У разі вторгнення Росія має більше шансів зазнати катастрофи, ніж досягти свого. Якщо Україна серйозно боротиметься. Ось чому

Про це йдеться у статті американського аналітичного Centre for Strategic and International Studies. Наводимо дещо адаптований та скорочений переклад.

Вступ

Російський президент Володимир Путін продовжує погрожувати вторгненням в Україну, масовано нарощуючи війська біля українського кордону та використовуючи агресивну риторику. Росія розмістила зброю та системи, призначені для нападу, а не оборони, на відстані, що дозволяє вдарити по Україні. Це танки, гаубиці, БМП, різні ракетні системи, балістичні системи "Іскандер" тощо (як показано на зображеннях 1a та 1b).

Путін доповнює це нарощування недвозначною риторикою про те, що Україна є частиною Росії, а Київ повинен повернутися в лоно Росії.

Цього разу російська загроза особливо серйозна принаймні з двох причин.

По-перше, Росія може ввести заздалегідь розміщені поряд війська в Україну швидко. Російська армія, якщо воюватиме в повну силу, значно переважає українську, а США та інші країни НАТО чітко дали зрозуміти, що вони відмовляться використовувати свої сили для стримування російського вторгнення. Навіть якщо зараз дипломати досягнуть якоїсь домовленості, Путін показав, що готовий підкручувати війну в Україні за власним бажанням і погрожувати її посиленням. А це робить російську загрозу перманентною.

По-друге, вторгнення позначить значний зсув у геополітиці, створивши нову "залізну завісу", що проходитиме через кордони Росії з Фінляндією та країнами Балтії, далі на південь через Східну Європу, Близький Схід, Центральну та південну Азію й, нарешті, аж південним кордоном Китаю.

Отже, варто розуміти, як саме Росія потенційно може вторгнутися в Україну, як конкретні політичні цілі можуть впливати на план вторгнення, виклики для вторгнення і якими є варіанти відповіді США та європейських партнерів.

Щоб зрозуміти цю динаміку, цей аналіз ставить кілька запитань. Якими є цілі президента Росії Володимира Путіна? Якими є військові варіанти Росії та як може виглядати потенційне вторгнення? Як повинні відповідати Сполучені Штати та їхні союзники?

У цьому аналізі є два головних аргументи.

По-перше, якщо Росія таки вирішить вторгнутись в Україну, щоб ствердити свій контроль і вплив, можливі принаймні три осі просування окупаційних військ українською територією: північний шлях (імовірно, зі спробою обійти українську оборону навколо Києва через Білорусь); східний шлях – прямо на захід з Росії в Україну; та південний шлях через Перекопський перешийок.

По-друге, якщо США та європейські партнери не зможуть стримувати російське вторгнення, вони повинні підтримувати український опір поєднанням дипломатичних, військових, розвідувальних та інших заходів. США та європейські партнери просто не можуть дозволити Росії анексувати Україну. Політика умиротворення агресора, коли Москва анексувала Крим у 2014 році, а потім створила гібридну армію на Донбасі, лише надала сміливості російському керівництву. Крім того, анексія Росією принаймні частини чи тим паче всієї України збільшить її потужність, промислові можливості та кількість природних ресурсів до рівня, який може знову зробити Росією загрозою світового рівня. США та Європа не можуть припуститися цієї помилки знову.

Решта цього аналізу розділена на три головні частини. Спершу він вивчає політичні цілі Росії. Потім розглядає військові варіанти. Й нарешті, аналізує варіанти дій, які мають Сполучені Штати та їхні союзники й партнери.

Зображення 1a. Російські військові об'єкти біля Єльні, Смоленська область:

Зображення 1b. Наближене зображення російських військових об'єктів біля Єльні:

Політичні цілі Росії

Кремль хоче саме того, про що каже:

• припинити розширення НАТО,
• згорнути попереднє розширення НАТО,
• прибрати американську ядерну зброю з Європи,
• встановити російську сферу впливу.

Утім, Путін може прийняти менше.

Основною ціллю Кремля є гарантії того, що Білорусь, Україна та Грузія ніколи не вступлять до військового чи економічного блоку, який не контролює Москва, та що Росія буде остаточним арбітром зовнішньої та безпекової політики всіх трьох цих держав.

По суті, цей конфлікт зводиться до того, чи через 30 років після розпаду Радянського Союзу його колишні республіки можуть жити як справді незалежні, суверенні держави, чи мусять і далі визнавати Москву як свого фактичного сюзерена.

