Повітряні війни. Безпілотні літальні апарати захопили небо

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну показало всьому світу, якими можуть бути війни нового покоління, особливо в розвинених державах. А Україна саме такою й виявилося. Ми зустріли війну з майже повсюдним інтернетом і гаджетами.

Якщо читати твіттер, то інформацію з фронту можна отримувати майже в режимі реального часу, а наявність Starlink у бойових підрозділах дає змогу забезпечити їх координування через інтернет.

Ми поспілкувалися з кількома аєророзвідниками та коригувальниками, які детальніше розповіли про те, як воюють дрони.

Повітряні війни
Безпілотні літальні апарати захопили небо

Все про російські та українські безпілотники в інфографіці: характеристики, використання

Надя Кельм Денис Губашов

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну показало всьому світу, якими можуть бути війни нового покоління, особливо у розвинених державах. А Україна саме така, як виявилося. Ми зустріли війну з майже повсюдним інтернетом та гаджетами.

Якщо читати Twitter, то можна отримувати інформацію із фронту майже в режимі реального часу, а наявність Starlink у бойових підрозділах дозволяє забезпечити їх координацію через інтернет.

Ми поспілкувались із кількома аєророзвідниками та коригувальниками, які детальніше розповіли про те, як воюють дрони.

Дрони — це не тільки квадрокоптери й літаки, як ми зазвичай уявляємо. У багатьох країнах світу тривають активні розробки різних роботизованих систем (задля справедливості слід сказати, що в Україні певні ініціативи також займаються такими розробками) — наприклад, мультифункціональні платформи, здатні нести озброєння та перевозити вантажі або евакуювати поранених, роботизовані танки, якими можна керувати віддалено, кулеметні турелі з віддаленим керуванням і, звісно, літаючі дрони різних типів.

В Україні є кілька систем управління боєм, як-от “Кропива” (її розробила волонтерська ініціатива Армія SOS) або “Дельта” — вони дають змогу координувати діяльність різних підрозділів і родів військ у знищенні ворога.

Такі програми створено або ще розробляють у різних країнах світу: США, європейських країнах, Китаї, Японії, а також у Росії — і вони дають можливість фактично миттєво керувати військами.

Війна в Україні, звісно, не аж така “діджиталізована”, й застосування дронів не є глобальним. Та в кожному взводі, роті або принаймні батальйоні української армії є безпілотники: це може бути одна людина з дроном або кілька автономних підрозділів розвідки.

Росія також має величезну кількість безпілотників. Можна скільки завгодно сміятися, що росіяни використовують 5-літрові бутлі як бензобаки або цифрові фотокамери замість спеціалізованого обладнання, але російські безпілотники становлять велику загрозу для українських воїнів: їх багато і свої функції вони виконують.

Якщо ЗСУ використовують чимало комерційних безпілотників, наприклад DJI або Autel (росіяни також ними активно користуються), то Росія впродовж останніх років інвестувала багато державних коштів у розроблення “інноваційних” і “вітчизняних” (насправді ні) безпілотних систем, які намагалася вбудовувати в систему управління армією та ведення бойових дій.

Мінус їхніх програм у тому, що Росія не має власної електроніки — наприклад, усі матриці для фото, відео й інфрачервоних камер виготовлено за кордоном, авіоніку (мікросхеми керування польотом) — також. У Росії відсутнє виробництво навіть базових елементів — мікрочіпів, а ті, які таки виготовляють, — є вдосконаленими совєтськими технологіями.

Масовість. Російські безпілотники

У 1960-х роках БПЛА активно розробляли й у Совєтському Союзі, й у США.

Деякі БПЛА стратегічного рівня, розроблені в 1970-х, перебували на озброєнні до 1990-х, ба більше — їх використовують навіть зараз, через 30 років. Це ТУ-141 “Стриж” і ТУ-143 “Рейс”.

