Наукпоп для барбершопу. Як журналіст «Текстів» загітував перукарів вакцинуватися проти ковіду
Власник київського барбершопу почав готуватися до чергового локдауну заздалегідь. Спочатку він організував для своїх працівників науково-популярну лекцію, щоб умовити їх вакцинуватись, а потім запропонував невакцинованим не виходити на роботу. Спрацювало. Цю лекцію читав дата-журналіст «Текстів» Юрій Малахов, що має науковий ступінь з екології, автор цієї статті.
Олексій – підприємець. Йому 30, але він уже почав сивіти. Починав з торгівлі раками. Спочатку продавав їх із ящика на трасі, а через рік вони з батьком постачали імпортні морепродукти до майже десятка фешенебельних ресторанів Києва.
У 2014-му різко впав попит на делікатеси, а з ним і їхні доходи. На плаву їх тоді втримала невеличка перукарня на вулиці Дмитрівській, що працювала там ще хтозна відколи. Після кризи батько Олексія поволі відійшов від справ та передав синові управління бізнесом.
От тоді-то Олексій і розгорнув свій підприємницький талант. Перукарня перетворилась на стильний барбершоп, на сусідній вулиці відкрився нігтьовий сервіс для хіпстерів, а на обрії замайоріла школа прогресивного перукарського мистецтва. Олексій швидко зрозумів: у сфері послуг найважливішу роль відіграє персонал. Працівники мають бути вмотивованими, задоволеними життям і здоровими. Олексій вкладає багато часу та зусиль у навчання, постійно старається робити робочий простір комфортнішим та цікавішим для своїх співробітників.
З Олексієм ми знайомі ледь не все життя, і я завжди готовий прийти йому на допомогу. Він – мій кум.
«Схоже, скоро новий локдаун...»
У середині осені ми з Льошею пили пиво на ґанку одного з барчиків на Златоустівській. Обговорювали останні події нескінченного пандемічного серіалу: хто де щепився, якою вакциною, чи будуть ковідні паспорти, що буде з поїздками за кордон тощо. Все те, що вже дістало до нудоти, але ти не можеш просто так взяти й викреслити зі свого життя.
«Схоже на те, що скоро новий локдаун...» – відсьорбую пиво я.
«Бля, Юрчик, як воно все задовбало», – відповідає Льоша. Його легко зрозуміти. Прямісінько перед початком пандемії він розпочав дорогий ремонт: робив вбиральню для співробітників. Нахапався боргів, а потім закрився на кілька місяців. Хотів працювати за законом, хоча чимало конкурентів продовжували потайки приймати відвідувачів. Зимовий карантин на початку 2021-го минув трохи легше, та все ж потік клієнтів тоді теж значно скоротився.
– Цього разу все має бути не так жорстко, начебто дозволять працювати, якщо 80% співробітників будуть вакциновані, – продовжую.
– Та ти ще спробуй їх вакцинуй, – бідкається Льоша, – вже котрий тиждень з ними воюю, а вколовся лише один!
– Та ти ще спробуй їх вакцинуй. Вже котрий тиждень з ними воюю, а вколовся лише один!
Його працівників навряд чи можна назвати затятими антиваксами. Як і переважну більшість українців, їх здебільшого непокоять можливі побічні ефекти вакцинації. Вони досить пильно стежать за ситуацією та отримують чимало різної інформації про пандемію та вакцини. На жаль, це переважно якісь страшилки з вайбер-чатиків та соцмереж. З цього доволі складно скласти цілісну картину подій, що відбуваються навколо. І це ще я не згадую про вплив російської антивакцинаторської конспірології та дезінформації, які просякнули наш медіапростір неначе їдка отрута.
«Може, організуємо твоїм перукарям науково-популярну лекцію про вакцини та ковід?» – напівжартома пропоную я.
Напівжартома, тому що майже половину свого життя я присвятив біології, а останні чотири роки провів за написанням докторської дисертації за кордоном. Публічні виступи для мене не в новинку, часом мені навіть подобається.
«Слухай, а це ідея!» – миттєво запалюється Льоша. – Не хочуть слухати мене, нехай послухають свіжоспеченого PhD з Нової Зеландії. Все, чекаю тебе наступного понеділка на нашій планірці.
15 хвилин науки
Жовтень, Лук’янівка, 8-ма ранку. Взагалі-то, я мав би вже бути на Дмитрівській, але мені ще туди бігти хвилин п’ятнадцять. «Юрчик, ну шо? Ти де? Ми чекаємо!» – дзвонить Льоша.
Ось і барбершоп. Сповільнююсь, видихаю, відчиняю двері. Переді мною невелике світле приміщення. Приємно пахне одеколоном та косметикою.
Приємно пахне одеколоном та косметикою
Я вже бував тут не раз, обличчя багатьох працівників мені знайомі. Переважно це молоді хлопці та дівчата, але є й кілька людей старшого віку. Кидаю куртку на вішалку, ковтаю трохи води та розпочинаю свій спіч. Намагаюся говорити дружньо, щиро, з посмішкою.
Я прийшов сюди не залякувати чи повчати, я хотів донести до людей перевірену та надійну наукову інформацію.
Розповідав про те, що ідея щепитися від інфекційних захворювань виникла у людей ще в пізньому Середньовіччі; про британського лікаря Едварда Дженнера, що винайшов першу справжню вакцину понад 200 років тому; про те, звідки взявся новий коронавірус; про те, як влаштована наша імунна система; як працюють мРНК-вакцини та про те, що вони розробляються та перевіряються вже близько 40 років.
Звісно ж, розповідав і про те, як випробовують безпечність вакцин під час клінічних досліджень, про можливі побічні ефекти після вакцинації та як їм запобігти. Говорив швидко, може, трохи збивався, адже в мене було лише 10–15 хвилин, щоб охопити спектр тем, на кожну з яких можна говорити годинами. А ще ж потрібно встигнути відповісти на питання!
«Я молодий і здоровий, чому я маю вакцинуватися? Я чула, що вже розробили ліки проти коронавірусу, навіщо робити щеплення? Чому всі говорять про треті дози вакцини? Чому медики не вакцинуються? А як ви перенесли щеплення?».
Намагався відповідати на запитання впевнено, але особливої довіри в очах слухачів не бачив. Ну що ж, я зробив усе, що міг. До барбершопу почали заходити перші відвідувачі, та й мені також уже було час на роботу.
«Отак і працюємо, Юрчику», – з сумною іронією зітхнув Льоша, і ми розбіглися кожен у своїх справах.
Як спрацювала лекція (або не лекція)
Через кілька тижнів потому заїхав до кума на каву:
- Як робота? Що будете робити під час локдауну? Сьогодні оголосили, що таки будуть вводити, – починаю розмову.
- Ти знаєш, після твоєї лекції майже всі мої співробітники пішли та вакцинувались, – каже Льоша.
- Та ну, не вірю! Щось не дуже схоже, щоб я на них якось вплинув тоді.
- Ти пішов, а я потім взяв і написав їм у робочий чат, що роз'яснення усі отримали, тому хто до завтра не запишеться на вакцинацію, той на роботу може не приходити, – відповідає Льоша, і ми обидва сміємося.
Я розумію, що вакцинувалися вони тому, що не хотіли залишитися без роботи. Але хочеться вірити, що моя лекція хоч трохи додала їм упевненості в тому, що це правильне рішення.
Готовий і надалі популяризувати науковий підхід до вакцинації серед охочих розібратися і зацікавлених.
Звертайтеся.
