Такі зустрічі варто проводити частіше. "Польська програма" Львівського форуму видавців

Цього року Польща – почесний гість ювілейного ХХ Форуму видавців – представляла у Львові власну програму за участі письменників і журналістів старої й нової генерації.

Заходи відвідував: Тарас Малий

Із помітним хвилюванням у голосі професор Ярослав Грицак представляє гостя – соціолога й філософа Зиґмунта Баумана. Його приїзд до Львова, можливість його виступу в університеті імені Франка український історик порівнює з візитом Жана-Поля Сартра півстолітньої давнини. 88-річний Бауман жваво приходить до трибуни, щоб прочитати лекцію «Невелике доповнення до довгої соціальної історії часу».

Кілька днів по тому в одній із львівських книгарень запитую Ярослава Грицака, що, на його думку, може зацікавити українського читача в польській літературі.

- Річ не в самій Польщі. Очевидно, що ми любимо поляків і вважаємо їх дуже близькими до себе, - відповідає науковець. – Річ у певних історичних обставинах. Польща була країною, що найменше постраждала від комунізму, була найменше знищена ним. Там залишилась дуже сильна довоєнна спадщина, частинами якої були церква й ліберальна традиція.

З-поміж цьогорічних гостей Форуму видавців Грицак особливо виділяє двох: Баумана й отця Юзефа Тішнера. «Це ті люди, які говорили тоді, коли ми не могли, і думали тоді, коли нам не давали. Тому вони давали нам думки й голоси, які ми використовували для власного розуміння, - пояснює він. – Є така особлива порода людей – центральноєвропейський джентльмен. Це люди, які народились між Берліном і Москвою, між Харковом і Віднем, люди, які зробили величезну кар’єру у світі, а ми так мало знаємо про їхнє походження. Історики вважають, що саме в цьому регіоні народилося багато людей, які дають світові зрозуміти щось важливе, які цей світ змінюють».

Письменника Тараса Прохаська запрошують на зустрічі зі студентами до польських університетів. Він представляв Україну на книжкових форумах у Польщі, а 2007-го отримав премію Джозефа Конрада-Коженьовського від Польського інституту у Києві. Після презентації своєї нової книжки «Одної і тої самої» він говорить про те, наскільки близькими є взаємини між українською та польською літературами:

- Було декілька років помітнішого й активнішого культурного обміну між Польщею і Україною, таке собі взаємне відкриття. Тепер українські письменники менше виходять на польський ринок. Тамтешні читачі вже знайшли для себе тих кільканадцятьох наших авторів, яким устигли повірити.

І ці автори зайняли свою нішу. Що ж до сучасної польської прози, то вона не є особливо популярною серед українських читачів. З іншого боку, вийшли українські переклади Бруно Шульца, Чеслава Мілоша, Ришарда Капусцінського, яких наш читач уже встиг полюбити. Однак для того, щоб краще зрозуміти польську культуру і традиції, необхідно читати більше авторів, так би мовити, другого ешелону. Серед них також є чимало вартих уваги.

Маріуш Щиґел, журналіст і автор кількох книжок художніх репортажів, приїхав до Львова презентувати український переклад своєї збірки «Неділя, що відбулась у середу». Героями репортажів, написаних у 90-ті, стали поляки, які після відходу комуністичного режиму безпорадно шукали свого місця в новому для них суспільстві. Маріуш розповідає історії тих, хто несподівано втратив роботу, або намагається розпочати свій бізнес використовуючи газетні повідомлення. Комусь потрібна підтримка, а розрадою стають нічні розмови у радіоприймачі.

Серед усіх цих репортажів легко впізнати навіть українців, яким теж було складно звикнути до змін на початку періоду незалежності. «Мене особливо тішить те, що на Форум видавців приїхало стільки хороших польських письменників, - коментує Щиґел. – Це важливий момент діалогу, тому що ми можемо більше дізнаватися про Україну, яка є мало знаною в Польщі. У нас про Україну знають тільки ”завдяки” аферам Юлії Тимошенко та інших українських політиків. Також серед поляків залишилось багато таких, хто думає лише стереотипами. Те, що такі видавництва як “Темпора” видають переклади наших репортажів, дає нам змогу краще познайомитись із українцями».

