Імітація наркоборотьби. Чому правоохоронна система карає споживачів, а не продавців
Роками українська правоохоронна система звітує про тисячі засуджених «наркозлочинців». Однак аналіз судових даних показує, що цими злочинцями насправді є переважно споживачі, а не дилери. Організовані групи, які є джерелом проблеми, залишаються майже безкарними.
Ця статистика — результат системної дисфункції. Правоохоронна система фокусується на дрібних справах, які легко довести, ігноруючи масштабні злочини. Це призводить до імітації боротьби, а не до її реального ведення.
Використовуючи дані судової статистики від CrimeDataLab, Texty.org.ua демонструють, як працює система, чому саме так, хто від цього страждає найбільше і що в ній потрібно змінити.
Це перша стаття із циклу матеріалів про ефективність роботи правоохоронної та судової систем в Україні й взаємодії між ними.
Перемога на словах
Якщо почитати звіти правоохоронців і подивитися на офіційну статистику за 2024 рік, складається враження, що в Україні ведеться ефективна боротьба з наркозлочинністю.
«Завдяки підвищенню ефективності роботи поліції у 2024 році порівняно з 2023-м викрито на 24% більше таких кримінальних правопорушень (зростання з 38,3 тис. до 47,4 тис.), зокрема пов’язаних зі збутом наркотичних речовин — на 24% (з 14 тис. до 17,4 тис.), з організацією наркопритонів — у 2,2 раза (з 450 до 968)», — зазначено у звіті Національної поліції України про результати роботи у 2024 році.
Про які статті йдеться? Кримінальний кодекс чітко розмежовує два основні злочини в цій сфері: незаконне зберігання наркотиків без мети збуту (стаття 309 ККУ) та незаконне виробництво і збут (стаття 307 ККУ).
Облік правопорушень у сфері наркотиків
Кількість зафіксованих кримінальних правопорушень в Україні за статтями розділу XIII ККУ
Дані: CrimeDataLab
Сірим кольором позначено менш поширені статті ККУ про правопорушення, пов’язані з наркотиками.
Наведіть курсор на точку, щоб побачити назву статті та кількість облікованих правопорушень.
Як бачимо, кількість судових справ, які порушують проти споживачів, стабільно перевищує кількість справ проти збувачів, хоча й останніх щороку стає більше. Наприклад, у 2024-му відкрили понад 20 тис. проваджень за незаконне зберігання і приблизно 17 тис. за збут.
Проте зафіксоване правопорушення, пов’язане зі збутом наркотиків, далеко не завжди означає, що злочин буде розкрито, а винуватців покарано. До реального позбавлення чи обмеження волі у 2024 році засудили менш ніж 2 тис. осіб за обома статтями. Частіше штрафують або звільняють під випробувальний термін. Як правило, за звинуваченням у володінні без мети збуту.
Засуджені за статтями 307 і 309 у 2024 році
Найпоширеніші види покарань
Тип покарання
Дані: CrimeDataLab
Точно визначити ефективність судової системи та її взаємодії з правоохоронною неможливо. Правоохоронці й суди використовують різні параметри для своєї статистики. Поліція і прокуратура звітують про кількість кримінальних проваджень, тобто розслідуваних епізодів, а суди — про кількість засуджених.
Наприклад, одна людина, яку кілька разів спіймали на збуті, може фігурувати в кількох провадженнях. У звітах правоохоронців це буде зафіксовано як кілька розкритих справ, але в судовій статистиці буде врахована одна засуджена особа. Через таку неузгодженість ми не можемо вирахувати точний відсоток «втрачених» справ, однак можемо чітко побачити загальний тренд: до суду і реального покарання доходить лише мала частина всіх зареєстрованих злочинів.
Обліковано проваджень: це стартова точка, яка вказує на те, що поліція зафіксувала можливий злочин і офіційно відкрила кримінальне провадження. Заяву подали, і її прийняли в роботу. Але це ще не означає, що є підозрюваний або докази. Це лише фіксація факту.
Матеріалів скеровано до суду: це наступний важливий етап. Після того як поліція провела розслідування і зібрала, на її думку, достатньо доказів, прокурор передає справу до суду. Багато справ губиться на етапі розслідування з різних причин: не знайшли винних, забракло доказів тощо.
Засуджено осіб: це результат розгляду справи в суді. Ця цифра показує, скільком людям реально винесено обвинувальний вирок.
Види покарань
Реальне позбавлення волі: людину відправили до в’язниці.
Звільнено з випробуванням: вирок винесено, але людину звільнили від відбування покарання з випробувальним терміном (умовний термін).
Перехід справ на наступні етапи за статтею 307 (збут)
Дані за 2014–2024 роки
Перехід справ на наступні етапи за статтею 309 (зберігання)
Дані за 2014–2024 роки
Дані: CrimeDataLab
Така ситуація є системною. У 2014–2024 роках лише 8 тис. осіб, які фігурували в 105 тис. проваджень, дістали реальне позбавлення волі за статтею 307 ККУ (збут).