Вимога ексклюзивної сфери впливу у Східній Європі та на Закавказзі начебто пов'язана з безпековими інтересами Росії. Кремль зображує розширення НАТО на схід як первородний гріх пострадянської міжнародної системи, який тепер треба скасувати. Незалежно від фактів, альтернативних тлумачень і безпекових інтересів не менш суверенних країн – Москва просто заявляє, щоб без таких гарантій вона використає військову силу для просування власних інтересів.

Військові варіанти

На основі цих політичних цілей Кремль має принаймні шість можливих військових варіантів:

1. Відвести частину наземних сил від українського кордону (принаймні тимчасово), якщо переговори будуть успішними для Росії. При цьому продовжувати підтримувати свою гібридну армію на Донбасі.
2. Надіслати формальні війська в ОРДЛО як односторонніх "миротворців" і відмовлятися вивести їх, аж доки Київ не погодиться на запровадження заходів Мінських протоколів на умовах Москви.
3. Захопити українську територію аж по Дніпро для використання "заручником" або ж повністю включити цю територію в Російську Федерацію. Див. зображення 2а нижче.
4. Захопити українську територію по Дніпро й додатково коридор (включно з Одесою), щоб поєднає Росію з Придністров'ям, а також відріже Україну від Чорного моря. Включити окуповані території до складу Росії, зробивши залишки української держави економічно неспроможними.
5. Захопити лише коридор між Росією та Придністров'ям (включно з Маріуполем, Херсоном і Одесою) задля постачання води в окупований Крим та відрізання України від моря. Водночас не воювати за Київ і Харків. Цей варіант представлено на зображенні 2b.
6. Захопити всю Україну і спільно з Білоруссю оголосити про утворення нового тристороннього союзу Великої, Малої та Білої Русі. При цьому варіанті зображення 2a показує "першу фазу", а зображення 2c представляє "другу фазу".

Перші два варіанти найменш імовірно спричинять серйозні міжнародні санкції, але також мають обмежені можливості для досягнення прориву як у питаннях НАТО, так і в питаннях Мінських протоколів. Усі інші варіанти принесуть великі міжнародні санкції й економічні труднощі для Росії та водночас будуть контрпродуктивними щодо цілей послаблення НАТО чи зменшення відданості США європейській безпеці.

Натомість варіанти з третього по шостий досягнуть іншої мети – знищення незалежності України, рух якої в бік ліберальної демократичної держави став значним джерелом розбіжностей серед безпекових еліт Кремля.

Третій варіант залишив би під контролем Росії значну частину української території, проте водночас зберіг би економічну спроможність української держави.

Четвертий варіант залишить лише аграрний уламок України, проте виключає окупацію її найбільш націоналістичних регіонів.

П'ятий варіант залишає вільною більшу частину України, проте обрізає її доступ до моря й передбачає меншу ціну для самих окупантів.

Четвертий та п'ятий варіанти – захоплення коридору від Тирасполя до Маріуполя – ускладнюються тим фактом, що зі сходу на захід не проходить жодного природного бар'єра, як-от річки чи гірського хребта, що служили б лінією демаркації цієї окупованої території. Новий кордон уздовж цієї території проходив би через нескінченні поля та ліси, які складно обороняти.

Шостий варіант означає окупацію цілої держави та необхідність асиміляції 41 мільйона людей, які роками й десятиліттями активно й пасивно чинитимуть опір окупації. Цей варіант потребував би значні окупаційні сили для контролю, а також значні сили для оборони кордонів безпосередньо з країнами НАТО.

Українці на будь-яких окупованих територіях можуть очікувати насильницької русифікації, якої ця країна зазнавала під такими правителями, як Катерина Друга, Олександр Другий, Сталін і Брежнєв.

Можливі шляхи вторгнення

Ідеологічна підготовка всередині самої Росії до конфлікту з Україною триває принаймні з 2014 року: кремлівська пропаганда зображує Україну як протофашистську, неонацистську державу. У липні 2021 року президент Путін у публічній статті заявив, що росіяни й українці – один народ і звинуватив владу України в тому, що вона виправдовує незалежність держави, заперечуючи її минуле.

У російській армії стаття президента Путіна стала обов'язковою для прочитання всіма солдатами.

Після цього в жовтні 2021 року заступник голови Ради безпеки РФ та колишній проксі-президент Дмитро Медведєв у статті для російського "Комерсанта" використав антисемітську риторику для легітимізації нинішнього українського керівництва як "екстремістського", корумпованого та контрольованого з-за кордону.

Ідеологічна база для дій є, й наступним кроком має бути фабрикація casus belli — виправдання для війни — відповідно до сфабрикованого Кремлем образом України.

