Битва за воду. Як глобальне потепління впливає на аграрний південь України

Нові картопляні традиції

Цьогоріч 68-річний Микола Михайлович вперше посадив картоплю у листопаді.

– Не померзне. У нас зими теплі. Востаннє сніг лежав років шість тому, – пояснює пенсіонер.

– А чи не занадто ризиковано? У нас же не тропіки...

– Тю! Я ж не дурний! – сміється чоловік. – Це ж уже випробуваний метод! Телефонує мені товариш із Широкої Балки і каже, що садить картоплю вже два сезони поспіль. Я питаю: “І як?” Гарна, каже, картопля! В квітні викопав! Ну, я гарячку пороти не став – цього разу посадив тільки два рядки. А як все буде добре – наступного року більше посаджу.

Усе життя Микола Животовський працював вчителем трудового навчання в невеличкому селі Токарівка, що на Херсонщині. Сусіди знають його як великого господаря – на шістьох сотках землі він примудряється збирати аж дві тонни картоплі! А якщо цьогорічний листопадовий експеримент вдасться – врожай (а отже, і дохід від його продажу) подвоїться.

“У мене вже є постійні клієнти, – хизується селянин. – Дочка живе в Херсоні (це 32 кілометри звідси), домовляється: кому 100 кілограмів картоплі треба, кому – 150. По 12 гривень за кіло із доставкою додому продаю. Взяв причіп, поїхав – і продав за день усе, що взяв”.

Село Наддніпрянське, Херсонська область. Збір врожаю капусти 25 листопада – і жодного натяку на сніг

Овочівництво – один із найприбутковіших видів заробітку для місцевого люду. Втім, через постійні посухи вирощувати помідори, капусту та картоплю стало важче. Рослинам катастрофічно бракує природної вологи, тому селяни облаштовують свої городи системами крапельного поливу.

Приміром, щоб отримати гарний урожай картоплі, гумові шланги із водою розкидані по всьому городу квадратами 70 на 70 см. Вранці та ввечері господар вмикає систему поливу – і рослини отримують потрібну порцію води.

Читайте також: Біржа по-українськи: бруд і жодних податків. Овочі, які їдять кияни, спочатку приїздять до Великих Копанів на Херсонщині

Здебільшого селяни використовують для поливання технічну воду, яка ось уже десять років завдяки насосній станції по трубах тече в кожен двір із найближчої притоки Дніпра. Щоправда, влітку воду можна брати лише за графіком: двічі на тиждень, та й то – з ранку до обіду. А тому люди змушені задіювати інші резерви – і поливають овочі кришталево чистою артезіанською водою із власних свердловин завглибшки 50–70 м.

Жителям села Токарівка пощастило – тут неподалік є притока Дніпра, з якої можна брати технічну воду для поливу городів

“Ми поливаємо водою зі скважини, – каже 52-річна Ольга, яка живе на околиці села, – в якихось 150-ти метрах від насосної станції. А сусіди користуються крапельною системою централізованою. Хотіли до них підключитися, але ті кажуть, що їм самим води не вистачає. Тому половина нашого городу вже який рік заростає бур'янами”.

Ольга має великий город, але половина землі заросла бур’яном, бо води зі свердловини бракує для поливу всієї площі

“Трубопровід із технічною водою при Союзі робили на маленьке село, – пояснює причину дефіциту води у трубопроводах місцева бібліотекарка Оксана Михайлівна. – А село розрослося. І переробити грошей нема. Коли жарко, треба багато води – і для худоби, і для поливу. Пристосовуємося, як можемо: хтось має ємності для накопичення дощової води, хтось зі скважини поливає”.

Читайте також Як людство змінило вуглецевий баланс атмосфери. Наслідки зміни клімату вбивчі, але до кінця не зрозумілі

Стабільний прибуток фермера

Жителі Херсонської області бідкаються: за останні десять років клімат став значно посушливішим і спекотнішим, а тому вести сільське господарство стало важче. В Міністерстві екології України підтверджують: у нас глобальне потепління наступає навіть швидше, ніж в усьому світі.

“В Україні ймовірне посилення та поширення посух, збільшення площ земель, схильних до опустелювання. Спостерігається тенденція до збільшення території з недостатньою кількістю опадів (менш ніж 400 мм) у теплий період”, – констатують спеціалісти Мінекології.

Науковці помітили, що останніми роками посухи спостерігалися в районах, в яких їх раніше не було: на півночі, північному сході, на заході та в деяких районах басейну Дністра, в південних районах Херсонської області та північно-західних районах Криму.