У 1994 році Росія модернізувала ТУ-143 і перетворила його на ТУ-243 “Рейс-Д”. На цьому розроблення БПЛА першої половини 1990-х завершились, а в 1998 році Росія придбала в Ізраїлю кілька моделей і ліцензію та виробничі потужності для виготовлення БПЛА “Форпост” (оригінальна назва IAI “Searcher”). Наступні вже “власні” розробки на основі ізраїльських моделей росіяни розпочали на початку 2000-х.

Росія здатна масово виготовляти БПЛА. Наймасовіша модель оперативно-стратегічного рівня — “Орлан-10”, їх наклепали понад 5 тис. штук.

Разом з величезною кількістю російської артилерії він є реальною загрозою для ЗСУ. "Орлани" не можуть зрівнятися за своїми показниками з дронами розвинених країн і навіть з українським People's Drone PD-2 (Народний дрон) але через свою масовість і централізоване державне замовлення здатні покривати потреби російсько армії.

Також Росія впродовж кількох десятків років намагається розробляти власні БПЛА, які можуть літати довше, вище й далі. Один з них — ударний "Оріон" оперативно-стратегічного рівня, їх є лише кілька десятків (до речі, один з них збили в українському небі). Зараз Росія через невелику кількість і високу вартість не використовує "Оріони" в реальних бойових діях.

Тактичні безпілотники потрібні на рівні відділення — рота — взвод. Їх головна мета — розширити коло огляду підрозділу й дати можливість зазирнути “за ріг”, проконтролювати розташування передових позицій ворога та скоригувати легку артилерію: міномети, гранатомети й снайперів, здійснити розвідку позицій противника перед штурмом.

Оперативно-тактичні безпілотники насамперед будуть корисними на батальйонному рівні. Коли необхідно проконтролювати кілька взводних позицій на певній ділянці фронту й, знову ж таки, розвідати позиції противника та скоригувати вогонь артилерії вже більшого калібру.

Оперативні безпілотники затребувані на рівні бригад або з’єднань кількох бригад — вони дають змогу вражати цілі у ближньому тилу противника (для ударних БПЛА), контролювати більшу ділянку фронту й коригувати більшу кількість далекобійної артилерії.

Безпілотники оперативно-стратегічного та стратегічного рівнів служать на рівні вищого командування: штаби армій (або угруповань, як в Україні) чи навіть Генерального штабу та штабу командування. Тобто вони дають загальну картину та змогу здійснювати глибинну розвідку — на кілька сотень кілометрів у тилах противника, шукати стратегічні об'єкти, позиції ППО або ракетних військ.

Зараз роль БПЛА стратегічного рівня зменшується через розвиток супутникових технологій. Супутникова розвідка дає не гірші дані, але без ризику втратити дорогоцінну техніку або “вляпатися” в міжнародний скандал. Такі супутники не можуть сповна замінити стратегічні БПЛА, але технології супутникової розвідки активно розвиваються.

Великою проблемою для Росії є її надмірна централізація (що й не дивно, зважаючи на тоталітарний режим), і якщо в Україні, як і в усьому цивілізованому світі, першість у розробленні займають приватні компанії, які конкують між собою за державні закупівлі, то в Росії розроблення здійснює державне конструкторське бюро.

Єдиним реальним прикладом власного розроблення є приватна компанія ZALA, яка розробила серію однойменних безпілотників різних модифікацій — більшість із них подвійного призначення і їх використовували для потреб служб із надзвичайних ситуацій, але зараз направили на фронт.

Проблемою є те, що безпілотники не довговічні і що їх треба багато.

Безпілотники часто збивають, виводять з ладу й навіть “крадуть”, перехоплюючи керування. Також вони під час експлуатації ламаються — зношується ресурс механізмів, які потребують постійного догляду (наприклад, двигунів) або вони можуть ламатися внаслідок невдалих приземлень — особливо тут страждають корпуси та оптика.

Тож БПЛА потребують періодичних ремонтів, багато розхідних матеріалів і постійного обслуговування.

Росія може витрачати їх десятками й не відчувати істотного “голоду” — а для України, на жаль, це розкіш.

