В Україні знайшли новий шлях повернення виведених за кордон корупційних коштів. При цьому безкоштовно для держави
Після Революції гідності в Україні тема повернення назад на батьківщину вкрадених коштів та цінностей стала популярна, як ніколи. Рушієм цього процесу стали антикорупційні громадські ініціативи. Досить активно цей вектор підхопили правоохоронні і урядові органи: навіть в державному бюджеті на 2015 рік з’явилась окрема стаття доходів – 1.5 мільярди гривень від реалізації майна, отриманого з використанням корупційних схем.
Про це пише Антон Янчук, Голова Агентства з розшуку та менеджменту активів (переклад з Kyiv Post)
Втім, повернення викрадених активів не було і не є унікальним викликом виключно України. В іноземних країнах це досить системна мультидисциплінарна діяльність у державному та приватному секторі з величезною кількістю успішних (і не дуже) прикладів, а теоретичного матеріалу на цю тему вистачить на серйозну бібліотеку. Де-факто, повернення викрадених активів (або stolen assets recovery) є ключовим напрямком роботи партнерської ініціативи Групи Світового банку та УНЗ ООН – так званої Stolen Assets Recovery Initiative (StAR), яка об’єднує близько 100 країн-партнерів.
Цеглина №1
Вже в Україні першу цеглину у цій справі поклали 10 листопада 2015 року, коли парламент ухвалив Закон України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів». Саме ж Агентство (скорочено – АРМА) на папері створили у лютому 2016 року, а в дійсності воно запрацювало у жовтні 2017 року.
По суті, установа займається двома незалежними процесами – розшуком корупційних активів та, якщо їх арештовано, управлінням ними. У першому випадку і простою мовою це означає, що на виконання запиту українського правоохоронного органу про розшук майна за кордоном АРМА уповноважене звернутись до партнерів у понад 100 країнах по всьому світу (до CARIN, Interpol, Europol тощо).
І ця система працює: Агентство надсилає запити й отримує запити від них. Ось ексклюзивні цифри: за 2018 рік АРМА спрямувало 81 таке звернення до 32 іноземних країн (при цьому, вже у першому півріччі 2019 року – 43 звернення до 23 країн). Водночас іноземні аналоги АРМА у 2018 році надіслали 15 запитів про розшук активів в Україні (у першому півріччі 2019 року – 6 запитів). Підсумую: обмін даними відбувається.
Зараз на дворі 2019-й; стало зрозуміло, що для ефективного повернення в Україну незаконно виведених статків цього недостатньо. Причина проста: міждержавні інструменти правової взаємодії повільніші, ніж дії зловмисників.
На щастя, Україні не потрібно винаходили велосипед: повернення незаконно виведених активів найчастіше відбувається тоді, коли держава співпрацює з приватним юридичним бізнесом. На питання, навіщо державі співпрацювати таким чином у цих питаннях, відповідь доволі прагматична – повернення вкрадених активів в країни походження є надзвичайно складним і дорогим процесом.
1) Складність полягає у тому, що у кримінальних, цивільних, адміністративних процесах необхідно залучати велику кількість судових юристів, експертів, приватних детективів одразу в декількох (2-10) державах протягом кількох років. Самостійно виконати це завдання для держави шляхом відряджень держслужбовців неможливо – потрібні освіта, знання та досвід роботи з конкретною юрисдикцією.
2) Складність на межі мистецтва обумовлює надзвичайно високу ціну. Адже, якщо мова іде про повернення мільярдів, то коштуватиме це може сотні мільйонів. Така ціна спричинена не монополізмом чи корупційним чинником, а вартістю подібних послуг на ринку протягом останніх 20 років. Більше того, якщо хтось витратив сотні тисяч доларів на приховування корупційних статків, робота з їх повернення ніколи не буде дешевою. Водночас, така ціна є настільки високою, що її не здатна оплатити жодна країна в світі. Уявіть публічну закупівлю на Prozorro подібних послуг вартістю в 300 млн доларів США.
Проте, країни й не платять за такі послуги напряму. Механізм державно-приватного партнерства у сфері повернення активів злочинного походження називається фінансуванням судових процесів (litigation funding). По суті, це венчурна інвестиційна діяльність, де інвестор – приміром, фонд – за участі юридичних компаній самостійно фінансує всі витрати на судові й адміністративні процеси у всіх необхідних юрисдикціях протягом необхідного часу аж до досягнення результату, себто повернення викрадених статків в країну походження. Далі всі витрати компенсуються, а винагорода – сплачується за рахунок частини повернутих коштів і має назву «гонорару успіху» (success fee). Зазвичай винагорода є високою, що обумовлено високим ризиком для інвестора – у випадку невдачі, він втрачає всі свої інвестиції.
Ті, що попереду
У США інвестування в судові процеси до 2017 року стало галуззю, що оцінюється в $3 млрд. У ній домінують спеціалізовані банки і хедж-фонди. За даними дослідження «2016 Litigation Finance Survey» компанії Burford Capital, ринок судового фінансування в США виріс вчетверо.
Схожа ситуація у Великій Британії. У доповіді британської компанії Justice Not For Profit зазначено, що за останні роки ринок зовнішнього фінансування судових процесів виріс на 743%.
У 2018 році один з найбільш авторитетних світових рейтингів юридичних компаній Chambers почав рейтингувати інвесторів у судові процеси. З відкритих джерел відомо, що у першій групі цього рейтингу опинились компанії Bentham IMF (входить до групи найстаріших компаній у цій сфері) та Burford Capital (найбільший у світі інвестор у судові процеси з $ 3 млрд залученого капіталу).
Наші ініціативи
Досвід іноземних країн свідчить, що ефект від описаного вище механізму - повернення лише частини викрадених коштів. Але без його застосування, скоріше за все, країна не поверне нічого, проте витратить чимало.
Зрештою, закономірне питання – чому Україна досі не скористалась цим інструментом? Тому що в Україні досі немає правового регулювання для його застосування. Викликає подив те, що зараз фінансування судових процесів з повернення активів на умовах гонорару успіху в нашій країні може вважатись незаконним, бо не передбачене жодним нормативним актом.
Вирішити цю проблему можна вже зараз, причому для цього потрібно всього лише внести зміни до одного Указу Президента 2002 року (№ 581), який впорядковує захист прав та інтересів України під час, зокрема, розгляду справ за кордоном за участю іноземного суб’єкта та України.
Навесні цього року АРМА розробило проект змін до такого Указу, організувало його погодження урядовими органами (Мінфіном, МЕРТ, МЗС, Мінюстом) та Генеральною прокуратурою. Уряд вже схвалив цей проект і 13 червня спрямував його до Офісу Президента, де він наразі й перебуває.
Якщо Президент України підпише цей Указ, в найближчому майбутньому правоохоронна система одержить дієвий і фактично безкоштовний інструмент повернення в Україну коштів, незаконно виведених за кордон.
З високою імовірністю інвестори для таких судових процесів швидко знайдуться. Якщо влаштувати конкурс, скоріше за все, боротьба буде запеклою. Ці бізнесмени досить давно цікавляться Україною: слава про величезні корупційні статки, виведені з України з початку незалежності, їм добре відома. Так само давно вони чекають на появу правового регулювання співпраці з Україною.
Та модель litigation funding, яку пропонує АРМА, - найпростіша і найшвидша. Коли ця техніка стане в Україні законною, у найближчі 2-3 року наповнення держбюджету України мільярдами повернутих з-за кордону корупційних коштів стає абсолютно реальним.
