 році Киличдароглу ініціював Марш справедливості на знак протесту проти утисків та арештів опозиціонерів. Разом з прихильниками він пройшов пішки 450 км зі Стамбула в Анкару – й відтоді його називають “турецьким Ганді”.

У квітні 2023-го, за кілька тижнів до президентських виборів, понад 20 млн переглядів зібрав його відеоролик, у якому Киличдароглу визнає, що він алеві – член мусульманської релігійної меншини (10-20% населення, відвідують молитовні доми замість мечетей, є певні відмінності у релігійному вченні й обрядах).

Це дуже розлютило Ердогана, оскільки той зрозумів, що суперник використав свою приналежність до меншини, тобто потенційно слабке місце, як привід поговорити з молоддю про толерантність і пошану до різних людей, різних поглядів, різних традицій і релігій – щоб залучити молодих виборців.

У цьому зверненні Киличдароглу не визнав себе етнічним курдом, хоча про це багато говорять "на кухнях". Здається, в сучасній Туреччині визнання себе курдом сприймається так само, як публічно назватися євреєм у Радянському Союзі. Але навіть його примітка про те, що не всі курди – терористи, потішила значну етнічну спільноту курдів у Туреччині.

До речі, Киличдароглу також говорить про права жінок і обіцяє знову ратифікувати в Туреччині Стамбульську конвенцію.

Аналогічний вибуховий ефект мало звернення Киличдароглу, записане з власної скромної кухні, де він показує цибулину й обіцяє, що вона коштуватиме 100 лір за кг (200 грн), якщо Ердоган залишиться на посаді, та пояснює, що той прикриває свої економічні провали пропагандою, брехнею і релігією.

Звідки взявся “безплатний газ”

На численних бігбордах з фотографіями Ердогана й написами про безплатний газ дрібним шрифтом дописане уточнення: “на гарячу воду та для кухні”.

Ідеться про 25 кубів щомісяця, яких має вистачити побутовим споживачам на ці потреби.

Але у квітні атракціон набув небачених масштабів щедрості: нульові квітневі рахунки за газ, незалежно від кількості спожитого, і гарячі, як вогонь, батареї, навіть 7 травня. На півдні й заході Туреччини температура в цей час зазвичай уже майже літня, але на курортних узбережжях виборців Ердогана традиційно значно менше, ніж на півночі та в центральних і східних регіонах. А там цьогоріч досі прохолодно, як для весни (+14-17 удень і +9-10 вночі), тому передвиборний подарунок не залишився непоміченим.

Про “безплатний газ” Ердоган оголосив 20 квітня під час виступу на відкритті заводу з переробки природного газу “Фільос” поблизу міста Зонгулдак на березі Чорного Моря. Офіційна версія: Туреччина запустила видобуток газу в нещодавно відкритому родовищі “Сакар’я” у Чорному морі й може собі дозволити таку розкіш.

Але, як говорив раніше сам Ердоган, газ із чорноморських родовищ на піку видобутку покриє не більш ніж 30% внутрішніх потреб. Відмовитися від імпорту не вдасться, а левову частку в ньому становить саме російський газ, який Туреччина купує зі знижками і значним відтермінуванням платежів.

Минулої зими Ердоган заявляв, що відкриті нещодавно газові родовища виявилися більшими, ніж оцінювали раніше.

Експерти підозрюють, що “раптове збільшення” може бути пов’язане не тільки з передвиборчими обіцянками Ердогана, а й з подальшими планами “відмивати” санкціонований російський газ у майбутньому, видаючи його за турецький (про це писала Politico). До речі, навесні на мітингу в місті Конья в центральній частині Туреччини Ердоган також заявив про щойно виявлені значні поклади нафти неподалік сирійського кордону.

Ще один великий проєкт, презентований напередодні виборів, – атомна станція “Аккую”, яку побудував “Росатом” на узбережжі Середземного моря поблизу Мерсіна. Будівництвом і обслуговуванням займаються 5-6 тис. росіян, які там оселилися.

Очікувалося, що Ердоган мав приїхати на відкриття АЕС 27 квітня і відкрити її разом з Путіним (той – по відеозв’язку), але 26 квітня ввечері турецькому президенту раптово стало погано під час інтерв’ю в прямому ефірі, тож станцію наступного дня він відкривав також по відеозв’язку.

Фактор релігії

Хоча експерти називають метод правління Ердогана ісламістським популізмом, це зовсім не означає, що всі релігійні мусульмани – його виборці. Опозиціонерів потенційно можуть підтримати не тільки алевіти, а й мусульмани з-поміж прихильників ісламського проповідника Фетуллаха Гюллена, звинуваченого у спробі організувати державний переворот у Туреччині у 2015 році, після якого сотні тисяч осіб було ув’язнено.

Три з шести партій, що належать до опозиційного “Національного альянсу”, – ісламістські.

Киличдароглу хоча й очолює створену колись Ататюрком партію, проте обіцяє зберегти мусульманам свободу віри (наприклад, не повертати колись запроваджену ним заборону на носіння хіджабів у державних установах, яку скасував Ердоган).

