У

«Уроки любові». Як у Маріуполі працюють російські школи, і чого навчають дітей

Марія та двоє її дітей два роки тому переїхала з Донецька в Маріуполь. У Донецьку була робота, квартира й чоловік. У Маріуполі – батьки й невідомість. Як заробляти на життя, де жити, як влаштувати дітей до школи, коли в них немає жодних українських документів? Але наважилася. Донецьк усі останні роки повільно деградував. Молоді люди їхали звідти – хто в Україну, хто в Росію, тільки щоб не залишатися там, на території беззаконня й невизначеності.

Статтю вперше опубліковано на сайті 0629.com.ua

У Маріуполі все якось налагодилося. У школі, куди Марія віддала своїх дітей, їх зустріли дуже тепло, допомогли з документами. Діти досить легко влилися в колектив. Донька відновила заняття танцями. НУШ – Нова українська школа – давалася дітям легко. Але тільки вони звикли і прийняли нову реальність, Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну. Маріуполь опинився в повній блокаді. У березні, тікаючи з палаючого Маріуполя, Марія була вимушена повернутись у Донецьк. А там – віддала знову дітей у місцеву школу. Ну не залишатися ж дітям без освіти.

І знову нова реальність. "Ваш дом – донецкая народная республика", "День флага ДНР", "Россия — навсегда"…

Дві тисячі українських учителів у Маріуполі

Що відбувається в голові дитини, коли її змушують так кардинально змінювати погляди? Що відчуває вчитель, який підлаштувався під нові обставини і ще вчора розповідав цим дітям про Україну, а тепер каже, що ніякої України немає? Сьогодні в окупованому Маріуполі залишається близько тисячі українських учителів. Більшість з них погодилася співпрацювати з окупантами.

Ми намагалися поговорити з деякими з них. "Я не хочу це обговорювати", — найчастіша відповідь, яку ми чули після своїх запитань.

"Учителі на окупованій території добре розуміють, що зрадили країні, і не хочуть цього обговорювати. Вони не хочуть розмовляти навіть з колегами, якщо ті не підтримують таке їхнє рішення. Вони не хочуть розмовляти з нами, а ми не хочемо розмовляти з ними. Це, знаєте, як подружжя, яке вирішило розлучитися. Ми жили й працювали разом, а тепер вирішили жити кожен своїм життям, окремо. І з кожним днем ця прірва між нами лише зростає", — пояснює директорка 27 гімназії Марина Їжаковська.

Її подруга, права рука, колега й партнерка Олена Комлева, яка багато років пропрацювала заступницею, погодилася на пропозицію окупантів обійняти посаду директора 27 школи, замість Їжаковської. І почала скликати вчителів повертатися до роботи. Дехто відгукнувся і повернувся аж із-за кордону. Сьогодні в 27 школі працюють лише "свої". Вчителі української мови перекваліфікувалися на викладання російської і теж працюють.

"Мотиви в усіх різні, — пояснює директорка іншої школи на умовах анонімності. (Загалом, педагоги не хочуть світити свої думки щодо колег публічно. Мабуть, не бажають остаточно спалювати мости). – Хтось щиро підтримує Росію. Але більшість просто підлаштовується під обставини. Одних тримають могили рідних, інших – майно, вціліла квартира, старі батьки. Жити якось треба, ось і погоджуються працювати".

Фактор грошей

Але не треба забувати і про ще один важливий фактор – гроші. В Маріуполі вчителі отримують від російської влади зарплату від 25 до 32 тис. рос. рублів. За маріупольськими мірками, це непогані гроші. Щоправда, російським учителям, які погоджуються приїжджати викладати в окуповані частини України, платять по 150 тис. руб. Але в Маріуполі чужаків немає, тож і приводів для заздрості теж.

Усі маріупольські вчителі протягом літа погодилися пройти курси підвищення кваліфікації.

"Насправді це не зовсім курси, — розповіла нам учителька української мови Світлана К. – Вони більше схожі на тренінг з ознайомлення з російськими програмами викладання".

Світлані довелося залишитись у Маріуполі через батьків. Каже, що працювати їй огидно, але треба якось заробляти. Тепер вона замість української викладає російську мову. Улітку в Ростові-на-Дону брала участь у російській перепідготовці.

