Краматорський "Пласт". Як на Донбасі успішно розвивали патріотичну молодіжну організацію

За тиждень до Нового року півтора десятка дітей зайшли до кабінету міського голови Краматорська, чимало з них були в українських вишиванках, інші — переодягнені в різних персонажів: царя Ірода, чорта, янголятка, смерть з косою, волхвів і римського воїна. Діти показали вертеп, заспівали колядку, а потім передали меру Вифлеємський вогонь миру.

Пластуни щороку привозили Вифлеємський вогонь до Краматорська й розповсюджували його серед чиновників, підприємств, громадських організацій, бібліотек, шкіл, церков та всіх охочих.

"Дякую вам за привітання та сподіваюся, що наступного року ви також до нас завітаєте", — сказав міський голова Олександр Гончаренко й подарував пластунам солодощі.

Через два місяці після цієї зустрічі розпочалася велика війна.

Війна зламала всі плани

"На останніх сходинах [щотижневих зборах пластунів] ми готували дітей до війни, проводили гутірки, розповідали, що робити й чого ні, коли раптом щось почнеться, казали, щоб у кишенях вони тримали записочки з даними про себе, — розповідає заступниця станичного краматорської станиці Пласту Наталія Попова. — Щоб дивилися, куди сховатися, якщо раптом щось станеться дорогою до школи. Приходив і розповідав [колишній пластун і] учасник АТО. Ми готували дітей, що якщо війна буде, то вони мають знати, як поводитися".

У Краматорську до великої війни працював юнацький хлопчачий курінь і два новацькі змішані рої, тривала робота зі створення юнацького дівочого куреня (новаками у Пласті називають дітей віком від 6 до 11 років, а юнаками — підлітків 12-17 років). Загалом пластували понад 30 дітей різного віку.

Через велику війну всі вони евакуювалися з Краматорська, а керівник краматорської пластової станиці Максим Потапчук воює проти росіян у складі однієї з бригад Збройних сил України.

Усі роз'їхалися хто куди. Ті, хто опинились у Вінниці, примкнули до вінницьких пластунів, хто у Львові — до львівських, хто за кордоном, у Німеччині, наприклад, — до тамтешніх.

Але краматорський юнацький курінь не здається: пластуни раз на тиждень стабільно проводять сходини онлайн.

"На перших сходинах ми поставили завдання, щоб кожен знайшов друзів [на новому місці] й вибрав для себе напрям волонтерства: хтось займається плетінням сіток, хтось комунікацією чи пошуком тепловізорів, хтось працює на кіберфронті. Це різні напрями, й кожен працює як може і як йому дають змогу обставини", — розповідає Денис Папін, який донедавна був курінним 65-го хлопчачого пластового куреня імені Петра Франка у Краматорську.

"Багато пластунів активізувалися й розгорнули повномасштабний волонтерський рух. У нас є пластова присяга: згідно з нею, наш головний обов'язок — бути вірним Богові та Україні. Відповідно, ми мобілізувалися, щоб допомагати військовим, які нас захищають, і допомагати один одному", — додає Дмитро Гуцман.

Сам Дмитро щойно закінчив школу і зараз зайнятий вступом до вишу, але знаходить час і можливість волонтерити: плести сітки та формувати енергетичні харчові набори для Збройних сил України.

Що стосується майбутнього “Пласту” в Краматорську, то воно залежатиме від майбутнього самого міста. Після війни пластову станицю в місті доведеться відбудовувати заново, вважає Денис Папін.

"Насамперед набиратимемо хлопців і займатимемося тим, щоб передати їм наш досвід, наше захоплення Пластом, а далі відроджуватимемо курінь разом. А ті, хто були в нас раніше, пластуватимуть уже по інших місцях, по інших станицях", — каже пластун.

"Тобі 12 років, а ти сам посеред дикої природи"

Пластуни з'явились у Краматорську наприкінці 1990-х років, і відтоді це місто стало центром розвитку цього руху на Донеччині, хоча пластові осередки згодом виникли й у Маріуполі, Авдіївці, Бахмуті, Слов'янську та інших містах регіону.

Роман, один з перших краматорських пластунів, зараз працює в патрульній поліції. Він каже, що у “Пласті” йому подобалося, бо там був постійний розвиток, але насамперед через ігри, спілкування та мандрівки, тобто це було не тільки корисне, а й приємне проведення часу.

"Там так усе налагоджено, що постійно треба було чогось досягати. Потрібно було здати проби [набір завдань і екзаменів] — після цього ти отримував відповідне звання й нові нашивки на однострої. Це корисно, бо ти опановуєш певні навички, і приємно, що ти такий крутий, що чогось досягаєш", — каже він.

Роман згадує, що за весь час перебування у Пласті він багато мандрував — об'їздив усю Україну. Але найбільше йому запам'ятався найперший табір, у якому він був, — тоді пластуни два тижні жили в наметах на острові на Сіверському Донці на Харківщині.

