"Глухота" демократії і порожні гаманці. Протести у США – черговий виклик, а не смертельний діагноз

Коли спостерігаєш за напруженим конфліктом, яким є нинішній спалах протестів у США, природно схилятися на бік тієї чи іншої сторони. Когось обурюють зловживання поліції, які стали тригером протестів і часто проявляються у їх ході непропорційним застосуванням сили. Хтось солідаризується з «пригнобленими», хтось – із «законом і порядком». Треті вказують на роль Кремля.

Втім, виглядає кориснішим спробувати оцінити природу протестів та спробувати оцінити, що ж саме відбувається з Америкою. Як процеси, проявом яких є «американський бунт», вплинуть на неї, а відтак і на весь світ з Україною включно?

Масові протести й економічні кризи

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – запитував український класик. Справді, несправедливість у житті є завжди. Але на ситий шлунок її зазвичай легше перетравлювати. Трагічна загибель Джорджа Флойда стала іскрою, яка запалила вже насичену вибухонебезпечними випарами атмосферу. Подібно до того, як самоспалення Мухаммеда Буазізі запустило «Арабську весну», яка почалася, всупереч назві, наприкінці 2010 року.

Тоді неспокійно було і в США, а народжений там рух «Окупуй Уолл-Стріт» набув глобального характеру. Економічна криза 2008-2009 років розбудила до того приспане культурою споживання населення розвинутих країн, і вони поставили питання про несправедливість розподілу суспільного багатства.

Втім, протести тоді хоч і були масовими, але переважно мирними, іноді навіть підкреслено мирними. Що ж змінилося відтоді?

Звісно, расові питання викликають більші пристрасті – досить згадати Лос-Анжелеські бунти 1992 року. Які теж, до речі, відбулися на ґрунті економічного «охолодження» у США, для яких перехід економіки «на мирні рейки» після перемоги в «Холодній війні» мав свою ціну.

Свою роль зіграла суспільна атмосфера стресу, пов’язана з епідемією коронавірусу.

Але, мабуть, головна відповідь міститься у написі на стіні розгромленого приміщення – «Тепер ви нас почули?».

Правила під сумнівом

Якщо люди, граючи за правилами, постійно програють – вони частіше ставлять під сумнів не свої здібності, а правила. Глибинні суперечності у США, які мотивували «окупантів Уолл-Стріт», нікуди не зникли.

Йдеться про те, що сьогодні «американська мрія» реалізується небагатьма. Більшості доводиться наполегливо працювати лише для того, аби лишитися на тому ж рівні життя. Як іронізував The Economist, єдиний шлях втілити американську мрію сьогодні – це вдало одружитися. На відміну від Європи, «соціальна сітка» для порятунку від несприятливих життєвих обставин, як от важка хвороба чи втрата роботи, у США тонша, а часто взагалі відсутня.

Звісно, громадяни США перш за все намагаються використати демократичні механізми. Контроль над Конгресом переходить від республіканців до демократів і навпаки. Президента-демократа змінив на найвищій державній посаді республіканець.

Показово, що попри всі контрасти між Бараком Обамою і Дональдом Трампом, обидва вони – аутсайдери для політичної еліти. Їхню перемогу в конкуренції з представниками істеблішменту їхніх партій забезпечила низова підтримка.

Обидва з різним ступенем успішності намагалися не грати за «Washington`s playbooks» – усталеним і до певної міри універсальним набором підходів американської держави до реагування на різного роду виклики.

Втім, наразі американська політична система суттєво обмежує можливі зміни, хай навіть ініційовані президентом. А неформальний політичний консенсус обох партій не передбачає радикальних реформ чинної політико-економічної системи США. Цей консенсус викликає протест у багатьох тих, чия «американська мрія» не реалізувалася.