Приводи для нападу можуть варіюватися від провалу переговорів про безпеку до створеного Росією інциденту, подібного до нацистської провокації в Гливиці для нападу на Польщу в 1939 році, провокації в Мукдені (Шеньяні) для нападу Японії на Маньчжурію в 1931 році, провокації в Майнілі для нападу тієї-таки Росії на Фінляндію в 1939 році.

Саме тому дивна заява міністра оборони РФ Сергія Шойгу на сайті Кремля про те, що "американські найманці" готують "провокацію" з застосуванням хімічної зброї в Україні – загрозлива й може вказувати саме на той тип "інциденту", який може готувати Кремль.

Після фабрикації casus belli, ймовірно, підуть кібератаки для послаблення командно-контрольних систем України, публічних комунікацій та електромереж.

Наступними, ймовірно, можуть стати кінетичні операції з повітряних і ракетних ударів по авіації та протиповітряній обороні України.

Після встановлення переваги в небі можуть піти в рух наземні сили окупанта, яким передуватимуть спецоперації для подальшого послаблення командно-контрольних систем і сповільнення мобілізації резерву шляхом бомбардування, вбивств окремих осіб і саботажу.

Схема маневрів військової окупації Росії в Україні залежатиме від того, яких саме політичних цілей, згаданих вище, прагнутиме досягти Кремль, від географії території та міст, за які Росія воюватиме, та транспортно-логістичних маршрутів.

Якщо Кремль піде за третім, четвертим або шостим варіантами та братиме до уваги географію й логістику, існують три ймовірних осі нападу для захоплення території України на схід від Дніпра. Ріка може стати або межею наступу, або межею першої фази більшого вторгнення.

• Північний шлях. Росія може наступати на Київ з двох напрямків. Перший – близько двохсот кілометрів дорогою через Нові Юрковичі – Чернігів і далі на Київ. Інший – близько трьохсот кілометрів через Троєбортне – Глухів – Конотоп – Ніжин на Київ. Якщо Мінськ погодиться на використання власних доріг і залізниці, окупаційна армія Росії може також обійти українську оборону й піти на Київ через двохсоткілометровий шлях Мазир – Коростень і, зрештою, на Київ.
• Центральний шлях. Росія також може вторгнутися зі сходу на захід трьома маршрутами. Першим із них може стати трьохсоткілометрова вісь через Бєлгород – Харків – Полтаву на Кременчук. Другим може стати двохсоткілометрова вісь Донецьк – Запоріжжя; можливо, також Донецьк – Дніпро. Третьою віссю може стати вторгнення вздовж Азовського моря на Маріуполь, Бердянськ і далі в бік Перекопського перешийка.
• Південний шлях. Окупаційні війська Росії також можуть просуватися через Перекопський перешийок з боку вже окупованого Криму, щоб захопити Херсонщину як джерело прісної води для Криму. І водночас у бік Мелітополя для з'єднання з окупаційними силами, що можуть рухатися на схід уздовж Азовського моря. Якщо Росія спробує п'ятий варіант, це може бути основною віссю атаки водночас із нападом уздовж узбережжя в бік Маріуполя та Бердянська. Однак цю лінію найважче утримувати з погляду логістики, оскільки вздовж Азовського моря відсутня залізниця.

Зображення 2 показує можливі маршрути вторгнення. Всі вони, крім варіанту вздовж узбережжя, йдуть уздовж залізничних ліній. Це важливо, оскільки логістика російської армії не розроблена для великих наземних операцій далеко від залізничних ліній:

Армія короткого кидка. Окупаційні війська Путіна не зможуть швидко просуватися без залізниці

Якщо цілі Росії включають відрізання України від моря, то їй доведеться захоплювати Одесу. Дехто передбачає, що це означатиме висадження десанту з моря та повітря, який муситиме з'єднатись із механізованими силами, що мають іти зі сходу. Якщо Росія має намір окупувати цілу державу, то її силам доведеться захопити Одесу (порт якої полегшив би російську логістику), а також у кількох місцях перетнути Дніпро, пройти з боями ще 500–1000 км на захід до кордонів України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.

Зображення 2: можливі маршрути російського вторгнення

Перспективи досягнення бажаного Росією

Механізовані атаки не завжди такі швидкі, як того прагнуть нападники. Два найшвидші просування броньованих військ в історії – нацистський ривок Гудеріана крізь Арден і захоплення Дюнкерка у травні 1940 року, а також просування коаліції під проводом США з Кувейту до Багдада у 2003-му – одначе, означали в середньому лише приблизно 30 км на день.

