"Недолугі росіяни" — це зручно. А якщо сталінська "тактика м’ясорубки" працює?

Від редакції. Позиція автора може видатися суттєвим згущенням фарб, проте додатковий кут зору про перебіг війни й основу підходів, які в ній використовують, є важливим аспектом розуміння наступних кроків і наших противників, і союзників. Окремі тези орієнтовані, очевидно, більше на американського та європейського читача, проте ТЕКСТИ все ж вважають цю точку зору важливою для повноти дискурсу і в Україні.

"Потьомкінська" армія проти "професіоналів"

Найсвіжішим доказом "бездарності" Росії є знищення підрозділу, який намагався переправитися через річку Сіверський Донець. Українці повідомляють, що підрозділи російської бригади, які виявила повітряна розвідка, зазнали значних втрат. Унаслідок артилерійських ударів згоріло 70 одиниць російської бронетехніки. З 550 військовослужбовців російської бригади 485 осіб загинуло.

Невдала переправа росіян через Сіверський Донець. Фото: https://twitter.com/Osinttechnical/

Принаймні нам так кажуть. Але чи все справді так?

Західні коментатори накинулися на фіаско з переправою через річку як на ще один доказ того, що російські військові протистоять рішучому опору добре навчених і мотивованих українських сил. Водночас посилаються на "проблеми вищого рівня радше в ланцюгу командування, ніж на полі бою, і, ймовірно, вказують на те, що вище керівництво наполягає на здобутках, яких війська не готові досягти".

Але якщо аналітики бачать уроки України неправильно, через призму власних упереджень і пихатості? Якщо ключовою змінною є не професійний рівень російських військових, а характер цієї війни?

Американські й російські доктрини щодо операції переправи через річку та багатьох інших видів тактичних і оперативних маневрів схожі між собою. А отже, якщо невдачу Росії пояснюють тільки недолугістю персоналу, то це означає нинішні концепції та можливості США щодо ведення бойових дій — якщо їх реалізують професіонали – під сумніви не ставлять. Але якщо проблема не в кадрах, то підходи США також можуть бути визнано недійсними.

Якщо Росія зазнає втрат через недолугість людей, це означає, що доктрина США працює. Але якщо проблема не в кадрах, а в самій доктрині, то підходи США також може бути поставлено під сумнів

Велику частину аналізу зараз зосереджено на визначенні причин дивовижних невдач Росії. Ось типові відповіді:

• ахіллесовою п’ятою російських військових є логістичні невдачі та нездатність здійснювати ефективні операції з різними видами озброєнь;
• їхні солдати погано керовані й не мають кваліфікованих унтерофіцерів, а також підлеглих, наділених повноваженнями автономно виконувати місії;
• перевага України полягає в тому, що вона намагається будувати армію за стандартами НАТО та США, зокрема створювати власний сержантський корпус через участь у таких програмах, як Програма підвищення оборонної освіти НАТО.

Тобто якщо коротко, то "потьомкінська" армія воює зі "справжніми професіоналами".

Люди чи доктрина?

Усі коментатори статті Wall Street Journal про річкову переправу на Сіверському Донці підкреслюють складність цієї операції. Британський військовий інженер розповідає: щоб реалізувати такий перехід в Афганістані, його підрозділ здійснював би до семи репетицій, щоразу нарощуючи швидкість на своїй базі – і лише після цього відправлявся б на місце переходу.

Невдала переправа росіян через Сіверський Донець. Фото: https://twitter.com/Osinttechnical/

Військові професіонали, про яких ідеться у статті, детально розповідають, як вони провели б цю операцію інакше: здійснили б детальну розвідку, спершу захистили дальній берег річки, провели обманні маневри з використанням кількох фальшивих місць переправи, використали б дим для приховування операції тощо. Коротше, використали б усі розумні доктринальні принципи для переправи через річку. За іронією, у статті зазначено, що це також і російська доктрина: "Залучені російські війська, схоже, проігнорували власну військову доктрину та бойові посібники й розпочали поспішну спробу переправи, що вимагає ретельного планування, великих ресурсів і чіткого нагляду". З чого зроблено висновок: імовірна причина російської катастрофи на річці Сіверський Донець така: "вище керівництво наполягає на здобутках, яких війська не готові досягти".