Утім, для тамтешніх фермерів ці повідомлення – вже давно не новина. Нові реалії змушують визначатися: інвестувати мільйони в системи зрошування земель або піти з бізнесу.

Сидячи в кабінеті братів-співвласників фермерського господарства “Вєтров”, я наслухалася чимало моторошних історій про те, як їхні колеги із Одеської та Миколаївської областей вкорочували собі віку, бо не могли виплатити кредити, взяті на купівлю посівних.

Читайте також: “Є фермери, які, їздячи на позашляховику останньої моделі, люблять прибіднятись і розповідати, як тяжко ведеться”. Як живеться фермерам на Кіровоградщині

“Якщо урожаю немає взагалі – нас тоді відкидає на два роки назад, – із гіркотою в голосі на пальцях пояснює молодший із братів Віталій Вєтров. – Але все одно за оренду землі треба заплатити, і податки треба заплатити, і зарплати людям виплатити. І ніхто не питає, чи є в тебе гроші. Тоді ми беремо кредит у банку, щоб розрахуватися з боргами і купити зерно на нову посівну. А сівба без зрошення – це з нашим кліматом – лотерея”.

Завдяки системам дощового поливу на Херсонщині фермери збирають соняшник двічі на рік. Вдруге –у листопаді

“Наші фермери зараз працюють так: три роки в мінусі, один заробляють, – додає старший брат Віктор Вєтров. – Он у Бесарабії зараз два роки поспіль – нуль. Друг мій там 100 гектарів ячменю посіяв, а він згорів. Клімат міняється дуже швидко. Кукурудзу ми перестали сіяти років двадцять тому. В 1996 році вона ще тонн п’ять давала з гектара. А зараз води немає. Навіть у північніших областях фермери погоріли – і цього року зібрали всього 2–2,5 тонни тієї ж кукурудзи”.

За податковими деклараціями брати Вєтрови – доларові мільйонери. Але ці гроші постійно працюють: із банківського рахунку перетікають в інвестиції, потім перетворюються на прибутки – і знову вкладаються в бізнес.

Віктор і Віталій прийшли в агросектор в 2001-му. Займатися вирощуванням зернових їм заповідав покійний батько: “Земельку не можна кидати”.

Брати Вєтрови встановили меморіальну дошку на честь батька, який надихнув їх займатися фермерським господарством. Фермери вірять у родинне повір’я: щоб отримати прибуток у бізнесі, треба потерти батькові руку “на удачу”.

Зараз на 2 тис. га землі фермери вирощують п’ять культур: ріпак, пшеницю, ячмінь, соняшник та горох. Але гарний врожай збирають тільки на тих ділянках, де кілька років тому встановили систему дощового поливу. Різниця врожайності разюча: без зрошення вони збирали 2–2,5 т пшениці з гектара, на зрошенні – 5–8 т.

“Сіяти треба з 15 вересня по 15 жовтня (якщо посієш пізніше, зерно не зійде), – пояснює Віктор Вєтров. – Узимку у нас теплі місяці. А потім прийшла весна із різким зростанням теплих температур: плюс 15–20–25–30 градусів. Все, рослина не встигає розвинути кореневу систему – і немає пшениці. Щоб поле не пустувало, береш кредит і цієї ж весни сієш соняшник. І знову біда... В минулому році на ділянках без зрошення ми косили дуже мало: в середньому 200 кілограмів соняшника з гектара. А зі зрошенням на цій же ділянці можна зібрати аж три тонни соняшника”.

Віталій та Віктор Вєтрови на своєму полі. Завдяки системі зрошування, за врожай ріпака вони спокійні: “ Якби не було зрошення, то ви б такої зелені в листопаді не побачили. Тут була б чорна земля”

Виїжджаємо на територію фермерських угідь. Поливальна машина нагадує стрілку годинника, яка рухається по колу і “дощить”. У середньому за один полив на 1 га землі витрачається 200 л води. Так імітується середньостатистичний дощ – 20 мм опадів. Щоб зібрати гарний урожай, потрібно в середньому 6–7 таких “дощів”.

Якщо поруч із полем є водойма, встановлення систем зрошування для однієї тисячі гектарів землі обійдеться в 30 млн грн. Але це дуже середні цифри. Щоб мати стабільний урожай (і прибуток) на ділянці 1300 га, брати Вєтрови вклали в зрошувальні системи $2,5 млн. Цю суму вони розподілили на три роки і запускали систему зрошення чергами: спочатку встановлювали їх на одній ділянці – збирали гарний урожай, а отримані доходи вкладали на зрошення наступної ділянки.

