Розпач і почуття провини. Що відчувають матері, які виїхали з дітьми за кордон

– Ми обрали Англію, бо з отриманням візи допомогла хрещена сина, яка там давно живе. Пам’ятаю останню ніч перед літаком. Я не спала й постійно думала, чи правильно роблю. В Україні рідні люди, рідна мова, рідні стіни, а за кордоном усе чуже… але безпечно. Тоді загадала собі поїхати на літо — у дитини будуть канікули, а тоді, може, й наше місто звільнять… Сьогодні жовтень, а повертатися ще надто рано, лякають щоденні атаки російської армії на мирні міста та їх наслідки. Та й куди повертатися? Наше місто тимчасово окуповане, орендувати житло й облаштуватися на заході України – нині завдання з “зірочкою” і недосяжна розкіш.

Отже, я опинилась із 9-річним сином у маленькому селі Кембридшир серед англійців, які постійно всміхаються та вибачаються (довго до цього звикала) та українок, які так само вивезли дітей якомога далі від війни.

Нас, як і їх, спочатку всім показували на багатолюдних святах та зустрічах. Це мало приблизно такий вигляд: "Це моя українська сім’я" – "А це моя". Допомагати українцям під час війни – справа честі для добропорядних англійців. Про переселенців у домі часто сповіщає український прапор на паркані. Англійці – дуже добрі люди, але іноді складалося враження, що деякі приймають українок з дітьми, щоб підтримувати свій статус у суспільстві.

І хоча ми зараз у безпечному місці, війна не відпускає – ні через місяць, ні через три. Прочитаєш про прильоти в Україні – й одразу "накриває з головою". Забуваєш про все, що робила чи збиралась зробити цього дня, думками переносишся додому, в атаковані міста й переживаєш травму свідка, коли бачиш жах, проте нічого не
можеш зробити. У голові крутяться питання: що робити далі? Чого ми чекаємо? Іноді охоплює страх: а раптом вже не зможемо повернутися додому? Цей страх сильніший у тих, хто виїхав з окупації, втратив житло або жив там, де зараз лінія фронту, – бо повернутися додому поки що неможливо. Услід за панічними думками з'являються сльози. Співчутливі англійці намагаються підтримати й заспокоїти, але спинитися неможливо. Моя нова подруга, яка ще весною виїхала з синами з Бучанського району Київщини, досі не може стримувати сльози в багатолюдних місцях. Вона може розревітися посеред супермаркету чи в дитячому парку. Начебто у
неї зараз усе спокійно й діти в безпеці, а шрами на душі не загоюються.

Англійці допомагають чим можуть, мешканці деяких сіл скидаються грошима, щоб забезпечити перші потреби тих,
хто прибуває з України в очікуванні державної допомоги; організовують безплатні курси англійської мови; відкривають клаус-клаби (типу наших секонд-хендів) та фудбанки на вихідних (із соціальним набором продуктів). Іноді виходить дисонанс: відмовлятися від них якось негарно, проте не всі з тих, хто приїхав до Англії, потребують безплатної їжі чи одягу, хоча й дуже вдячні за дах над головою. Трапляється, що родини “спонсорів” (так називають родини, які приймають українських біженців) вимагають від біженців дотримуватися жорстких вимог. Наприклад, навпроти моїх спонсорів оселилася дівчина, яка у 2014-му виїхала з Донецької області до Одеської, а цього року прилетіла до Англії.

Спершу потрапила до родини літніх англійців, які підготували "Правила будинку" на шести аркушах. Серед обов’язкових для виконання пунктів було: "Не рухати стілець, який стоїть ліворуч столу, бо можете подряпати підлогу", "Якщо захочете хліба, повідомте нас про це", "Після восьмої години вечора ви не повинні виходити зі своєї кімнати". Дівчина змінила сім’ю спонсорів.