Проте росіяни здійснили кілька інших успішних переправ через цю саму річку, щоб розмістити сили для наступальних дій проти Ізюма. Проте цим переправам, як і іншим успішним російським операціям, не приділяють уваги ЗМІ. У результаті невдалу переправу через річку змальвують як ще один доказ того, що слабкі результати росіян є наслідком невдач керівництва, які доповнюють недостатньо навчені, недосвідчені солдати з постійним падінням морального духу.

Доктрина операції переправи через річку схожа для військових різних країн. Підхід, за якого зручніше винуватити в невдачах Росії не власне доктрину, а її практичну реалізацію, позбавляє західних військових від необхідності ретельно вивчати власну доктрину.

Від часу Другої світової європейська армія вперше постала перед завданням форсувати ріку в протистоянні з компетентним, добре озброєним супротивником

Проблема полягає в тому, що доктрина переправи через річку (як і багато інших операцій) базується переважно на досвіді Другої світової війни. Це останній масштабний конфлікт, під час якого європейські армії стикалися з такою необхідністю: форсувати ріку в протистоянні з компетентним і добре озброєним супротивником. Операції в Афганістані, як правило, були дискреційними, і переправи через річки хоча й були складними, не мали там великого спротиву. Вони також не були критичною складовою успіху операції, тоді як під час Другої світової війни – це було саме так. Як і в Україні.

Західні офіцери не воювали в затяжних війнах

Історія з переправою через річку висвітлює справжню хворобу, на яку страждають і росіяни, й західні спостерігачі: недосвідченість у наступальних боях проти компетентного супротивника, здатного боротися в різноманітний спосіб у довгій війні, яка призводить до великої кількості жертв. Ні Росія, ні Захід упродовж понад покоління, якщо не з часу Другої світової війни, не мали оперативного чи бойового досвіду, як той, який сьогодні здобувають у війні в Україні.

Під оперативним досвідом я маю на увазі практику розгортання, маневрування й підтримки великих багатоешелонних формувань у спільних операціях проти грамотного й добре озброєного противника, який налаштований на боротьбу й водночас має ресурси боротися. І в Росії, й у Заходу є ветерани з багаторічним бойовим досвідом. Росія давала такий досвід військовим з 1990-х років у Чечні, Грузії, Криму, Україні та Сирії, а в інших країнах його здобували найманці "групи Вагнера". Сполучені Штати та багато їхніх союзників по НАТО мають ветеранів Афганістану, а американські та британські війська пройшли велику службу в Іраку. Однак операції "Щит у пустелі" / "Буря в пустелі" та операція "Іракська свобода", тобто останні широкомасштабні бойові операції США, були проти противників, яких було значно перевершено, і відбувалися в середовищі, де Штати мали перевагу в повітрі та повний контроль на морі.

Виклик, який постає перед українцями, суттєво відрізняється від того, з чим стикаються росіяни. Українці обороняються й мають глибокий досвід таких операцій на Донбасі з часу вторгнення у 2014 році. Чи зможуть вони перейти в наступ будь-якого масштабу в майбутньому, ще невідомо.

Західні військові брали участь лише в коротких операціях. Затяжні бойові дії проти добре озброєного супротивника — це новий досвід для всього західного світу

Нинішня війна, схоже, переростає в довгу війну на виснаження. Тому російська стратегія, коли війська мало маневрують і переважно покладаються на вогневу підтримку, ще має сенс. Однак таке затягування великих бойових дій також виходить за межі досвіду служби західних офіцерів.

