Хата "під ключ". Дві подруги облаштували для переселенців 50 порожніх сільських будинків

Гавкіт не припиняється. Усі стрибають, туляться й облизують. Бері, Ося, Мірейка, Мейсон, Ася, Юся, Тішка, Тошка, Кнопочка і Марсік – це лише частина собак, які живуть у цій оселі.

"Коли я дзвонила Тані й питала, що ми будемо винні, бо в нас немає грошей, вона сказала: «Ви просто доїдьте живими й усе». І ці слова залишаться зі мною назавжди", — каже зі сльозами на очах харків’янка Тетяна Кудрявцева

У Панчеве – село неподалік Кропивницького — вона з родиною потрапила випадково, коли в квітні рятувалася з родиною й цілим звіринцем з харківської Салтівки – району, який активно обстрілюють росіяни.

Замість ресторану – волонтерський пункт

Посеред села красується однойменна крамниця. Поряд – велетенський лелека.

"Такі птахи зустрічали нас у гніздах просто поряд із блокпостами дорогою сюди, — каже наша співрозмовниця, — але цей велетень — металевий".

Нам — у старий ресторан навпроти. Хоча розташований він у степах, проте схожий на стилізовану гуцульську гражду. Ресторан тут не працює ще з 2000-х, але другий поверх таки слугує місцем для проведення поминок.

З бічного входу в приміщенні розташовано склад гуманітарної допомоги місцевого благодійного фонду – першої в історії села громадської ініціативи, яку в лютому організували подруги Тетяна Босько й Віта Панкул.

"Перші днів п’ять ми плакали, а потім зрозуміли, що треба щось робити", — каже Тетяна.

До 24 лютого їхньою роботою був дім, домашнє господарство та побут власних родин. Віка має двох дітей, Таня – четверо. Найменшим по три роки.

Почали з того, що разом з іншими почали готувати тушонку й сало для захисників. Але коли в село почали прибувати люди, зрозуміли, що їм теж треба допомагати.

"Наші діти сплять у свій постелі, граються власними іграшками. Їдять те, що люблять. Роблять те, що робили й раніше, а в інших дітей цього немає", — пояснює Таня, чому вони почали допомагати тим, хто покинув свій дім.

Небайдужі селяни теж їх підтримують. Для координації роботи дівчата створили два вайбер-чати: один лише для переселенців, інший – для всіх мешканців села.

"Тут зібрали всіх зацікавлених: від дітей, до бабусь, у яких є гаджети. І якщо щось треба, пишемо туди", — каже Віта.

Крім допомоги переселенцям, допомагають і захисникам, адже з їхнього села зараз багато хто служить на передовій. Наприклад, люди зносять продукти, дівчата в шкільній їдальні печуть печиво та кілька разів на тиждень ящики смачненького відвозять у Новомиргород – центр громади, звідки все йде "на передок". Кажуть, що відгукуються й родини переселенців: за першим дзвінком біжать допомогти щось розвантажити, поскладати чи прибрати.

Хата "під ключ"

"У нас є «жидкі обої», які нас постійно виручали", — жартує Таня й показує білу в зелену клітинку з квітами клейонку – один із ключових матеріалів для ремонту на швидку руку. Саме так, за допомогою клейонки й степлера, прикрашали стіни там, де не було іншого швидкого варіанту.

За час повномасштабного вторгнення в село приїхало близько 250 переселенців. Більшість перебули кілька днів і поїхали, але частина залишилася. Першими в село прибули "знайомі знайомих", які рушили далі, але у фейсбуку написали відгук про те, як їх прийняли в селі.

Сюди приїздять люди, у яких не так добре з грошима, щоб орендувати житло десь на заході країни. Зараз тут проживає близько 70 родин.

У селі, де мешкає близько двох тисяч людей, немає гуртожитків, але є багато порожніх хат. Тому дівчата вирішили, що можуть дати дах над головою тим, хто був змушеним покинути свій дім.

Старі глиняні хати не мають сучасних ремонтів і вигод. Щоб зробити їх теплішими й затишнішими, дівчата взялися доводити все до ладу. Приєднувалися до них і друзі.

"Вантажимо у свої автівки віники, каструлі, постіль, охочих допомагати — і їдемо доводити до ладу будинок, — каже Тетяна. — Заходимо в хату й думаємо: «Боже, ні, треба шукати щось інше». А потім постоїмо, посміємося — й за роботу".

Коли в березні був великий наплив людей, за день могли облаштувати навіть два-три будинки.

"Люди дзвонять і просяться заселитися. Кажу дівчатам, вони вже з ніг валяться, але що робити? Усі ставали й дружно працювали", — згадує Тетяна.

Заходили в будинки, де роками ніхто не жив, де обвалювалася штукатурка й бігали миші. Прибирали, білили, фарбували, клеїли шпалери й навіть вішали штори.

Ставили собі за мету не лише прибрати в будинках, а й дати найнеобхідніше: посуд, ковдри з подушками, постільну білизну, матраци, деякі меблі.

Невіддільним елементом дизайну стали килими на підлозі та стінах. Їх звозили з усіх усюд, зокрема і з Кропивницького.

Ставили польові рукомийники, бо ж водопровід не всюди є, а мити руки десь треба. Згодом закупили й нові електроплити та бачки для душу.

"У нас кожен переселенець має власний літній душ", — каже Таня.

Так облаштували близько 50 хат.

