Чому не йдуть реформи в освіті?

З березня 2014 року, після призначення до складу "уряду камікадзе" міністром пана Квіта, розпочалися реформи в освіті і науці України.
Міністр разом із своєю командою зробили ставку на інституційну перебудову галузі, тобто на розробку і впровадження нормативних актів, призначених для зміни правил в ній.
Прийняття Верховною Радою на початку липня 2014 року Закону України "Про вищу освіту" стало першим досягненням та перемогою команди Квіта, що дозволило йому отримати посаду міністра у новому - коаліційному уряді Яценюка восени.
Надалі продовжилася робота по створенню законодавчої бази відповідно до Коаліційної угоди, зобов'язань України у сфері європейської інтеграції, програми діяльності уряду. Це розробка законопроектів "Про освіту", "Про професіональну освіту", "Про наукову та науково-технічну діяльність" та інші.
Однак, розробка законопроектів набула небаченого дискусійного характеру через спробу громадськості вибудувати нові правила з врахуванням інтересів різних стейкголдерів. Так, законопроект "Про освіту" не був вчасно внесений до Верховної Ради, а пізніше - був направлений на доопрацювання до МОНУ.
Але буксуванням на пріоритетній для міністра законотворчій ниві проблема реформування не обмежується.
Ми спостерігаємо погіршення стану середньої освіти - низьку якість, недостатнє фінансування, корумпованість, відсутність навчальних підручників, можливість зриву ЗНО 2016 року, правову незахищеність.
У вищій освіті - дезорієнтацію внаслідок недолугої імплементації нового закону, корумпованість, звільнення викладачів і скандали зі зміною очільників у деяких вишах, зростання кількості абітурієнтів, що обирають навчання за кордоном.
У професійній освіті - проблеми зв'язку з ринком праці.
Пропоную декілька матеріалів на підтвердження наведених тез:
Розмови про важливе. Експерти про те, що вдалось і що не вдалось зробити міністру освіти
Новий інспектор Фреймут. Сенсаційна перевірка шкіл»
ICTV: програма «Дістало» від 23 11 2015
Іванна Коберник: мене виключили з Колегії МОН
Лікарчук подав у відставку
В чому причина погіршення ситуації в умовах реформування?
У першу чергу у небажанні діагностувати стан освіти, тобто побачити і назвати речі власними іменами.
В Україні триває деіндустріалізація, депопуляція, деінституціоналізація. Внаслідок цього суспільні відносини спрощуються - із формальних безособових, заснованих на виконанні закону/правил, перетворюються на неформальні, особисті на основі персональних домовленостей. Так, якість хірургічного втручання забезпечує не система охорони здоров'я і навіть не медична установа, а безпосередньо хірург, з яким треба домовитися про лікування й оплату операції.
При тривалій взаємодії відносини набувають характер патрон-клієнтських, кланових, корпоративних ієрархічних стосунків. При цьому клієнт виконує вказівки і беззаперечно підтримує патрона, а патрон сприяє клієнту в отриманні благ. Так, батьки дитини, коли приводять її до школи/дитсадка стають клієнтами директора, який, як патрон, контролює інших своїх клієнтів - вчителів/вихователів, щоб ті навчали дітей в обмін на зарплату. Виші мають дещо складнішу кланово-корпоративну структуру, в якій патронами для нижчих рівнів ієрархії є завкафедрою, декан, ректор та інші очільники.
В таких системах головними культивованими цінностями є лояльність, відданість і некритичність. Всі особи, які не вписуються у патрон-клієнтську модель витискаються, тому альтернативи щодо зміни управління в організаціях подібного типу не існує.
Чи можуть заклади освіти, засновані на клановому принципі навчати дітей адаптуватися до сучасності та творити майбутнє?
Відповідь - ні.
Все, що здатні робити патрон-клієнтські структури - це імітувати, зокрема й освіту.
Визнати факт імітації важко, проте це єдиний шлях для пошуку шляху реформування.
Крім того, виглядає дивною законотворча активність міністра, оскільки у децивілізованому суспільстві відсутній запит на формальні правила, оскільки більшість їх не виконує та обходить.
Як можуть запрацювати нові закони у середовищі, де панують особисті домовленості?
Існує ще одна велика проблема - це запит активних громадян на модернізацію країни. Саме вони є альтернативою клановій системі.
Саме з їх кола треба обирати керівників та підтримувати для того, щоб вони демонтували патрон-клієнтські стосунки та уможливили дію закону.
Наразі, саме активісти знаходяться під ударом - їх звільняють з роботи, на їхні звернення і скарги не реагують, вони втрачають довіру до державних органів і надію на досягнення справедливості.
Власне, що робити?
1. Перестати вводити себе в оману, повторюючи, що у нас "хороша освіта".
2. Розпочати справжній суспільний діалог (а не його імітацію, як існує зараз) щодо стану та перспектив освіти, виявити та долучити всіх стейкголдерів до переговорів та напрацювати консолідовану позицію щодо інституційного майбутнього освіти.
3. Започаткувати боротьбу з імітаціє через залучення до управління здатних на вчинки людей із сучасним світоглядом.
4. Переглянути модель фінансування галузі на користь осіб, що безпосередньо отримують освіту. Впровадити принцип "гроші ходять за дитиною/студентом".
5. Якісно виконувати контрольні і наглядові функції всім учасникам суспільного діалогу.

І найголовніше - визнати, що патрон-клієнтські, кланові відносини руйнують державу і суспільство.
Їхнє викорінення є одним із головних завдань модернізації країни.