Поточні оцінки показують, що обидві сторони зазнають істотного виснаження, насамперед особового складу. Якщо це правда, то Україна може мати серйозні проблеми, якщо війна триватиме набагато довше. Залишається з’ясувати, чи зможе Росія з її надлишковою, але здебільшого непідготовленою людською силою утримувати придатні сили на полі довше, ніж Україна, яка також мобілізує власні резерви й добровольців.

"Фобія людських жертв"

Однією з обставин, які впливають на сприйняття війни західними військовими, є "фобія людських жертв". Це явище пов’язують із в’єтнамською війною, однак його сучасні наслідки проявилися під час операції Союзних сил у Косові. Політики США та старші військові офіцери вважають, що в разі застосування сили в ситуаціях факультативного втручання слід бути готовим "пожертвувати навіть оперативною ефективністю заради уникнення жертв". Виходячи з цього, у війні проти Сербії "захисту живої сили був наданий пріоритет над виконанням місії".

Досвід, який мають більшість західних військових ,– це дискреційні (короткі) операції. Під час них командування зосереджувалося на захисті живої сили.

За більшістю оперативних рішень також існує постійна стурбованість тим, що несприйняття громадськістю жертв може негативно вплинути на внутрішню політику. Це не означає, що нерегулярні війни в Афганістані та Іраку не були жорстокими і смертельними. Вони, безперечно, були такими на рівні солдата, загону, взводу й роти. Проте операції рідко передбачали використання батальйону або більших формувань у загальновійськових операціях.

За понад 20 років війни в Афганістані жодну позицію рівня взводу не було втрачена в бою. Рівень утрат був надзвичайно низьким навіть за стандартами війни у ​​В’єтнамі, а медична допомога — швидкою та комплексною. Зрештою, бій був смертельним лише на рівні землі; літаки здебільшого безкарно діяли за межами дії обмеженої протиповітряної оборони супротивника. Втрати авіації припадали на операції на малих висотах і це були майже лише вертольоти.

Війна в Україні яскраво продемонструвала високі людські витрати великомасштабної, високоінтенсивної війни. Втрати росіян на річці Сіверський Донець і в інших боях свідчать, що це війни, де рота, батальйон і навіть більші з'єднання може бути знищено за одну мить, унаслідок чого велика кількість солдатів загине в боях і зазнає поранень, а також будуть значні матеріальні втрати.

Відмова від уникнення жертв будь-якою ціною в західній військовій культурі межує з єрессю

Отже, в Україні ми бачимо повернення імперативу збереження сил, а не їх захисту (тобто уникнення жертв будь-якою ціною – прим. пер.). Наразі це виходить за межі свідомості західних військових і можливостей надання допомоги в поточних умовах бойових дій.

Зміна мислення з "захисту сили" на "збереження сили" межує з єрессю в нинішній західній військовій культурі. В Україні Росія навчається необхідності збереження сили важким шляхом — у невблаганному горнилі бою. Резонне запитання полягає в тому, чи підготували західні уряди себе, а тим паче своїх громадян, до конфлікту, який може призвести до тисяч смертей і значно більшої кількості жертв лише за кілька тижнів. Чи може такий рівень жертв поставити під сумнів внутрішню політику в цих країнах, чи може взагалі її зруйнувати?

Рівні втрат у війні в Україні також ставлять під сумнів здатність західних армій підтримувати достатню бойову силу в затяжних війнах

Те, що росіяни відновлюють підрозділи зі свіжих військ і залишків знищених у бою підрозділів, є реальністю довгого бою високої інтенсивності. Важливо, що ці рівні втрат у війні в Україні також ставлять під сумнів здатність західних армій підтримувати достатню бойову силу, окрім як у коротких війнах з незначними втратами. Багато говорять про те, що росіяни покладаються на наспіх мобілізовані резерви для відновлення втрат. За іронією долі, як це було продемонстровано з часів наполеонівських воєн, levée en masse (масова мобілізація на патріотичному ґрунті – прим. пер.) є обов’язковою умовою довгої війни. І росіяни, й українці мають систему призову своїх громадян; у більшості західних країн від цієї практики разом із допоміжною інфраструктурою відмовилися. У такому разі це стало для України та Росії перевагою.

