"Говорю тебе, Михалков: на Украину, не скаль клыков!"
Відомий російський кінорежисер Нікіта Міхалков вважає, що років через 10 Україна та Росія будуть однією державою.
«Я думаю, что будет одна страна. Мы одной крови, одной лени, одной нежности, упрямства. Я приезжаю сюда, мне ставят штамп в паспорте - меня это мало волнует. Это не может нарушить мое отношение к этим людям и к этой потрясающе красивой стране", - сказав режисер, відповідаючи на запитання «Комсомольської правди в Україні», якими він бачить відносини України та Росії через 10 років.
Раніше, в одній з передач «Велика політика» на Інтері, де ведучим є співвітчизник кіномитця, Євген Кисельов, під час відеомосту з Москвою Міхалков висловив думку про те, що українці вже достатньо пожили незалежно, самостійно від російської імперії. Ну і що хорошого, запитував московський гість, чи задоволені українці тим, що бачуть і чи не пора вже повертатися назад?
Як бачимо, ідея про злиття країн вже стає для імперськи налаштованого режисера нав’язливою. Цікаво, чому Міхалков вважає, що Україна стане єдиною державою з Росією саме за 10 років? Чи це не тому, що в Москві сподіваються на 10 років президентства Януковича, а ліквідацію української державності вважають за логічний результат його правління?
Принагідно Нікіті Сергійовичу можна нагадати, що українці з росіянами ніколи не були й не могли бути однієї крові, тим більше – лінощів. Ні про які ніжності росіян теж не доводиться говорити, а надто, якщо йдеться про історію україно-російських відносин.
Чи не про ті «ніжності» йдеться, які проявили наші «люті брати» під час знищення Батурина? Чи, може, мається на увазі ліквідація Запорозької Січі? Чи вони проявилися під час будівництва північної столиці Російської імперії - Санкт-Петербургу, що як відомо, постав на українських кістках? А може в засланні та ув’язненні нашого Кобзаря із забороною писати вірші?
А ще, ми, українці, можемо від щирого серця подякувати росіянам за ту зворушливу "ніжність", з якої вони заперечують голодний геноцид українців; з якою зневажають і боряться з нашою рідною українською мовою, культурою, церквою; за ту "ніжність", з якою перекривають нам газ; з якою ліквідують українські національні громади в Росії та не допускають у своїй федерації жодного україномовного класу, не кажучи про школу, і т.д. і т.п.
Випадків подібної "ніжності" з боку московитів до українців – безліч. Українська історія, як давня так, і новітня, ними просто переповнена.
Зі способів лікування подібного роду проімперської маячні та нав’язливої ідеї Нікіті Сергійовичу можна запропонувати щонайменше два: присвоєння статусу персони нон-грата в Україні чи більш радикальний зі стовідсотково гарантованим результатом – гранату.
" ...Знаний груз
у русского
тощ —
тем, кто рядом,
почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов —
Бульбы
и известного Шевченка,-
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут —
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмет и расскажет
пару курьезов —
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах —
лексиконах алых,-
эта мова
величава и проста:
"Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише слова
поистасканного
"Слышишь"?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь,-
чтобы стали всех
моих
стихов
слова полновесными,
как слово "чуешь".
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи."
/Владимир Маяковский, "Долг Украине"/