“Так, дорого. Але ви коли дощі у нас бачили? – риторично запитує Віталій Вєтров. – А орошати треба вже в кінці квітня й аж до кінця жовтня. Ми поливаємо навесні, щоб отримати сходи, бо земля суха. А ще під полив і добрив можна більше покласти”.

Дощ потрібен усім

Херсонщина завжди була посушливим регіоном, та й зараз тут нічого не росте без поливу. Тож ще у 50-ті роки тут збудували цілу систему каналів для систем зрошення. Для цього в селах викопували ставки – в них накопичувалася вода, яку за допомогою насосів качали по трубах із Дніпра.

Готельний комплекс “Венеція” та ставок, де раніше зберігалася технічна вода для поливання

Біля однієї такої штучної водойми завглибшки півтора метри свого часу збудували кафе та мініготель із романтичною назвою “Венеція”. Відпочивальники сиділи у затінку і рибалили. Але зараз дно ставка заросло лісом із бур’яну.

“Самі винні. Труби розікрали і поздавали на металолом, ставки засмітили. А тепер пожинаємо плоди”, – зітхають селяни.

Мережа зрошувальних систем працювала тут аж до розпаду Радянського Союзу. Але в 90-ті сотні кілометрів металевих труб, по яких текла вода, майже повністю безжально розікрали і здали на металобрухт.

Північно-Кримський канал і Каховський магістральний канал продовжували працювати: десятки Їхніх приток, мов павутина, досі обплітають виснажені сонцем поля.

Каховський розподільчий канал восени стає мілководним. Але підставки під вудки нагадують про те, що влітку тут відпочивають рибалки: ловлять товстолобів та коропів

“Дивно бачити, як у кількох метрах від каналу вигорає пшениця, – дивлячись у бокове вікно автомобіля, каже проєктувальник зрошувальних систем Станіслав Гуляєв, коли ми їдемо ґрунтовою дорогою, яка розділяє чорне поле від забетонованого Каховського каналу. – Системи зрошення рентабельно робити, якщо у фермера є як мінімум 40 гектарів землі. А в нас левова частка фермерських господарств мають навіть більшу площу. Тому ринок дуже перспективний”.

Гуляєв цілий день возить мене полями Херсонщини. Будівництво зрошувальних установок не припиняється навіть узимку.

Станіслав Гуляєв біля панелі управління зрошувальної установки на Херсонщині

“Сьогодні прорили траншеї, завтра приїдуть прокладати кабель високовольтний, – чоловік показує мені вузькі кілометрові ями, і десь далеко видніється трактор, який їх вирив. – Потім засипають траншею, встановлюють щитки і підключаються до трансформатора. Каркас дощувальних систем збираємо за три тижні. В березні будемо тестувати зрошувальну машину, а в квітні вона вже буде працювати”.

Станіслав каже, що про зрошувальні системи мріють усі фермери, які стикнулися із наслідками глобального потепління. Зараз чоловік виконує проєкти в Миколаївській, Дніпропетровській та Херсонській областях.

Каховський магістральний канал, Херсонська область

Першим у Херсонській області інвестував у системи зрощення Володимир Хвостов. В його фермерському господарстві 12 тис. га землі, з них 2 тис. уже під зрошенням. Хвостов очолює обласний осередок Всеукраїнської аграрної ради, і фермери вважають його місцевим авторитетом. А тому наслідували його приклад – і пішли в банки по кредити. Бо одна зрошувальна установка коштує близько $100 тис.

Більше пощастило власникові фермерського господарства “Гаван” Генрі Мерканяну: він дуже зекономив, бо орендував земельні паї, на яких ще залишилася насосна станція, труби та навіть зрошувальні машини. Після заміни електроніки система запрацювала – і тепер система зрошення охоплює 600 га землі.

Деякі фермери відновлюють поливальні машини, які залишилися з радянських часів. Так сталося на ФГ “Гаван”

Утім, коли ми попросили Держводагентство розповісти про прогрес установки зрошувальних машин на території України, то отримали дуже сумну статистику: щороку площа зрошуваних полів збільшується всього на 10–15 тис. га.

Для порівняння: лише в Херсонській області площа полів, які потребують зрошення, становить 600 тис. га. З них поливається лише 320 тис. га.

Дозволи

Чи розуміє держава проблеми фермерів? І чи готова допомагати їм боротися із наслідками глобального потепління? ТЕКСТИ отримали відповіді на ці питання від Міністерства економіки та Мінприроди, а також від служб, які видають дозволи на видобуток води – Держводагентства та Держгеонадр.

Якщо вірити урядовцям, держава дуже переймається питаннями опустелювання українських земель. Наприклад, “впровадження та відновлення ефективних систем зрошення” згадується в Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року.