Війна наче та сама, але інша

Хоча багато аспектів війни в Україні перегукуються з минулими великими війнами, такими як Друга світова та менше війна в Кореї, є кілька нових вимірів. Одне, зокрема, ймовірно, пояснює катастрофу переправи через Сіверський Донець: повсюдне спостереження за полем бою. Українці повідомили, що за допомогою повітряної розвідки виявили операцію росіян. Потенційні джерела цієї інформації містять широкий спектр дронів, комерційно доступні супутникові знімки, розвідувальні дані із західних джерел та інші засоби.

Ця нова реальність, по суті, означає, що відносно великому формуванню ніде сховатися. Несподіванка, особливо на обмеженій кількості потенційних точок перетину на річці, просто неможлива. Отже, такі типи операцій фізичного обману також можуть бути безглуздими. Нарешті, зважаючи на наявність численних датчиків, димові завіси можуть бути також менш корисними, ніж раніше.

Ця нова реальність робить тих, хто критикує росіян, не тільки неправими, а й небезпечними. Вони тримаються за доктрину, яка може бути повністю застарілою в нинішніх операційних умовах. Вони й далі вірять у те, що російська некомпетентність здебільшого пов’язана з непідготовленими та погано мотивованими солдатами на чолі з корумпованими й некомпетентними лідерами. І це дає їм зручну відповідь, яка не скасовує їхнього досвіду чи поточної практики.

Західні аналітики тримаються за застарілу доктрину, яку недалекоглядно й далі вважають правильною

Звісно, військові експерти бачать війну через призму власного досвіду: це досвід їхніх власних воєн. Оскільки війна в Україні виходить за межі їхнього безпосереднього досвіду, багато американських спостерігачів спираються на аналогії з тим, що їм відомо, як-от операція "Буря в пустелі" або початкова фаза операції "Свобода Іраку". Очевидно, що на їхню точку зору також звертають увагу й менш досвідчені оглядачі, беручи до уваги недостатню кількість знань про військові операції серед більшості цивільних політиків і широких верств населення. Отже, переважає їхня думка про те, що причиною російських невдач є виконавці, а не доктрина.

Ці експерти також пропонують втішні висновки: хороші хлопці, схожі на нас, з нашою допомогою перемагають поганих. Це праведна війна. Ми б зробили все добре. Це також небезпечні висновки з двох точок зору.

По-перше, вони підтверджують поточні підходи США, не зважаючи на те, чого можна навчитися з російських провалів. Говорячи про те, як американські військові аналізують речі — доктрину, організацію, навчання, матеріальні засоби, керівництво, людей, об’єкти та політику — російські військові в більшості з цих сфер схожі на американських військових за двома кричущими винятками — їхніми очевидними недоліками в керівництві та людях.

Це свідчить про правильність нашої доктрини, організаційної структури, підготовки та матеріальних засобів — і наявних, і розроблених для конкуренції та потенційного конфлікту з Китаєм та Росією. Немає потреби зазирати за ці двері, якщо справжня проблема — люди та лідери.

Та чи справді в цьому проблема?

Армія США в 1970-х і 1980-х роках зверталася за уроками перемоги над совєтами до досвіду вермахту часів Другої світової війни. Децентралізація, якою так пишаються країни НАТО і яку ухвалено в Штатах як найкращий досвіт – це якраз тогочасна методика німців. Але нам слід добре пам’ятати, що той самий тип Червоної Армії знищив хвалений нацистський вермахт під час Другої світової війни в довгій війні на виснаження, яка нібито потерпала від тих самих хвороб, що й сьогодні: централізованого керівництва та поспіхом навчених солдатів. Ба більше, тоді радянську армію так само описували як безлику й безглузду орду, де офіцери тероризують своїх людей до покори, а диктатор Йосип Сталін тероризує офіцерів. Його ідея військового мистецтва полягала в тому, щоб розбити все на своєму шляху за допомогою великої чисельності, грубої сили та величезної армії.