"Усі звикли, що ми вдома, біля дітей. У хаті прибрано, наварено, у дворі все зроблено, а тут раз – жінка прибирає, але десь не в себе дома. Чоловік каже: «Може, наймемо твоїх дівчат, щоб і нам трошки прибрали?». Але це хвилинні слабкості. Взагалі вони нас підтримують і допомагають", — ділиться Таня.

Стали благодійниками офіційно

У приміщенні з одним невеликим вікном пахне сирістю. Пофасований одяг, речі, дитяче харчування та іграшки. Усе охайно складено.

Перед нашим приїздом вони вже встигли розвантажити порцію гуманітарки зі Львова й пофасувати посилки, які поїдуть в інші міста та села.

Виявилося, що в мамів-переселенок є спільна фейсбук-група, через яку шириться інформація про кропивницьких благодійниць.

"Якось за день у нас з’явилося 99 непрочитаних повідомлень від мамочок, які просять допомогти. Ми відкриваємо повідомлення по черзі. Зараз маємо вже посилочки, які поїдуть у різні напрямки по всій країні. Є дитяче харчування, памперси, дитяче печиво і фруктові пюре, одяг та іграшки. Це все й пакуємо", — каже Таня.

Бувало, самі падали духом, коли від фізичної праці з дня в день боліли руки, коли писали в сільський вайбер-чат, а ніхто не приходив допомогти. Але наступного дня збиралися з силами та знову бралися за роботу, бо не могли собі дозволити підвести тих, хто на них поклався.

"Увесь день ти займаєшся переселенцями. Кудись поїхала, щось привезла. А коли о 11-12 ночі лягаєш у ліжко, то заходиш в інстаграм і до другої ночі строчиш повідомлення волонтерам. Усім, хто може допомогти. Хтось відгукується, хтось переадресовує до інших", — розповідає Тетяна.

У квітні офіційно зареєстрували "Панчевський благодійний фонд Прихисток". Дуже хвилювались, чи варто це робити, але зважилися, бо хоч куди зверталися, всюди в них просили офіційного листа.

Зараз мають офіційну реєстрацію, печатку й рахунки, на яких, щоправда, поки що порожньо.

Так отримали допомогу від благодійної організації "Сильні разом" з Хмельницького, Фонду Маші Єфросініної, Nestle – для переселенців і техніку й одяг для військових із села від компанії "Велта".

Поки балакаємо, приходить невисокий і худорлявий чоловік у робі. Міша – один з переселенців – прийшов за молоком.

"Будете їсти кашу з молоком. Щоправда, каші немає", — каже Таня. Чоловіку є кого годувати. Він з родиною й купою своїх та сусідських тварин евакуювався з-під обстрілів у Харкові.

Урятований "звіринець"

Дружина Міші, Тетяна Кудрявцева, каже, що не думали виїжджати зі свого міста, хоча більшість мешканців її дев’ятиповерхівки залишили оселі. Усі думали, що їдуть ненадовго. Навіть не забрали улюбленців, а лише залишили ключі сусідам, щоб ходили годувати.

Але в середині квітня обстріли посилились і родина зрозуміла: треба рятуватися.

Чоловік, дружина, 14-річний син і бабуся, а ще 16 собак та інші тварини втрамбувались в одну машину й поїхали в нікуди, навіть без речей. Але тварин, трьох своїх лабрадорів, а також сусідських кинути не змогла.

"Оце сусідські собаки, оцей хлоп – підвальний, — показує вона песиків. — Ну, але вже всі наші".

Заїжджали чи не в кожне село дорогою, але єдине, що їм могли запропонувати, – нічліг у шкільних спортзалах. З тваринами туди не заїдеш. Знайшли житло під Кременчуком, але там у них попросили гроші, яких родина не мала. Якось відшукали контакти паничівських волонтерок і попросилися сюди.

Каже, що коли зайшла у двір, одразу серце тьохнуло. Перед вікнами росла така сама троянда, як і біля їхнього дому.

Волонтерки згадують, як побачили все "господарство" переселенців.

"Я була просто шокована. Люди приїхали взагалі без нічого. Дитина була в кімнатних тапках. Узяли лише документи й харчі для тварин", — згадує волонтерка Тетяна.

Собаки — це не все господарство. Є тут і хом’ячки, й шиншила, яка розродилась у дорозі, черепаха та рибки.

Дівчата ж шукають для них підтримку від зооактивістів, бо зараз родина й тварини, як у рукавичці, всі разом у маленькій хатині.

"Були дні, які починалися з того, що ми писали всім волонтерам, які займаються тваринами, щоб хоч чимось допомогли цим людям", — каже волонтерка. Вігукнулося кілька благодійників, але постійна потреба залишається.

Зараз чоловік Тетяни вже знайшов роботу в місцевій бригаді зварювальником. Родина планує залишитись у селі на зиму.

Думають, як прогодують тварин. За місяць на собак різної масті – є і лабрадори, і французькі бульдоги, і шпіци — йде близько 30 кг корму. Цього, звісно, мало, тому доварюють каші.

А дівчата-волонтерки думають, як забезпечити всіх нових мешканців теплом узимку, адже в хатах лише пічне опалення, а дрова нині подорожчали. І за потреби готуються приймати нових мешканців. Список потенційних хат для "реконструкції" мають.

Матеріал створено за підтримки проєкту “Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7”, який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе автор(ка). Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.

волонтери переселенці війна