Також Росія намагається компенсувати свою відсталість у засобах супутникової розвідки БПЛА тактичного рівня — наприклад, той самий "Форпост" має радіус віддалення від станції управління на 250 км, а Орлан-50 та Типчак (БЛА-08) — на 120 км.

Командно-адміністративна система російської військової промисловості сприяє застаріванню російської військової техніки, зокрема й дронів. Але безперечно сильною стороною є майже необмежений фінансовий ресурс, що дає змогу виготовляти БПЛА сотнями й тисячами.

Суть використання російських безпілотників полягає в їх масовості та системі, у якій їх використовують.

Російські Орлани-10 цілодобово кружляють і над російськими, й над українськими позиціями — якщо один із них збивають, оператор просто “йде на склад і бере новий”, а система у зв’язці з величезною кількістю 152-мм артилерії та “необмеженим” боєкомплектом до неї дає змогу нівелювати “якість” російських безпілотників.

Якісні БПЛА потрібні в разі використання високоточної артилерії та “кинджальних” ретельно спланованих оперцій: коли всі отримані дані вивірено до людини, метра, секунди. А коли російська артилерія годинами “накриває” площі — точність у системі наведення чи оптиці БПЛА не має особливого значення. Усе вирішує масовість.

Хаотичність. Українські безпілотники

Якщо Росія впродовж останніх десяти років у промислових масштабах “вкладалась” у розробку БПЛА, то в Україні цей процес відбувався хаотично й анархічно. Щось робили волонтери, щось починала й кидала держава.

У 2014 році волонтери взялися закуповувати комерційні дрони для армії — переважно китайської компанії DJI. Тоді вони були менш технологічними й гіршими за своїми характеристиками — за вісім років безпілотна авіація в користувацькому сегменті зробила величезний стрибок.

Тоді ж волонтери почали власні розробки БПЛА — особливо літакового типу. “Валькірія”, “Фурія”, People's Drone беруть початок саме з того часу. Ці дрони закрили потребу армії в безпілотниках оперативно-тактичного й оперативного рівнів, оскільки комерційні дрони — тактичні, призначені для того, щоб зазирнути в сусідню посадку або контролювати кілька вулиць.

В Україні за вісім років народилося й померло багато ініціатив з розробки БПЛА. “Валькірії” та “Фурії” просто найвідоміші з них, які до того ж офіційно дозволили використовувати в армії та національній гвардії — на них було державне замовлення.

Також у нас багато говорили про створення заводу Байрактар та оголошували грандіозні плани щодо спільного виробництва безпілотників з Польщею. Усе це загрузло в бюрократичній тяганині (детальна стаття тут).

Від початку повномасштабного вторгнення якісь ініціативи відродилися, а також з'явилося безліч нових. Ентузіасти-конструктори за допомогою волонтерських коштів можуть профінансувати свої розробки, відтестувати їх у реальних бойових умовах і запустити серійне виготовлення.

Часто такі ініціативи збирають дрони з комплектуючих із Aliexpress, які мають мінімальні характеристики, але це сповна компенсує їх низька вартість. Деякі ентузіасти навіть оснащують авіамоделі літаків бойовими частинами й використовують їх як дрони-камікадзе. Поки така практика не надто поширена й не довела своєї ефективності, проте експерименти тривають “повним ходом” — такі БПЛА не заміняють західні дрони-камікадзе Warmate або Switchblade, які є в ЗСУ, проте точно дошкуляють ворогу.

Іншою новацією є використання моделей для авіамоделювання, знову ж таки із Aliexpress, як мішеней для виявлення й атак на ворожі системи ППО. Такі авіамоделі можуть бути достатньо великими, щоб “занепокоїти ворога”, а також дешевими — і навіть витрати на них ракет ППО уже є “гарним обміном”.

Ми не змогли зібрати всю номенклатуру дронів, сконструйованих ентузіастами, — вона надто велика, але серед них точно виділяються дрони “Бандерик”, “Берегиня” та R-18.

Ці дрони дешевші за комерційні іноземні аналоги, й до того ж не виникає проблем під час їх отримання — адже їх виготовляють в Україні.