Хоч і за статтею 309 (зберігання) від покарання переважно звільняють (понад 43 тис. зі 106 тис. осіб), статистика свідчить, що майже у вісім разів частіше засуджують саме за володіння: найчастіше призначають штраф, рідше позбавлення чи обмеження волі.
Розподіл покарань за статтями 307 і 309 ККУ
Відсоток покарань від усіх облікованих проваджень у 2014–2024 роках
Результат провадження
Дані: CrimeDataLab
Замість того щоб розкривати масштабні злочини, правоохоронна система фокусується на дрібних правопорушеннях, які простіше довести й передати до суду. Спіймати людину з невеликою дозою набагато легше, ніж проводити складну оперативну роботу, документувати збут і виходити на організовані мережі. На практиці через брак доказової бази чи небажання її збирати безліч справ перекваліфіковується зі збуту на володіння.
Іншим показником цього явища є мала кількість засуджених у складі злочинних угруповань.
Засуджені у складі групи за статтею 307 (збут)
Відсоток засуджених у складі групи серед усіх засуджених за статтею 307 ККУ
Засуджені у складі групи за статтею 309 (зберігання)
Відсоток засуджених у складі групи серед усіх засуджених за статтею 307 ККУ
Дані: CrimeDataLab
Максимальне значення шкали ліворуч — 4%
Засуджених у складі груп чи злочинних організацій за обома статтями у 2024 році було менш як 1% загальної кількості.
Проте це не означає, що таких груп немає, просто поліція їх не помічає або не хоче помічати. За словами Миколи Карчевського, експерта з кримінальної юстиції, професора кафедри права та публічного управління Університету Короля Данила (Івано-Франківськ), доктора юридичних наук і засновника аналітичної платформи Crime Data Lab, проблема в тому, що злочинці кардинально змінили свою бізнес-модель. Великі наркомережі, які є джерелом проблеми, перейшли в телеграм, що став для них анонімним ринком із постійною рекламою нових каналів. Оплату вони приймають у криптовалюті, що ускладнює їх відстеження.
І хоча у світовій практиці є успішні приклади боротьби з такими мережами, вони залишаються поза увагою українських правоохоронців: чи то через складність відстеження й збору доказової бази, чи то в погоні за показниками, коли до відповідальності притягають споживачів-«одинаків», чи то через корупційні зв’язки з наркобандами. «Слідство.Інфо» розслідувало один епізод такої співпраці. У Дніпрі 2023 року СБУ викрила чотирьох посадовців одного з районних управлінь Нацполіції, які покривали діяльність дилерів психотропних речовин. У регіональних новинах часом випливають не такі яскраві приклади зв’язків офіцерів поліції з наркозлочинністю.
Цього року стало відомо, що Нацполіція затримала щонайменше 66 членів злочинного угруповання, яке стояло за мережею нарколабораторій і складів по Україні. Для порівняння: торік за правопорушення, вчинені за статтею 307 (збут) у складі злочинної організації, засудили лише 11 осіб. І не засудили жодної особи за статтею 309 (зберігання).
Чому система працює саме так
Глибока диспропорція в роботі правоохоронної системи має свої причини. Насамперед система йде шляхом найменшого спротиву, імітуючи бурхливу діяльність і звітуючи про десятки тисяч справ там, де це найпростіше зробити, — у боротьбі зі споживачами.
За словами Миколи Карчевського, система не бореться ефективно зі збутом, а фокусується на споживачах. І для такого підходу існує одразу кілька зручних інструментів та виправдань.
Функціонуванню цієї системи сприяють надзвичайно низькі пороги для настання кримінальної відповідальності у сфері споживання наркотичних речовин. В Україні вони одні з найнижчих серед країн Європи, що робить споживачів легкою здобиччю для правоохоронної системи і знахідкою для переможної статистики. Не потрібно проводити тривалі розслідування чи «розробляти» злочинні групи — достатньо затримати конкретну людину з невеликою дозою і швидко закрити статистичні показники.
Боротися саме зі споживачами, а не з дилерами вигідніше для правоохоронців. Замість того щоб використовувати наркозалежних як свідків чи потерпілих для виходу на великі мережі продавців і постачальників наркотичних речовин, їх самих перетворюють на обвинувачених. Це дає змогу швидко рухати справу в судах і врешті створювати видимість роботи без реального впливу на наркоторгівлю.
Такий підхід цілковито відображає застарілі радянські традиції. За словами Олексія Харитонова, адвоката і юридичного радника БФ «Здорові рішення», ключова вада української наркополітики — її непослідовність. Ще у 2013 році Стратегія державної політики щодо наркотиків передбачала скасування кримінальної відповідальності за зберігання їх у невеликих кількостях. Вона діяла до 2020 року, і її повністю так і не реалізували.
«На сьогодні в Україні немає затвердженої стратегії у сфері наркополітики. Відповідно на державному рівні ключові завдання і проблеми в цій сфері не визначені», — каже Харитонов.
