Чому ЗМІ роблять помилки, використовуючи соцмережі, та як правильно їх використовувати в журналістиці
Журналісти регулярно використовують соцмережі як джерела для новин. З одного боку, дійсно, із соцмереж у ЗМІ потрапляють неперевірені й сумнівні факти, фейки, “вброси”, маніпуляції, люди, коні, гітаристи і клоуни.
З іншого – соцмережі є новітніми технологіями, ще одним каналом комунікації в сучасному світі. Якщо вміти з ними професійно працювати, а не репостити все підряд у стрічку новин – соцмережі можуть працювати навіть оперативніше та надійніше за такий традиційний засіб комунікації, як телефон.
Експерти ІМІ дійшли висновку, що пора переглядати наш суворий підхід до соцмереж у бік більшої лібералізації. Зустрічайте нові рекомендації користування соцмережами від Інституту масової інформації.
Перше найголовніше. Соцмережі не скасовують стандартів журналістики. Інформацію із соцмереж потрібно перевіряти так само, як і будь-яку іншу інформацію. Нещодавній приклад: заступник мера Конотопа, який проїжджав повз молокозавод в Ічні й написав у Фейсбуці, що він знищений через вибухи на складах. ЗМІ підхопили цю інформацію без перевірки. Згодом виявилося, що завод стоїть цілий, як і стояв.
За написану в соцмережах інформацію відповідає той, хто її написав. Але журналіст несе відповідальність за перевірку цієї інформації і має повідомити аудиторії правду, а не просто переставити в новини пост із ФБ – журналіст має з'ясувати, це дійсно так чи ФБ-користувач вигадав цю історію, чи, може, там інші деталі. Це основи журналістських стандартів. Крім того, це також питання балансу, а не тільки достовірності.
Друге найголовніше. Користуючись соцмережами як джерелами інформації, потрібно перевіряти, чи дійсно той, хто написав пост, є тим, за кого себе видає. В нагоді тут можуть стати “сині галочки”: корпорації їх вигадали саме з метою відфільтрувати прецеденти з фейковими акаунтами, зокрема відомих людей або інституцій. Окрім синьої галочки, підтвердженням ідентичності може слугувати ваше особисте знайомство з користувачем, особисте спілкування з ним, підтвердження від колег. Якщо профіль вам невідомий і ви не впевнені в його ідентичності, то перед тим, як постити інформацію з нього, проведіть базовий факт-чекінг:
Подивіться, коли було створено профіль. Якщо нещодавно – це вже підозріло.
Подивіться наповнення профілю. Якщо там тільки репости або дописи трапляються занадто зрідка і раптом сенсаційний текст – це підозріло.
Напишіть безпосередньо користувачу, спробуйте з'ясувати деталі.
Пошукайте підтвердження у колег.
Водночас не забувайте, що навіть офіційні акаунти або сторінки відомих користувачів можуть бути зламані зловмисниками. Протягом останніх кількох років зловмисники вже створювали фальшиві акаунти відомих людей у соцмережах, наприклад Коломойського й Саакашвілі. Журналісти перепощували їхню інформацію без перевірки ідентичності акаунту і потім про це, звісно, шкодували.
Припустимо використовувати соцмережі як джерело, коли:
Користувачі, ідентичність яких перевірена і підтверджена, пишуть самі про себе або про те, що з ними особисто сталося (наприклад, на продюсера Ягольника напали невідомі з ножем. Він запостив у ФБ фото свого поранення). В такому разі інформація потребує хіба що опрацювання відповідно до інших журналістських стандартів (балансу, повноти тощо).
Сфера експертизи користувача дозволяє йому коментувати тему (наприклад, ентомолог коментує навалу метеликів, спеціаліст із заміни шин коментує якість шин тощо). Експертам-конспірологам і диванним військам, які у всьому розбираються – від експорту лісу-кругляку, через вакцинацію, і до воєнного стану – і на все мають свою думку, не місце в новинах. Якщо експертний коментар незрозумілий, краще його не інтерпретувати власними словами, а попросити експерта про роз'яснення.
Йдеться про перевірені акаунти офіційних осіб, прес-служб, установ, організацій і інституцій. Наприклад, прес-служби державних структур уже системно розміщують офіційні повідомлення в соцмережах.
Ідентифікований і підтверджений користувач є єдиним оперативним джерелом інформації. Наприклад, учасники Мінських переговорів (Ірина Геращенко, Дарка Оліфер), учасники подій за кордоном, в іншому часовому поясі, учасники судових засідань, адвокати тощо.