“Бандерик” — квадрокоптер, який може переносити вагу в 15 кг бойового навантаження.

R18 — октокоптер (тобто БПЛА гелікоптерного типу з вісьмома гвинтами замість стандартних чотирьох у квадрокоптері) з радіусом дії до 4 км, може перебувати в повітрі близько 40 хв і нести навантаження до 5 кг — радянські кумулятивні протитанкові гранати РКГ-3 та бомби РКГ-1600.

“Берегиня” — квадрокоптер, призначений для коригування вогню мінометних підрозділів.

Сильна сторона української армії в безпілотні авіації — її багато в піхоти. За допомогою волонтерів (та й власним коштом) окремі взводи (а іноді й відділення) мають по один-два дрони, що дають змогу вести тактичну розвідку — коригувати мінометний вогонь, відстежувати пересування ворога, досліджувати його позиції й навіть атакувати їх за допомогою адаптованих для цього гранат (переважно ВОГ-17, ВОГ-25, а іноді і постріли до РПГ-7), які скидає безпілотник.

Так майже кожен підрозділ “на нулі” має власні очі в небі. Такі комерційні безпілотники не пристосовані до суворих бойових днів, періодично виходять із ладу й незахищені від РЕБ, тож їх завжди треба багато.

У чому в Україні відчувається нестача, то це в БПЛА оперативного й оперативно-тактичного рівнів, — тих, які можуть коригувати артилерію та здійснювати глибоку розвідку.

Їх неможливо купити у “воєнторзі”. В Україні цю нішу займають якраз українські Spectator-M1, Валькірія, Фурія, Лелека-100 з радіусом дії до 50 км — вони дають змогу коригувати вогонь артилерії й 155-го калібру (M777, Cesar), й радянського 152 (МСТА, Д-30 тощо), й реактивну артилерію — "Гради", "Урагани", "Смерчі".

Україна відчуває істотну нестачу саме таких безпілотників. І не тільки для коригування артилерії, а й для здійснення “глибокої розвідки” — на це здатні БПЛА з радіусом віддалення від станції керування від 50 до 100 або й 200 км. Україна використовує п'ять моделей таких БПЛА: вітчизняний People's Drone обох генерацій, Польський FlyEye, американський Raybird-3. Таких безпілотників у нас десятки — а для 1000 км фронту цього надто мало.

Супутники союзників

Для розвідки й коригування артилерії використовують Байракти, а на початку війни в 2014 році користувалися ТУ-141.

Але більш глибинна розвідка тилів супротивника пов’язана з більшим ризиком утратити дорогий БПЛА. Хоча тут нестачу безпілотників стратегічного рівня компенсує розвідувальна інформація від наших союзників.

Супутники, які надають Україні розвідувальну інформацію, мають дуже високе розширення, що дає змогу отримати зображення в 10-15 см на піксель (для порівняння, дрони дають зображення у розширенні у 5 см на піксель на робочій висоті у кількасот метрів).

Ці розвідувальні дані дають змогу чітко визначити координати позицій ворога та замінюють БПЛА стратегічного рівня. Росія натомість такої переваги немає. Їхні супутники старіші, без такої деталізації й до того ж з більшим циклом проходження над територією України. І це змушує росіян втрачати сотні Орланів, щоб здійснити розвідку.

Водночас супутникові знімки й не можуть сповна забезпечити потреби армії, бо доступ до них украй обмежений. І до підрозділів, які “на вістрі атаки”, ці знімки можуть і не потрапити. Тому потрібні безпілотники, здатні літати й бачити над усією ділянкою відповідальності окремої бригади — а це десятки кілометрів фронту.

Ударні дрони

Україна отримала певну кількість ударних безпілотників від союзників, а також має власні розробки. Ударними (з певними доопрацюваннями) стають і комерційні коптери: Mavic та Autel Evo, які можуть скидати гранати на невеликі групи ворога, що перебуває в укритті. А ось агродрони чи більш вантажопідйомнні моделі здатні знищувати броньовану техніку й навіть танки.

