"Рік-півтора — і все може спалахнути", але після перемоги України. Представники народів Росії про свою незалежність

Від їхніх сподівань 1990-х років на національне відродження не залишилося майже нічого. Народи Російської Федерації опинилися на межі свого етнічного виживання. Економічне й політичне життя в автономних утвореннях знищене. Русифікація наростає. Усе це змушує переглянути висловлені раніше сподівання українців, що низка національних заворушень чи протестів допоможе підірвати імперську міць Росії та полегшить нашу перемогу.

Імовірніше, станеться навпаки — наша перемога дасть змогу народам, які нині перебувають у складі Російської Федерації, заявити про своє національне відродження. Тому відповідальність за долю сотень народів Росії лежить зокрема й на нас, українцях, нам доведеться стати трунарями Російської імперії.

Татарстан і не тільки

Однією з найчисельніших етнічних спільнот сучасної Росії є татари. За оцінками представників цієї групи народів, загальна кількість казанських, астраханських і сибірських татар може сягати 7 млн осіб. Проте сьогодні вони позбавлені права на свою давню історію й культуру. Про це ТЕКСТИ поговорили з заступником прем’єр-міністра в уряді Татарстану у вигнанні, співзасновником громадського руху фіно-угорських і тюркських народів Поволжя “Ідель-Урал” Рафісом Кашаповим.

Рафіс Кашапов (посередині). Фото з фейсбука

Яке сьогодні ставлення в татар до російсько-української війни й агресії Росії?

За моїми підрахунками, не менш ніж 30% татар підтримують Україну, але публічно сьогодні ніхто нічого не може зробити. Бо в Росії нині встановлено фактично фашистську диктатуру, коли все контролює ФСБ. Наприклад, є такий Світовий конгрес татар — він зараз єдиний залишився зі схожих представницьких органів, проте серед його керівництва — четверо співробітників ФСБ і ще кілька осіб колишніх ГРУшників чи військових. Тобто насправді цю організацію захопили російські силові структури. Ще один промовистий приклад — у президента Татарстану була власна охорона з місцевих силовиків. Проте Путін підписав указ, згідно з яким охорона таких посадових осіб має бути підконтрольною Росгвардії.

Після приходу Путіна ліквідовано 4,5 тис. татарських шкіл і гімназій, близько 11 тис. татарських учителів звільнили.

Після приходу Путіна ліквідовано 4,5 тис. татарських шкіл і гімназій, близько 11 тис. татарських учителів звільнили. Вивчення татарської мови у вишах уже давно знищено. Як наслідок, навіть по селах татари починають розмовляти російською. Приблизно 50% татар нині перейшли на російську. Хоча татари могли б бути справді потужною силою. Загальна кількість різноманітних груп татар у Росії становить близько 7 млн осіб. Ідеться про казанських та астраханських татар, багато їх також у Сибіру. Але зараз вони записують себе як росіян. Дуже потужно працює російська пропаганда, всю культурну сферу спрямовано на возвеличення саме російської історії й культури.

Якщо почитати прізвища солдатів російських окупаційних військ в Україні, то серед них можна побачити багато татарських і башкирських прізвищ. Чи справді солдатів цих національностей багато, й у чому причини такого явища?

На жаль, це правда. Ще коли я зустрівся після першої російсько-чеченської війни з Шамілем Басаєвим та Асланом Масхадовим, вони казали мені: ми переглянули список прізвища загиблих російських солдатів, а там лише татарські, башкирські, чуваські й бурятські прізвища — як так? Саме з національних республік росіяни кидали військових у “гарячі точки” тоді й так само роблять зараз. Це суто кремлівська технологія. Лише масштаб нині більший.

Москва спеціально направляє військовослужбовців з Татарстану, Башкортостану, Хакасії, Дагестану, Чечні, щоб показати, що з українцями воюють не лише росіяни, а й інші народи, землі яких належать до Російської Федерації. І паралельно “списує” представників цих самих народів, посилаючи на забій.

Чи реальне нині повстання корінних народів проти російського колоніального гніту?

Ми сподівалися, що коли почнеться війна, то національні республіки підіймуться на боротьбу. На жаль, такого не сталося, насамперед через дуже жорсткий контроль зі сторони російської влади. Масовий відкритий спротив сьогодні, на жаль, неможливий. Але партизанські дії на Поволжі таки розпочалися. Лише казанські татари здійснили понад 10 акцій саботажу у військових частинах і шляхах сполучення. Десь зруйновано залізничне полотно, десь стаються підпали. Росіяни у відповідь вдаються до репресій, уже арештовано кілька десятків осіб.

Коли можна очікувати на посилення спротиву?