Рух проти противника, який чинить опір, за умов зими та короткого світлового дня, може значно зменшити темп просування окупаційних військ.

За умови достатньої кількості війська, зброї, часу та національної волі всередині Росії – а також без зовнішнього втручання – Росія могла б поступово рухатися аж доти, поки армія Кремля досягне його політичних цілей. Російська армія перевищує за чисельністю українську як у повітрі, так і на землі. Росія здобула досвід об'єднаних операцій у Сирії, де пустельна територія сприяє механізованій війні. Однак обчислення шансів на військовий успіх може початися лише після того, як почнуться бойові зіткнення. Крім того, є кілька змінних: погода, міські бої, командно-контрольні системи, логістика й бойовий дух, що можуть справити значний вплив на початкових стадіях війни.

Розглянемо їх послідовно.

Погода

Вторгнення, що почалося б у січні-лютому, матиме перевагу замерзлого ґрунту для підтримання руху великих механізованих сил. Але це також означатиме дії в умовах суворих морозів, обмеженої видимості та короткого світлового дня.

Січень зазвичай найхолодніший та найбільш сніжний місяць року в Україні. Світловий день у середньому триває від восьми з половиною годин у січні до десяти годин у лютому.

Це означатиме необхідність воювати в пітьмі для швидкого просування.

Якщо бої продовжаться у березні, механізовані сили постануть перед знаменитим бездоріжжям під час відлиги. Самі росіяни добре знайомі з цим і мають спеціальне слово: "распутіца" (коли нема "путі"):

Танки бруду бояться. Як погода може стати на заваді планам Путіна

У березні замерзлі степи відтануть, і земля стане в кращому разі багнистою, а в найгіршому, після снігів – морем багна.

Зимова погода також далека від оптимальної для надійних операцій повітряної підтримки.

Міські бої

Хай сама Росія пригадає Сталінград з погляду нацистських окупантів – або, якщо зі своєї позиції, то хай пригадає Грозний.

Значна частина землі на схід від Дніпра включає поля та ліси, однак по дорозі окупантам доведеться мати справу з кількома важливими великими містами, які російським окупантам доведеться або брати, або обходити.

Київ має кілька мільйонів населення, Харків – щонайменше півтора мільйона, Одеса та Дніпро – також мільйонники, Запоріжжя й навіть Маріуполь мають від пів мільйона до мільйона.

Якщо їх належно оборонятимуть, то ці великі міські центри займуть значний час, а також заберуть багато життів окупантів.

Під час Першої чеченської війни сили РФ півтора місяця брали під контроль Грозний з населенням у менш ніж 400 тисяч осіб, який захищали тільки кілька тисяч чеченських бійців. Те саме повторилося під час Другої чеченської війни.

Отже, найкращим варіантом для окупантів було б обходити міські центри в надії зачистити їх пізніше. Проте одне з найбільших міст, Харків, розташоване прямо біля російського кордону і є основним дорожнім і залізничним вузлом.

Якщо російські окупаційні сили не контролюватимуть Харків, це серйозно обмежить логістичні можливості для підтримання центрального шляху в бік Дніпра.

Понад те, Київ становить подібний виклик і, оскільки є столицею держави, має велику символічну цінність для будь-якої сторони.

Росія може виявитися нездатною витримувати постійні міські бої в кількох великих міських центрах (і високі людські жертви), якщо вона спробує в Україні щось більше, ніж просто каральну експедицію за нацистським взірцем.

Командно-контрольний аспект

Самі росіяни мають прислів'я: "Первый блин комом".

У цьому випадку Росії доведеться проводити першу велику об'єднану операцію з часів битви за Берлін, яка була понад пів століття тому.

Вторгнення РФ у маленьку Грузію у 2008 році тривало лише п'ять днів, і Кремль мусив тоді залучити 70 тисяч російських військових.

Що стосується Сирії, то основні сили тут включали сирійські військові з'єднання, яким допомагала ліванська Хезболла, бойовики з інших країн, таких як Ірак і навіть Афганістан, приватних найманців на кшталт групи Вагнера, а також спецпідрозділи з Ірану. Тоді як Росія не вводила в країну значні наземні сили.

Нині біля кордонів України мобілізовано близько 120 тисяч потенційних окупантів, іще десятки тисяч може бути залучено згодом. Для російського командування буде справжнім викликом спершу розпочати рух цих сил, а потім підтримувати належну дисципліну.

Росії буде ще важче підтримувати дисципліну під час вторгнення, щоб величезна кількість транспортних засобів і солдатів, яким доведеться рухатися тісними, слизькими й часто поганої якості дорогами, часто вночі – не перетворилися на затор гаргантюанських масштабів.