Армія США навчалась у вермахту, який Радянська армія перемогла кількістю, а не якістю

Отже, "кількість перемогла якість". Іншими словами, краща армія програла, а елітні сили зникли під навалою стада.

Ці уявлення сформували погляди США на російські збройні сили під час холодної війни, й хоча їх було спростовано в 1990-х, вони відбиваються в оцінках сьогодні.

Чому німецькі війська розгромив такий "неповноцінний" супротивник?

Можливо, достатня кількість людей, матеріальних засобів і незламна воля до боротьби, попри втрати та невдачі, — це саме те, що дійсно необхідно, щоб витримати й перемогти у війні з рівною собі силою.

За іронією, саме ці риси виявили самі американські військові під час Другої світової війни, коли зробили свій внесок у перемогу над державами Осі.

Це також російські риси, про які писав Толстой, які перевершили одну з найвідоміших армій в історії: Велику армію Наполеона. Вони можуть пояснити постійну підтримку російським народом війни, попри недовіру Заходу, що Путін сформулював як війну Заходу проти матінки-Росії і назвав українців "нацистами", щоб ще більше нагадувати про
"Велику Вітчизняну війну".

Це веде до другої небезпеки: гордині. Негласний підтекст західного аналізу полягає в тому, що ми працюватимемо краще за росіян, бо ми кращі за них. Це переконання, глибоко вкорінені в армії США. Зважаючи на них, не дивно, що військові, які не поділяють підходи США, мали б зазнати невдачі на полі бою.

Ці погляди небезпечні під час західної оцінки української військової сили. Наразі домінує думка, що українська перевага полягає в тому, що ЗСУ еволюціонували в сучасних західних військових, які понад десятиліття навчалися західним методам. Вони професіонали. Тому вони переважатимуть. Так само, як і ми.

Українцям може знадобитися значно більша допомога, якщо вони хочуть вижити в російській війні на виснаження

Оцінки доблесті українських військових можуть бути видаванням бажаного за дійсне. Приклад — назва статті Wall Street Journal, яка зводить усе до "років навчання НАТО". Слід нагадати, що західні ініціативи щодо реформування українських військових почалися лише після російського вторгнення 2014 року. Хоча вони прогресували, багатьох вищих офіцерів було виховано в радянській системі. Їхня перебудова тільки починається знизу вгору. Ініціативи створити кваліфікований офіцерський і сержантський склад – це багаторічні зусилля, які лише вкорінюються на нижньому та середньому рівнях. Отже, багато тактик на кілька рівнів вищі за невеликий підрозділ, мають вигляд більше російської, ніж американської історії, як і більшість зброї.

Вказівкою на те, що українським військовим ще є чого повчитись у НАТО, є відносно невелика кількість доказів того, що українці проводять об’єднані та комбіновані наступальні операції. Ця навичка буде важливою в разі переходу від оборони до спроби наступальних дій для відновлення втраченої території.

***

Аналіз війни в Україні потребує розв’зання ще одного питання: а якщо ідея про якісних людей і лідерів як найважливішої складової сучасної війни помилкова? Якби Сталін мав слушність, і кількість насправді переважає якість? Якщо це так, то українцям може знадобитися значно більша допомога, якщо вони хочуть вижити в російській війні на виснаження.

До того ж оскільки Сполучені Штати планують, як вони конкуруватимуть і потенційно боротимуться з Китаєм і Росією в майбутньому, потрібно буде поставити під сумнів наявні припущення, концепції та можливостям, а не підтверджувати поточні підходи.

стратегія війна втрати хід війни тактика сша