Щоб збільшити площі зрошувальних систем, Кабмін також ухвалив стратегію їхнього розвитку із планом дій до 2030-го року. Уважно прочитавши зміст цієї стратегії, ми дізналися, що 31 грудня 2020 року закінчується перший етап її втілення. До цього часу уряд та парламент мали полегшити життя фермерам, спростивши процес оформлення документів під час будівництва зрошувальних систем.

Утім, фермери державі не довіряють і у правила та регулювання не вірять. Загалом це традиційна і не найкраща риса українців.

“Ми намагаємось якнайменше спілкуватися із державою, – каже директор агропідприємства "Стогнива" Руслан Зайченко, який орендує 5000 га землі і будує систему зрошення в Чаплинському районі Херсонської області. – Тільки починається спілкування з державою, виникають якісь проблеми. Якогось папірця не вистачає – перевірки починаються. Якби була спрощена схема впровадження нових технологій зрошення, це б покращило ситуацію”.

Директор агропідприємства "Стогнива" Руслан Зайченко (на фото – зліва) орендує 5000 га землі і будує систему зрошення разом із проєктантом, який за окрему плату взяв на себе всі кола пекла в держустановах

“У 2014-му році зрошувальні системи мали складність будівництва СС1, тоді ми отримали всі дозволи за два місяці, – пригадує Віталій Вєтров. – Потім чомусь держава вирішила присвоїти складність СС2. Тобто, виходить, що будувати зрошувальну систему – це те саме, що й дев’ятиповерховий будинок! І пустили нас по колах пекла: екологія, громадські слухання, проєкт на рекультивацію, дозволи на зберігання ґрунту... Щоб всі ці документи підготувати, у нас має бути штат юристів – людей двадцять. А по факту в нас один бухгалтер – чиновники йому дають список законів і кажуть “вивчайте”.

Зазначимо, що “кола пекла” у вигляді громадських слухань – це традиційна європейська практика, запроважена в Україні зокрема і під тиском екологічних активістів. Також звертаємо увагу, що фермери прибідняются, адже, якщо дехто з них є доларовим мільйонером чи вони купують обладнання на $100 тис., то найняти додаткового юриста для збору дозвольної документації не має становити проблеми.

Коли ми запитали, як отримати дозвіл на видобуток води, Держводагентство написало список законів та нормативних актів завдовжки в дві сторінки. Фермери кажуть, що оформлення документів розтягується на роки.

Наприклад, щоб брати воду із мережі штучних каналів або безпосередньо з річки, власники систем зрошування йдуть за дозволом до Державної служби геології та надр.

“Дозволи такі продають на аукціонах, – пояснює заступник голови Держгеонадр Роман Сарамага. – Зараз триває пілотний проєкт електронних аукціонів. Їхні переваги: скорочення терміну підготовки матеріалів, публічність та відкритість, незаанґажованість, чесні та рівні правила для всіх учасників, відсутність контакту надрокористувачів із чиновниками…”

Але, беручи участь у торгах, компанії подають цілий пакет документів – і на сотнях сторінках докладно описують план їхньої діяльності, вплив на довкілля та на соціально-економічне середовище даного району.

Останнім часом громадські слухання не проводяться через карантинні обмеження. Тому всі охочі можуть висловлювати свої зауваження письмово. Втім, після проведення всіх формальностей керівництво департаменту енергетики та екології облдержадміністрацій регулярно підписує документи із фразою “зауваження та пропозиції від громадськості не надходили”. Це і не дивно, бо місцевий люд часто працює на фермера, який хоче провести зрошення, не будуть же люди кусати руку, яка годує.

Екологічні громадські організації, які регулярно відстежують проєкти будівництва систем зрошення, час від часу фіксують негативний вплив систем зрошення на довкілля. Йдеться про ті випадки, коли фермери беруть воду не зі штучних каналів, а з невеликих річок. Саме тому, на думку громадських активістів, екологічні експертизи та громадські обговорення все ж необхідні перед стартом будівництва зрошувальних систем.

"Ми в цьому році добилися заборони одного зрошення на Черкащині через суд. Він заплатив штраф кілька десятків тисяч гривень, бо почав використовувати системи зрошення без оцінки впливу на навколишнє середовище, – розповідає голова ГО "Українська природоохоронна група Олексій Василюк. – Той проєкт, який він розпочав на Черкащині, повністю вичерпає воду із річки Гірський Тікич. А на цій річці міститься вісім об'єктів природно-заповідного фонду. Тобто питання не в тому, що він поливає поля, а в тому, що він знищує цілу екосистему басейну річки з усіма об'єктами природно-заповідного фонду”.