Такий гнучкий підхід може імпонувати багатьом – протягом останніх років на вулицях турецьких міст стало значно більше жінок і молодих дівчат у хіджабах, мечеті збудовано в кожному кварталі, в усіх громадських місцях є кімнати для молитви, але про радикальну ісламізацію все ж не йдеться.

Звичне явище у Стамбулі – подружки-підлітки в модних кедах, одна з яких – у хіджабі та мішкуватому одязі, а інша – в коротесеньких шортах і майці.

Але вже поміж дорослих суспільство умовно й незримо все ж ділиться на релігійну та не релігійну частини, які хоч і не ворогують відкрито, проте відсторонюються й намагаються уникнути взаємодії без особливої потреби – і цей розкол поступово поглиблюється.

Літні пані з модними короткими стрижками, які курять за кавою в недорогих комунальних кафе (а такі досі є в кожному районі) і говорять про політику, часто є прихильницями ідей Ататюрка і вважають новонавернених молодих мусульман пристосуванцями, сумніваючись у щирості їхньої віри.

Ті навзаєм позаочі вважають світських грішниками і запроданцями Заходу (антизахідні наративи – дуже популярні в сучасній Туреччині, і Ердоган їх активно використовує).

У повсякденному житті ісламізація проявляється в певних деталях.

Наприклад, украй нелегко знайти кафе, де наливають алкогольні напої. Та й купити їх можна лише в певних мережах супермаркетів, заснованих за участі іноземного капіталу.

У більшості торговельних мереж не продають алкоголь. Або, наприклад, в одній з великих мереж товарів для дому не буває жодних товарів, пов’язаних з Різдвом і різдвяною символікою.

Турецький чиновник посеред робочого дня може призупинити прийом відвідувачів задля молитви. Успішна молода адвокатка роздумує, чи йти їй на державну службу, але сумнівається, що їй там буде комфортно, бо вона не носить хіджаб.

У комунальному кафе можуть демонстративно не принести чай відвідувачам, які прийшли під час посту в Рамадан.

Або дитина, повернувшись із садочка, може спитати у світських батьків, чи дійсно Аллах оберне маму на камінь, бо вона не носить хустку – почула таке від іншої дитини, а та – від мами.

Фактор Ататюрка

“Вибори століття”, як їх називають експерти, відбуваються в Туреччині напередодні 100-річчя проголошення Кемалем Ататюрком Турецької республіки, наголошуючи, що сьогодні знову республіка протистоїть імперії.

“Правильно прямуємо з правильною людиною”, “Правильна людина у правильний час” – проголошують бігборди Реджепа Ердогана. “Шість кроків назад чи один вперед?” – питають його графіті-портрети у Стамбулі, натякаючи на альянс конкурентів.

Але насправді чинний президент послідовно підважує проголошені 100 років тому Батьком нації цінності світської республіки.

Це має форму пропагування сімейних цінностей і збереження національної ідентичності на противагу глобалізації і західним цінностям. За правління Ердогана Османську імперію популяризують через історичні серіали, а старовинний Софійський собор у Стамбулі втратив статус музею, перетворившись знову на чинну мечеть Айя-Софія.

Його методи правління називають “ісламістським популізмом”.

Але відкрито критикувати Ататюрка Ердоган не може, мусить публічно підтримувати – його культ у Туреччині справді народний, у багатьох людей портрет Батька нації висить на стіні навіть удома.

Фактор землетрусу

Одразі після серії руйнівних землетрусів, що сталися 6 лютого 2023 року в Туреччині, багатьом здалося, що Ердоган мав би бути зацікавленим відкласти вибори й так зменшити вплив на голосування звинувачень у системній корупції влади. Адже десятки тисяч нібито збудованих за новими безпечними стандартами будинків просто розсипалися від підземних поштовхів. Але тоді довелося б і далі утримувати від падіння курс ліри, що, здається, вже неможливо.

Тема землетрусів, від яких, лише за офіційними даними, загинули понад 50 тис. людей, а 10 млн залишилися без домівок, швидко зникла з офіційного медіапростору. Кількість зниклих безвісті офіційно не оголошено, у повсякденних розмовах люди обговорюють, що тих, яких не знайшли під уламками, може бути ще десятки тисяч, а також невідома кількість ніде не зареєстрованих сирійських нелегальних мігрантів, які масово проживали в тому регіоні.

Твіти про зниклих безвісти й незадовільну реакцію влади на катастрофу викликали незадоволення влади ще в перші дні після трагедії – у Туреччині тоді на кілька днів заблокували твіттер.

Напередодні виборів обидва основні кандидати обіцяють постраждалим усе безплатно відбудувати.

В очікуванні на бурю

У міжнародних експертів є сумніви, чи будуть ці вибори чесними й вільними. Але немає жодних сумнівів, що кожна сторона готова відстоювати свою перемогу. У великих містах навряд чи обійдеться без заворушень.

Туреччина в ці останні дні перед виборами схожа на чайник, що закипає й ось-ось вибухне.

вибори економіка туреччина Киличдароглу Ердоган