"Тобі 12 років, а ти посеред дикої природи, відрізаний від зовнішнього світу. Мало того, що ти на острові, то він ще й далеко від цивілізації. До місця, звідки ми байдарками перепливали на цей острів, автобусом їхати не менш ніж 40 хв ґрунтовими дорогами. У такому віці відчути себе самостійним — це дуже класно", — розповідає колишній пластун.

Найбільше з цього табору Роману запам'яталася теренова гра — так у Пласті називають рольову гру на відкритому просторі. Тоді пластунів поділили на травоїдних, хижаків і суперхижаків. Діти поставили завдання знайти й зібрати по всьому острову певні речі, але водночас травоїдні не мали потрапити на очі хижакам, а хижаки — суперхижакам. Роман був травоїдним.

"Мені потрібно було ховатися від усіх. Якоїсь миті я почув, що хтось наближається. Різко стрибнув у високу траву, щоб сховатися. Мені це вдалося — [хижаки] пробігли повз і не помітили. Але ця трава виявилася суцільною кропивою! Я все витримав, але ввечері довелося трохи страждати", — сміється наш співрозмовник.

Роман вважає, що Пласт насамперед дає вихованцям розширення світогляду, адже діти не лише багато мандрують, а й спілкуються з такими самими, як і вони, з інших міст і сіл.

"Я у своєму підлітковому віці реально побачив дуже багато, окрім свого рідного міста. Без Пласту у свої дитячі роки я навряд чи зміг би здобути такий досвід. Зараз розумію, що є достатньо людей, які прожили все життя в просторі, обмеженому одним містом чи регіоном, і, відповідно, з обмеженим спілкуванням, не розуміючи, що світ — дуже широкий і в географічному сенсі, й у ментальному. Тож перше, що дає Пласт, — це потужне розширення світогляду", — розмірковує Роман.

Волонтерство, табори, проєкти

Перші “екзамени” для пластунів — це розпалити вогнище трьома сірниками, вміти в’язати шість вузлів, знати географію України, пісні й культуру.

"А завдання для доросліших — це вже, по суті, проєктний менеджмент", — розповідає Денис Папін.

Позаторік і торік Денис і ще один пластун Дмитро Гуцман, бувши 14-15-річними підлітками, організували й провели два літні дитячі табори "Степовий обрій". Щоб знайти гроші для цього, вони подавалися й вигравали гранти.

"Яскравих спогадів про пластове життя дуже багато. Було радісно вперше втілити власний проєкт: ми придумали його, написали заявку та доклали багато зусиль, щоб усе запрацювало", — розповідає Дмитро Гуцман.

Він прийшов до Пласту, коли йому було майже дев'ять років. Сам Дмитро зі Слов'янська, тож спочатку пластував у рідному місті, а коли пластова станиця там тимчасово припинила діяльність, перейшов до краматорської організації.

"Мене змалку цікавили подорожі лісами, горами й степами, тому я шукав можливість цим займатися. Якось мати мені розповіла про “Пласт”, коли побачила у фейсбуку оголошення, і я пішов туди, мені сподобалося. Їздив на різні табори, акції, фестивалі", — каже він.

У 2020 році організований підлітками-пластунами табір "Степовий обрій" відбувся біля села Маяки під Слов'янськом, у 2021-му — на території Національного природного парку "Святі гори" біля Святогірська. Зараз це місце запеклих боїв між російськими окупантами та ЗСУ.

Перший табір зібрав 25 дітей і тривав п'ять днів, на другому зібралося 75 дітей, табір тривав майже два тижні. На табори запрошували не лише пластунів, а й усіх охочих. Діти жили в наметах, брали участь у майстер-класах з народних ремесел, спортивних та інтелектуальних змаганнях, навчалися волонтерської діяльності, збирали сміття на навколишній території, ходили на екскурсії, купалися й відпочивали.

Табір — лише один з прикладів діяльності краматорських пластунів.

"Ми допомагали військовим, волонтерили, плели сітки, долучалися до різних акцій і самі їх організовували. Був, наприклад, День козацької слави, на який ми запрошували дітей з міста, мали тереновий змаг на знання історії й практичного пластування", — розповідає Денис Папін.

Довідка

Що таке "Пласт"

Національна скаутська організація України, яка виникла на початку ХХ століття. Одним з її засновників був син українського поета Івана Франка Петро.

Пласт ставить за мету виховати всебічно розвинену, відповідальну, свідому й самодостатню людину — лідера українського суспільства. Цього досягають завдяки спеціальній пластовій програмі.

Діти опановують різні навички й уміння на сходинах — так у Пласті називають щотижневі збори членів гуртка, основної одиниці самоорганізації серед пластунів (потім кілька гуртків можуть об'єднуватись у курені). Також це досягається завдяки участі в мандрівках, таборах, соціальних і громадських акціях, волонтерстві тощо.

Пластунами свого часу було багато відомих діячів, наприклад, провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера, головнокомандувач Української Повстанської Армії Роман Шухевич, співачка Квітка Цісик, кіноакторка Віра Фарміґа, колишня міністерка охорони здоров'я України Уляна Супрун, голова Української греко-католицької церкви Любомир Гузар та багато інших.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства", що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відбиває погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

пласт громадянське суспільство краматорськ ісар