Координація повітряних і морських нападів стане додатковою проблемою. Нехай можна скинути з повітря десант для захоплення мостів уздовж Дніпра, скільки він зможе протриматися, поки броньовані сили намагатимуться дістатися до нього зимовими дорогами?

Те саме стосується й висадки десантів з моря у спробах обійти українську оборону біля Маріуполя чи в разі спроби захопити Одесу. Гідрографія та прибережна топографія вздовж Чорного моря надають дуже мало добрих місць для висадки десанту з моря, потенційно добрі місця для висадки зайнято великими урбанізованими пунктами (див. "міські бої" вище), й навіть у разі успішної висадки окупаційний десант буде важко підтримувати.

Можливості вторгнення Путіна з моря обмежені. Ось чому

Без належної координації та швидкого просування броньованих сил будь-яка повітряна чи морська атака як частина спроби вторгнення стане "надто далеким мостом", "надто віддаленим пляжем" для російських окупантів.

Зображення 3a, 3b та 3c показують кораблі Чорноморського флоту РФ, зокрема ті, які може бути використано для нападу на Україну з моря та висадження десанту з води.

Севастопольська бухта, окупований український Крим:

Російська армія також має обмежений досвід координації великої кількості авіації, якій довелося б підтримувати наземну атаку.

Російські повітряні операції в Сирії та Чечні не йдуть у порівняння з кількістю літако-вильотів, які були б потрібні для окупації Україні, вздовж фронту, що може розтягнутися на кілька сотень, а то й тисячу кілометрів.

Крім того, це буде вперше від часів Другої світової, коли російським наземним силам протистоятиме сучасний механізований противник (а окупаційній авіації протистоятиме противник із так само сучасними авіацією й протиповітряною обороною).

Внаслідок цього російські окупаційні сили з великою ймовірністю стикнуться з серйозними проблемами в командуванні, контролі, комунікаціях і координації.

Крім того, це означає неминучі великі втрати окупанта. Більші, ніж у Чечні, на порядки.

Логістика

Першу атаку, ймовірно, супроводжуватимуть артилерійська підготовка й авіаційні нальоти, що на початках може привести до кількох проривів в український обороні. Однак щойно бойові одиниці використають перші запаси амуніції, пального та їжі, почнеться справжнє випробування військової сили окупанта (включно з можливістю Росії підтримувати поступ великих механізованих сил на сотнях кілометрів території).

Київ і мости через Дніпро розташовані принаймні за 200–300 кілометрів дорогами від російського кордону, й окупаційній армії, без сумніву, доведеться поповнювати запаси амуніції, перезаправлятися, заміщувати свої трупи новими солдатами.

Все це вимагатиме операційних пауз.

У статті "Армія короткого кидка", або ж "Як годувати ведмедя" йшлося про те, що Росія створила воєнну машину для ефективних боїв біля власних кордонів, однак матиме проблеми з наземними операціями за межами російської залізниці без значних логістичних затримок або масивної мобілізації всіх ресурсів країни, зокрема цивільних.

Операційна глибина України – значно більша, ніж, наприклад, у країн Балтики, тож російське вторгнення в Україну може зайняти значно більше часу, ніж дехто очікує, через час і відстань постачання окупаційної армії.

Але якщо вторгнення не здійсниться швидко через поєднання погоди, логістики та, головне, опору України – як це може вплинути на бойовий дух окупантів?

Деморалізація окупанта

З обох боків конфлікту слід розглядати бойовий дух на двох рівнях:

• бойовий дух індивідуальних солдатів
• бойовий дух кожної країни та її народу

Чи на індивідуальному рівні українські військові, які вважають, що він чи вона воюють за свободу своєї батьківщини, матимуть перевагу над солдатами-окупантами, мотивація яких може бути різною?

На рівні України загалом, наскільки сильним є відчуття унікальної національної ідентичності заради опору в тому, що може бути тривалою боротьбою зі значними жертвами?

Ми не можемо знати відповідей, поки не почалася війна.

Однак якщо війна прийде – то одним із чинників, які впливатимуть на бойовий дух, буде час.

Що довше українська армія чинитиме опір окупантам, обороняючи свою землю, то більше зростатиме впевненість, а також знання того, як воювати з цим ворогом.

До того ж, що довше триватиме війна, то більше може рости рівень міжнародної підтримки – й тим більшими будуть шанси зростання міжнародної допомоги зброєю, щоб обернути ситуацію на полі бою.