Усе залежить від ситуації на українсько-російському фронті. Що швидше Україні вдасться завдати Росії поразки, то швидше розкручуватиметься спротив у національних республіках. Рік-півтора — і все може спалахнути. Ідеться не лише про татар, а загалом про колонізовані народи Сибіру й Кавказу. До того ж навіть у суто російських регіонах я нарахував приблизно сім-вісім таких регіонів — принаймні в соцмережах можна натрапити на відгуки, у яких обурюються політикою Москви й закликають створити окремі держави. Це дуже непогано.

Що швидше Україні вдасться завдати Росії поразки, то швидше розкручуватиметься спротив у національних республіках.

Щодо Татарстану, то в 1992 році в нас уже був референдум щодо незалежності, де понад 60% населення підтримали незалежність. Тому юридичне підгрунтя для незалежності є. Але передумова все одно єдина — перемога України в російсько-українській війні. Бо це автоматично означатиме розвал нинішньої Росії. Уже зараз російські пропагандисти починають показувати якісь карти про розвал Росії, тому насправді кінець близький.

Розділені буряти

В уявленні багатьох українців буряти є абсолютними вірнопідданими представниками Російської імперії. Проте реалії цього народу такі, що вони — одні з найбільших постраждали від дій цієї самої російської влади. Ще за Сталіна їх піддавали жорстким репресіям, зокрема за нібито поширений серед них “панмонголізм” — і саме тоді територію їхньої республіки дуже сильно “обкраяли”. Бурятію розділили на власне Бурятію, два автономні округи, а також райони й селища, які без жодного автономного статусу включили до складу сусідніх областей. А вже за Путіна бурятські округи ліквідували. Водночас буряти сьогодні масово служать у російській армії й поки що немає жодних підстав говорити про їх масовий спротив російській владі. ТЕКСТИ поспілкувалися з активісткою бурятського національного руху Раджаною Дугар-Де Понте.

Раджана Дугар-Де Понте (посередині). Фото з фейсбука

Як загалом бурятське суспільство сприйняло агресію Росії щодо України?

У бурятів було кілька фаз сприйняття цієї війни. Спочатку — шок у більшості населення, коли люди не могли зрозуміти, що відбулося й чому. Голова Бурятії Олексій Циденов ще в кінці лютого зібрав громадськість, щоб підтримати цю операцію. І тоді один з відомих бурятських діячів спитав його, чому буряти поїхали на цю війну. Адже в Кремлівському полку не видно жодного бурята — там служать лише високі світловолосі слов’яни, а якщо треба помирати — то згадали про бурятів. Звісно, цьому діячу заткнули рота, але подія мала резонанс. Та потім почалася дуже масована пропаганда, яка фактично зомбувала частину суспільства. А дехто просто боїться заявляти власну позицію.

в Кремлівському полку не видно жодного бурята — там служать лише високі світловолосі слов’яни, а якщо треба помирати — то згадали про бурятів

Бурятів, які з’явилися на самому початку війни, було втягнуто в неї обманом — вони їхали на навчання в Білорусь (ТЕКСТИ: як свідчать аккаунти російських солдатів у соцмережах, попри достатньо артикульовану фразу про “навчання в Білорусі”, насправді чимало окупантів так чи так обговорювали можливість вторгнення в Україну). Танкісти йшли через Чорнобиль, зону зараження, багато хто там отримав дозу опромінення, оскільки їх примушували копати траншеї. Вони були без продовольства й без нормального забезпечення. Дехто навіть писав, що в зоні відчуження їм доводилося вбивати дичину й так виживати. Потім їх перекинули на найважчі ділянки.

Від самого початку війни експерти писали про непропорційні втрати у війні серед декількох народів Росії — ідеться про дагестанців і бурятів. Самі буряти теж про це писали — що в "найгарячіших точках” воюють лише вони й дагестанці. Що в “кадировців” завжди найновіша уніформа, проте вони не беруть участі в бойових діях, а коли щось лише починається — їх одразу вивозять.

Зараз є дуже тривожна інформація, що тих людей, які намагаються відмовитися від контракту, затримують, тримають, приміром, у Луганському СІЗО та погрожують смертю.

Ще одне, що дуже вплинуло на настрої бурятів, — це звинувачення саме їх у злочинах проти людяності. Підозрюю, що таку інформацію спеціально розкручували ботоферми. Коли стали загальновідомими страшні злочини російських окупантів у Бучі, почався просто шквал звинувачень саме бурятів у цих злочинах. У соцмережах з’явилися якісь випадкові фотографії солдатів азійської зовнішності. Доходило до абсурду — в одному з таких постів, де у всьому звинувачували бурятів, була, зокрема, фотографія якогось якутського земляцтва з прапором Саха-Якутії. Але хтось зібрав ці фотографії й підготував пости, де в усьому звинуватив саме бурятів. Ці самі звинувачення також транслювала омбудсмен Людмила Денисова, яка заявила, що основні злочини вчинили “кадировці” й буряти.