"Ми жили в прекрасних умовах – шикарний готель, викладали нам російські педагоги. Чого саме навчали — я не хотіла б це обговорювати. Нам видали сертифікати про закінчення курсів. Без цього документу до викладання в школі не допускають", — пояснює вона.

"Уроки любові". Як у Маріуполі працюють російські школи і ..., фото-1
"Уроки любові". Як у Маріуполі працюють російські школи і ..., фото-1

Небагатослівні й інші колеги, хто пройшов курс перепідготовки.

"Історія Росії та регіональних компонентів"

Нам вдалось з’ясувати, що маріупольців переважно відправляли на навчання в двох напрямах: учителів – у Ростов-на-Дону, а директорів шкіл, профтехліцеїв і завідувачок дитячих садків – у Санкт-Петербург.

Навіть російським журналістам не дозволяли відвідати ці заняття. Проте журналістам російського видання 161.ру вдалося поспілкуватись з деякими учасниками курсів з Маріуполя, Луганська та Амвросієвки Донецької області.

Вони розповіли, що найбільшу увагу організатори цих навчань приділяли викладачам історії та російської мови. До того ж ділили в окремі групи педагогів з Донецької та Луганської області, а потім ще ділили окремо на представників територій, окупованих у 2022-му й окупованих у 2014 році.

"Уроки любові". Як у Маріуполі працюють російські школи і ..., фото-2
"Уроки любові". Як у Маріуполі працюють російські школи і ..., фото-2

Учитель історії Ігор Бойко, який працює в Білоярівській школі Амвросіївського району під Донецьком, розповів виданню, що йому доводиться вже тричі переживати зміну назви свого предмету. Спочатку Бойко читав історію України та всесвітню, після 2014 року – "Історію Вітчизни". Разом із зміною назви всіх дітей перевели на російські підручники.

Нині від 1 вересня він викладає "Історію Росії та регіональних компонентів". Історію України в донецьких школах уже давно не читають, каже Бойко. Зачіпають окремі теми — спільні із російською історією. Про Західну Україну тепер не розповідають зовсім, бо значна частина її не належала до складу Російської імперії. Ось така логіка.

Тож учителям історії в Маріуполі доводиться фактично наново освоювати курс і вивчати підручники, які окупанти завезли в місто ще в серпні.

Українські філологи викладають російську

Нелегко і вчителям української, які перекваліфікуються викладати російську мову.

"Українська мова в маріупольських школах залишається. Нам дозволили викладати, але вона в навчальних планах є лише факультативно, — розповідає пані Світлана. – В деяких школах батьки наполягли, щоб цей факультатив був обов’язковим (що само по собі трошки дивно звучить – обов’язковий факультатив), в інших так і залишили за бажанням. Але навіть там, де цей факультатив обов’язковий, він відбувається лише один раз на тиждень. Звісно, з таким навантаженням на хліб з маслом не напрацюєш. Тож усі ми, українські філологи, мусимо перевчатися на викладання російської мови".

Чи збережеться українська мова й надалі в Маріуполі хоча як факультатив, зараз сказати важко. Бо, як розповідає в інтерв’ю одному з російських медіа викладачка російської мови луганської школи №13 Тетяна Кондрашова, спочатку на Луганщині українську викладали. Було багато охочих її вивчати. Діти прагнули вступати до українських вишів. Але два роки тому зі шкільної програми українську мову та літературу прибрали зовсім — не залишили навіть факультативів і гуртків, каже вчителька.

Вона розповідає, що в Ростові педагогам щодня начитували по 3 лекції тривалістю півтори години. Здебільшого розповідали про особливості іспитів у Росії й давали приклади завдань.

Приклад тестового завдання з курсу історії
Приклад тестового завдання з курсу історії

"Це за об'єднання слов'ян"

Іншою важливою частиною лекцій було роз’яснення, як розмовляти з дітьми про війну та про відносини України й Росії.