Такі дрони можуть підняти кілька пострілів РПГ-7. Це все дає змогу ефективніше працювати на рівні відділення — взвод — рота, а зважаючи на різницю вартості танка й дрона — навіть одна одиниця знищеної чи підбитої техніки окупує десятки дронів, не кажучи вже про знищення командних пунктів.

Ударними також є й українські People's Drone. Вони можуть нести й ракети, й бомби, а радіус віддалення від пульту управління в 100 та 200 км дає змогу загрожувати супротивнику, перебуваючи у відносній безпеці .

І, звісно, Україна підтвердила ефективність великих ударних дронів Байрактарів, які впродовж весни успішно знищували маршові колони ворога, а влітку допомогли, за однією з версій, потопити крейсер "Москва": підсвічували ціль, і здійснити “жест доброї волі” та звільнити острів Зміїний.

Україна на державному рівні здійснює розробки БПЛА різного рівня, зокрема й стратегічного — так КБ “Луч” розробляє стратегічний ударний БПЛА “Сокіл-300”, який має стати аналогом Байрактару. Активні розробки здійснюють також невеликі команди ентузіастів.

Українські воїни активно використовують і Switchblade, які надто вразливі для ворожого РЕБ, але їх можна застосовувати на невеликих дистанціях як високоточну й дієву альтернативу мінометам.

У сухому залишку

Україна не має достатньо дієвих засобів для боротьби з російськими БПЛА, попри те, що засоби для радіелектронної боротьби (РЕБ) покривають усю лінію фронту з обох сторін. Деякі безпілотники можуть працювати під РЕБ, а також українським аэророзвідникам це вдається завдяки підготовці та хитрощам.

Україна потребує більшої кількості легких переносних ПЗРК для боротьби з безліччю російських БПЛА. Умовно, щоб збити всі російські Орлани, на лінії фронту треба понад 5000 ПЗРК, які й так працюють дуже ефективно.

БПЛА також “садять” за допомогою “дронорушниць” — переносних РЕБ установок, але вони дієві на невеликих відстанях і щодо обмеженого кола БПЛА.

Українській армії потрібна якісна підготовка фахівців, і не тільки аєророзвідників, а й фахівців з протидії БПЛА. І, звісно, система використання дронів.

Україна отримує далекобійну артилерію від союзників, але ця артилерія повинна (і так її й поставляють) працювати в комплексі, адже БПЛА ефективні, коли працюють у системі: розвіддані одного підрозділу потрапляють до спільного центру керування, який їх аналізує та ухвалює рішення — знищити ворога піхотою, бронетехнікою чи артилерією. І таку систему зараз в Україні розбудовують на різному програмному забезпеченні.

Сотні тисяч мобілізованих українців, які стали до лав ЗСУ й тероборони, потребують включення в таку систему, відповідного обладнання, БПЛА й навчання, як цим усім користуватися (іноді українські дрони стають жертвами дружнього вогню).

Волонтери можуть “закрити” потреби піхоти на рівні взводу — роти в тактичних безпілотниках, та навіть зробити з них ударні. Але Україна потребує БПЛА більшої дальності, які давали б змогу отримувати розвіддані в режимі онлайн на рівні батальйону — бригади й ефективно завдавати удари по ворогу.

Можливо, “свіжі” поставки новинки — БПЛА Phoenix Ghost — можуть стати білим лебедем для української армії на рівні з системами HIMARS та M270 та гаубицями M777.

Phoenix Ghost — новітня розробка зі США — це ударний дрон-камікадзе, який має дальність використання понад 100 км. В інтернеті навіть важко знайти його зображення, а на сайті виробника нічого не сказано про характеристики. Україна вже отримала 120 таких БПЛА й має отримати ще 580. Імовірно, деякі з ударів по тиловій інфраструктурі окупантів було здійснено не з Himars, а саме такими дронами.

Фактично Україна — тестовий полігон для цієї моделі, і якщо нам дають їх понад пів тисячі — це означає, що ми вдало їх використовуємо.