Маріуш каже, що любить приїжджати в Україну і має тут багато товаришів, тому замість запропонованих двох днів залишився у Львові на чотири. «Також мені приємне зацікавлення українських читачів нашою літературою. Зі свого боку ми повинні допомогти нашим колегам-репортерам в Україні, щоб репортаж тут розвивався й набирав популярності», - каже він.

«Думаю, що перш за все потрібно частіше зустрічатись. Бо наші народи є настільки близькі, що повинні такі зустрічі організовувати», - відповідає польська журналістка Ізабела Мейза на запитання студентів Школи журналістики Українського католицького університету у Львові. На Форум вона приїхала презентувати книжку «Наша маленька ПНР», написану у співавторстві з чоловіком, репортером видання Gazeta Wyborcza Вітольдом Шабловським. Це репортаж перевтілення, що описує спробу півроку прожити у «комуністичній Польщі» - без комп’ютерів, мобільних телефонів та інших сучасних речей.

Автор бестселлерів Януш Вишневський провів у Львові декілька зустрічей з читачами

Лесь Белей, координатор конкурсу українського художнього репортажу «Самовидець», розповідає, чому видавництво «Темпора» видає переклади саме представників польської школи репортажу: Капусцінського, Яцека Гуґо-Бадера, Щиґела, Шабловського. Останні двоє сидять поруч із Лесем. Перший (українською перекладені вже три його збірки – «Ґоттленд», «Зроби собі рай» і «Неділя, що відбулась у середу») із задоволенням розпитує українських авторів про мотиви, з яких вони взялися за репортаж, і труднощі, з якими довелося стикнутись під час писання. Попри те, що Маріуш говорить польською, перекладача він не потребує – автори «Самовидця» все розуміють.

«І ви, і ми є країнами, що сполучають Схід із Заходом, - каже Вітольд Шабловський після презентації. – Такими собі транзитними країнами. Через наші країни завжди проходитимуть впливи різних культур зі Сходу і Заходу. Я з цікавістю спостерігаю за тим, як цей процес виглядає в Україні, і думаю, що українців теж цікавить, що відбувається з культурою в нас. Ми у вкрай схожих становищах і переживаємо вкрай подібні проблеми. А культура, яка відчувається в літературі, є найзручнішою для обміну між нами – сусідами, братами і сестрами».

Його дружина Ізабела Мейза тим часом гуляє центром Львова з маленькими дітьми. Побачивши її, згадую те місце в «Нашій маленькій ПНР», де Іза розповідає, як складно було їй відмовитись від мобільних пристроїв на початку їхнього подружнього експерименту. Репортерка боялась, що, якщо під час прогулянки з малою Маріанною щось трапиться, вона не зможе викликати машину швидкої допомоги.

Польський стенд займає центральне місце на ярмарку в Палаці мистецтв. Тут можна не тільки придбати книгу, але й посидіти за столиком, випити чаю чи кави. Зустрічаю тут подругу, що приїхала з Івано-Франківська. Вона навчається на польській філології й хотіла придбати кілька книжок польською, але каже, що вони надто дорогі. Тому купує дешевші, вже перекладені українською видавництвами «Темпора» й «Урбіно».

У програмі «Польща – почесний гість» під час Форуму видавців відбулось понад півсотні заходів. Студент Андрій, учасник одного з них – презентації книжки польського кінорежисера Кшиштофа Зануссі «Час помирати» - нарікає: «Ну, і що з того? Він говорив польською, перекладу не було. Ми просто сиділи і намагалися бодай щось зрозуміти».

«Сніданок із письменником Янушем Леоном Вишневським»… Чомусь мені здається, що жінкам це повинно було сподобатись. Підходжу до дівчини, яка тримає в руках нову книгу Вишневського, роман «На Facebook з сином». «Він дуже веселий і відкритий чоловік, а в писанні книжок ніколи не заганяє себе у рамки, - ділиться Тетяна. – Каже, що наука – його дружина, а література – коханка, і зараз він не збирається міняти їх місцями. Ще він був приємно здивований, що я мала його книжку польською».

Маріуш Щиґел запитує в однієї з охочих отримати автограф, що вишикувались у чергу, для кого він має підписати «Неділю, що відбулась у середу». «Для українців, які ще не дочекалися своєї неділі», - відповідає вона.