Як наслідок — у нас все ще діє радянська модель наркополітики, у якій переслідують передусім наркозалежних, а не продавців. У фокусі саме їх кримінальне переслідування, а не лікування, реабілітація та соціальна інтеграція.
Засуджених за зберігання наркотиків врешті-решт найчастіше звільняють від відбування покарання з випробуванням, але проходити лікування від залежності зазвичай не зобовʼязують. До наркозалежних майже не застосовуються і пробаційні програми — спеціально розроблені заходи для звільнених із випробуванням, що мають допомогти їм змінити спосіб життя і не скоювати нових злочинів.
«На сьогодні держава інвестує більше коштів у переслідування, ніж у реальну допомогу та підтримку наркозалежних», — каже адвокат.
Будь-які спроби реформ наражаються на опір. За словами Мішеля Казачкіна, члена Глобальної комісії з наркополітики, в Україні існує інституційний конфлікт: Міністерство охорони здоров’я виступає за гуманізацію, а Міністерство внутрішніх справ замість того, щоб спрямувати зусилля на боротьбу з організованою злочинністю в цій сфері, блокує зміни, виступаючи «охоронцем» старих репресивних підходів.
На думку Казачкіна, на рівні уряду немає єдиного «арбітра», який міг би вирішити цей конфлікт. Як наслідок — кожне відомство діє у своїй площині, а система і далі працює за старими зручними схемами.
Кого насправді карає система
Повномасштабне вторгнення показало, що жертвами бездіяльності правоохоронної системи і наркополітики в умовах війни стали й військовослужбовці.
Кількість наркозлочинів, скоєних військовослужбовцями
Дані: CrimeDataLab
За минулий рік із 6532 засуджених військових 1615 (тобто кожен четвертий) дістали вирок у справах, повʼязаних із наркотиками. Після початку повномасштабного вторгнення в Україні значно зросла кількість військовослужбовців, а отже, й кількість засуджених поміж них у справах, повʼязаних із наркотиками.
Частка наркозлочинів серед усіх кримінальних справ, порушених проти військовослужбовців
Дані: CrimeDataLab
95% цих вироків — справи за статтею 309 ККУ, тобто за зберігання без мети збуту.
Для 80% засуджених військових це була перша судимість у житті.
В умовах екстремального стресу, фізичного болю та психологічних травм на фронті закономірно зростає вживання будь-яких психоактивних речовин — від алкоголю й енергетиків до нелегальних наркотиків і рецептурних препаратів.
Проте система спрямовує свої зусилля не на боротьбу з наркотрафіком в армії, а на покарання тих, у кого знаходять невелику дозу, призначену найчастіше для особистого вживання.
Замість того щоб мати доступ до кваліфікованої медичної та психологічної допомоги, вони потрапляють до рук кримінальної юстиції. Покарання, як правило, не повʼязане з позбавленням волі. За словами Олексія Харитонова, часто це штраф у мінімально можливому розмірі — 8500 гривень.
«Наразі ця проблема замовчується в суспільстві, однак потребує оперативного реагування з боку держави: розробки маршрутів для військових, які є пацієнтами замісної підтримувальної терапії, розробки і затвердження маршрутів для отримання військовими послуг зі зменшення шкоди, лікування та реабілітації після звільнення з військової служби», — каже Харитонов.
Три кроки до ефективної наркополітики
Проблема неефективної наркополітики — це не лише питання внутрішньої справедливості. Це також частина євроінтеграційного процесу. Застарілий підхід, сфокусований на покаранні споживачів, суттєво відрізняється від сучасних європейських практик, де пріоритетом є здоровʼя громадян. На шляху до ЄС Україні доведеться гармонізувати своє законодавство, і наркополітика — одна з ключових сфер, де зміни є нагальними.
Ефективна реформа має ґрунтуватися на трьох основних принципах.
По-перше, зміна пріоритетів у роботі правоохоронців. Головним критерієм ефективності має стати не кількість «паличок» за дрібні правопорушення, а реальна боротьба з організованою злочинністю та великими каналами збуту.
По-друге, перегляд порогів — мінімальної кількості речовини, за володіння якою настає кримінальна відповідальність. Їх необхідно підвищити до рівня, який чітко розмежовує особисте споживання і намір збуту. Цей крок дасть змогу вивести з-під відповідальності звичайних споживачів, натомість зосередитися на боротьбі з наркоторгівлею.
По-третє, декриміналізація зберігання для особистих потреб. Як і в багатьох європейських країнах, відповідальність за зберігання невеликих доз без мети збуту (стаття 309 ККУ) варто перевести з кримінальної в адміністративну. Замість кримінальної справи залежна людина повинна мати доступ до лікування, а військовий, який намагається впоратися з фронтовим стресом, — психологічну підтримку.
Texty.org.ua вдячні CrimeDataLab і керівникові проєкту Миколі Карчевському за надані дані, які були використані під час підготовки матеріалу.