Війна четвертого покоління потребує швидкого отримання інформації, ухвалення рішень і кинджальних ударів у найслабші місця ворога. БПЛА — один з таких кинджалів.

Параметри, за якими ми здійснювали класифікацію

Категорії

Безпілотники можна ділити ні різні типи за різними характеристиками. Але ключові з них це дальність польоту та радіус польоту, тобто максимальна відстань від пункту управління, на яку може віддалятися безпілотник і не втрачати зв'язок. Також БПЛА можуть літати в “автономному режимі” за заданим маршрутому такому разі радіус їх дії буде значно більшим.

Якщо говорити про стратегічні БПЛА, то вони можуть мати просто разючі характеристики. Наприклад, старий безпілотник армії США RQ-4A Global Hawk, який баражує над Чорним морем, здатен безперервно перебувати в повітрі 36 год, має вагу 5 т і працює на висоті до 20 км. Водночас він має майже 1 т обладнання на собі, прямий зв’язок із супутниками та може в різних діапазонах сканувати місцевість на відстані до 100 км.

Фактично він займає нішу між супутниками й іншими стратегічними БПЛА та розвідувальними літаками. Ні Росія, ні, на жаль, Україна таких технологій не мають.

Росія, наприклад, узагалі не має стратегічних безпілотників, лише оперативно-стратегічні, як-от Оріон, Форпост, або старий ТУ-243, але і їх максимальна дальність польоту становить до 400 км. Хоча Оріон може перебувати в повітрі до 24 год, а Форпостдо 18 год.

Також безпілотники можуть бути дуже маленькими: нано, мікро й мінібезпілотники. Серед російських нішу “міні” займають “Искатель”, Гранат 1 та 2, Елерон та Орлан-1.

Ці невеликі безпілотники, всі літакового типу, мають вагу від 1,3 до 5 кг, і їх можуть переносити групи розвідки. Вони дають можливість скласти детальну карти ворожих позицій. Завдяки своєму невеликому розміру й тихохідності (завдяки електричному живленню) їх важко виявити, тому вони можуть близько підлетіти до позицій ворога або навіть пролетіти над ними непоміченими.

Типи запуску безпілотників також бувають різними. Найпростіший гвинтокрил з вертикальним зльотом наприклад, усім відомі комерційні коптери DJI Mavic. Якщо безпілотник літакового типу, то його можна запускати рукамиколи його просто кидають уперед, запускати із катапульти або потребувати цілої злітної смуги.

В Україні, наприклад, розробили безпілотник літакового типу, але з вертикальним зльотом це дає змогу поєднати сильні сторони безпілотників літакового типу й коптерів.

Радіус польоту

Радіус польоту безпілотника його ключова характеристика, яка показує, як далеко безпілотник може віддалитися від точки управління. Ця характеристика найбільше залежить від технічних характеристики ретрансляційного обладнання. Якщо ми говоримо про режим ручного керування, то він менший за радіус автономного польоту, але дає змогу коригувати маршрут в режимі онлайн та отримувати відеозображення. Тобто в такому радіусі безпілотники коригують артилерію в режимі реального часу.

Автономний проліт не дає можливості коригувати й отримувати відео онлайн — у такому разі безпілотник просто записує відео та збирає інші дані, які потім обробляють оператори займається лише розвідкою.

Призначення

Безпілотники умовно можна поділити на два типи: ударні й розвідувальні.

Розвідувальний доволі загальна категорія, але про це далі.

Ударні можна також поділити на два типи: саме “ударний” і “камікадзе” баражуючі боєприпаси.

Камікадзе складно використовувати для розвідки. Вони мають обмежену кількість обладнання та прості й дешеві комплектуючі адже їхній життєвий цикл короткий. Також такі безпілотники можуть навіть не мати системи посадкиїї взагалі не передбачена, ба більше іноді посадка такого безпілотника може бути ще й небезпечною.

