Стрілець Борода: одна куля прошила руку, одна побила ребра, одна увійшла у спину. Борода повертається у стрій
29-річного піхотинця посеред бою прошила черга. Найболючіше Сашко відчув руку. Від неї швидко почало німіти все тіло. Хлопець сам наклав собі тугу пов’язку й намагався не знепритомніти. Розумів, що добре було б переміститися в більш прикрите місце, але рухатися не міг. Перестрілка тривала, тіло затерпало. Стрілецький бій перейшов у артилерійський. За кілька хвилин Сашкові прилетів уламок міни в шию. Далі вибух – і контузія.
Три кулі на одного Бороду
Молодий захисник вважає, що 20 вересня стало його другим днем народження. Це були дні активного контрнаступу української армії на Харківщині, запеклих боїв і безперервного вогню.
Позиції Сашка ворог атакував з трьох сторін, картинка змінювалась, мов у кіно. Сашко – звичайний стрілець, як сам зізнається, стріляє так собі. Від природи лівша, але не став переучуватися стріляти лівою рукою – може, тому й результат на влучність мав посередній. Сашко якраз міняв місце для ведення вогню й перебігав між позиціями, коли побачив направлений на себе автомат. Чужинець!
Ворог вистрелив одразу чергою.
– Я присів, – згадує хлопець, – і відчув, що потрапило в руку. Ворог теж зрозумів, що не зовсім у ціль – стріляв, щоб добити. Але кулі пролетіли над головою.
Що відбувалося поруч, де свої, де чужі – було геть не ясно. Я туго бинтував руку й чув, як поруч горланили російською з акцентом: "Здавайтесь!" Вочевидь, буряти. Наші у відповідь насипали, а я думав – тільки б не зомліти.
Сашко якраз змінював місце для ведення вогню, коли побачив направлений на себе автомат. Чужинець!
Борода має густу пишну бороду, яка приховує його юний вік. Насправді стрілець геть молодий, йому 29 років, військового досвіду досі не мав. За освітою хімік-технолог, закінчив магістратуру в Дніпрі. Тільки почав задумуватися про спільне майбутнє з коханою дівчиною. Але натомість пішов у військкомат добровольцем, а дівчина виїхала в Литву до мами. На фронті Борода провів 7 місяців без ротації.
Тіло німіло, рухатися не міг. Стрілецький бій тривав ще майже годину. Сашко намагався хоч якось відповзати в більш закрите місце. Аж тут почався артобстріл. Уламок міни потрапив у стіну та зрикошетив уже пораненому хлопцеві в шию. Сашко ще почув близький вибух – і його контузило.
Сил щось зробити з раною на шиї не було, хлопець міг тільки затиснути дірку рукою. В очах темніло, тому дивно, що попри все тримався й не втратив свідомості. Але повзти далі не вдавалося. Крововтрата давалася взнаки.
Коли зовсім стемніло, Сашко наважився підвестися. Вдалося стати на ноги! Роззиравсяв в різні боки – як знати, де чиї позиції? Хто виграв цей бій? Де свої? Прислухався й зрозумів, що на кожнісінький звук стріляють у відповідь. Хто шурхотить, хто стріляє – нічого не ясно.
Як знати, де чиї позиції? Хто виграв цей бій? Де свої?
Кільки разів вигукував свій позивний – тиша.
"Борода", за освітою хімік-технолог
Батькам сказав, що трішки поранений
– Треба перечекати до світанку, – вирішив. – Сховавсь у розваленому гаражі неподалік. Намацав вибите вікно, якось перевалився через нього. Вирішив перебути в укритті до світанку. Зняв плитоноску: вона тиснула й додатково відбирала сили. Ліг на бронеплити, вкрився мішковиною, яку знайшов десь у кутку гаража. У руці постійно тримав ніж – ану доведеться оборонятися.
Ніч під мішковиною в гаражі важко назвати відпочинком. Рана на руці перестала кровоточити, натомість почала даватися взнаки контузія – мучила блювота. Коли блював – відкривалася рана на шиї.