Мені з моїми англійцями пощастило. Це веселе подружжя мого віку з двома дітьми. Отже, і сину цікаво, і мене не напружують. Навпаки, завжди допомагають із заповненням форм та однотипних анкет до різних інстанцій, які можуть надати допомогу. А бюрократичних заморочок тут багато.

Життя на паузі

Українським жінкам постійно натякають на те, що треба працювати. І вони загалом не проти, але як працювати, коли в багатьох у голові бедлам через пережите під час війни? І як іти мити посуд у пабі, коли все життя працювала адвокаткою, лікаркою чи директоркою? Але вони переступають через себе та йдуть працювати покоївками й прибиральницями, помічницями на кухні та доглядальницями за людьми похилого віку. Це важко, особливо тим, хто довго вчився, досягнув певних успіхів у кар’єрі, а тепер вимушений погоджуватися на низькооплачувану роботу, щоб прогодувати себе й дітей.

"Жінки постійно плачуть і жаліються", – зізнається мені спеціалістка з профорієнтації підлітків та дорослих, психологиня Анна Різніченко, яка оселилася у сусідньому селі й консультує онлайн. Вона розповідає, що українок за кордоном дуже ранять коментарі у соцмережах про те, що вони зрадниці, які покинули батьківщину… Не всі вживаються під одним дахом з іноземними родинами, але всі сумують за своїми чоловіками, які, може, й бісили когось до війни, але без яких так важко зараз — і морально, і фінансово, і статево.

Також до психологині звертаються жінки, які хочуть побудувати кар’єру в новій країні. Вони або шукають, як переформатувати свою спеціальність, або як знайти нову.

Часто переселенок турбують питання профорієнтації для підлітків, зважаючи на відмінності української та міжнародної систем освіти. А діти й підлітки часто лякають своєю замкненістю та агресією в новому чужомовному середовищі. Батьки – далеко, матері, які поряд, не завжди можуть упоратися – їм і самим важко, а треба ще бути опорою для своїх дітей.

"Нас ніби вирвали з корінням…"

– Хоч би де ми зараз перебували – на підконтрольній чи окупованій території, в Україні чи за кордоном, якого віку і статі були – у кожної людини спостерігаються "емоційні гойдалки", – констатує клінічна психологиня, психоаналітикиня, кандидатка ЕСРР (Європейська конфедерація психоаналітичної психотерапії) Лілія Висоцька. – Воно й не дивно: стрес, тривога, розпач, біль – усе це супроводжує нас під час війни.

– Виїзд за кордон з початком війни був вимушеним рішенням, – пояснює Лілія Висоцька. – І це величезний стрес. Багато хто відчував, що їх разом з дітьми ніби вирвали з корінням зі звичного середовища і кинули на чужині, де вони самі мають якось справлятися. Водночас виникло багато проблем, з якими раніше ми не стикалися. Зараз у Європі організовано багато центрів психологічної допомоги, де застосовують груповий формат терапії. Люди можуть зустрічатися й розуміти, що вони не самотні і що вони не погані мами чи дружини, а це тимчасова складність, до якої треба адаптуватись і поступово долати. Багатьох жінок принижує втрата статусу за кордоном – коли, наприклад, жінка в Україні була успішною юристкою, а зараз вимушена перекладати фрукти на складі. Людина ніби перестає бути собою, бо таку часткову втрату ідентичності непросто пережити. Взаємодопомога у групах терапії допомагає отримати підтримку, поділитися переживаннями, поступово повернути свою здатність долати труднощі і зберегти ідентичність: тобто ти не перестала бути юристкою, просто зараз для виживання доведеться перекладати фрукти. Треба прийняти, що це тимчасова ситуація. Минуле нікуди не зникло, і в багатьох випадках воно може стати опорою сьогодні.

– З цією війною в багатьох людей таке враження, ніби вони втратили частинку себе, – пояснює Лілія Висоцька. – Насправді, минулий досвід може стати тим ресурсом, який допоможе укорінитися й пережити складні моменти.

