З

Захоплива історія про те, як Коломойський та Боголюбов крали гроші з Приватбанку (за версією американських прокурорів)

Ми прочитали позов про конфіскацію нерухомості екс-власників ПриватБанку у США і можемо зробити висновок: якби українські журналісти вміли будувати розповідь так, як це роблять американські прокурори, то наше суспільство знало б значно більше про те, чому Приватбанк у 2016 році довелося рятувати через націоналізацію. Далі — витяги з тексту позову. Номери на початку збігаються з нумерацією параграфів в оригіналі.

Цю статтю можна не тільки прочитати, але й прослухати:

...

16.Більш ніж десять років Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов використовували свій контроль над Приватбанком, щоб вкрасти мільярди доларів з коштів, що там знаходилися. Масштаб шахрайства був таким, що НБУ був змушений рятувати банк за допомогою вливання туди 5.5 мільярдів доларів, щоб запобігти економічній кризі для всієї країни.

17.Основна ідея була проста: Коломойський та Боголюбов робили запити на кредити Приватбанку, і ці запити завжди виконувалися (з огляду на те, що банк був у їхній власності та під їхнім повним контролем). Вони рідко коли повертали кредитні кошти в банк — хіба що за допомогою нових кредитів.

18.Механізм цієї схеми був складним. Коломойський та Боголюбов використовували значну кількість компаній, якими вони володіли або які контролювали, для того, щоб отримувати кредити від Приватбанку. Спеціальний підрозділ всередині банку забезпечував паперову роботу та проведення цих кредитів, неначе вони були законними. Окремий "кредитний комітет" у складі банку дозволяв видавати ці кредити (попри те, що їх призначення не відповідало дійсності). Отримані кредити розділялися на декілька сум або об'єднувалися, і потім переходили на рахунки великої мережі компаній, які зазвичай обслуговувалися філією Приватбанку на Кіпрі. Це робилося для того, щоб ретельно приховати природу коштів, джерело їх походження та власників. Загалом, гроші розсилалися по всьому світу. Коли наставав час платити за кредитами, фактично під це бралися нові кредити, або, в деяких випадках, відсотки за кредитами платилися з доходів від інвестицій з уже виведених коштів.

...

I. Коломойський та Боголюбов вкрали мільярди доларів з Приватбанку

А. Коломойський та Боголюбов контролювали Приватбанк

Далі по тексту, з 22 по 32-й параграф, американські прокурори пояснюють, як за допомогою свого пакета акцій у ~90% Коломойський та Боголюбов повністю контролювали Приватбанк. Це відбувалося за допомогою контролю над зборами акціонерів та Спостережною радою. Також власники діяли за допомогою примушування працівників, вибору ними аудиторів та встановлення на ключові менеджерські посади вірних до себе людей.

Зокрема зазначено, що правою рукою, або ж скарбником Коломойського, був неназваний у позові "Менеджер ІІ" — перший заступник голови наглядової ради та голова інвестиційного напрямку банку. Водночас відомо, що до 2016 року цю посаду займав Тимур Новіков. Інший ключовий неназваний "Менеджер І" керував спеціальним підрозділом всередині банку, який називався БОК (Бізнес-обслуговування клієнтів) та займався винятково справами Коломойського, Боголюбова та їхніх компаній.

B. Коломойський та Боголюбов присвоїли кошти та обдурили банк

33.Незважаючи на те, що вони і так мали значне багатство, Коломойський та Боголюбов вигадали схему, як забрати собі кошти банку — забрати гроші, які довірили звичайні вкладники.

34.Для цього вони перетворили департамент банку з назвою "БОК", або "Бізнес-обслуговування клієнтів", яким керував "Менеджер І" для того, щоб працювати з рахунками, створеними для компаній власників банку.

35. Коломойський та Боголюбов за допомогою "Менеджер І", "Менеджер ІІ" та інших, змусили Приватбанк (завдяки діяльності "БОК") видати мільярди доларів кредитів компаніям, які також належали власникам банку, або контрольованим ними через пов'язані сторони. До списку пов'язаних сторін входять, серед інших, такі підприємства: Запорізький феросплавний завод (“ЗФЗ”), Нікопольский завод феросплавів ("НЗФ"), Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат (“ОГЗК”), кожен з яких знаходиться у їхній власності.