А для Росії, навпаки: чим довше триває окупаційна війна і чим більше втрат серед окупантів – тим більше це підриває бойовий дух Росії від рівня окремих солдатів до рівня суспільства загалом.

Близько третини наземних сил Росії – це призовники.

Ці призовники служать разом із контрактниками за системи приниження, відомої як дідівщина.

Крім того, трупи потребуватимуть швидкого заміщення, і якщо знищених окупантів буде багато – заміщення резервістами, які отримали в останній час недостатню підготовку.

Якщо кількість професійних солдатів зменшуватиметься через смертність або поранення, й на передньому краї зростатиме кількість резервістів і призовників – це означатиме погіршення єдності бойових одиниць.

Якщо кількість жертв серед самих окупантів зростатиме, то проблеми на фронті буде відображено заворушеннями в самій Росії. Як відомо, під час чеченських воєн у Росії швидко виріс антивоєнний рух, очолюваний матерями солдатів.

Кожен правитель Кремля знає, що поразка Росії у війні – найпевніша причина кінця російського режиму: від династії Романових і до колапсу СРСР.

Перші оцінки вторгнення СРСР в Афганістан були оптимістичні, але вони швидко змінилися на похмурі. Наприклад, на зустрічі Політбюро 17 жовтня 1985 Михайло Горбачов зачитував листи від радянських громадян, що висловлювали дедалі більше невдоволення війною в Афганістані (включно з горем матерів через поранених та інвалідів та розпачливі похорони через смерті на чужій війні).

Можна бути певним, що родини росіян не будуть вдоволеними тим, що їхніх дітей використовують, як гарматне м'ясо.

І зараз навіть не авторитарний СРСР – люди й тоді не мовчали, а зараз не мовчатимуть і поготів.

Наявність у кожного смартфона з відеокамерою та доступом до інтернету швидко покаже суспільству правду про настрої солдатів, і політруки нічим не зможуть зарадити.

Тому основне питання для Кремля буде таким: що довше точиться війна, то більше суспільство реагує на жертви та економічні негаразди. То зрештою, чи будуть політичні цілі варті всього цього?

Відповідь США та Заходу

Україна, яка готова воювати за себе – це Україна, яку варто підтримувати.

Нехай з погляду Заходу в 2022 році Україна ще не є досконалою демократією, але такою не була й Польща в 1939 році, коли Британія та Франція вирішили, що їхні принципи й навіть власні безпекові інтереси змушують їх провести лінію проти нацистської агресії на кордонах Польщі.

Як було показано, ключовим для російського фіаско є не дати Москві швидко перемогти та підняти для окупанта кошт окупації – економічний, політичний та військовий. Це має бути зроблено економічними санкціями, політичною ізоляцією, перспективами тривалого опору, зокрема повстанського, який битиме по російських окупаційних силах:

Саморобні міни, дешеві дрони та рейди по тилах. Тактика на випадок вторгнення Росії

Можливо, в цьому конфлікті Росія й має годинник – але часом володіють Україна та Захід.

Основною ціллю Вашингтона має бути стримування російських операцій в Україні шляхом покарань. За відсутності військ НАТО в Україні (а президент США Джо Байден уже виключив можливість введення таких військ) самі по собі українські сили не здатні запобігти введенню російських сил в Україну. Проте стримування покаранням означає не давати опонентові вчиняти певні дії через надто високий для нього кошт.

Стримування покаранням можливе, якщо його очолюватимуть США.

Сполучені Штати та європейські союзники й партнери повинні як публічно, так і приватно продовжувати доносити до Москви, що напад на Україну відразу виллється в санкції, які поставлять на коліна російську економіку, в поглиблення політичної ізоляції, а також збройний опір в Україні, якому всіляко допомагатиме Захід.

Сполученим Штатам доведеться очолювати все це. Населення кількох європейських країн, як-от Німеччини й Австрії, дало зрозуміти, що хотіло б залишатися нейтральним у війні Росії проти України.