Ще складніше, коли людина через війну втратила житло та родину і їй нікуди повертатися.

– Тут теж має значення минулий досвід та загальна система цінностей – каже психологиня. – Втрата матеріального дуже важка, але важливо, що людина зберегла здоров’я та життя, вона вірить у себе, тоді може досить швидко відновиться. Але якщо минулий досвід пов'язаний із схильністю до накопичування, важким зароблянням грошей і яке було надцінним, то втрата всього за один день переживається дуже болісно. З такими людьми треба працювати індивідуально. При таких радикальних поворотах рятує оновлення сенсів життя, переоцінка цінностей. Є люди, психіка яких спроможна справлятися з цим самостійно, а є ті, для кого такі речі стають руйнівними.

Про гарні фото під час війни

Тим, хто виїхав за кордон, варто зважати на психологічний стан земляків, які залишилися в Україні. Гарні фото з-за кордону дратують.

– У цьому питанні важливо розуміти, що ті, кому вдається бувати у відпустці чи десь у гарних місцях, часто бажають поділитися враженнями, як це було ще рік тому, і ніби відсікаючи стан війни. Це така спроба побути в альтернативній реальності, – пояснює Лілія Висоцька. – Звичайно, що люди, які щодня змушені поневірятися та боротися за виживання, важко сприймають, коли їм демонструють, "ніби все добре" – це викликає роздратування, злість, часто відчай. Треба пам’ятати про це і зважати на такий стан значної частини суспільства, коли хочеться поділитися чимось, що було нормою для мирного часу. Зараз це неможливо змінити, певний рівень агресії в суспільстві необхідно підтримувати, щоб перемогти ворога, а після нашої перемоги ситуація зміниться.

Як собі допомогти, й коли варто звернутись до психолога

Зазвичай, коли люди хочуть швидкої психологічної допомоги, звертаються за порадами до інтернету (дивляться відео в Ютубі) і намагаються виконувати всі рекомендації, отримані звідти. Але іноді це може працювати поверхово і ненадовго.

– Якщо ви відчуваєте, що періодично потрапляєте в одну й ту саму проблему, фоново відчуваєте себе нещасливо, пригнічено, бажано вже звернутися до психолога, – пояснює Лілія Висоцька. – Це зазвичай психотерапія без ліків і на цьому етапі допомога може бути короткостроковою. Вона допоможе людині розібратися в собі. Адже що краще ми себе розуміємо, то більший у нас горизонт для ухвалення рішень, і то менший рівень тривоги, з’являється здатність творчо розв'язувати багато проблем.

У легких випадках достатньо упорядкувати своє життя, вважає психотерапевтка Анна Різниченко.

– По-перше, допомагає гарно вибудований графік дня і ритуалізація, – каже вона. – Тобто зранку повинен бути певний розклад, за яким людина рухається впродовж дня. Але це не має бути догмою, коли по хвилинах розписують навіть час відвідування туалету. По-друге, багато людей, які залишили свій дім, сприймають теперішнє життя як тимчасове і не облаштовують його. Я раджу не нехтувати цим – купити хоча б власну чашку, квіти, свічки, щось приємне, що тішило б око.

Ознаки, що вам потрібна допомога спеціаліста:

– Стресові розлади, зокрема
постравматичні (порушується сон, харчова поведінка, або хочеться починати день з алкоголю), коли спостерігаються обсессивно-компульсивні розлади (нав’язливі дії, ритуали) – це привід для звернення до спеціаліста, бажано до психіатра.

– Прислухайтеся до тіла – чи не болять руки, ноги, спина, чи ви не набрали / скинули вагу дуже різко.

– Якщо впродовж двох тижнів спостерігаються симптоми, пов’язані з апатією, безсонням, радикальними порушеннями настрою (то плачете, то смієтесь).

І головне – людина повинна визнати, що вона потребує допомоги.