36. Тільки в 2010 році один лише НЗФ отримав 126 млн доларів кредитів (у тексті йде таблиця з переліком кредитів).
37. За той самий період ЗФЗ отримав 21 млн доларів кредитів (приклади в тексті).

38. В 2010 - 2011 роках ОГЗК був прокредитований Приватом на суму у 90 млн доларів (приклади в тексті).

39. Коломойський та Боголюбов також причетні до того, що сотні мільйонів доларів кредитів було видано Приватбанком для компаній, які або не вели комерційної діяльності взагалі, або вели її чисто номінально, та які існували виключно для того, щоб красти гроші з Приватбанку або їх відмивати.

40. На момент націоналізації банку в 2016 році приблизно 97% всіх неповернених кредитів для компаній належали бізнесам, якими володіли або які контролювали Коломойський та Боголюбов.

41.На відміну від решти, 3% кредитів (справжніх запозичень), папери для таких бізнесів (хто та для яких цілей отримує кредит) були підготовлені працівниками "БОК" — згаданого вище спеціального департаменту банку.

42. Заявки на такі кредити майже завжди були обманом. Найбільш яскравим зловживанням була задекларована мета кредитів. Часто заявка стверджувала, що кошти потрібні для того, щоб фінансувати поточні бізнесові операції. Натомість кошти надсилалися куди б того не забажали Коломойський та Боголюбов, і часто використовувалися зовсім іншими компаніями для зовсім інших потреб. Водночас в угоді про кредити таке нецільове використання коштів було прямо заборонено.

43. Наприклад, призначення кредиту No. 4Z1195D на $14,850,500 було для “фінансування поточних операцій” ЗФЗ (Запорізький феросплавний завод), що виробляє феросплави в Україні. Натомість значна частина кредиту була використана Pavanti Enterprises Limited (“Pavanti”), компанією Коломойського з рахунком у Приватбанку (Кіпр), щоб купити комерційну нерухомість в центрі Клівленда, штат Огайо.

Далі, в 44 параграфі прокурори надають ще декілька прикладів: $20 млн начебто "для перевезення руди" (для ЗФЗ — це з тексту незрозуміло — ред.) пішли на купівлю сталеварного заводу у Кентуккі; $12 млн "на фінансування поточної діяльності по виробництву феросплавів в Україні" пішли на купівлю бізнес-центру в Клівленді; частина з $60 млн “фінансування поточних операції з гуртової та роздрібної торгівлі” пішли на купівлю фабрики Motorola в Гарварді, Іллінойс.

45. Подібні відмінності між метою кредитів та їх справжнім використанням є шахрайством — вони були шкідливими для банку і створювали для нього великі ризики. Вони порушували українське законодавство та внутрішні правила Приватбанку.

46. Кредитні заявки також містять інші невідповідності. Загалом, у них часто йдеться про те, що кредити будуть сплачуватися за допомогою отриманих у результаті бізнес-діяльності доходів. Однак у багатьох випадках кредити сплачувалися за допомогою інших кредитів, які таким чином починали нове коло запозичень, і тому Приватбанк ніколи не міг повернути весь борг — він просто продовжував надавати нові кредити, щоб повернути старі, що зрештою призвело до більш ніж 5 мільярдів доларів нестачі.

У параграфі №47 наведено приклад кредиту 4N09129D на $14 млн, за який розплатилися двома іншими, наступними кредитами.

Далі в параграфах №48-55, йдеться про те — з прикладами — що кредити, які під бізнес-активність брали певні фірми, насправді жодної активності не проводили, а були лише прокладками для переведення коштів. Знову йдеться про те, що для виплати старих кредитів Приватбанк кредитував заново. Також у цій частині позову йдеться про те, що гарантії за кредитами часто були фіктивними, повністю вигаданими.

Наприклад, по кредиту CY001I/4 на $20 мільйонів доларів для ТОВ «Вероні Аллойс» (власник Коломойський), ця фірма надала для гарантії повернення коштів інформацію про товар, який вона отримає по контракту з іншою компанією Коломойського та Боголюбова, "Хейлфілд". Контрактом було передбачено, що "Вероні" купить у "Хейлфілд" австралійської марганцевої руди на 122 500 000 доларів США і продасть її компанії "Ханглі"... — зайве казати, що це ще одна прокладка, підконтрольна Коломойському та Боголюбову. Як ви здогадалися, жодних купівель чи продажу австралійського марганцю не відбулося.