Якщо стримування все ж провалиться, і Росія спробує вторгнення в Україну – США та їхні союзники й партнери мають здійснити кілька миттєвих кроків:

• Запровадити, само собою, жорсткі економічні та фінансові санкції проти Росії, в тому числі повністю відключити російські банки від світової системи платежів, відомої як SWIFT.
• Ввести в дію Twenty-First Century Lend-Lease Act, за яким Україні безкоштовно надаватимуться матеріали для ведення війни. Серед пріоритетних речей за цим лендлізом повинні бути: протиповітряна оборона, протитанкові та протикорабельні системи; засоби електронної війни та кіберзахисту; снаряди та патрони для стрілецької зброї й артилерії; запчастини для наземних транспортних засобів і авіації; паливно-мастильні матеріали; армійське харчування; медична допомога; а також усе інше, що потрібно для армії, яка веде тривалі бої. Ця допомога може бути як відкритою – через військові сили США, так і прихованою – через дії, санкціоновані президентом США і здійснені через ЦРУ.
• Надавати розвіддані, які дозволять Україні знищувати російські лінії комунікацій та постачання, а також попереджувати про повітряні та морські напади та розташування основних одиниць окупантів.
• Надавати гуманітарну допомогу, що допоможе Україні з біженцями та внутрішньо переміщеними особами. Ця допомога може також бути поширена на союзників НАТО на кордонах України для біженців на захід.
• Надавати економічну, зокрема енергетичну, допомогу Україні та союзників НАТО у зв'язку з очікуваним припиненням постачання російського газу в Європу.
• Проводити публічну та медійну роботу, в тому числі на Росію, для точного відображення того, що відбувається.
• Застосовувати дипломатичний тиск на Білорусь із тим, щоб вона не дозволила Росії доступ на свою територію для атак на Україну. Це критично важливо, оскільки використання Росією білоруської залізниці та доріг загрожуватиме маневрам українського північного флангу.
• Співпрацювати з міжнародними організаціями та Міжнародним кримінальним судом для документації всіх воєнних злочинів, учинених окупантами стосовно українського народу, та вимагати покарання винних. Те, що сталось із сирійським народом, не повинно повторитися.

США та НАТО мають бути готовими надавати довгострокову підтримку українському опору незалежно від того, яких форм він зрештою набуде. Вже були публічні дебати про допомогу Україні в неконвенційній війні в разі, якщо частина України опиниться під російською окупацією. Втім, цей варіант слід розглядати з чітким розумінням того, що можливо досягти, а що ні.

Росія історично показала свою здатність знищувати збройні рухи опору, якщо їй для цього надати досить часу. Її методи дій проти українських повстанців можуть бути брутальними.

У разі, якщо Росія окупує будь-яку частину українського кордону з країнами НАТО, ймовірно, вона швидко почне нагадувати "залізну завісу" XX століття з потужною фортифікацією. Так, Берлінська стіна була бетонним бар'єром під потужною охороною, включно з перешкодами для транспортних засобів, колючим дротом, цвяхами тощо. За таких умов українським повстанцям буде важко, наприклад, діяти, виходячи з-за кордону.

Але, якщо Росія і вміє боротися з повстанцями – вона не вміє гасити національні почуття. Будь-яка підтримка в разі окупації України має включати допомогу в підтриманні української національної ідентичності, мови й історії серед українських громадян. Якщо збройний опір може нагадувати підтримку, яку Захід надавав афганцям у 1980-х, то цей останній тип підтримки радше може нагадувати допомогу, яка надавалася польській "Солідарності" під час її боротьби за свободу.

Україна потенційно може запобігти захопленню й утриманню окупантами значної частини своєї території, якщо США та інші союзники надаватимуть допомогу. Наприклад, Україна може утримувати більшу частину своїх сил далеко від місць потенційного першого прориву окупантів, щоб їх було неможливо оточити. В разі просування російських окупаційних сил на захід Україна має отримувати розвіддані від Заходу, в тому числі супутникові, для володіння інформацію про основні маршрути просування окупантів, а також для завдання глибоких ударів по лініях постачання окупаційних військ, аби примусити їх до затримки, а після зупинення – оточувати й атакувати.

Міста мають утримуватися якомога довше.

У випадку Харкова, за потреби відступу всі залізниці та мости в місті мають бути повністю знищені.

У разі, якщо окупаційна армія Росії наблизиться до Дніпра, всі дамби повинні бути спущені, щоб усі низини було затоплено.

Повітряні та морські десантні одиниці слід миттєво ізолювати та знищувати.

Метою України повинно стати запобігання значного поступу окупаційних російських військ, поки відлига не спричинить бездоріжжя.

Щойно багно чи проблеми з постачанням зупинять просування наземних військ, треба знищувати повітряний чи морський десант, і тоді Україна матиме достатньо часу, щоб мобілізувати та висунути на позиції свій мільйон людей резервної сили.

Ймовірно, до цього часу також почне прибувати міжнародна допомога у вигляді збройних систем, що не дадуть окупантам досягти переваги над Україною в повітрі, а також дозволять українському опору бити глибоко по тилах російської окупаційної армії, щоб перешкодити її посиленню та знищити лінії постачання.