Ударні безпілотники можна використовувати для розвідки та коригування артилерії, але також вони здатні нести на собі ще й боєприпаси. Наприклад, російський БПЛА “Орион” може нести протитанковий ракетний комплекс “Корнет”, а українська армія споряджає комерційні безпілотники зарядами РГД-7 та гранатами ВОГ-17 або навіть грантами M430A1 гранатометні постріли країн НАТО.

Розвідка й коригування артилерії

Розвідка та коригування артилеріїтрохи різні завдання. Ми в Україні під час цієї війни звикли до відео, на яких російську техніку або бази знищує артилерія. Але коригування артилерії в режимі реального часу тенденція, яка з’явилася не так давно.

Так коригувати артилерію можуть комерційні DJI Matrice (у народі “Матраси”) різних моделей вони мають оптичний та цифровий зум до х200 , що дає змогу коригувати артилерію на 10-15 км від себе.” Матраси” можуть високо підійматися на 1-2 км від висоти запуску, але через свою вартість їх рідко відправляють літати далеко від позицій.

А ось простіші й дешевші “Мавіки” , навпаки, літають на свою максимальну дальність на 10-15 км і максимально наближаються до позицій ворога.

Раніше розвідка відбувалася з допомогою отримання фотознімків місцевості це практика ще з часів Другої світової війни. Зараз майже всі нові всі російські безпілотники переобладнані відеокамерами, які транслюють зображення в режимі реального часу.

Але, наприклад, старий ТУ-243 не може коригувати артилерію в режимі реального часу, а лише здійснювати фото та відеозйомку.

Використання відео та інфрачервоних камер, приладів нічного бачення.

Більшість сучасних безпілотників має “змінне” навантаження. Відеокамера для передачі відео в режимі реального часу може бути замінена на фото камеру із високою роздільною здатністю або інфрачервону відеокамеру чи прилад нічного бачення.

Фактично зараз усі російські БПЛА мають або можливість встановлення або встановлену інфрачервону камеру чи прилад нічного бачення.

Цілевказання

Суть механізму полягає в тому, що оператор безпілотника може автоматично визначити координати об’єкта й передати їх до систем управління військами та артилерією. Якщо на безпілотнику стоїть така система, то це суттєва загроза для наших бійців.

Якщо система цілевказання відсутня, то коригування відбувається вручну, що зменшує його точність і збільшує час. Цілевказання тісно пов’язане з можливістю визначити координати об'єктів і можливістю слідувати за об’єктом.

Наявність РЕБ та РЕР

На сучасні безпілотники можна встановлювати РЕБ (радіоелектронної боротьби) та РЕР ( радіоелектроннаї розвідка).

Не вдаючись у подробиці, суть РЕБ полягає у трансляції різних сигналів високої інтенсивності на різних частотах, чим “заглушує” ці частоти тобто радіосигнали не можуть “пробитися” через створений РЕБ шум, що заважає координувати підрозділи військ противника користуватися рацією або отримувати відео з БПЛА в режимі реального часу чи керувати ним.

РЕР направлена насамперед на виявлення противника, а точніше, джерел радіохвиль. Також РЕР дає змогу “прослуховувати” радіохвилі, зламувати шифри й підміняти базові станції. Так під час Революції гідності автомобілі із спеціальним обладнанням для РЕР давали можливість ідентифікувати активістів, також з їх допомогою розсилали повідомлення учасникам революції. Це саме працює і зараз: РЕР дає змогу виявляти мобільні телефони, точки доступу до інтернету, рації та військову техніку для зв’язку саме тому бійців просять вимикати мобільні телефони, не користуватися інтернетом і масткувати мобільні станції Starlink.

РЕР також може включати радіолокаційні станції РЛС-радар. Вони дають змогу виявити техніку, навіть якщо її заховано в укритті та замасковано, або РЛС, які виявляють залпи артилерії та можуть виявити точки запуску.

Тип

БПЛА переважно поділяються на два типи: ті що працюють за принципом літака, й ті, які працюють за принципом гелікоптера (коптери). Другі активно представлені в комерційному сегментіуже згадувані DJI та Autel вони переважно працюють на електриці й літають повільно (окрім FPV дронів, які використовують у спортивних змаганнях, вони можуть розвивати швидкість і до 120 км/год). Такі дрони широко поширені (завдяки волонтерам) у ЗСУ.