Учителі дуже не хочуть розповідати саме про цю частину лекцій. Єдине, що сказав в інтерв’ю журналістам історик Ігор Бойко, що на уроках треба казати, що "це за об'єднання слов'ян. За об'єднання, коротше. Не за поглинання української держави. У такому ракурсі".

Він зазначає, що у 2014—2015 роках діти в школах окупованої частини Донеччини ще сперечались з викладачами щодо таких трактувань. Проте зараз ніхто в Донецьку про це вже не сперечається. Діти просто повторюють за батьками те, що ті говорять удома.

Як реагують на "нову концепцію світогляду" діти на уроках в Маріуполі – ми не знаємо. Бо батьків до шкіл не пускають. Усі школи в місті обгородили парканами. Вхід охоронять військові. Батьки щоранку приводять дітей до воріт, а в кінці дня тут само забирають. Контролювати, як відбувається навчальний процес, вони не можуть.

"Я щодня розповідаю своїй доньці, щоб мовчала і займалася власне уроками. І не брала участі в провокативних дискусіях", — розповідає пані Тетяна. Її дочці 14 років, і вона пішла вчитись у 41 школу. Ця школа розташована на лівобережжі Маріуполя, і вона одна з небагатьох, яка майже не постраждала від обстрілів. Тож 1 вересня окупанти запустили її в роботу.

41-ша школа в Маріуполі
41-ша школа в Маріуполі

Зараз у школі є електрика, проте немає опалення. Діти навчаються в верхньому одязі. Сюди з'їжджаються учні з великої частини лівобережжя. Багато хто пішки йде близько години, щоб дістатися школи. Росіяни обіцяли дати дітям шкільний автобус, але так і не дали.

Що кажуть батьки

Пані Тетяна не дуже переймається якістю освіти, яку отримує її донька. Вважає, що для вступу в маріупольські університети того вистачить.

"Чому віддала дочку в російську школу? Да тому, що інших шкіл тут немає. До речі, 10 тисяч рублів за те, що дитина почала вчитись, я вже отримала. Теж непогано", — пояснює вона своє рішення залишатись в Маріуполі, замість вивозити дитину в інші регіони.

Жінка каже, що в школі її все влаштовує, сильно на дітей не тиснуть, гімн Росії в школі вмикають тільки на свята, а не щодня. Тож, вважає вона, все гаразд.

Інша матуся, Вікторія В., з якою ми поспілкувалися, цього року віддала свого сина в перший клас у школі в Центральному районі. Каже, що без сміху не могла читати привітання від Пушиліна, які поклали в подарунки для дітей до 1 вересня. Проте ситуація зовсім не смішна.

"Я не можу виїхати з міста. У мене ціла квартира. Я що, маю її
віддати купантам? Вони зараз у Маріуполі починають у порожні квартири розселяти людей. Я не хочу втрачати своє житло. Да й батьки тут, страшно їх залишати. Проте два тижні тому хотіли виїхати, все дістало. Але через нову систему дозволів, яку окупанти запровадили від 1 жовтня, нам не вдалося отримати пропуск. Тож поки тут. І дитині треба вчитись.

1 вересня на свято першого дзвоника у керівництва школи була спроба вручити нашим діткам прапорці РФ, але батьки виступили проти. Тож вони змушені були погодитися з нами. Гімн Росії в школі також не вмикають.

Росіяни постарались забезпечити нас усіма необхідними канцтоварами. Харчування в школі, щоправда, немає, попри обіцянки. Натомість раз на 20 днів видають на дитину продуктовий набір. Він хороший, кращий, ніж ті, що роздавали тут усім як гуманітарку. Там були крупи різні, макарони нормальної якості, переважно виробництва «Хуторок», сік був пака 4, згущене молоко пару банок і молоко довгого зберігання 8 упаковок.

Щодо навчальних предметів, то першокласникам про війну нічого не кажуть. Та й діти зараз розумніші за дорослих. Мій син сам був свідком усіх подій, усе розуміє та й українські передачі дивиться на ютубі.

Українську мову ми намагаємося підтримувати в родині. У нас є день української мови – коли цілий день розмовляємо один з одним, щоб син чув, вчив, вчився розмовляти.

