Порядок денний нової Ради - популізм і беззаконня. Точка зору
Побачив пропонований порядок денний першого засідання. Популізм і беззаконня - ось ідеї цих пропозицій.
Так пише депутат Микола Княжицький.
По-перше, послідовність розгляду питань на першій сесії новообраної Верховної Ради визначений статтею 16 Регламенту Верховної Ради, і закон не допускає можливості від нього відступити. Там 11 простих пунктів, які стосуються вирішення процедурних питань запуску нового складу Ради – обрання лічильної комісії, формування президії, питання комітетів тощо. Але закон не наділяє Парламент правом розглядати законопроекти до вирішення вказаних 11 пунктів. Це пов’язано з тим, що розгляд законопроектів здійснюється виключно в послідовності, визначеній затвердженим порядком денним (стаття 25 Регламенту).
Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання (частина 6 статті 47, частина 1 статті 96).
До початку пленарного засідання до порядку денного питання жодних змін не вносилось.
В статті 16 Регламенту закріплено, що порядок денний першої сесії Верховної Ради на подальший період (з урахуванням законодавчої діяльності Верховної Ради попереднього скликання) розглядається і затверджується відповідно до вимог цього Регламенту.
Вимоги Регламенту до розгляду і затвердження порядку денного прості: комітети ВР подають свої пропозиції до порядку денного, і апарат їх узагальнює. Потім ці пропозиції оговорюються погоджувальною радою і лише «після їх обговорення та схвалення Погоджувальною радою проект постанови про порядок денний сесії Верховної Ради вноситься Головою Верховної Ради України на затвердження Верховною Радою» (частина 1 статті 21).
Що ми маємо в даному випадку: порядок денний першої сесії новообраної Верховної Ради намагатимуться затвердити без подання комітетів, що суперечить статті 21 Регламенту, та поза процедурою розгляду питань першої сесії, чітко визначеною статтями 16 і 47 Регламенту.
І тепер питання: чому новообраний Парламент має почати свою роботу з порушення закону? Що заважає не вигадувати нічого, а просто виконати норму однієї статті регламенту, потім зібрати пропозиції комітетів, обговорити їх на погоджувальній раді та в решті-решт затвердити порядок денний сесії за процедурою, яка прописана в законі?
Ми пам’ятаємо, що діяльність новообраного президента також почалась з м’яко кажучи сумнівного рішення про достроковий розпуск парламенту. І результати того, що Конституційний Суд тоді не зумів знайти в собі сили надати належну правову оцінки цьому, ми маємо сьогодні. Але у випадку з Президентом то була приватна ініціатива окремої особи, яка хоч і займає найвищий пост в державі, але несе персональну відповідальність за себе і свої вчинки. Проте в даному випадку нехтування законом нав’язують всьому законодавчому органу, кожному з депутатів. Так з маленького, але не покараного беззаконня виховують звичайну коричневу диктатуру, коли закони приймають не тому, що вони хороші або погані, а тому що так захотів «великий» Путін, Гітлер або Муссоліні. І коли кожен з новообраних депутатів відчує власну безкарність, ми отримаємо партію Єдиная Росія в її українській реінкарнації.
І так, саме так і закінчиться епоха брехні.
Щодо внесення змін до Конституції.
Відомо, що депутатська недоторканість є важливим запобіжником від будь-якого незаконного впливу на народного депутата. Цей механізм діє практично в кожній країні світу, і є повністю демократичним. Саме тому і Венеційська комісія в своєму висновку по законопроекту від 19-20 червня 2015 року була одностайна: «у політичній системі з вразливою демократією, такою, як в Україні, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту». Згодом цей висновок був повторений українським Конституційним Судом.
В Україні інститут депутатської недоторканості значною мірою демонізований. Вважається, що в депутати спеціально лізуть бандити, щоб уникнути суду. Але чи дійсно таке явище має настільки масовий характер? Насправді у нас надзвичайно мало прикладів, коли Верховна Рада не надавала згоду на притягнення особи до кримінальної відповідальності, а всі випадки відмови полягали виключно в том, що слідчі органи не здатні були повноцінно пояснити причини, чому саме цю особу мають затримати, і чи дійсно в даному випадку немає звичайного політичного переслідування. Можна згадати приклади топ-чиновників, щодо яких не було обмежень щодо розвитку кримінальних справ, проте справи розсипались. Прикладів багато – від Насірова до Дейдея.
Тепер по суті.
Згідно зі статтею 106 Регламенту прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому чи наступних читаннях законопроекти, але не прийняті в цілому, готуються і розглядаються Верховною Радою нового скликання за процедурою підготовки до другого читання, встановленою цим Регламентом.
Статтею 116 Регламенту встановлено, що пропозиції та поправки до законопроектів, розгляд яких не було завершено Верховною Радою попереднього скликання, вносяться в 14-денний строк після дня включення їх до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради.
Таким чином, депутати вправі впродовж 14 днів подати поправки до проекту закону, починаючи від дати включення його до порядку денного сесії (насправді це можуть бути лише 150 депутатів або Президент, але ніхто не виключає, що ці 150 депутатів знайдуться).
При цьому, з огляду на наявність застережень до законопроекту з боку КСУ (про що йшлось вище), Верховна Рада відповідно до статті 150 повинна не приймати законопроект із конституційними застереженнями, а вирішити питання про подальшу роботу та визначити:
1) строк подання відповідними суб'єктами, зазначеними в частині другій статті 142 цього Регламенту, пропозицій, поправок до законопроекту;
2) строк опрацювання пропозицій, поправок до законопроекту головним та іншими визначеними комітетами;
3) строк надання відповідних документів народним депутатам;
4) дату розгляду питання про розгляд пропозицій, поправок до законопроекту про внесення змін до Конституції України.
З рекомендацією прийняти саме таке рішення і виступив свого часу головний комітет у своєму висновку від 11.07.2018 року.
Іншими словами, на даному етапі Верховна Рада повинна:
1. внести законопроект до порядку даного
2. винести на голосування Ради висновок головного комітету від 11 липня 2018 року, але під час розгляду Рада має змінити дату, оскільки у висновку йдеться про встановлення строку надання пропозицій до 31 серпня 2018 року, а цей строк минув.
3. В постанові визначити:
- кінцеву дату подання поправок
- строк опрацювання пропозицій і поправок кожним із комітетів
- строк надання результатів опрацювань народним депутатам;
- дату розгляду питання про розгляд поправок до законопроекту.
Якщо цього не зробити, рішення про внесення змін до Конституції може бути визнане неконституційним не лише з питань порушення процедури, але й з питань неусунення застережень Конституційного Суду України. Адже такі застереження, якщо не були розглянуті та усунені підстави для них, у подальшому можуть перейти до рішення про неконституційність закону.