(ТЕКСТИ: Висловлювання Людмили Денисової, що найбільше злочинів учинили “кадировці” та буряти, нині документально не підтверджено. Є перші звинуваченні щодо злочинів російських військових, але йдеться лише про початок розслідування. Водночас у Київській області розташовувалася російська військова частина з Кяхти (Бурятія), у складі якої були й буряти, й етнічні росіяни. За інформацією місцевих мешканців, військовослужбовці цієї частини були помічені в масових актах мародерства та негідному поводженні з цивільним населенням. Але це, зрештою, звичайна практика для всіх без винятку військових частин російської окупаційної армії.)

Думаю, необхідно здійснити повноцінне розслідування й покарати саме тих, хто реально винен. Але сьогодні у світі вже пішла хвиля, що найстрашніші воєнні злочинці — саме буряти. І ця спекуляція, що злочинцями є буряти, а також пов’язана з нею ненависть, викликали великий негатив у бурятському суспільстві.

Ну, думаю, тут треба бути готовим, що якщо ти береш участь в агресії проти іншої країни, служиш в окупаційній армії, то, вочевидь, тебе ненавидітимуть…

Так, але чомусь саме бурятів ненавидять найбільше. Наче лише вони напали на Україну. Я не знімаю жодної відповідальності з військовослужбовців окупаційної армії, які фактично стали окупантами. Але таки є відмінність між військовослужбовцями окупаційної армії та воєнними злочинцями.

Бурятія та Забайкальський край буквально втикані військовими частинами. Це дуже мілітаризований регіон. І оскільки до того ж бідний, то в молодих людей немає альтернативи, окрім іти служити за контрактом до армії (про це детальніше читайте у нашій статті тут).

Щодо статистики, то згідно з даними “Вільної Бурятії”, станом на 14 липня загинуло 117 бурятів. Ідеться саме про етнічних бурятів. Кількість загиблих вихідців з Бурятії, звісно, буде іншою. Але загалом, звичайно, це сумна цифра. Бо бурятів насправді доволі небагато. Згідно з переписом 2010 року, їх у Росії налічувалося лише близько 460 тис. осіб.

За релігією буряти є буддистами. Я бачив фотографію, на якій було зафіксовано приїзд в одну з російських окупаційних частин в Україні буддистських лам. Мене це дещо подивувало, оскільки я не міг припустити, що буддисти можуть підтримати війну. Яку позицію зайняло буддійське священництво в Бурятії щодо агресії проти України?

Голова Буддійської традиційної сангхи Росії Дамба Аюшеєв підтримав агресію проти України. На жаль, політика в нього пересилила роль духовного лідера буддистів. Я поставила б його в один ряд з патріархом Кирилом. Але в Бурятії є буддистські організації, які не належать до цієї традиційної сангхи й, відповідно, мають власну позицію щодо певних подій.

Наскільки сьогодні потужний опозиційний рух у Бурятії?

Росія сьогодні є класичною фашистською державою. Відповідно, якщо держава фашистська, то в ній неможливе відкрите існування якихось опозиційних рухів. Якщо людина заявляє про свою опозиційність — її одразу репресують. Тому єдине, що залишається, — це організувати всі прогресивні сили за межами Росії. Бурятська діаспора зараз достатньо велика, й у нашому середовищі вже зародилися ініціативи, які представляють альтернативні точки зору. Так з'явилися організація “Вільна Бурятія”, Ліга вільних націй. Зараз важлива фаза, потрібно консолідувати всі зусилля й працювати, щоб розвалити цей колоніальний репресивний режим.

Щоразу більше людей розуміє, що Росія у теперішніх кордонах завжди залишатиметься колоніальною імперією, яка прагнутиме розширення

Сьогодні люди дедалі більше починають замислюватися про незалежність. Щоразу більше людей розуміє, що Росія у своїх теперішніх кордонах завжди залишатиметься колоніальною імперією, яка водночас прагнутиме подальшого розширення.

Яке нині співвідношення етнічних росіян і бурятів у республіці?

Приблизно 30% — це буряти й десь приблизно 70% — росіяни. Тобто буряти в меншості. Відповідно, через це багато проблем, зокрема через втрату мови.

А як може йтися про незалежність Бурятії, якщо корінний етнос там становить меншість?

Думаю, нам варто позиціонувати Бурятію як громадянську націю, яка має складатися з бурятів, росіян і представників інших національностей, але які вважатимуть себе громадянами Республіки Бурятії.

Читайте також: О том как Россия забирала себе земли Республики Бурятия

Карелія

Ще один співрозмовник ТЕКСТІВ — Вадим Штепа, журналіст, письменник, головний редактор порталу “Регіон експерт” (регіоналіст, як він сам себе називає). Водночас Штепа, попри своє зокрема й українське коріння, представляє ще один теперішній суб’єкт Російської Федерації — Карелію.