Я таки сподіваюся, що окупація – не назавжди. Це моя земля, моє місто. Пішли всі нафіг. Чому я маю комусь своє віддавати? Хай вони йдуть, а не я", — каже Вікторія.

Проте попри оптимістичні думки батьків, що на їхніх дітей не тиснуть з політикою, деякі фундаментальні зміни в школах таки відбулися. І вони точно тиснуть та змушують дітей забути, як називається країна, в якій ті народились.

По-перше, в фойє кожної школи, яка відкрилася в Маріуполі, тепер висять російський триколор, російський герб і гімн.

Школа №7. Ліворуч — директорка школи Попазова, далі — очільник окупаційної адміністрації Маріуполя Іващенко, поруч Саблін — депутат держдуми РФ, який народився в Маріуполі, пов'язаний з криміналітетом Маріуполя, фінансував "русскую весну", поруч з ним — подруга кримінального авторитета Іванова, керівниця його фінансами та депутат міськради від ОПЗЖ Калачова
Школа №7. Ліворуч — директорка школи Попазова, далі — очільник окупаційної адміністрації Маріуполя Іващенко, поруч Саблін — депутат держдуми РФ, який народився в Маріуполі, пов'язаний з криміналітетом Маріуполя, фінансував "русскую весну", поруч з ним — подруга кримінального авторитета Іванова, керівниця його фінансами та депутат міськради від ОПЗЖ Калачова

По-друге, на уроках природознавства, історії й навіть російської мови — взагалі на будь-якому уроці — дітям кажуть, що їхня країна називається Росія.

Ось як це роблять у звичайних вправах у звичайних російських підручниках
Ось як це роблять у звичайних вправах у звичайних російських підручниках

"Усі підручники в Маріуполі – нові. І це російські підручники. Росіяни завезли не тільки російські підручники, а й усі необхідні канцтовари. Забезпечили всім! На жаль, сказати, як сильно відрізняється програма викладання від української, не можу, не вивчала цього питання", — каже вчителька-методистка з Маріуполя Олена І.

Проте батьки вважають, що викладання стало простішим.

"Система дуже радянська, як в дитинстві, коли я вчилася. Легше, ніж в українській школі", — каже Тетяна, матір 14-річної школярки.

Окрім зовнішнього впливу на дитину у вигляді портретів Пушиліна або Путіна на стінах разом з російськими триколорами, є й більш прямий і грубий інструмент "перевиховання" українських дітей. Від 1 вересня у всіх російських школах запровадили новий урок – "Розмови про важливе".

"Перекодування" дітей

Щопонеділка о 8 ранку з дітьми розмовляють про, так би мовити, важливі речі, які російські пропагандисти використовують для "перекодування" дитини.

Про перекодування російські окупанти не соромилися говорити вголос. Ще наприкінці серпня в Москві депутати держдуми презентували доповідь "Про нацифікацію освіти в Україні". У ній ішлося про те, що останні 30 років в Україні послідовно виховували нацистів і націоналістів, і тепер завдання російських педагогів – перевиховати українську молодь. Цьому присвятили окремий форум. І саме тоді вперше прозвучало слово "перекодування".

Саме для перекодування й вигадали у російському міністерстві освіти ці "Розмови про важливе".

"Учитель, перед именем твоим Позволь смиренно преклонить колени", — так вітає школярів навчальна дошка, що висить за спиною педагога.
"Учитель, перед именем твоим Позволь смиренно преклонить колени", — так вітає школярів навчальна дошка, що висить за спиною педагога.

Ці рядки з комедії Миколи Некрасова мали б пробудити повагу до вчителів у серцях маріупольських школярів. І що важливо – довіру до того, що вони кажуть. Проте жодної довіри немає, а є іронія, яка заважає дітям серйозно сприймати всі ці "важливі розмови" і привчає дітей до брехні. Бо коли вчителька ще торік пропонувала дітям на уроці написати листа захисникам України, а зараз з таким саме натхненням каже про необхідність підтримати "захисників ДНР" — це викликає в дітей лише посмішку і думку про те, що брехати – це норм.

Проте вчителі не здаються й далі насаджують любов до Росії.