Більше того, конкуренцію за виборця ніхто не скасовував. Тож і республіканці, і демократи все частіше експлуатують конфлікти ідентичностей в американському суспільстві. А такі конфлікти, на відміну від питань прагматичних, принципові, тут дуже складно «домовитися десь посередині». Навіть формулювання і підтримання правил для співжиття разом – непростий процес.

Такі питання, як обмеження права на зброю чи аборти, набули символічного значення. Будь яке просування «противника» тут сприймається як загроза власному звичному способу життя. Дещо перебільшуючи – «Сьогодні заборонять автомати, завтра взагалі вогнепальну зброю, після чого уряд всіх поневолить». Попри високу емоційну зарядженість такого роду конфліктів, насправді вони мають лише маргінальне значення для визначення шляхів розвитку країни.

Втім, електоральна гра на конфлікті ідентичностей, де компроміси сприймаються прихильниками як «зрада», радикалізує політичну конкуренцію, перетворюючи її на конфронтацію. Це шкодить ефективності двопартійної співпраці, яка в американській політичній системі є необхідним елементом управління справами в країні.

Ще гірше, і потенційно небезпечніше – формування екстремістських груп і в «правому», і в «лівому» крилі, для яких «мейнстрімівські союзники» – «надто м’які». Саме ці угруповання й несуть відповідальність за значну частку насильницьких проявів під час нинішньої хвилі протестів.

Американці заявляють також про «російський», і вже навіть про «китайський» слід у радикалізації протестів. Сучасні інформаційні технології й справді дають можливість спровокувати «гарячі голови», «не виходячи з Ольгіно».

Втім, варто пам’ятати, що «геополітичний конкурент» здатен експлуатувати вразливості суспільства, але не породжувати їх. Поліцейський, імовірний вбивця Флойда, не був російським шпигуном. Китайський уряд не має жодного відношення до формування відчуття соціальної безнадії у багатьох афроамериканців. Звісно, якщо не рахувати конкуренцію між США та Китаєм за місце розміщення виробництв, а відтак за робочі місця.

Історія США – це жорсткі, але подолані внутрішні конфлікти

Картинки насильства і заворушень вражають і лякають. Це природна реакція людської психіки. Втім, за відсутності у протестувальників інструментів захоплення влади вони є нічим іншим, як способом «спустити пару». Системі вони не загрожують. Міські заколоти, так само як і численні антифеодальні повстання, мають один передбачуваний фінал.

Так, бруківка бунтівників розбила не лише вітрини магазинів, але й глобальну «вітрину демократії». Насильницькі протести, прояви надмірної жорстокості у діях поліції негативно вплинуть на так звану «м’яку силу» США.

Але чи вперше? Не варто забувати, що універсальна відповідь «а у вас негрів лінчують» не надто допомогла СРСР. Конкуренція «привабливості» держав – це не «стометрівка», а «марафон».

США – велика країна. Її навіть не треба «робити великою знову». Адже новини, які звідти приходять – не лише про протести, але й про космічний політ, забезпечений Ілоном Маском.

Наші чесноти – продовження наших недоліків, і навпаки. Американська система, не завжди комфортна для індивіда, тим не менш конкурентоздатна у порівнянні з політико-соціальними системами інших держав.

КНР з його сплавом прагматизму і традиції, помноженим на розмір, який вже сам по собі дає силу – небезпечніший суперник для американської системи, ніж СРСР. Водночас, саме серйозний виклик – гарний стимул до оновлення.

Ніщо в цьому світі не гарантоване. Можливо, проблеми політичної системи США, які стимулювали нинішні протести, не будуть вирішенні вчасно чи конструктивно. Це, своєю чергою, зашкодить розвитку Америки чи навіть скине її з п’єдесталу найбільшої світової потуги.

Втім, наразі американська історія – каталог розв’язання багатьох жорстких та запеклих внутрішніх конфліктів та суперечностей. В усіх попередніх випадках США вийшли з них сильнішими, ніж були доти.

протести сша