Вадим Штепа (в синій майці). Фото з фейсбука

Карелія сьогодні абсолютно затиснена Москвою — і політично, й економічно, і культурно. Росія офіційно називається федерацією, але насправді вона не є жодною федерацією. Варто порівняти зі США чи Німеччиною, де суб’єкти федерації мають незіставно вищі повноваження. Жодному американському президенту на думку не спаде знімати чи призначати губернаторів або голів автономних утворень.

У Росії також неможливе існування жодних регіональних політичних партій. Водночас у таких європейських країнах, як, наприклад, Польща та Франція, існують свої регіональні політичні партії, які обираються в місцеві та європейський парламенти. У Росії ми не можемо створити Карельську демократичну партію, яку обирали б у парламент республіки. Мешканці Карелії мають змогу обирати лише ті партії, керівництво яких сидить у Москві. Відповідно, у Росії працює така деформована політична система, коли за всі регіони всі рішення ухвалюють у єдиному місці — в Москві.

Також наявне повне придушення економічного життя в республіці. У Карелії рубають деревину й добувають залізну руду, але всі ці ресурси присвоюють московські корпорації та вивозять за межі республіки. Тобто жодні податки в бюджет республіки не надходять. Це абсолютно колоніальна політика.

Також відбувається повне придушення всіх місцевих регіональних культур. У випадку з Карелією це карельська, вепська й поморська культури. Усі ці народи абсолютно пригноблені в культурному сенсі, у них немає жодних можливостей для самовиявлення. У Карелії навіть карельська мова не має державного статусу. У Комі, Татарстані мови мають державний статус, а в Карелії карельська мова — ні. Тобто мова титульної нації не має державного статусу, бо в Росії ухвалено закон, згідно з яким усі регіональні мови мають бути лише кирилицею, а карельська мова була і є на латиниці.

Я вважаю, що статус Карелії мають визначати її громадян на вільних виборах. Ще в 1990 році Карелія ухвалила декларацію про власний державний суверенітет. При Путіні її було скасовано, й нині навіть за згадку про неї можуть притягнути до відповідальності.

У Карелії частка питомо карел становить лише близько 8%. Як можна створити якесь суверенне утворення, якщо більшість — етнічні росіяни?

Ваша українська еліта, можливо, таки помиляється, коли вважає всіх росіян єдиним монолітом. Насправді це зовсім не так. Ту саму декларацію про суверенітет ухвалювали більшість депутатів, які були місцевими етнічними росіянами. І вони її ухвалили. Водночас є й етнічні карели, прихильники сталінізму та комунізму. Тому стверджувати, що всі росіяни за імперію, а карели проти — це дуже спрощено.

декларацію про суверенітет Карелії ухвалювали більшість депутатів, які були місцевими етнічними росіянам

Самі росіяни дуже різні — є московські росіяни, які всім нав'язують єдиний імперський стандарт, а є місцеві локальні росіяни, які мислять категоріями власних регіонів. У 1993 році була спроба проголосити Уральську республіку на основі Свердловської області, але Єльцин це заборонив, хоча він сам звідти родом. Його радники сказали: якщо російські області перетворюватимуться у республіки, то це призведе до розпаду Росії. Можна згадати й зовсім недавні протести в Хабаровському краї.

Ну так, але зараз нам якось в Україні не дуже видно, хто з росіян підтримує Москву, а хто “регіоналіст”, якось у камуфляжі вони всі трохи на одне обличчя… Що ж має статися, щоб почався потужний регіоналістський рух?

Візьмемо для прикладу Карелію — там не буде жодного потужного республіканського руху, якщо не буде економічної свободи. Нині її абсолютно немає, бо якихось незалежних суб’єктів бізнесу на рівні регіонів не існує. Увесь регіональний бізнес повністю поглинули великі федеральні холдинги, що фактично сьогодні є в будь-якій галузі російської економіки. Хто хоче хоч якось розвиватися на регіональному рівні, того знищують у будь-який спосіб. Усю російську економіку сьогодні дуже жорстко централізовано.

У регіонах просто немає жодних власних економічних суб’єктів, яким була б цікава своя регіональна політика. Наприклад, у Башкортостані була власна потужна компанія “Башнефть”, але поступово “Роснефть” включила її в себе. Тому місцеві політики не мають жодної економічної опори. Це одна з головних проблем регіоналізму в Росії.

Люди дуже залякані. Дуже жорстко відбувається пресинг, придушення будь-яких виступів, людей звільняють з роботи, студентів абсолютно спокійно виганяють з університетів. Але я вивчав російську історію й чудово розумію, що тут також усе може змінитися раптово й дуже швидко. Сподіваюся на певний аналог з 1917 роком — вірю, що він незворотній.

колоніалізм росія україна війна