Російське видання "Важливі історії" з'ясувало, що є певна градація за віком, як саме вчителі мають це робити. З учнями 1–2 класів проводитимуть "бесіди про єдність країни, про те, як необхідно зберігати та захищати свою культуру, свій народ". Учням 3–4 класів розкажуть, що любити Батьківщину означає зокрема "виконувати військові обов'язки, бути на військовій службі". У сценарії до заняття для 5–7 класів прописана розмова про "спецоперацію". Старшокласникам учителі розкажуть, що "справді патріотично налаштовані люди готові захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках".

У розкладі на вересень було заплановано по всій території Росії, а також на окупованих нею територіях, чотири теми: "День знань" ("формування уявлення про користь самореалізації"); "Наша країна — Росія" ("формування та конкретизація поняття батьківщина"; "165-річчя від дня народження Ціолковського"; "День людей похилого віку" ("формування традиційних сімейних цінностей").

Чи може дитина спиратися такому ідеологічному впливу?

Ми поговорили про це з психологом Оленою Мурзою. Вона багато років займається дитячою психологією. Вчилася у найкращих фахівців надавати допомогу дітям у кризових ситуаціях. Брала участь у роботі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова з надання допомоги переселенцям, а також постраждалим у результаті обстрілів мікрорайона Східний у 2015 році в Маріуполі.

Олена Мурза каже, що те, як дитина переживе всі ці злами й виклики, залежить багато в чому від батьків.

Якщо батьки розмовляють з дитиною і пояснюють, чому вони опинились в таких умовах, чому зараз доводиться перебувати під російськими прапорами і не казати вголос про свою позицію, то дитина все зрозуміє і без проблем пройде цей важкий період.

Проте, зазначає психолог, більшість батьків, які розуміють важливість такого діалогу, поїхали з Маріуполя. А ті, хто зараз залишаться в місті, здебільшого не бачать потреби в таких поясненнях. А це може привести до дуже серйозних наслідків, вважає Олена Мурза.

"Дитина віком до 5 років на 100% залежить від позиції і настроїв батьків. Якщо батьки навіть у кризових умовах зберігають спокій (хоча всі ми люди, і я розумію, що під час обстрілів це було майже неможливо), то дитина може навіть не помітити, що щось жахливе відбулось.

У віці від 5 до 10 років вона залежна від думки батьків на 70%. Якщо дитині в цьому віці адекватно не пояснюват, що саме відбувається, у неї може розпочатися внутрішня війна, яка може мати дуже тривалі наслідки у майбутньому.

11 років і старше – тут дитина вже менш залежна від батьків, лише на 50%. Проте я спостерігала, що в кризових умовах навіть ті діти, які в мирні часи не знаходили спільної мови з батьками, горнулись до них і дослухались.

Тож у будь якому разі позиція батьків у поведінці дитини і у її світосприйнятті дуже важлива, — впевнена психолог. — Я можу впевнено казати: якщо батьки знаходять для дітей час і адекватні пояснення, з дітьми все буде добре. Але якщо батьки самі починають приймати ситуацію як нормальну, якщо вони кажуть дітям або демонструють своєю поведінкою, що ось це в Маріуполь прийшла СИЛА, і ми маємо їй підкоритись, навіть якщо вона дуже зла і погана, в такому разі психіка дитини ламається. В неї формується рабська поведінка, яка впливатиме на все її життя.

Якщо батьки щиро підкорюються окупантам, у дітей виникає дисонанс між тим, що є добром і злом. І в такому разі ми будемо мати справу з дуже серйозними розладами психіки».

Тож, вважає психолог, саме від батьків залежить, що з дитиною відбуватиметься далі. А тому, впевнена Олена Мурза, коли українська влада повернеться в Маріуполь, у психологів буде дуже багато роботи. І працювати доведеться насамперед з дорослими – з батьками.

"На жаль, ми залишили цей аспект поза увагою у 2014-2015 роках", — каже Олена Мурза.

Вона говорить, що ще одна суттєва помилка, якої припустились не тільки українськи психологи, а і численні міжнародні організації, — це блокування під час психологічної допомоги питань про те, хто винен у конфлікті.

