Культура замість молотків. Як асимілювати радянську ідентичність.
Писав комент до статті, але він вийшов досить довгий, тому вирішив поставити в блог.
Пропозиції по розвитку культури скоріше можна назвати планом по захисту від дискримінації україномовних громадян. Крім пунктів по підтримці різноманітних фестивалів.
До речі, не згоден з позицією Воздвиженського, що етніка - це шлях у XIX століття. Був якось у Баварії, там в суботу молодь приходить на дискотеку в національному одязі. А батьки на 18 років дарують дітям національний костюм, який коштує досить дорого. І по буднях ці німці роблять автомобіль, котрий цілком відповідає параметрам ХХІ століття – БМВ. Дехто з них щодня їздить у Мюнхен на роботу в конструкторське бюро БМВ. І ніхто не комплексує з приводу етніки.
Але повернемося до культури. Наші читачі вже декілька раз висували пропозицію обговорити шлях можливого культурного прориву.
Перш за все, потрібно розігнати Мінкульт повністю - як грузини зробили з міліцією. І створити цілком нову структуру, котра видаватиме державні гранти митцям. Все зайве майно приватизувати, там де дуже треба - із збереженням профільної діяльності.
По-друге, надати пільги для українського кіно і для меценатів.
Але культура, котра змінює життя країни, - це не тільки адміністративні заходи. Наприклад мер Нью-Дейлі започаткував програму розвитку нічних клубів, аби привабити до міста творчих людей. Для того, аби відбувався бурхливий культурний процес, потрібне відповідне міське середовище з відповідними кав’ярнями, барами, клубами, театрами, галереями і так далі.
Конкуренція між світовими містами за творчих людей іде давно. Для того проводяться різноманітні фестивалі та започатковують мистецькі проекти. Знаю декількох людей, котрі поїхали у західні мегаполіси не заради грошей (вони й тут могли заробляти непогано), а через місцеве хамство і відсутність цікавого культурного життя. Звичайно, Києву важко конкурувати з Лондоном, але зробити так, аби креативні люди з Мінська, Кишинева і навіть Москви їхали самореалізовуватися в Київ - цілком реально.
Туристи зі Сходу України часто говорять, що їх дивує, як багато людей в Києві розмовляє українською. Тому при правильній державній грантовій і мовній політиці і весь культурний процес у столиці цілком йтиме в україноцентичному руслі з вкрапленням російськомовності, що лише вноситиме момент різноманіття в загальний магістральний напрямок.
Якщо рухатися в такому напрямку, то мешканці «совєтизованих» Сходу і Півдня захочуть бути причетними до тої цікавої і сучасної культури, яка твориться в Києві. А оскільки радянські люди своїх культурних центрів не мають, то їх ідентичність поступово розмиватиметься. І не доведеться розбивати пам’ятники Леніну, їх можна буде використати у цікавих мистецьких проектах
Правда, тут постає питання орієнтації на російську культуру, але в Росії культурної течії, на яку могли б опертися люди з радянським світоглядом, фактично немає . Є залишки радянської культури і варіації на їх тему, але це поступово відходить в минуле. Інші більш-менш значимі культурні досягнення Росії, як правило, творяться опозиційними до нинішньої влади людьми. Тому вільна атмосфера Києва - це чудова перевага у нашій культурній конкуренції з Росією. Ця атмосфера - чудовий грунт, але ще потрібно посіяти зерно, поливати й доглядати його.
А гарними погодними умовами для вирощення будь-чого значимого завжди є гроші, тобто не державна підтримка, а попит на культурну продукцію. Креативні люди збираються там де можуть своїм креативом заробити на життя. Мені особисто було б приємно, аби народні елементи використовувалися в сучасному дизайні всього -від квартир до одягу. Не в стилістиці ресторану "Хутірець", а в більш модерновому варіанті.
Важливо, щоб для наших мільярдерів підтримувати якийсь мистецький проект було престижніше ніж фінасувати футбольну команду. Бо культура - це елітарно, а футбол – це лише видовище для мас.
Насправді все це реалізувати не так складно, проблема в тому, що стратегічно ніхто не ставить мети рухатися в цьому напрямку.