Часто заявки підприємств, пов'язаних із Коломойським і Боголюбовим, були у вигляді кредитних ліній, декларована мета яких теж не збігалася з тим, на що витрачалися кошти. Ці кредитні лінії були своєрідними "чорними касами" для персонального використання власників банку: Коломойський і Боголюбов використовували їх для того, щоб у будь-який момент перевести кошти в США і використати як інвестицію, зовсім не пов'язану з метою кредиту.

Коли фірми цих двох використовували нові кредити для сплати старих, вони приховували справжнє призначення, вони вчиняли шахрайство і ставили Приватбанк під загрозу.

Як подібне стало можливим?

Існування паралельного кредитного комітету для обраних

Коли екс-власникам Привату потрібні були кошти, вони зверталися щодо дозволу на кредити до спеціально створеного кредитного комітету, відмінного від звичайного.

56. Коломойський і Боголюбов зверталися за дозволом на кредити до іншого, ніж звичайний, кредитного комітету . Це був "віддалений", або електронний комітет, який розглядав заявки на кредити для пов'язаних компаній. Комітет не зустрічався персонально, щоб обговорити кредити; натомість усі зустрічі відбувалися онлайн через систему, що називалася PrivatDoc.

57. Цей електронний комітет складався з працівників Привату, які ніяк не були залучені до процесу ухвалення рішень щодо справжніх кредитів. Такі працівники знали, що вся їхня роль — це "підписати" схвалення кредиту через електронний кабінет. Замість того, щоб проводити справжній розгляд, учасники цього електронного кредитного комітету просто натискали "згоден", коли вони отримували запит на кредит від однієї з компаній Коломойського і Боголюбова. Отримати згоду на кредит було як “відкрити двері і зайти в офіс,” як стверджує один із працівників. Вони не проводили жодного аналізу або оцінки кредитів чи пов'язаних документів, як того вимагає політика банку; більше того, передбачалося, що вони цього робити не будуть.

...

У параграфі №59 наведені приклади по багатомільйонних кредитах, для яких є внутрішні документи із зауваженнями, що для видачі кредитів необхідно підтвердити заставу, однак вони були схвалені електронним комітетом протягом дня без такого підтвердження.

60. Такий подвійний підхід — один для компаній, якими володіли або тримали контроль Коломойський і Боголюбов, і другий для всіх інших — був очевидним по пакету супровідних документів для кожної угоди. Розслідування НБУ встановило, що по справжніх кредитах готувалися "товсті книги" документів, в яких вивчалися застави для багатомільйонних позик, однак "пакунки" документів для кредитів, пов'язаних із Коломойським і Боголюбовим, могли бути всього на одну сторінку.

61 . Поводження Коломойського і Боголюбова з активами банку є розкраданням та переведенням коштів. Активи були довірені банку звичайними вкладниками та чесними бізнес-організаціями; Коломойський і Боголюбов витягнули їх, фактично використовуючи ПриватБанк як свою скарбничку, і не збиралися повертати ці кошти назад (насправді от що відбулося незадовго до націоналізації: кредити компаніям, якими володіли або які контролювали Коломойський і Боголюбов, були реструктуровані Приватбанком, тобто, їх повернення було відтерміноване ще майже на 10 років). Коломойський і Боголюбов використовували лояльних інсайдерів для того, щоб здійснити крадіжку з банку та його депозитів.

Далі у позові прокурори аналізують, які закони України могли порушити Коломойський і Боголюбов, і нараховують 8 статей Кримінального кодексу: від "Шахрайства" до "Зловживання владою або службовим становищем". Гарна шпаргалка для генпрокурорки Ірини Венедиктової, якою та ніколи не скористається. У наступній частині позову прокурори Мін'юсту США показують, як виведені кошти відмивалися та використовувалися для інвестицій у цій країні. Повністю позов читайте за цим посиланням.

позов боголюбов аудіотексти приватбанк сша коломойський

Знак гривні
Знак гривні