– Затискав рану рукою і блював, – не міг стриматися. Ледь дочекався ранку, – розповідає Борода. – Коли засірів світанок, вийшов з гаража, зорієнтувався, пішов на наші позиції. Йшов і кричав: "Борода, свої!" Заходжу на базу – порожньо. Аж серце обірвалося: ну все, думаю… І тут наткнувся на Макса.
Затискав рану рукою і блював
Побратим забрав пораненого Бороду до медиків. Медики швидко евакуювали в Куп’янськ. Там підлатали яремну вену на шиї, сказали, що мав щастя – не артерія, і відправили у Харків.
– Везла мене медик Аліса, – Борода усміхається до спогадів. – Я щойно після наркозу, світ розпливається, а тут – Аліса, Країна чудес.
Чудеса в Бороди ще таки були: у Харкові на МРТ побачили кулю в спині. Тобто була ще одна куля в тілі, яку в загальному сум’ятті хлопець не відчув.
Загалом він отримав чотири кулі – у руку (куля прошила біцепс і вийшла під пахвою), в плитоноску (ця лишила тільки гематому на ребрах – урятував бронежилет), ще одна обтерлася об броню й серйозно не зачепила, і одна застрягла в спині.
"Ти як магніт – притягуєш метал", – сміялися побратими. ( Статтю про специфічний гумор на передовій читайте тут.)
"Готовий повернутись у стрій!"
1 січня 2023 року на одній з позицій ЗСУ на Харківщині було буденним днем, однак з особливим настроєм. Звичайне українське село, зараз прифронтове. До лінії фронту – 10-12 км. У хаті три кімнати, щільно заставлені ліжками й обладунками бійців. У найбільшій кімнаті – великий стіл і маленька новорічна ялинка. Вікна затягнуто чорною плівкою та покривалами: світломаскування.
Ялинка на передовій
– Звідки іграшки на ялинці? Були в хаті?
– Ні, замполіт постарався…
Гості також приїхали не з порожніми руками: привезли "Празький торт". Один із бійців люб’язно запитує:
– Чай чи каву?
– Каву, якщо можна.
– Заварну, розчинну?
– Якщо є, то заварну.
– Залити окропом чи в турці приготувати?
Овва! У підрозділі є поціновувач кави і справжня кава по-турецьки!
У кутку на ліжку солодко спить і сопе боєць (вочевидь, змінився з варти). Командир роздає завдання. Хтось чистить зброю. Хтось заходить, когось шукає – звичайний день на передовій… Атмосфера, можна сказати, домашня. Кава потроху закипає, кімнату заповнює аромат свята.
До кімнати заходить боєць з великим наплічником. Командир приглядається до хлопця, і кімнату наповнює гучне:
– БОРОДА! Сашко, це ти? Повернувся?
– Так є. Живий-здоровий. Повернувся у підрозділ для подальшого проходження служби. Маю документи з госпіталю. Готовий і далі боронити рідну Україну!
Сашко жваво бесідує з побратимами.
– Поранення трохи вибило з колії, – зізнається хлопець. Після довгого сидіння на фронті без ротації цивільне життя й рідні пригріли. Але хочу повернутися.
– У Харкові лікують дуже професійно, – розповідає Сашко. – Після Харкова направили у Дніпро. Підлікували ще там і виписали у відпустку.
Про поранення сина батьки дізналися вже після операції. У Куп’янську зв’язку не було, батьки хвилювалися. "Усе добре, я в госпіталі. Трішки поранений", – заспокоїв.
Але треба ще підлікуватися, – мусить зізнатися стрілець побратимам. Рука обмежена в рухах, біль не відпускає.
Нам свою історію хлопець розповідає просто і скромно.
Визнає, що не розуміє мотивів Росії, чому росіян активно прорвало саме зараз. Розуміє, що він – піхотинець, піхота йде першою і ймовірність загинути висока. І так, знає, що на війні немає іншого вибору, ніж бути поруч зі своїми побратимами.
