Регіональні філії Суспільного стали робити якісні новини. Та найскладніше попереду
Філії Суспільного стали робити якісніші новини й гідно пройшли вибори, але попереду ще відповідальніше випробування. Відповідальна і проактивна позиція у висвітленні виборів на всіх рівнях — це питання життя і смерті для самого Суспільного.
Про це пише Отар Довженко для Детектор.Медіа.
Ми спеціально призначили чергову хвилю моніторингу новин філій Суспільного на останні дні перед президентськими виборами. У ці дні штаби кандидатів відчайдушно витрачають гроші на джинсу, яка лізе з кожної дірки у приватних медіа. Раніше, коли філії були обласними державними телерадіокомпаніями, в останні тижні перед виборами вони відкладали все інше заради своєї псевдомісії — «висвітлення діяльності органів державної влади», сиріч безсоромного піару та погано прихованої агітації. Порівнюючи з передвиборною картиною кількарічної давнини, легко побачити зміни.
Ці зміни разючі. В новинах філій майже немає матеріалів не те що з ознаками замовності, а бодай матеріалів із грубими порушеннями стандартів. Є винятки — наприклад, висвітлення приїзду Петра Порошенка до Вінниці в типово паркетному стилі, — але вони поодинокі.
Порівнюючи ці результати з недавнім моніторингом приватних телеканалів у Миколаєві, Херсоні, Одесі, Харкові, Запоріжжі та Дніпрі, можемо констатувати: регіональні новини Суспільного чистіші. Та й рівень дотримання стандартів інформаційної журналістики в них порівняно вищий. Принаймні, в частині областей новини філій Суспільного стали якіснішими за новини їхніх конкурентів.
Та й загалом, без порівняння з іншими регіональними каналами, цей рівень відчутно зріс за час, що минув після останньої хвилі. Особливо потужний крок уперед зробила київська філія («Центральний канал»), яку ми свого часу жорстко критикували.
Не менш важливим досягненням, ніж відсутність прихованого піару та матеріалів із ознаками замовності у висвітленні виборчого процесу, є те, що філії взагалі його висвітлювали. Тезу, що дистанціювання від політики загалом і виборів зокрема є помилкою керівництва Суспільного, «Детектор медіа» повторює постійно. На «UA: Першому» цю проблему частково виправили за допомогою розмовного формату «Зворотний відлік» та збільшення хронометражу «Теми дня». Хоча висвітлення передвиборної боротьби та розповідей про самих кандидатів, їхні програми, бекґраунд та політичну платформу в новинах «UA: Першого» бракувало. На відміну від головного суспільного каналу, філії передвиборних тем не цуралися. Переважно в матеріалах на тему виборів ішлося про підготовку до голосування та різні процедурні моменти, але в новинах частини філій виходили й матеріали про передвиборні агітаційні заходи — з балансом думок, коментарями експертів тощо. Не оминали і скандальних подій, наприклад, викриття так званих мереж підкупу виборців.
При цьому ми розуміємо, що для розповідей чи окремих сюжетів про всіх кандидатів у президенти філії Суспільного не мали ні ефірного часу, ні відповідних форматів. Хоча могли би розповісти, наприклад, про те, хто керує штабами чи осередками партій, які висунули того чи іншого кандидата бодай із топ-десятки. Часто ці люди небезпідставно уникають публічності.
Це все чудово. Але тепер перед Національною суспільною телерадіокомпанією України загалом і перед філіями зокрема стоїть надзвичайно важливе і складне завдання. Якщо указ президента про розпуск Верховної Ради не буде скасований Конституційним судом, дострокові вибори відбудуться менш ніж за два місяці. Вже зараз ми спостерігаємо, як стрімко переформатовуються старі й формуються нові політичні сили. Боротьба буде запеклою, адже часу на те, щоби провести класичну агітаційну кампанію, немає ні в «старих», ні в «оновлених», ні в «нових». Серед політичних сил, які претендуватимуть на місце в парламенті, будуть віртуальні політичні бренди. Це партії без історії, осередків, членів та зі щойно вигаданою ідеологією, які покладатимуться на емоції, популярність прізвища лідера та вірусний ефект. Спонукати виборців критично оцінити їхні виборчі списки, вчитатися у програми, почути відповіді на незручні запитання, а не тільки порожні гасла — завдання Суспільного.
Далі — гірше. Оскільки мішана мажоритарно-пропорційна система збереглася, в кожній області за мандати змагатимуться десятки чи сотні кандидатів, багато з яких ховатимуть під прапорами «нових» партій «старі» обличчя. Саме Суспільне повинне розповісти виборцям про кандидатів, прискіпливо та неупереджено проаналізувавши їхній політичний, професійний і особистий бекґраунд.
У наступні тижні в новинах філій Суспільного, як і всіх інших суспільних мовників, має бути багато політики й політиків. Тут мають ставити запитання, розвідувати біографії, розбирати програми, викривати підкуп виборців та обман. Допомагати виборцям зробити якомога свідоміший вибір.
Відповідальна і проактивна позиція у висвітленні виборів на всіх рівнях — це питання життя і смерті для самого Суспільного. Спостерігаючи за судовими рішеннями, за указами нового президента та заявами його команди, ми можемо пересвідчитися, що жодні зміни останніх п’яти років не можуть вважатися незворотними. Якщо сьогодні ставлять під сумнів декомунізацію чи медичну реформу, то завтра руки дійдуть і до Суспільного. Й тоді чітка відповідь на питання «навіщо Суспільне?» буде найкращим аргументом проти повернення до телебачення й радіо, контрольованого владою.