Усю неоднозначність ситуації розуміє і токарівський сільський голова Іван Корінь, який щойно заступив на посаду. До цього він допомагав місцевому фермеру робити проєкт та оформлювати документи для системи зрошення.

“Зрошення на 100 гектарів біля села захотів мій знайомий, – розповідає Іван Корінь, сидячи в своєму кабінеті. – Я порадив робити все по закону: бо покладеш трубу на землі, корова за неї зачепиться, власник до тебе піде жалітися...”

Токарівський сільський голова Іван Іванович вболіває за місцевих фермерів, але нічого не може зробити з “мафією”, яка вимагає хабарі за дозволи під час будівництва систем зрошення

Монотонний монолог сільського голови про послідовність оформлення дозвільної документації перериває його давній знайомий Андрій Іванюк, який вже багато років займається проєктуванням систем зрошення в Херсонській області. Як і інші фермери, він нарікає на процвітаючу корупційну систему в Державному архітектурному бюро України, яке дає дозвіл на введення об’єкта в експлуатацію:

“ДАБІ постійно знайде для чого причепитися: мовляв “неправильно заповнено”. Та як же неправильно, якщо ми з вами разом заповнювали?! А вони тобі кажуть: "Еее, ні. Спочатку дай 5 тисяч доларів. Ну ти розумієш, нам же треба заплатити туди і туди”. Ця система побудована вже давно. І рішення приймає центральний ДАБІ, а навіть не область. Мафія всюди працює. Іван Іванович вам це не розкаже, бо він її знає. Якщо з нею справи не мати, дозволу не отримаєш".

ТЕКСТИ попросили Державну архітектурно-будівельну інспекцію та Міністерство енергетики України прокоментувати озвучені претензії. На момент виходу публікації відповіді ми не отримали. Але готові доповнити матеріал їхніми коментарями і після виходу статті.

Читайте також: Земля, кріпацтво і злочинні мережі. Як живе провінція на Півдні України (Есей)

Інвестувати чи ні?

Зараз перед фермерами постав новий виклик. Після ухвалення закону про ринок землі, власники земельних паїв почали пропонувати аграріям купити їхні ділянки. Але навіть у багатих фермерських господарств немає грошей на такі витрати.

“Якщо ми будемо купувати землю, у нас не залишиться оборотних коштів, – хвилюється фермер Руслан Зайченко. – Мені вже кожен третій пайщик підходить і каже купити в нього землю за 2,5 тисячі доларів за гектар. А хтось взагалі хоче три тисячі! Для порівняння: оренда цього ж гектара коштує 2000–2500 грн на рік. Купувати землю я не бачу сенсу. Та й де я візьму 12,5 мільйонів доларів, щоб викупити всі 5000 гектарів, які є в моєму господарстві?”

Ще один страх, через який фермери не хочуть купувати землю, – можливі рейдерські атаки, від яких ніхто не застрахований.

“Хто нам дасть гарантію, що коли ми викупимо землю, у нас її не заберуть?! – резонно питає Віктор Вєтров. – У нас же рейдерство процвітає. Право власності не захищене у нас вза-га-лі”.

“...А з іншого боку – якщо землю не купувати, в будь-який момент може знайтися Вася, який приде до мене і буде шантажувати, мовляв, я з тобою договір оренди розриваю, бо хочу продати свою землю, – продовжує нагнітати Віталій Вєтров. – А там установка зрошувальна стоїть! Що робити?”

Поки українські фермери зважують всі “за” та “проти” ризикованих дорогих інвестицій, на ринок зрошення впевнено заходять іноземці. Наприклад, 10% води для зрошувальних систем в Україні використовує ПАТ “Фрідом Фарм Інтернешнл”. З 2017 року кінцевим бенефіціарним власником цієї компанії є росіянка Анастасія Куніцина, яка зараз проживає в шикарному маєтку в передмісті Женеви у Швейцарії.

Зрошувальні системи Куніцина використовує для 16 власних аграрних компаній – і дев'ять із них потребують поливання, бо містяться в Херсонській області.

Код для завантаження й обробки даних для проєкту можна знайти в репозиторії.

Матеріал реалізовано в межах проєкту «IJ meets IT» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

Звернення редакції:
Базу псевдосоціологів і прихованих піарників ми прискіпливо наповнювали і постійно оновлювали з 2015 року. Та з наступного року ця робота може бути заморожена. Причина проста і банальна: немає грошей. Звертаємося до Вас із проханням перерахувати кількасот гривень через Спільнокошт та закликати це зробити ваших друзів і знайомих.

datavis інфографіка фермери клімат херсонщина екологія