БПЛА, побудовані за “літаковим” аеродинамічним принципом, поділяються на два типи: меншілітаюче крило, більші типу “літак”.

Літаюче крило мають вигляд трикутника це, наприклад, українська “Фурія”, або Російські “Груша” та “Тахіон”.

БПЛА побудовані за літаковим принципом легше переборюють сильний вітер, ніж “коптери” ,споживають менше палива та швидше пересуваються, а також можуть нести більшу вагу при однаковій масі.

Тип запуску

Коптери мають вертикальний зліт, тому придатні до запуску в будь-якому місці, вони менші, їх легше транспортувати.

БПЛА, побудовані “по-літковому”, мають різні способи запуску. Найпростіший “з рук”, схожий на те, як запускають паперові літаки або повітряних зміїв.

Також такі БПЛА можна запускати з катапульти. Найпростіші катапульти рогатка з резинкою. Також катапульти можуть бути масивніші, наприклад, такі, які запускають Орлани, вони більше схожі на арбалет, але замість тятиви там пневматичний поршень.

Великі БПЛА, наприклад, ТУ-243 взагалі запускають з величезних пускових установок схожих на ті, з яких запускають ракети.

БПЛА, наприклад, Оріон або Байрактарвзагалі для зльоту потребують злітної смуги.

Тип посадки

Дрони мають вертикальну посадку, тому до цього немає особливих умов.

БПЛА літакового типу можуть сідати на злітну смугу наприклад Оріон, або сідати за допомогою парашуту більшість інших.

БПЛА камікадзе взагалі можуть не мати способу посадки, тільки удар по цілі.

Двигун і паливо

Безпілотники мають переважно два типи палива й, відповідно, двигунів електро: дрони та малі БПЛА, а також рідке паливо бензин чи метанол тоді встановлені дво- або чотиритактні двигуни внутрішнього згоряння.

БПЛА “Мерлин ВР” має взагалі гібридний силовий агрегатколи двигун внутрішнього згоряння за допомогою генератора виробляє електрику, яка живить електродвигун.

Також є унікальні речі, наприклад заявлено, що у БПЛА “Тахион” взагалі водневий двигун.

Комплектування комплексів і спосіб транспортування

БПЛА ніколи не поставляють самі по собі. Для військового призначення БПЛА поставляють цілими комплексами, які зазвичай складаються з кількох апартів може бути 2 або 4, іноді різного типу: легкий та масивніший.

Наприклад, до армії Росії поставляють комплекс коригування артилерії “Наводчик-2”, який складається з кількох БПЛА Гранат різного типу та додаткового обладнання.

Також до комплексу БПЛА поставляють станцію керування для легких це планшет або один ноутбук, для більших кілька комп’ютерів, великі комплекси наприклад Орлан-10 поставляють разом з цілою машиною керування КАМАЗом, що має інтену та транспортує самі БПЛА.

Також до БПЛА поставляють антени, знову ж таки, різного типу. Для великих БПЛА це може бути причіп із величезною антеною або навіть окремий автомобіль. Для маленьких носимих БПЛА антени може не бути взагалі.

Спосіб транспортування БПЛА доволі умовна категорія, але ми спробували розділити їх на основні способи транспортування. Якщо БПЛА поставляють в одному-двух рюкзаках, то він переноснийтобто такий, що має працювати в піхотних підрозділах або підрозділах розвідників.

Якщо ж БПЛА постачають у ящиках, але без спеціалізованого автотранспорту, то його можна транспортувати на авто або БТР чи БМП, залежно від підрозділу.

Якщо разом з комплексом БПЛА поставляють також автомобіль — то про це вже йшлося, іноді поставляють кілька автомобілів, наприклад, для БПЛА “Оріон”.

бпла війна дрони інфографіка

Знак гривні
Знак гривні