– Немає універсальних рецептів лікування, – пояснює Лілія Висоцька. – Якщо якість життя знижено, функціонування порушено і людина не справляється – це означає, що є внутрішні бар’єри, які слід переглянути. Спеціаліст переважно працює не з наслідками та симптомами, а з причинами. Вона прогнозує, що найбільші психологічні проблеми почнуться після війни. Навколишній світ після перемоги перестане сприйматися як чорно-білий, як сьогодні, в якому зрозуміло де ворог, а де друг і що зараз треба робити. Звичайне мирне життя має багато кольорів і потребує певної толерантності, поблажливості один до одного, а в деяких випадках оновлення та якісного переналаштування свого світогляду.

Найважче буде після війни

Спеціалісти впевнені, що після війни всі українці будуть потребувати психологічної підтримки. Просто хтось відновиться швидше, а хтось довше.

— Недарма після Другої світової війни в Європі та США був сплеск у психологічних дослідженнях, розвиток психотерапії як такої. Завдяки цьому багато людей змогли швидко подолати емоційні труднощі, – пояснює Лілія Висоцька. – Зараз історія повторюється… Є таке явище, як передача травми, коли старше покоління, не пропрацювавши свої травми, передає їх наступним поколінням. Цьому впливу піддаються і діти, і часто онуки. Якщо зараз не працювати з психологічними проблемами і не говорити про них, це буде зачин на деструкцію на кілька поколінь уперед. Якщо ж надалі будуть створюватися Центри психологічної допомоги і люди розумітимуть, що треба туди приходити, в нас є шанс подолати руйнівні наслідки для психіки, яких завдала ця війна. Міністерство охорони здоров'я України прогнозує, що від 3 млн до 4 млн людей будуть потрібні ліки для розв'язання проблем із психічним здоров'ям, що виникли внаслідок війни. Приблизно 15 млн будуть потрібні інші види психологічної підтримки.

– Я думаю, після війни це питання буде дуже актуальним і ми зможемо спиратися на досвід Європи, яка пройшла це після Другої світової війни, – додає Лілія і каже, що вже зараз європейські спільноти допомагають українським спеціалістам ресурсами і консультаціями. – Ми зможемо спиратися на досвід Європи, яка пройшла це після Другої світової війни. Там цю структуру вже налагоджено, працює страхова медицина, розвинулася психотерапія.


Волонтерські служби й організації, де надають психологічну допомогу:

1.Служба турботи про психічне здоров‘я Благодійного Фонду "Право на захист".

2.Психологічний телеграм-канал. Щодня підтримуючі та освітні тексти про психологію війни, стресостійкість, самодопомогу: https://t.me/psyintouch

3.Кризові консультації: онлайн або очно в північному регіоні України: Київ (+Ірпінь, Буча, Васильків), Чернігів, Полтава, Суми, Черкаси та відповідні області

https://forms.gle/UsEcAWHHWzegGTrq8

3.Групи онлайн:

– для дорослих у проживанні війни (щочетверга 20:00-21:30): https://forms.gle/Y43hbMwtoq92zMdq6

– для сімей і рідних військовослужбовців (щопонеділка 20:00-21:30): https://forms.gle/Wjca4Sfez9WigNcJ8

– для батьків, які виховують дітей під час війни (щочетверга 15:00-17:00): https://forms.gle/nPeUsYoifTpxzYoB8 (https://forms.gle/nPeUsYoifTpxzYoB8?fbclid=IwAR1R-4wgofIQtmNFbjJsW64TLu1LcxCexrCmxV675JBkTZGSbGf7rSY01L4)

4.Просвітницькі психологічні вебінари, записи: https://youtube.com/playlist?list=PLmotQp8RoFj75OkDSkKxlOCyLiQ6AmjXM

5.Національна Інституція Групової Взаємодії та Освіти "Поле відновлення": https://t.me/psyhelp_ua

Усі сервіси безплатні для українців та конфіденційні.

Європа психологічна травма війна біженці психологічна допомога