Ви точно знаєте з офіційних/достовірних джерел, що відбулася надзвичайна ситуація, наприклад автокран зніс 20 авто в центрі Києва. Очевидці постять фотографії цього автокрана і машин у соцмережах. Тоді таку інформацію можна брати (ще раз наголосимо: за умови, що її до того перевірили журналісти).
Користуючись соцмережами як джерелами, пам'ятайте, що необхідно відділяти факти від коментарів, факти від емоцій, а також важливі новини від другорядних.
Якщо ви берете інформацію із соцмережі, обов'язково додайте до новини скріншот такої інформації і поставте посилання на першоджерело.
Не варто використовувати соцмережі як джерело в таких випадках:
Йдеться про пост, відкритий лише для друзів, так званий “підзамочний”. Його можна публікувати лише з дозволу користувача.
Пости щодо надзвичайних або сенсаційних подій не можна публікувати в новинах без перевірки і підтвердження в інших джерел. Наприклад, кілька років тому львівські ЗМІ масово опублікували інформацію про те, що у Львові на сміттєзвалищі знайшли тиф. Джерелом був невідомий акаунт у Фейсбуці. Згодом виявилося, що це фейк. Отже, сенсаційну інформацію завжди потрібно перевіряти в іншому джерелі, щоб не стати жертвою маніпуляції.
Інформація від телеграм-каналів, на зразок dtp.kiev.ua, "Київ оперативний" тощо. Ці канали наповнюються інформацією від очевидців, і зазвичай вони взагалі не перевіряють дані, які до них потрапляють, та не вказують джерел. Інформацію про надзвичайні події, ДТП, завжди варто уточнювати і перевіряти в офіційних джерелах, і лише після того ставити фотографії чи відео очевидців. Інформація від очевидців надзвичайної ситуації – це привід її уточнити в інших джерелах.
Пост написано особою, ідентичність якої вам не вдалося перевірити і підтвердити.
Пост написано особою на тему, що не належить до її сфери експертизи, або особою, яка може бути заангажованою. Наприклад, коли повар розказує про процедуру надання Томосу або політтехнолог проросійської політсили розказує про черги за хлібом у Києві.
Пост написано особою, яка не була учасником події / очевидцем / подія не стосується її напряму, а вона лише висловлює свою емоційну оцінку ситуації.
Інформація про військові об'єкти, оборону, пов'язана з війною, обстрілами, окупованими територіями, інформація від осіб, які називають себе в соцмережах військовими чи волонтерами, повинна обов'язково двічі, а то й тричі перевірятися перед публікацією. І її першоджерелом точно не мають бути соцмережі. Те саме стосується російських джерел інформації.
Не варто робити матеріали на зразок “Реакція соцмереж на…”, оскільки існує таке явище, як ефект мильної бульбашки. Кожен із нас у соцмережах оточений переважно колом однодумців, і “реакція соцмереж” для умовного Мураєва може виглядати зовсім інакше, ніж для умовного В’ятровича.
“Інтернет – це дуже потужний інструмент обміну інформацією, а інструмент сам по собі не може бути злом. Але злом може бути неправильне і безвідповідальне використання інструменту людьми. Молотком можна забивати цвяхи, а можна пробити голову сусіду. Але не молоток винен у шкідливих наслідках свого використання. Так само з інтернетом. Він є джерелом інформації - без сумнівів. Але він не є і не може бути надійним або єдиним джерелом інформації”, – вважає медіаюрист Алі Сафаров
Саме через такі переваги, як незалежність передання інформації, швидкість, масовість, інтернетом користується маса людей, для яких метою діяльності є не передання інформації, а маніпуляція нею. Починаючи від професійних провокаторів для підриву безпеки держави і закінчуючи маркетологами, що в прихованій формі просувають товари своєї фірми. В умовах розвитку інтернету для професійної журналістики єдиний варіант зберегтися – це стати саме надійним джерелом інформації, на противагу джерелам в інтернеті. Завоювати собі репутацію і авторитет, щоб користувачі інтернету знали, куди зайти за дійсно перевіреною інформацією. Бути готовим публічно відповідати за будь-який фейк чи неправдиву інформацію на своїх шпальтах або в ефірі. Поки що українська журналістика перебуває в процесі усвідомлення викликів пов'язаних з інтернетом. У нас усе ще попереду.