Якщо тижні перетворяться на місяці – ефект міжнародних економічних і фінансових санкцій стане відчутним. Тоді Кремль постане перед тривалою війною як на полі бою, так і поза нею – війною, кінця якій видно не буде.

Нова "залізна завіса"

Нинішня ситуація похмуро нагадує радянський спосіб мислення при рішенні вторгнутися в Афганістан у 1979 році.

Тоді вузька групка людей у Політбюро прийняла хибне рішення на основі хибних розвідувальних даних, поганого розуміння міжнародного середовища, надмірно оптимістичних сценаріїв успіху та зі слабким усвідомленням міжнародної економічної та політичної ціни для країни.

Об'єктивна оцінка можливих ризиків проти можливих здобутків зараз мала б віднадити Росію від вторгнення.

Раціонально найкращим варіантом для Росії зараз є продовжувати брязкати зброєю, щоб цим тиснути в переговорах, продовжувати утримувати власні гібридні сили на сході України – але утриматися від вторгнення як такого.

Проте політика не завжди раціональна.

Наприклад, президент Путін уже висунув вимоги та виклав погрози, від яких дуже важко відійти.

У разі, якщо його хибний розрахунок, особисті емоції або ж погана здатність упоратися з кризою перевершать раціональні розрахунки та призведуть до конвенційної війни – то міжнародний ландшафт, найпевніше, докорінно зміниться.

У своїй знаменитій промові про "залізну завісу" 5 березня 1946 року британський прем'єр Вінстон Черчилль похмуро говорив про те, що "над сценою нависла тінь" Європи, в якій демократичні держави постали проти авторитарних. "Від Щецина на Балтійському морі й до Трієста на Адріатичному на континент опустилася залізна завіса".

Нова "залізна завіса" може стати ще небезпечнішою, проходячи крізь Європу, через Близький Схід і всю Азію, включаючи нову вісь авторитарних режимів, що охоплюватиме Росію, Китай, Іран та Північну Корею.

У такому разі нова лінія розділення йтиме вздовж кордонів Росії з Фінляндією та країнами Балтії, крізь підтримувані Росією та Іраном країни Близького Сходу та Центральної Азії (як-от Сирія чи Казахстан) і далі вздовж кордонів між Китаєм та Індією, через Східну Азію до Південнокитайського моря.

Якщо Росія таки вторгнеться в Україну, США та країни Європи будуть вимушені терміново розміщувати солдатів і обладнання на східному фланзі НАТО – передусім у Латвії, Литві, Естонії та Польщі – для запобігання російській загрозі подальшого просування на захід.

Росія також може спробувати спричинити кризу в одній чи більше країн Балканського регіону з метою розподілити увагу та ресурси США та Європи.

Не раз уже було сказано, що в разі успішного вторгнення Росії в Україну наступним може бути Тайвань, на який давно зазіхає Китай.

Такі країни, як Росія та Китай захоплюються силою й не поважають слабкість, зокрема військову.

У разі бодай часткового успіху Росії може значно посилитися конкуренція між політичними, економічними та військовими системами – авторитарними та демократичними.

Антиліберальність, яка є коренем китайської, російської, іранської та північнокорейської систем – це антитеза просвітницьким цінностям. Антиліберальні системи обмежують свободи преси, релігії, вільного ринку та демократії – всі ті цінності, які були критичними для перемоги у "холодній війні" проти СРСР і які залишаються настільки ж критично важливими сьогодні.

Якщо демократичні країни стоятимуть на захисті принципів Хартії ООН, їхній вплив на подальше просування цих цінностей буде потужним, – зазначав у промові про "залізну завісу" Черчилль. – Але якщо вони будуть розділені чи не виконають своїх зобов'язань, і якщо ми дозволимо, щоб ці настільки важливі роки минули дарма, тоді на всіх нас чекає справжня катастрофа.

Сподіваймося, що в Москві переважить розум, і Росія не вторгнеться в Україну. Однак, якщо вторгнення відбудеться, США та їхні союзники й партнери повинні бути готові чинити опір тиранії.

Автори

Філіп Василевський: 31 рік працював офіцером з парамілітарних операцій в ЦРУ, недавно вийшов у відставку.

Сет Джонс: директор Програми міжнародної безпеки в Center for Strategic and International Studies (CSIS)

***

Це зведення є аналізом самого CSIS. Його не спонсорувала будь-яка інша сторона

ТЕКСТИ здійснили в перекладі незначні лексичні правки на кшталт того, що Кремль утримує на Донбасі не просто "повстанців-сепаратистів", а "власні гібридні сили".

агресія росія ескалація аналітика