"І під час роботи в Гуманітарному штабі Ріната Ахметова, і під час співпраці з ЮНІСЕФ нам забороняли обговорювати з дітьми це питання – хто розпочав війну, хто є злом, хто правий, а хто винен, і що треба зробити, щоб відновити справедливість. Діти запитували нас про це під час реабілітації, а ми замість того, щоб пояснювати, відповідали: «Ми не оговорюємо ці теми». Але ж питання в дітей залишались. Батьки казали їм, що ось, українська армія винна бо когось обстріляла. І дитина перестає розуміти взагалі, чи є на світі правда. Ось така підміна понять.

Після Другої світової війни Астрід Ліндгрен написала книжку "Брати Левине Серце". За неї письменницю було нагороджено літературною премією Януша Корчака. У цій книжці письменниця показує дітям у казковій формі, що буває зло, яке неможливо перемогти посмішкою, всупереч тезам з радянських мультфільмів. Вона на прикладі казкових героїв показує, що у світі є таке зло, яке можна перемогти тільки силою. Інакше воно буде вважати тебе слабким і знищить. Ось чому вчила велика дитяча письменниця після Другої світової. І ми маємо теж розповідати дітям про це вже зараз. І не тільки дітям, а й дорослим. З підлітками розмовляти на рівних, дітям читати ось такі казки…

Під час обстрілів в Маріуполі я сиділа в підвалі, в якому було декілька осіб зі Східного. І всі вони були впевнені, що це Україна обстріляла мікрорайон Східний 24 січня 2015 року. Ніхто тоді з влади не зібрав людей, не пояснив, що відбулось. Я тоді була дуже здивованою. Ніхто не створив публічної платформи для обговорення цих питань. А Росія створила. Вся її пропагандистська телемашина працює на пояснення людям того, що відбулося, на рівні, який цим людям зрозумілий.

Я впевнена, якщо ми не зробимо такої публічної платформи для обговорення проблемних питань зараз, якщо не будемо обговорювати всі ці наративи про азовців, які, мовляв, розстрілювали цивільних, які насаджуються в окупованому Маріуполі, то через 5 років кожен другий у місті буде вважати, що, дійсно, це ЗСУ знищили місто", — переконана фахівчиня.

Це гірше за обстріли

Марія, яка разом з двома дітьми вимушена була повернутись у Донецьк, зі своїми дітьми не говорить про наболіле. Вона думає, що її діти за стільки років війни вже добре розуміються, хто правий, хто винен, хто кого вбиває, хто в кого стріляє. Вважає, що діти пристосувалися до нових обставин. Що буде з нею і з її дітьми завтра, Маша не знає. Проте сподівається, що таки наважиться рушити далі, на захід, якомога далі від війни й цих безкінечних питань, які щодня ставить перед нею життя.

Чи отримають шанс повернутися до нормальності інші діти з Маріуполя, залежить від їхніх батьків і від того, як довго місто перебуватиме в окупації. Що довше триватиме російський вплив на свідомість дітей, то гіршими будуть наслідки.

"Те, що вчителі-зрадники вбивають в голови дітей в Маріуполі, гірше за обстріли", — вважає директор маріупольської школи №34 Олександр Литвинський. Незворотність покарання – ось чого домагається він від влади і що турбує його найбільше.

На жаль, самі вчителі в окупації, з ким нам вдалося поспілкуватись, не вважають свої дії злочином, виправдовують себе необхідністю якось жити і зовсім не думають про незворотню шкоду, якої щодня завдають несформованим дитячим душам.

Але закон з цього приводу має іншу точку зору. Згідно зі ст.111-1 Карного кодексу України, вчитель, який втілює російські стандарти освіти, є злочинцем. Покарання – від 2 до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною викладати на багато років наперед.

Така суворість покарання свідчить, що нарешті держава почала розуміти цінність того, що робить вчитель. Втрачені гроші, пограбовані міста, зруйновані будинки можна повернути, відновити. Як і втрачені території. А ось спаплюжені дитячі уми та серця можуть назавжди залишитись втраченим для країни скарбом завдяки зусиллям зрадників.

маріуполь окупація школа

Знак гривні
Знак гривні